ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 20.02.2019
Просмотров: 914
Скачиваний: 11
Імпортні операції – закупівля і ввіз іноземних товарів для подальшої їх реалізації на внутрішньому ринку своєї країни чи використання підприємством-імпортером.
Реекспортні й реімпортні операції є різновидом експортно-імпортних.
Реекспортні операції пов’язані з продажем і вивезенням із країни раніше ввезеного до неї товару без якого-небудь перероблення.
Реімпортні операції являють собою експортні угоди, що не відбулися, тобто ввіз в країну раніше вивезеного товару, який там не перероблявся. Це можуть бути товари, не продані на аукціоні, повернені з консигнаційного складу, забраковані споживачем.
Міжнародна торгівля, як особлива сфера міжнародної економіки має ряд специфічних рис, котрі відрізняють її від внутрішньонаціональної торгівлі: урядове регулювання міжнародної торгівлі; самостійна національна економічна політика; соціально-культурні відмінності країн; фінансові та комерційні ризики
Урядове регулювання міжнародної торгівлі. Кожна країна функціонує в своєму правовому середовищі. Її уряд активно втручається і піддає жорсткому контролю відносини міжнародної торгівлі і пов’язані з торговельними операціями валютно-фінансові відносини. При проведенні міжнародних торговельних операцій фірма повинна враховувати не тільки закони своєї країни, але й закони країни – партнера, від яких залежать методи здійснення цих операцій. Закони кожної з країн визначають вибір ринків, ціни на товари, які фірма може запропонувати, вартість ресурсів тощо.
Самостійна національна економічна політика. Національна економічна політика може дозволити вільний потік товарів і послуг між країнами, регулювати чи заборонити його (так, обмеження торгівлі можуть приймати форму “добровільного” обмеження експорту, бойкотування товарів країни, відмови від преференційних тарифів та видавання нових кредитів, обмеження доступу до високотехнологічних товарів).
Соціально-культурні відмінності країн. Країни, які беруть участь у міжнародній торгівлі, відрізняються одна від одної звичаями, мовою, пріоритетами, культурою. І хоча такі відмінності не впливають істотно на міжнародну торгівлю, вони ускладнюють відносини між урядами і вводять багато нових елементів у діяльність міжнародних підприємств. Недостатнє знання звичаїв, законів країни експортера чи імпортера призводить до невизначеності і недовіри між продавцем і покупцем.
До головних фінансових ризиків відносяться валютний та кредитний ризики. Міжнародна торгівля відбувається між країнами, що мають різні валютні системи, які зумовлюють обмін однієї валюти на іншу. Через неусталеність валютних курсів виникає валютний ризик. Валютний ризик — це небезпека валютних втрат унаслідок зміни курсу валюти ціни по відношенню до валюти платежу в період між підписанням зовнішньоторговельної угоди і здійсненням платежу за цією угодою.
Комерційні ризики, які пов’язані з можливістю недоодержання прибутку або виникнення збитків у процесі торговельних операцій, можуть виявитися у випадках: - неплатоспроможність покупця на момент оплати товару; - відмова замовника від оплати продукції;
- зміна цін на продукцію після укладання контракту; - зниження попиту на продукцію;
6. Класичні теорії в розвитку міжнародної торгівлі.
Міжнародна торгівля – це торгівля між резидентами різних країн, якими можуть виступати фізичні та юридичні особи, фірми, ТНК, некомерційні організації тощо. Вона передбачає добровільний обмін товарами, послугами, продукцією інтелектуальної праці між сторонами угоди. Оскільки такий обмін є добровільним, то обидві сторони угоди повинні бути впевненими, що одержать вигоду від цього обміну, в противному випадку угода не буде укладена.
Меркантилізм був першою теорією міжнародної торгівлі. Він являє собою доктрину, в якій існуючий світ розглядається у статиці, а багатства народів як фіксоване явище в кожен момент. Тому його адепти (Т. Мен, А. Серра, А.Монкретьєн) вважали, що зростання добробуту однієї країни можливе шляхом перерозподілу наявного багатства, тобто за рахунок зубожіння іншої країни. Меркантилісти асоціювали багатство з запасами дорогоцінних металів (золота і срібла). Країна, на їхню думку, тим багатше, чим більшою кількістю шляхетних металів вона володіє. Наявність більшої кількості грошей у обігу стимулює розвиток національного виробництва і збільшує зайнятість.
Розвиток міжнародної торгівлі в період переходу провідних країн до великого машинного виробництва зумовив появу теорії абсолютних переваг. А.Сміт дотримувався поглядів, згідно з якими багатство нації залежить не стільки від накопиченого ними запасу шляхетних металів, скільки від можливостей економіки продукувати кінцеві товари і послуги. Тому найважливішим завданням уряду є не нагромадження золота і срібла, а здійснення заходів для розвитку виробництва на основі кооперації і поділу праці. Відповідно до теорії абсолютних переваг країни експортують ті товари, які вони виготовляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), й імпортують ті товари, які виготовляються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких перевага належить їх
торговим партнерам).
Д. Рікардо розвинув теорію абсолютних переваг і довів, що в
окремо взятій країні завжди знайдеться товар, виготовлення якого більш ефективно, ніж виробництво інших при існуючому середньосвітовому рівні витрат. Відповідно до теорії порівняльних переваг країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виготовити з відносно нижчими витратами в порівнянні з іншими країнами; тоді торгівля буде взаємовигідною
для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективнішим, ніж в іншій.
Іншими словами: підставою для виникнення і розвитку міжнародної торгівлі може слугувати винятково різниця у відносних витратах виробництва цих товарів, незалежно від абсолютної величини цих витрат.
Дослідження чинників, що впливають на товарну номенклатуру й обсяг міжнародної торгівлі, дозволило в 20-30-х рр. XX ст. шведським ученим Е. Хекшеру і Б. Оліну уточнити і доповнити ключові положення теорії порівняльних переваг і сформулювати концепцію чинників виробництва. Теорія заснована на наступних передумовах: існує дві країни, два товари, один із яких є трудомістким, а інший - капіталомістким, і 2 чинники виробництва: праця і капітал; технології в двох країнах однакові;
кожна з країн у різному ступені наділена чинниками виробництва;
міжнародний рух чинників виробництва відсутній;
повної спеціалізації країн на виробництві якого-небудь товару бути не може. Найбільш важливим допущенням теорії співвідношення чинників виробництва є різна фактороінтенсивність окремих товарів (один товар-трудомісткий, інший—капіталомісткий) і різна факторонасиченість окремих країн (в одній країні капіталу відносно більше, в іншій — відносно менше). Теорема Хекшера-Оліна показує, що причиною порівняльних переваг є розходження в наділеності країн чинниками виробництва.
7. Альтернативні теорії в розвитку міжнародної торгівлі.
Міжнародна торгівля – це торгівля між резидентами різних країн, якими можуть виступати фізичні та юридичні особи, фірми, ТНК, некомерційні організації тощо. Вона передбачає добровільний обмін товарами, послугами, продукцією інтелектуальної праці між сторонами угоди. Оскільки такий обмін є добровільним, то обидві сторони угоди повинні бути впевненими, що одержать вигоду від цього обміну, в противному випадку угода не буде укладена.
Теорія життєвого циклу продукції на світовому ринку розроблена Раймондом Верноном у 1966 р. Р. Вернон припустив, що у встановленні торговельних зв'язків між країнами важливу роль відіграють технології і дослідження. Вона говорить про те, що продаж продукції і прибуток від неї змінюються з часом. Розрізняють 4 основні стадії життєвого циклу продукції:
1.На стадії впровадження нового продукту рівень продажів низький. Через витрати по впровадженню продукту прибутки теж низькі;
2.Стадія зростання характеризується збільшенням прибутків і зростанням продажів;
3. На стадії зрілості через розвиток конкуренції і насичення ринку продаж і прибутки стабілізуються;
4. На стадії спаду рівень продажів і прибутків падає.
Теорія економії на масштабах виробництва не зв'язана з теоріями порівняльних переваг чи співвідношення чинників виробництва. Вона визнає наявність різного рівня монополізації ринків і неоптимального використання чинників виробництва.
Економія на масштабах виробництва --це розвиток виробництва, при якому зростання витрат чинників на одиницю призводить до зростання виробництва більше, ніж на одиницю.
Відповідно до даної теорії, у країнах, що мають місткий внутрішній ринок, повинні розміщуватись такі виробництва, що забезпечують зростання економічного ефекту при збільшенні масштабів виробництва. Основним у даній концепції є допущення, що розвинуті країни наділені чинниками виробництва приблизно в однакових пропорціях, і тому торгівля між ними доцільна в тому випадку, якщо вони спеціалізуються на виробництві товарів різних галузей, що дозволяє знижувати витрати за рахунок масового виробництва. Внаслідок розвитку міжнародної торгівлі кількість фірм і розмаїтість товарів, що вони виготовляють, зростають, а їх ціна падає.
Теорія представницького попиту С.Ліндера (1961 р.) бере за основу
обсяг обміну подібними товарами між країнами з порівняльним рівнем розвитку. Новий підхід спирається на наступні принципи:
умови виробництва залежать від умов попиту. Ефективність виробництва тим вища, ніж більше попит;
умови вітчизняного виробництва залежать переважно від внутрішнього попиту. Саме вітчизняний представницький попит є опорою виробництва і «необхідною, але не достатньою умовою», щоб товар можна було експортувати;
зовнішній ринок — це всього лише продовження внутрішнього ринку, а міжнародний обмін — тільки продовження міжрегіонального.
Звідси робиться висновок: чим більше країни схожі між собою, тобто подібні за рівнем розвитку, тим більше «спектр експорту ідентичний спектру імпорту або входить до нього». Обмін здійснюється між схожими країнами і порівняльними чи близькими товарами.
Наближеність країн за рівнем розвитку вимагає від них порівняльної якості товарів. На думку С. Ліндера, «нескінченне розмаїття товарів уможливлює успішну торгівлю товаром, що в принципі вважається тим самим».
8. Основні типи торговельної політики.
До основних цілей зовнішньоторговельної політики відносяться:
зміна обсягу експорту й імпорту;
зміна структури зовнішньої торгівлі;
забезпечення країни необхідними ресурсами;
зміна співвідношення експортних та імпортних цін.
Основною рисою державного регулювання міжнародної торгівлі є можливість застосування двох різних типів зовнішньоторговельної політики: лібералізації (політики вільної торгівлі) і протекціонізму.
Під свободою торгівлі розуміється політика мінімального державного утручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропозиції. Таким чином, основним регулятором зовнішньої торгівлі в умовах політики лібералізації є ринок. Для надання максимальної волі своїм суб'єктам, що хазяюють, держава укладає договори з іншими країнами. Переваги вільної торгівлі полягають у наступному:
позитивні політичні наслідки, оскільки країни стають більш взаємозалежними, знижується небезпека ворожих дій.
країни, в основному економічно більш розвинуті, одержують найбільший виграш від міжнародної торгівлі.
Під протекціонізмом розуміється державна політика захисту
внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики. При протекціонізмі виключається вільна дія ринкових сил.
Проведення політики протекціонізму сприяє розвитку в країні певних галузей виробництва; часто є необхідною умовою індустріалізації аграрних країн; скорочує безробіття.
Для протекціонізму характерні наступні форми:
селективний протекц, спрямований проти окремих країн чи товарів
галузевий протекціонізм що захищає певні галузі;
колективний протекціонізм, що проводиться інтеграційними об'єднаннями у відношенні країн, що до них не входять;
приховани протекціонізм, здійснюваний методами внутр. політики.
9. Тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі.
Митний тариф — це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари й інші предмети, увезені на митну територію країни, чи вивозяться за межі даної території.
За способом стягування:
адвалорне (вартісне), що нараховується у відсотках до митної вартості товарів, які обкладаються митом;
специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів, що обкладаються митом;
комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладання
2. За об'єктом обкладання:
ввізне мито, що нараховується при ввезенні товарів на митну територ
вивізне мито, що нараховується на товари при їхньому вивозі за
3.За характером:сезонне мито, що нараховується на товари сезон. характеру для оперативного регулювання міжнародної торгівлі.
-
спеціальне мито. Воно застосовується як захисне, як запобіжний захід, як захід у відповідь на дискримінаційні дії з боку держав.
антидемпінгове мито, що застосовується при ввезенні на митну територію країни товарів за ціною істотно нижчою, ніж у країні експорту в момент цього експорту.
компенсаційне мито, що застосовується при ввозі на митну територію країни товарів, при виробництві чи експорті яких прямо або побічно використовувалася субсидія. Наслідки:
- скорочення загального обсягу попиту та зниження добробуту споживачів. Це відбувається за рахунок споживачів, що за вищою ціною не зможуть купувати товар;
- одержання державою додаткового доходу, що дорівнює добутку ставки тарифу на обсяг імпорту;
- збільшення внутрішнього виробництва товару.
-зменшення обсягу імпорту, що відбувається внаслідок збільшення внутрішнього виробництва і скорочення попиту;