ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 20.02.2019
Просмотров: 916
Скачиваний: 11
- підвищення добробуту національних виробників ;
10. Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі.
Поширення нетарифних обмежень обумовлюється тим, що їх введення є привілеєм уряду країни і вони не регулюються міжнародними угодами. Уряди можуть вільно застосовувати будь-які види нетарифних обмежень, що неможливо у відношенні тарифів, які регулюються СОТ. Крім того, нетарифні бар'єри звичайно не призводять до негайного підвищення ціни товару.
Квотування. Квота є найбільш розповсюдженою формою нетарифних обмежень. Квота — це кількісна міра обмеження експорту чи імпорту товару визначеною кількістю або сумою на певний проміжок часу. Квоти є більш ефективним, ніж тарифи інструментом обмеження імпорту, їх введення дозволяє утримувати обсяги імпорту на незмінному рівні, незважаючи на зростання попиту, що у свою чергу, збільшує ціну товару. При незмінному обсязі імпорту внутрішнє виробництво і споживання зростають;
Ліцензування. Квотування здійснюється урядовими органами на основі видачі ліцензій. Ліцензія — це дозвіл, виданий державними органами на експорт чи імпорт товару у встановлених кількостях за визначений проміжок часу. Ліцензування може виступати у вигляді:
-складової частини процесу квотування. У цьому випадку ліцензія підтверджує право ввезти чи вивезти товар у рамках квоти;
- самостійного інструмента державного регулювання.
«Добровільне» обмеження експорту— це кількісне обмеження експорту, засноване на зобов'язанні одного з торгових партнерів обмежити (чи не розширювати) обсяг експорту, прийнятому в рамках міжурядової угоди про встановлення квот на експорт товару.
Демпінг—це експорт товарів за цінами нижче собівартості чи за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку. Звідси демпінг - форма міжнародної цінової дискримінації. Незважаючи на те, що демпінг приносить країні-імпортеру певну вигоду, поліпшуючи її умови торгівлі, уряди вважають усі види демпінгу формами несумлінної конкуренції. Тому він заборонений міжнародними правилами СОТ, так і національним законодавством ряду країн.
11. Сутність та форми міжнародного руху капіталу.
Міжнародне переміщення капіталу—це досить розвинута складова міжнародного переміщення чинників виробництва. Міжнародна міграція капіталу—це не фізичне переміщення засобів виробництва, а фінансова операція: надання позики, купівля-продаж цінних паперів
За джерелами походження поділяється на офіційний і приватний.
Офіційний капітал — це кошти державного бюджету або міжнародних організацій, котрі переміщуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням урядів або міжурядових організацій, її джерелом є гроші платників податків.
Приватний капітал—це кошти приватних фірм, банків та інших недержавних організацій, які надаються у вигляді інвестицій.
За характером використання капітал поділяється на підприємницький капітал та позичковий капітал. Підприємницький капітал — це кошти, які прямо або опосередковано вкладаються у виробництво з метою отримання прибутку. Це головний приватний капітал. Позичковий капітал—це кошти, що надаються з метою отримання відсотка. В міжнародних масштабах у якості позичкового капіталу виступає в основному офіційний капітал.
За строком вкладання капітал поділяється на короткостроковий,
середньостроковий та довгостроковий. короткостроковий капітал: вкладання капіталу строком менше року. Головним чином у формі торговельних кредитів. середньо- та довгостроковий капітал — вкладання капіталу строком понад рік. Всі вкладання підприємницького капіталу здійснюються переважно у формі прямих інвестицій, а також у вигляді державних кредитів.
За метою вкладання капітал поділяється на прямі та портфельні інвестиції. прямі інвестиції — вкладання капіталу з метою придбання контролю над об'єктом розміщення капіталу. Це в основному вивіз приватного підприємницького капіталу.
портфельні інвестиції — вкладання капіталу в іноземні цінні папери без права контролю над об'єктом інвестування. Це також в основному вивіз приватного підприємницького капіталу.
12.Сутність та відмітні ознаки прямих іноземних інвестицій
ПІІ-це різновид іноземних інвестицій, призначених для вир-цтва і забезпечення контролю над діяльністю підприємств завдяки володінню контрольним пакетом акцій. ПІІ охоплюють усі види інвестування—придбання нових акцій, просте кредитування, аби тільки інвестуюча фірма мала понад 10% акцій зарубіжної фірми.
Характерною рисою ПІІ можна вважати і переважання рівня продажів продукції, виробленої за кордоном за допомогою ПІІ, над продажами вітчизняної продукції у вигляді товарного експорту.
Власність інвестора та його контроль над зарубіжним підприємством котре стає частиною організаційної структури ТНК—головна відмінність ПІІ від інших видів інвестування. Інакше кажучи, філія має не тільки фінансові зобов'язання перед материнською компанією, вона стає частиною тієї ж організаційної структури ТНК. Друга відмінна риса полягає в тому, що ПЗІ в свою чергу сприяють розширенню діяльності ТНК.
Приймаючі країни: Позитивний вплив 1. Накопичення капіталу.2. Підвищення технологічних і управлінських знань.3. Регіональний та галузевий розвиток.4. Внутрішня конкуренція і розвиток підприємництва.5. Збільшення платіжного балансу.6. Створення робочих місць. Негативний вплив.1.Індустріальне панування.2. технологічна залежність від інвестуючої країни. 3.Порушення економічних планів.4. Культурні зміни.5. Втручання ТНК в діяльність уряду приймаючої країни.
Наслідки ПЗІ для інвестуючої країни.1.Зарубіжні прямі інвестиції означають збільшення ВНП інвестуючої країни за рахунок прибутків і відрахувань від філій. 2. У багатьох випадках, внутрішньофірмові трансфери створюють додаткові експортні можливості. 3.Багато країн сприяють ПЗІ, розглядаючи їх як засіб, стимулюючий зростання, розширення експортних ринків і служить іншим цілям, включаючи політичні.4. Головний негативний момент стосується зайнятості. Багато організацій вказують не тільки на відкриту втрату роботи, але також на вплив на імпорт і експорт.
13. Міжнародний кредит.
Міжнародне кредитування та запозичення – це рух позичкового капіталу за національними кордонами між суб'єктами міжнародних економічних відносин, пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості та виплати відсотка.
Ефективність кредиту досягається за умови:
вільного переміщення капіталу;
стабільності й передбачуваності розвитку світової економіки;
виконання позичальниками своїх зобов'язань, повної оплати боргів Головною формою міжнародного довгострокового кредитування є міжнародні позики. Вони поділяються на приватні, урядові та кредити міжнародних та регіональних організацій.
Приватні позики надають із своїх ресурсів великі комерційні банки.
Урядові позики надаються урядовими кредитними установами. Держава несе усі витрати, що пов’язані із наданням позики, на неї перекладаються збитки у випадку непогашення боргу.
Кредити міжнародних організацій надаються переважно через Міжнародний валютний фонд, структури Світового банку, МБРР, та ін. кредитно-фінансові інституції.
Міжнародні займи за своїм призначенням поділяються на:
виробничі кредити, які призначені для розвитку економіки країни і спрямовуються у промисловість, на транспорт, у сільське господарс.
невиробничі кредити, які спрямовуються на утримання державного апарату, армії, виплату відсотків по зовнішнім боргам
Рух короткострокового позичкового капіталу виступає у таких формах, як:а)комерційний та банківський кредит і б)поточні рахунки
Комерційний (фірмовий) кредит широко використовується у зовнішній торгівлі і надається експортером однієї країни імпортеру іншої країни у вигляді відстрочки платежу. При комерційному кредиті позикова операція поєднується з купівлею-продажем товару, а рух позичкового капіталу – з рухом товарного капіталу.
Банківське короткострокове кредитування–це надання коштів у
грошово-валютній формі під заставу товарів, векселів.
14. Міжнародна заборгованість.
Зовнішній борг - це сума фінансових зобов’язань країни перед
іноземними кредиторами по непогашеним зовнішнім позикам і невиплаченим по ним відсоткам.
Основними причинами виникнення зовнішнього боргу є:
- хронічний дефіцит державного бюджету;
- перевищення темпів зростання державних видатків над темпами зростання доходів;
- розширення економічної функції держави;
- циклічні спади в економіці, особливо якщо вони глибокі та тривалі;
- залучення коштів нерезидентів з метою підтримки стабільності національної валюти;
скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;
Реструктуризація боргу–це переоформлення боргових зобов`язань, по яких настав або прострочено строк платежу. У це поняття входять:
1. Реструктуризація боргу по лінії Паризького і Лондонського клубів. Вона найбільш значуща для державних боргів і відбувається за загальною угодою країн-кредиторів.
2. Реструктуризація боргу комерційними банками. Найбільш популярним заходом реорганізації боргу для комерційних банків-кредиторів став прийнятий у 1989 р. План Бреді. Згідно з цим планом банки йдуть на реорганізацію деякої частини боргу країни, що розвивається (як правило, це — зниження відсоткових виплат), лише в тому випадку, якщо її уряд здійснюватиме більш радикальну програму макроекономічних і структурних перетворень.
До реструктуризації боргу також включаються:
1. Конверсія боргу в активи.
2. Зворотний викуп боргових зобов'язань (buy-back).
3. Конверсія боргу в облігації.
4. Списання всього боргу або його частини.
15. Причини та форми міжнародної міграції робочої сили.
Міжнародна міграція робочої сили — це переміщення робочої сили з однієї країни в іншу на строк більший ніж один рік.
Міжнародна міграція робочої сили зумовлена чинниками внутрішнього економічного розвитку кожної окремої країни і зовнішніми чинниками; станом міжнародної економіки в цілому та економічними зв'язками між країнами. У певні періоди рушійними силами міжнародної трудової мобільності можуть
виступати також політичні, військові, релігійні, національні, культурні, сімейні та інші соціальні чинники. Причини міжнародної трудової міграції можна також зрозуміти лише як конкретну сукупність названих чинників. Традиційно (в неокласичній теорії) основну виділяють економічну причину міжнародної трудової міграції, пов'язану з масштабами, темпами та структурою накопичення капіталу.
Міжнародна міграція включає два основні взаємопов’язані процеси: еміграційний та імміграційний.
Еміграція — це виїзд робочої сили з однієї країни в іншу.
Імміграція — це в'їзд робочої сили до приймаючої країни.
Рееміграція—повернення робочої сили в країну еміграції
Основні форми міграційних процесів:
постійна міграція. Ця форма переважала до Першої світової війни і характеризувалася тим, що значні маси людей назавжди покидали свої країни і переселялись на постійне місце проживання до США, Канади, Австралії тощо. Переселення у зворотному напрямку було незначним;
тимчасова міграція, що передбачає повернення мігрантів на
батьківщину по закінченню певного строку. У зв'язку з цим слід
відзначити, що сучасна міграція набула ротаційного характеру;
нелегальна міграція, яка надто вигідна підприємцям країн-
мігрантів і становить своєрідний резерв необхідної їм дешевої робочої сили.
16. Наслідки міжнародного переміщення трудових ресурсів для країни еміграції.
Міжнародна міграція робочої сили — це переміщення робочої сили з однієї країни в іншу на строк більший ніж один рік.
Країни - експортери робочої сили також отримують певні вигоди:
а) зниження рівня безробіття і, як наслідок, - соціального напруження в країні;
б) безплатне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним павичкам ознайомлення з передовою технологією, організацією праці тощо;
в) отримання доходів внаслідок грошових переказів емігрантів.
Це – один бік наслідків міграції для країн-експортерів робочої сили. З іншого боку, ці країни мали такі наслідки експорту робочої сили: а) скорочення податкових надходжень через зменшення числа платників податків; б) Зменшення кількості економічно активного населення в країнах-експортерах трудових ресурсів;
в) постійна міграція означає, що відбувається відплив кваліфікованих, ініціативних працівників, так званий "відплив умів", який призводить до уповільнення темпів зростання науково-технічного та культурного рівня країни.
Можливими шляхами зняття негативних наслідків еміграції робочої сили можуть бути такі заходи держави:
заборона еміграції;
введення податку на "відплив кращих голів", компенсувати державні капіталовкладення в емігрантів;
створення державою високоприбуткових галузей, що здійснюють експорт робочої сили.
17. Міжнародна передача технологій.
Під міжнародним технологічним обміном (трансфером технологій) розуміють сукупність економічних відносин різних країн з приводу передавання науково-технічних досягнень.
Нематеріальні види технологій:
патент—свідоцтво, яке видається відповідною держ. установою винахідникові і засвідчує його право на використання винаходу
ліцензія—дозвіл, який видається власником технології, захищеної чи незахищеної патентом, ліцензіатові на використання технології упродовж визначеного часу і за визначену плату;
копірайт — ексклюзивне право автора літературного, аудіо чи відео-продукту на показ і відтворення своєї роботи;
товарний знак—символ(малюнок, графічне зображення тощо) певної організації, що використовується для індивідуалізації виробника товару і який не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника;
ноу-хау–надання технічних знань, практичного досвіду технічного, комерційного, й іншого характеру, що є комерційною цінністю, застосовуються у професійній практиці і не забезпечені патентним захистом.