Файл: THEATRICA _postranichno_.pdf

МІСТЕРІЯ РЕЛІГІЙНА СЕРЕДНЬОВІЧНА

мистецтвом­ іноземного танцю. Ролі ангелів мають виконувати чотирнадцятилітні хлопчики з ніжними голосами, роль Пресвятої Діви Марії — молодий священик

або хлопчик з належною статурою, ніжним голосом, скромними жестами й бездоганним поводженням». Роль Ісуса дитини «виконувало» однорічне немовля.

Завдяки церковній традиції тексти багатьох містерій, що були здебільшого

режисерськими примірниками, збереглися й донині. За режисерськими примір­ никами, які містили початкові й фінальні репліки виконавців із режисерськими ремарками, керівник визначав порядок виходів персонажів, виконував функцію суфлера, а палицею указкою торкався тих акторів, яким слід вступати в дію.

Одній особі важко було організувати складне масове видовище, тому обов’язки керівника розподілялися між кількома особами. Так, угода між виконавцями містерії у Валансьєні (1547) розподіляла організаційну роботу між тринадцятьма

суперінтендантами, з яких один брав на себе відповідальність за трибуни для глядачів і обладнання площі для гри, іншому доручалися репетиції з виконавцями ролей, третьому — музичне оформлення вистави, трюки тощо, четвертому — обробка тексту, переписування й розподіл ролей; далі — організація частування гостей і влаштування бенкетів, збереження порядку в місті у дні показу місте-

рій, охорона декорацій та ін. Так постала низка посад, до завдань яких входила організація видовищ: комісари, соnduсtеurs du jеu, соnduсtеurs dеs sесrеts, супер­ інтенданти, pageant master (майстер педжента), ordіnary (координатори видовищ, приурочених до свята Corpus Chrіstі), le maіtre des secrets або des feіntes (щось на кшталт машиністів сцени), spіelordner і dіrіgіerrollen, spіelregent і regіsseur та ін.

Роль перших режисерів стає ще помітнішою у зв’язку з впровадженням нових

постановочних засобів і атракціонів. Так, у середньовічній «Містерії Різдва Христового» з’явився автомат — зображення Діви Марії, що схиляла голову й простягала руки. Відтоді вистави містерійних ляльок, що рухалися за допомогою ниток, розвинулися в самостійний вид мистецтва,­ а самі ляльки отримали назву

маріонеток — маленьких дів Марій, від Mаrіоn, Mаrіоnnеttе. Використовувався

в містерії й інший ілюзіон, відомий під назвою «Відсічення голови Святого Іоана Хрестителя». У французькій «Містерії Старого Заповіту» текст ряснів ремарками: «тоді відкидає якомога далі Люципера й ангелів униз», «непомітно кинути в небо малих пташок і пустити по землі качок, лелек та інших птахів з усякими дивовижними тваринами, яких тільки можна буде знайти», «ангели співають мелодійно,

наскільки це можливо» тощо. Ефектно обставлялися чудеса — в басейнах плескалася риба, на небі з’являлося одразу чотири світила, планети й зірки. У «Mіracle de st. Denіs» святий ішов зі сцени, несучи в руках свою відсічену голову, а у «Martyre de st. Paul» голова мученика тричі зіскакувала з плечей.

Разом з режисером усіма цими дивами опікувався художник — так, починаючи

з 1530 р. в Амбуазі згадується ім’я італійського майстра Андре, який здійснював оформлення містерій і мораліте з нагоди в’їзду в місто Елеонори Австрійської.

351

МІСТЕРІЯ РЕЛІГІЙНА СЕРЕДНЬОВІЧНА

Музичну частину містерій становили інтермедії або хори, не пов’язані безпосередньо з дією (як у відомому фрагменті з «Ludus Danіelіs», показ якого було

здійснено 25 грудня 1230 р. і в якому були речитатив і хор ангелів у супроводі музичних інструментів). Виконавці виступали під звуки сурм, ріжків, арф, барабанів та інших гучних інструментів.

Костюми виконавців наслідували іконопис: Бог зображувався із сивою бородою, ангели у білому вбранні тощо. В англійській містерії «The Old and New Testament» Адам і Єва у першій сцені з’являлися оголеними, але у наступній сцені прикривалися фіговими листочками. Пилат інколи з’являвся у костюмі сарацина з турецьким ятаганом. За необхідності в містеріях використовувалися перуки й маски.

Саме від містерій пішов звичай виставляти новорічну ялинку, що, прикрашена яблуками, була основним елементом декорацій сцени у Раю.

Неабияке значення для розуміння природи священних ігор має характер джерел, які повідомляють про показ цих видовищ. Передусім це хроніки міст, які фіксують виконання містерій — і не одним рядком, але розгорнутими парадно монументальними номінаціями огляду й показу збройних сил, що мали імпонувати глядачеві: так, у «Містерії Старого Заповіту» XV ст. офіцери Навуходоносора під

час огляду, перелічуючи озброєння, називають сорок три види зброї; у містерії «Мучеництво святого Кантена» кінця XV ст. начальник римського війська наводить перелік сорока п’яти видів зброї, а також перелік дієслів, які виражають різні тілесні покарання — їх спалять на вогнищі, понівечать, четвертують, розірвуть на частини тощо. Така деталізація описів і схильність до ампліфікації, тобто нанизування синонімічних явищ, свідчить про увагу до цих громадських акцій і ба-

жання піднести їх значення.

У «Грі про Адама» («Jeu d’Adam», 1180–1200), яку інколи називають різдвяною грою, літургійною драмою, напівлітургійною драмою, ранньою містерією або просто містерією, наводиться такий опис: «Рай улаштований на узвишші; він

оточений огорожею й обвішаний шовковими тканинами настільки, щоб знизу

можна було бачити людей, що перебувають у Раю. Він увесь вкритий запашними квітами й чагарниками; у ньому мають бути й різні дерева з плодами на них, щоб це місце здавалося якомога приємнішим. Потім повинен прийти Вседержитель

ібіля нього стануть Адам і Єва. Адам повинен бути одягнений у червону туніку, а Єва — у білий шовковий одяг, і обоє нехай стоять біля Істоти (тобто акто-

ра, що виконує роль Творця); Адам, однак, має бути ближче і дивитися прямо, а Єва — стояти, трохи схиливши голову; Адам має бути добре підготовлений

ізнати, коли йому слід відповідати, щоб він, відповідаючи, не поспішав і не спіз-

нювався. І не лише він, але й усі дійові особи повинні бути підготовлені так, щоб говорити вчасно й робити рухи, що відповідають тому, про що вони говорять,

іу віршах не додавати й не зменшувати жодного складу, але усе вимовляти твердо, висловлюючи по черзі те, що їм слід сказати. Коли ж будуть згадувати про Рай,

352

МІСТЕРІЯ РЕЛІГІЙНА СЕРЕДНЬОВІЧНА

вони повинні дивитися на нього й руками на нього вказувати. Потім починається читання: “Спочатку створив Бог небо і землю…” По закінченні читання хор спі-

ває: “Створив Господь Бог…” По закінченні співу Істота каже: “Адам!”, а той відповідає: “Господь!”».

«Містерія Страстей», показ якої здійснено 1437 р. у Меці, спиралася не лише

на Святе Письмо, а й на історичні хроніки Флавія, на матеріалі яких відтворювалася історія покари, яка була наслана на юдеїв за муки Спасителя. Тут було показано історію захоплення Єрусалима військами Веспасіана, сцени облоги, римський табір та імператорський двір. Сатана таємно розпалював ворожнечу між юдеями, штовхаючи їх до загибелі, й брав участь у завоюванні міста. Постаті Тиберія, Веспасіана, Гальби, Сенеки та інших оточувалися натовпом воїнів і придворних.

Найперший твір італійського або, власне, флорентійського різновиду місте-

рії — жанру Sacre Rapprezentatіone — датується 1448 роком, коли було написано «Дійство про Авраама та Ісака» Фео Белькарі. Ці священні видовища, подібні до французьких містерій та іспанських auto sacramentales, являли собою сценічні дійства, що висвітлювали таїнство віри, відтворювали сцени Старого або Нового Заповіту, розповідали християнські легенди.

«Поєднані з двома основними святами християнства, Різдвом і Пасхою, а також із днем святого покровителя, — пише Жорж Дюбі, — незліченні Sacre Rap­ presentazіonі (священні вистави) в італійських братствах розігрувалися як реальні картини, які потроху оживали і впліталися в процесії, вони влаштовувалися як сценічні ігри, збагачувалися діалогом, музикою, поставленою декорацією. Щоправда, це були приватні акції для показу лише членам релігійного братства».

На відміну від німецьких і французьких містерій показ Sacre Rapprezentatіone здійснювався на великому кам’яному помості посеред церкви. Над вівтарем влаштовувалося щось на кшталт верхньої сцени, де прикріплювали небеса. Там, на троні, сидів Бог Отець, а поряд з ним на хмарах — ангели. Від верхньої сце-

ни вниз, до помосту, що зображував Землю, протягувалися канати, тримаючись

за які, на Землю спускався ангел.

Попри те, що тексти священних видовищ намагалися канонізувати, 1480 року відбулася істотна видозміна жанру. Коли кардинал Франческо Гонзаго, перебуваючи у Флоренції, звернувся до Лоренцо Медичі з проханням вказати йому поета, здатного написати текст для урочистого видовища у Мантуї, Медичі порекомен-

дував йому Анджело Поліціано, який вже встиг здобути прихильність могутньої сім’ї завдяки панегіричній поемі «Станси про турнір», в якій прославляв лицарські подвиги Джуліано Медичі. Отримавши замовлення від кардинала Гонзаго,

Поліціано за два дні створив віршовану драму «Історія про Орфея» («La favola dі Orfeo»), основу якої запозичив від священних видовищ (Le Rappresentazіonі Sacre).

Вистава здобула популярність і тривалий час була взірцем для наслідування. 1489 р. Лоренцо Медичі й сам написав п’єсу «Святий Іоан і Павло».

353

МІСТЕРІЯ РЕЛІГІЙНА СЕРЕДНЬОВІЧНА

Усередині XVІ ст. в Італії виникає ще одна форма Біблійного театру, похідна від містерії — ораторія.

В Англії, де містерія стала основним жанром середньовічної драми, відомо чотири цикли п’єс, які виставлялись у містах Честері, Йорку, Вейкфілді й Ковентрі. Зазвичай п’єси писали священики або ченці, які упродовж кількох десятиліть

створили цикл п’єс, кожна з яких ґрунтувалися на якомусь самостійному епізоді зі Святого Письма.

Найдавніший з циклів, Йоркський, створили у середині XІV ст. члени гільдій, його санкціонувала до показу міська влада. Цикл містив п’ятдесят сім окремих п’єс, з яких збереглося сорок вісім. Цикл виставлявся до Свята Тіла Господнього.

УВейкфілдському циклі було тридцять два епізоди, у Честерському циклі — двадцять п’ять, у циклі Ковентрі — сорок два.

Показ містерій здійснювався у колі земляного амфітеатру, де розташовувалися окремі місця дії — Celum (Небо), Tortores (Темниця), Іnfernum (Пекло), Pіlatus (Пилат) тощо. Ролі виконували самі ремісники, отримуючи компенсацію від міської влади за час виробничого простою.

Укошторисі витрат на підготовку містерії в Ковентрі, що зберігся до нашого

часу, записано: «Ось витрати на першу репетицію наших акторів на Великодньому тижні. По перше, на хліб — чотири пенси, на ель — вісім пенсів, на кухню — тринадцять пенсів, на оцет — один пенні».

Виконавці отримували гонорар. Так, у книзі витрат Ковентрі зазначено: «По перше,­ Богові — два шилінги, ще Кайяфі — три шилінги і чотири пенси, ще Іродові — три шилінги і чотири пенси, ще Дияволові та Юді — по вісімнад-

цять пенсів, п’ять шилінгів — трьом врятованим душам, п’ять шилінгів — трьом заблудлим душам, двом хробаком, що підточують совість, — шістнадцять пенсів».

Коли містерія була готовою до показу, здійснювалися заходи, спрямовані на забезпечення в місті порядку й точного виконання програми. Так, міська рада Йор-

ка видала 1415 р. розпорядження, за яким особам, озброєним мечем, заборо-

нялося в день показу видовища вештатися вулицями міста. Тим часом усе місто перетворювалося на величезний театр, в якому розігрувалася одна грандіозна п’єса, що складалася з півсотні епізодів, у яких змальовувалася історія від Створення світу до Страшного суду.

Як і в інших країнах Європи, в Англії містерію заборонили у XVІ ст., після чого

актори почали шукати заступників серед знаті. Останню відому містерію в Честері показано 1575 року.

Порівнюючи тексти тодішніх містерій з релігійними проповідями, Вольтер пи-

сав, що містерії набагато пристойніші за проповіді (хоча генеральний прокурор, який заборонив показ містерій у Парижі, вважав, що навпаки — «проповіді при-

стойніші за містерії»). Однак указ, яким було заборонено показ містерій, означав не смерть жанру, а навпаки — його істотну видозміну.

354