Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

МЕТОД ЕТЮДНИЙ

місаром культури фестивалів із показом вистав, які отримали схвальну оцінку керівництва держави. Перший такий фестиваль сприяв формуванню підтрима-

ного партією жанру переосмисленої історичної драми, другий — охопив лише «розмовну драму», присвячену темі революційної боротьби проти імперіалізму, за будівництво нового соціалістичного життя в місті і на селі. 1964 року було про-

ведено «Фестиваль Пекінської Опери на сучасні теми», про який у доповіді «Про революцію в Пекінській Опері» відгукнулася дружина Мао Цзе Дуна, колишня другорядна кіноактриса Цзян Цзін. Згодом вона стала переписувати класичні твори і показала їх у зразкових драмах (model drama), серед яких «Червоний ліхтар» та ін.

МЕТОД ЕТЮДНИЙ — один з допоміжних прийомів, що використовується при

роботі методом дійового аналізу в системі Станіславського. Зміст методу визначається тим, що після попереднього розбору п’єсу аналізують шляхом пластичних етюдів, як безсловесних, так і з імпровізованим текстом.

Перші кроки до створення методу Станіславський здійснив у травні 1905 р.; після читання на трупі п’єси Кнута Гамсуна «Драма життя» він разом з Вс. Мейєрхольдом запропонував акторам новий спосіб­ ведення репетицiй — без попереднiх бесiд i аналiзу п’єси за столом, без режисерського плану — спосiб,

за якого самi актори власними спробами пiдказували образи й мiзансцени. Фактично це були перші спроби в пошуках етюдного методу. На цю подiю В. І. Немирович Данченко у листi вiд 8–10 червня вiдгукнувся так: «Це сказав не режисер, а пан, який нiчим не ризикує, яку б нiсенiтницю вiн не виголосив, а наш голова на цьому запалився». Згодом Станіславський відмовився від етюдного методу

на користь методу фізичних дій. ► МЕТОД АНАЛІЗУ ДІЙОВОГО, система станіславського

МЕТОД ФІЗИЧНИХ ДІЙ (пол. metoda dzialan fizycznych) — один з основних складників у системі Станіславського; створений в останні роки життя Станіслав-

ського метод репетиційної роботи над виставою, творчий «заповіт» Станіслав-

ського. Суть методу полягає в тому, що найскладніші творчі, психологічні й філософські завдання конкретизуються через зрозумілу й чітку лінію фізичних дій, виконання якої сприяє формуванню в актора правдивого переживання, що відповідає його творчим прагненням. Робота над роллю за методом фізичних дій ґрунтується на принципі «від простого — до складного, від фізичної дії — до пе-

реживання». Метод фiзичної дії — це інструмент створення «життя людського

духу» шляхом формування правильного життя людського тiла в запропонованих

обставинах п’єси й вистави. ► БІОМЕХАНІКА, ЖЕСТ, МІЗАНСЦЕНА

МЕЦЕНАТСТВО (від імені римського вельможі Гая Цильцинія Мецената — Gaius

Cilius Maecenas 74/64–8 до н. е., що прославився щедрою матеріальною підтрим-

кою митців, які оспівували його та імператора Августа) — матеріальна підтримка діячів літератури і мистецтва у формі подарунків, пенсій, премій, синекури та ін.,

що здійснюється заможними особами або державними органами і є прихованою

328

МИКОЛАЙ

формою замовлення і самореклами. Меценатство народилося у Давньому Римі, дістало розвиток у каролінгській монархії (Академія Карла) і потім стає атрибу-

том культури у формі патронату, лавреатств, почесних звань та ін. Особа, котра здійснює меценатство, — меценат, або меценас. ► зАмовник

МИКОЛАЙ СВЯТИЙ — у християнському світі — святий, день якого католицька церква відзначає 5 грудня. Миколаєві присвячено багато театральних розваг, серед яких — сам приїзд Св. Миколая (зазвичай на віслюкові) у супроводі слуг, які несуть подарунки дітям. У Бельгії Миколая супроводжував Чорний Петер (Zuark

Peter), мавр, за спиною якого висів мішок з подарунками, а в руках він тримав різки для неслухняних дітей. До свята влаштовувався також показ дитячих вистав. У словацьких і чеських селах на честь Мікулаша виступали ряджені із зооморфними (кінь, ведмідь, коза) і антропоморфними масками (циган, доктор, сажотрус

та ін.). ► драма різдвяна, театр релігійний

МИСТЕЦТВО КОМУНАЛЬНЕ (англ. communal art) — у США з 1910 х рр. — форма громадського мистецтва,­ пов’язана з рухом непрофесіональних­ труп

(community arts movement).

МИСТЕЦТВО ОБ’ЄКТИВНЕ (англ. objective art) — термін, який майже одночасно з’явився у практиці Г. Гурджієва і в «київських записниках» Юліуша Остерви (1921), а згодом, у 1980 х рр., був використаний Єжи Гротовським для створення формули об’єктивної драми (objective drama). Остерва вважав, що: «Архітек-

тура… є об’єктивним Мистецтвом, найоб’єктивнішим­ з усіх. — Далі музика. Далі живопис, потім слово. Література <…> Ось якби й театр впливав так само, як і архітектура». Єжи Гротовський, який сформулював ідею Об’єктивної драми, писав: «Викликати до життя дуже стару форму мистецтва, коли ритуал і художня творчість були одним цілим. Коли поезія була наспівом, наспів — декламацією, рух — танцем. Або, якщо завгодно: мистецтво до моменту емансипації — тоді, коли воно було безмежно потужним у своєму впливові. Крізь дотик до нього кожен із нас, незалежно від філософських або теологічних мотивацій, може збагнути

себе». Один з ключових термінів об’єк­тивної­ драми у Гротовського — фрагмент

гри. ► драма об’єктивна, ЕМАНСИПАЦІЯ ТЕАТРУ, ФРАГМЕНТ ГРИ

МИСТЕЦТВО ТЕАТРАЛЬНЕ, МИСТЕЦТВО­ СЦЕНІЧНЕ (фр. l’art théatral,­ arts de la scène; англ. performing arte, theatre art; нім. Theaterkunst, Bühnenkunste; ісп. arte teatral, artes­ de la escena) — мистецтво безпосереднього виконання (демонстрації, без попереднього запису) твору, призначеного для сприйняття глядачем. До різ­

новидів театрального мистецтва в цьому сенсі належать драматичний театр, музичний театр, театр танцю, театр міміки і жесту, балет, пантоміма та ін.

Уявлення про зміст театрального мистецтва­ у ХХ ст. відзначаються надзвичайною динамічністю: якщо наприкінці ХІХ ст. вони ще пов’язувалися з персоніфі-

кацією (фігуративністю), то вже у середині ХХ ст., з народженням акційного мистецтва, отже, зміною морфологічних уявлень, межі його стали менш жорсткими

329

МИСТЕЦТВО ТЕАТРАЛЬНЕ

(«Театр, — писав Лесь Курбас, — може бути не тільки людський театр, а може бути й звіриний. Там також певні енергії, що перебувають у конфлікті, а може

бути такий театр, про який мріє Семенко, де показані геологічні потрясіння»). Словосполучення театральне мистецтво, попри тривалу історію існування

театру і побутування лексеми театр, уперше з’являється лише у XVIII ст. Поява

цієї ідіоми нібито засвідчує народження потреби у новому словосполученні, тобто усвідомлення театру як самостійного виду мистецтва, однак перш ніж це сталося, мало укластися у свідомості, що театр — це не лише самостійна сфера діяльності, а й мистецтво. Однак процес цей відбувався в різних країнах неодночасно. Адже глядач античності й середньовіччя ще не сприймав театр як мистецтво, а його видовища як вистави (грецьке techno, латинське ars, як і давньофранцузьке art, лише за доби Відродження були перенесені зі сфери ремісничої діяльності

до сфери естетики). Проте навіть крізь призму естетичних уявлень ХХ ст. тогочасні видовища не завжди сприймаються як театр, принаймні драматичний театр міметичного спрямування (аристотелівський театр з притаманним йому принципом

цілісної дії, театральної ілюзії, мімезису, а в ширшому сенсі — загальноприйнятних і унормованих принципів театральності, притаманних певній добі). Тут радше

варто говорити про паратеатральні видовища, виконавське мистецтво тощо. Так само й лексема театр і похідна від неї театрика — впродовж тривалого

часу сприймалися у позаестетичному вимірі. У текстах поетик (Аристотель, Буало, Ланг та ін.) театр ще не обговорюється як мистецтво.

Одна з перших праць, де трапляється словосполучення театральне мистец­ тво — праця Франсуа Ріккобоні «Мистецтво театру» («L’art du théatre», 1750),

що була відома в Росії при дворі Єлизавети Петрівни і до кінця XVIII ст. використовувалася як посібник з акторської майстерності (до річниці коронування Єлизавети Петрівни було здійснено показ Прологу, в якому, серед інших, виступало й Театральне­ мистецтво). Попри революційну, як на ті часи, назву, книга Ріккобо-

ні присвячена не театральному ремеслу в широкому сенсі, а лише ремеслу лице­

дія (основні розділи цієї праці присвячені жестові, голосу, де­кламації,­ виразності, ніжності, силі, ясності, окремим амплуа і жанрам, сценічній грі, паузі тощо).

Згодом про акторське мистецтво, «яке повністю розвинулося лише в Новий час», і про театральне мистецтво писатиме Гегель у своїй «Естетиці».

Нарешті остаточно статус мистецтва в сучасному розумінні надає театрові

Гордон Крег у праці «Мистецтво театру» (1905).

У слов’янських мовах лексеми, що наближають нас до сучасних уявлень про мистецтво, зафіксовано переважно у XVI–XIX ст. Так, у праці «Αδελφοτης. Грамма-

тіка доброглаголиваго еллино словен­ска­го­ языка. Совершеннаго искуства осми частей слова (1591)» лексема искуство з’являється у визначенні граматики­ («Или

грамматика есть, искуство при творцехъ же и исписателехъ…» Термінами худож­ ство, искуство перекладається грецьке — τέχνη.

330

МИСТЕЦТВО ТЕАТРАЛЬНЕ

УЛаврентія Зизанія у «Граматиці словенській» (1596) — «Грамматіка писма всіх научаєт, чтырма частми латве уразумляєт. Орфографією и просодією, синтакси-

сом и етимологією. А предреченноє єи опатство подаєт певноє искуство…»

Упраці «Лексіконъ славеноросскій и именъ тлъкованіє» Памви Беринди (1627) іскуство подається у значеннях щедрость, досвідченьє (іскусний, свідомий).

В «Історії Русів» лексема искуство вживається в такому контексті «Долголітнее искуство мое въ ділахъ политическихъ…» або «Хмельницкому оставалось употребить великое искуство, чтобы достать у Барабаша Королевскій рескриптъ».

Інший контекст у «Густинському літописі»: «Скажемъ съ Апосто­ло­мъ:­ скорбь соділываетъ­ терпініе, терпініе искуство, искуство упованіе, упованіе не по­сра­ митъ…» Так само й у словниках російської мови (Полікарпов, 1704) слово искус­ тво подається у значенні scientia — опыт, знание, умение.

УXVIII ст. на етнічній території України побутує словосполучення дійство ху­ дожнє (назва театральних видовищ в українському шкільному театрі — С. Ляскоронський у Пролозі до «Трагедо комедії» 1729 року вживає термін дійствія художная, а в епілозі — діло художное).

Митрофан Довгалевський, подаючи у своїй поетиці приклад сапфічного вірша,

посилається на привітання з нагоди достойного призначення нового ігумена золотоверхого монастиря святого Михаїла, в якому є такі рядки: «Архитεктону полагать обачно Основаніε зданію прилично, Іжε за діло достойно хвалимий Бываεт всіми. Яко храмину на піску c юроди, Ho на камεни c мудрим зиждεт вроди, Сεго искуство израдноε всюди Славится в люди», а далі «всεгда притікали, Понεжε прεмудрость εст данная от бога, Обучаεт хитростεй и искуства многа».

УГригорія Сковороди в діалозі «Наркісс Разглагол О Том: Узнай Себе»­ говориться: «Разві ты позабыл, что искуство во всіх свя­щенных­ инструментов тайнах не стоит полушки без любви? Не слышишь ли Давида: “Возлюбите Господа”?»

Аж ось — у Григорія Квітки Основ’яненка, здається, вперше в Україні, — з’яв­

ляється­ нове поки що словосполучення театральное искусство. Щоправда,

вживається­ воно поки що у доволі іронічному контексті, у комедії «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе» (написана 1827, надрукована 1840 р.), один з персонажів якої, мудрагель Ученосветов, глибокодумно виголошує: «Театральное искусство, изволите видеть, есть часть наук, или, лучше сказать, цепь связующая науки с искусством, переход от одной к другому. Я писал

осем диссертацию, но от зависти ее не напечатали даже и в “Телеграфе”…»

На подібний термін (сценическое искусство) натрапляємо у статті П. Куліша «Об игре­ Г. Артемовского в малороссийской опере “Москаль чаривнык”» (1857),

1858 р. — у Щоденнику Шевченка, а 1861 р. сценическое искусство з’явиться і на сторінках «Основи» (спочатку в спогадах про Соленика, а у листопаді грудні

того ж року в передмові Пантелеймона Куліша до оперети Я. Г. Кухаренка «Чорноморський побит на Кубані між 1894 і 1796 роками»).

331