ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 21.02.2019
Просмотров: 541
Скачиваний: 1
22.Охарактеризуйте суспільно-політичне та економічне становище українських земель у складі Російської імперії у ХІХ ст.
Історія
України XIX
ст. характеризується важливими подіями
у всіх сферах соціально-економічного
життя і суспільно-політичного руху. На
протязі цього часу змінилося перетворення
Росії із феодально-крепосницької в
капіталістичну, сформувався промисловий
пролетаріат, помітно розгорнувся
визволювальний рух, почав поширюватись
марксизм.
Перша половина XIX
ст. в історії України була періодом
розладу і кризи феодально-кріпосницької
системи та розвитку нових капіталістичних
відносин.
Передували
гостра боротьба між старими, кріпосницькими
і новими, капіталістичними формами
господарського питання. Ця боротьба
проявлялась у повільному, але неухильному
розвитку капіталістичного виробництва,
в зростанні товарно-грошових відносин,
котрі проникали у селянське господарство.
В
розшаруванні селянства і формуванні
нових двох класів - наймитів і промислової
буржуазії, в поширенні ринку та збільшення
вивозу за кордон.
В першій половині XIX ст.
економіка України під впливом більш
передової Росії переживала повільний,
але неухильний розвиток. Всі три райони
України - Лівоберіжна, Правоберіжна і
Південна Україна були пов‘язані з
центральною Росією. Окрім того, в
укріпленні економічного зв‘язку велику
роль відіграла спільність економічної
політики, єдиний грошовий обіг, таможня
служба.
Капіталістичні відносини
проникали також у селянське господарство,
руйнували його замкнутий натуральний
характер і посилювали процес соціального
розшарування селянства. Земля все
частіше ставала не тільки об‘єктом
куплі-продажу, а і орендних відносин.
Володарями ставали купці, заможні
селяни.
Купля-продаж
товарів здійснювалась через густу
мережу торгів і ринків. На ярмарках
України були в оберненні різноманітні
товари, привезені з міст Росії, України,
із-за кордону. Наявність великої
чисельності ярмарок, торгів, ринків,
збільшення їх товарооборотів і зріст
товарно-грошових відносин, постійної
торгівлі в містах - все це свідчить про
збільшення процесу суспільного розділу
праці. Розвиток товарного виробництва
все більше і більше втягувало Україну,
як складову частину Росії в світовий
ринок.
Таким чином, коренні зміни,
які діялися в XIX ст. в економіці України,
були наслідком гострої боротьби між
старим, віджившим свій вік,
феодально-кріпосницькими відносинами
і новим капіталістичним укладом.
23.Західноукраїнські землі у складі Австро-Угорської імперій у ХІХ ст., їх соціально-економічний та політичний розвиток.
На початок ХІХ ст., внаслідок трьох поділів Польщі, російсько-турецьких війн, ліквідації Гетьманщини і Запорозької Січі українські землі опинилися під владою Російської та Австрійської імперій.
Росія володіла Слобожанщиною, Лівобережжям, Правобережжям і Півднем, що становило близько 85% земель, заселених українцями. У складі Австрійської імперії знаходилося, приблизно, 15% українських земель, а саме, Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття.
У
цілому перша половина XIX
ст. стала для Західної України останнім
етапом розкладу панщинно-кріпосницької
системи господарювання. Галичина,
Буковина, Закарпаття були найвідсталішими
австрійськими про¬вінціями, їх
промисловість залишалася на мануфактурній
стадії. Перші дві парові машини в Галичині
з'явилися лише у 1843 р. На західноукраїн¬ських
землях розвивалися винокуріння,
пивоваріння, металообробна,
фар¬форово-фаянсова, цукрова, лісова,
добувна (сіль, нафта, залізна руда,
ка¬м'яне вугілля ) галузі промисловості,
виробництво грубого сукна. Та
панів¬не становище займало
ремісництво.
Найбільшою перешкодою
для розвитку сільського господарства,
яке відігравало головну роль в економіці
Західної України, залишалося кріпац¬тво.
Селянство поділялося на повнонадільних,
загородників, огородників, халупників,
тяглових, піших. Вони змушені були
відробляти панщину. Чи не найгіршим
становище селян було в Галичині, де під
час літніх сільсько¬господарських
робіт панщина досягала шести днів на
тиждень.
Крім того активно запроваджували в Галичині німецьку мову, на яку швидко перейшла міська адміністрація, суд, університет, навіть середня школа. Австрійський уряд пробував переселяти до Галичини німецьких колоністів, але ця політика не мала глибоких наслідків і кількість німецьких колоністів була в Галичині відносно невеликою. Галицькі селяни отримали право апеляції до вищих органів
24.Український національний рух та процеси культурного відродження у ХІХ столітті. Роль Т.Г.Шевченка в українському національному русі.
Утвердження національної ідеї українського народу- жити вільно на власній землі у суверенній державі, сповідувати свою віру, дотримуватися традицій, плекати мо-ву, культуру - розтяглося на довгі століття боротьби и поневірянь. В умовах колоні-ального існування, Україна не зреклася своїх ідеалів.Суспільний рух розгортався у руслі боротьби за соціальне та національне відродження. Поява масонства стала свідченням поширення нових європейських ідей і по-казником зростаючої опозиційності пануючому режимові. Дієвішими були декабристи, які створили таємні товариства та виробили моделі суспільного устрою.Однак нерішучість , ідейні суперечки, неорганізованість не дали змоги їм реалізувати свої задуми. На початку 40-х р. XIX століття центром національно-визвольного руху стає Київ.Пробудженню на-ціональної свідомость, формуванню ідеї сприяло поширення історичних знань. Велике значения для національного відродження мали твори Шевченка.Поява Кирило-Мефодіївського братство в Києві 1846 р поклала початок переходу від культурницького до політичного етапу боротьби . Очолив його професор Київсь-кого університету Костомаров, Входили туди П. Куліш і Т. Шевченко. Це був цвіт тогочасної молодої української інтелі-генції. Їх мета -об'єднати всі слов'янські народи в одну федерацію зі столицею у Києві, де кожний народ зберігав би свою свободу,знищення царизму і скасування кріпосного права утвердження у сус-пільстві демократичних прав і свобод громадян; досягнення рівності у правах на розвиток національної мови, культури та освіти всіма слов'янськими народами; поширення християнського впливу на весь світ.Однак члени братства по-різному дивилися на засоби досягнення цієї мети. Більшість схилялася до шляху реформ і «м'яких» методів. Меншість з Т. Шевченко, займала радикальні позиції.
Т. Шевченко одстоював соціальне та національне звіль-нення українського народу. Він очолив революційне крило кирило-мефодіївців і запропонував внести до програмних документов ідею повалення самодержав-ства та оргатзації народного повстання проти кріпосництва. Особливий вплив на діяльність товариства мала поезія Т.Г. Шевченка, який у своїй творчості виступав проти поневолення народів, засуджував деспотизм царату. Внесок великого українського поета, мислителя Т.Шевченка в загальну справу национального відродження був надзвичайно великим.
Після
розгрому Кирило-Мефодіївського братства-в
Україні довго
не вдавалося
створити нових національно-демократичних
організацій. Проте провідні діячі цього
братства –
Кос-томаров,.
Білозерський, Куліш, Шевченко, відбувши
судові покарання, з'їхалися до Петербурга.
Тут вони створили «Громаду».
Провідною ідеєю програми цієї орга-нізації
було збереження самобутності української
нації, захист її від русифікації.
Потреби
у змінах особливо гостро відчували й
відстоювали молодші члени громади,
серед яких виділявся Драгоманов. Він
закликав однодумців виходити за межі
культурницької діяльності, висувати
полі-тичні,
національні та соціально-економічні
проблеми. Вперше вони
заявили
про себе 1890 р., коли вирішили організувати
«Братство тарасівців.
Важливу роль у формуванні національної
свідомості відіграло створення у 1868 р.
товариства «Просвіта».
Другу половину XIX
ст можна оцінити як важливий етап
підготовки українських сил до боротьби
за незалежність, за українську державність.
25.Українська національно-демократична революція 1917-1920 рр., її досягнення та втрати.
Увесь
1917 рік пройшов в загальному захопленні
соціалістичними ідеями. Характерно, що
ТУП (Товариство Українських Поступовців),
яке існувало коло 10 років як понадпартійне
об'єднання, після 1917 року змінило свою
назву на Партію Соціалістів-Федералістів.
На мітингу в Київському університеті
студенти проголосили повну «політичну
свободу» для професорів належати до
якої завгодно партії, але тільки —
соціалістичної — соціалістів-революціонерів
чи соціалістів-демократів.
Революційні
перетворення в Україні розпочалися з
утворенням у Києві 4(17) березня 1917 р.
міжпартійного об’єднання Українська
Центральна Рада, головою якої був обраний
М. Грушевський. Центральна Рада в перші
місяці революційних подій мала величезну
підтримку переважної більшості політичних
сил і різних верств населення. ЦР
звернулась до України з чотирма
Універсалами:
1 Універсал- 10чя
1917-автономія України.Був створений
Генер.Секратаріат(Винниченко).
2
Універсал-3 липня1917-закріплення попередніх
домовленостей,але потрібно було
дочекатись всеукраїнських зборів.росією
була видана тимчасова інструкція,що
суттєво обмежила права україни
3
Універсал-7 листопада 1917-Проголошення
УНР,як автономної частини Рос.республіки.нові
соц.-економ. Реформи.
3 грудня 1917 р. до
Ц.Р
надійшов
маніфест Раднаркому Радянської Росії,
висувався ультиматум,а його невинонаня
було знаком проголошення війни Радянській
Росії. Україна його відхилала,що означало
війну.
Суверенітет
ЦР
втрачається.Остання
спроба був 4 Універсал,у якому
проголошувалось,що Україна є незалежною
ні від кого держвою. Наприкінці січня
1918 року більшовики захопили Київ
і розпочали «червоний терор.»ЦР
ухвалила
Конституцію УНР, а Всеукраїнський
хліборобський з’їзд проголосив почесного
отамана Вільного козацтва генерала П.
Скоропадського гетьманом України.
Центральна Рада була розпущена і виник
гетьманат “Українська держава”.Політика
П.Скоропадського підпорядковувалась
Німеччині,бо саме вона допомогла здобути
йому владу.
Фактично
влада в Україні була в руках німців, що
і відвернуло від уряду Скоропадського
більшість партій,які підтримували ЦР.
Все це наклала свій відбиток на розвиток
і хід політичних дій.
14 грудня 1918 р.
П. Скоропадський був змушений зректися,
у Києві до влади повернулися діячі
Центральної Ради, які створили Директорію
УНР.
18 грудня Директорія урочисто
вступила до Києва
П’ятирічна
(1917-1921 рр.) самовіддана боротьба
українського народу за створення
власної, ні від кого незалежної, держави
не пропала марно.
На політичній карті
було стерто назву “Південно-Західний
край Росії” натомість з’явилася нова
– Українська Народна Республіка із
столицею в м. Харкові.
Виникнення
Центрально Ради ознаменувало початок
нового періоду в історії України. Проте
ні Центральній Раді, ні П.Скоропадському,
ні уряду Директорії не вдалося закріпити
своїх позицій і втримати Україну
незалежною країною.
Більшовики і
прибічники унітарної Росії не змогли
проігнорувати прагнення українського
народу до створення власної держави і
спочатку навіть запозичили виниклу в
процесі національної революції назву
(УНР) але в січні (6) 1919 замість цієї назви
ввели нову:
Українська
Соціалістична
Радянська
Республіка.
Проте сам факт існування та визнання
України міжнародною спільнотою, чітко
окреслені кордони, своя, хай залежна
адміністрація, столиця, герб, прапор,
гімн, певна можливість культурно-національного
розвитку створювали для українського
народу перспективу виборення власної
незалежної держави.
26.Охарактеризуйте діяльність визначних постатей доби Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.
Після Лютневої революції в Росії у лютому 1917 р. український народ тримав можливість здобути власну державність. Цю боротьбу очолила Українська Центральна. головою українського парламенту був обраний Михайло Грушевський. Він був лідером, головним конструктором політики Української ЦентральноЇ Ради, мав великий вплив на її рішення, був ініціатором та співавтором найголовніших документів. Незаперечною заслугою Грушевського стало те, що Центральна Рада за рік пройшла шлях від обережних гасел за автономію України до проголошення суверенної, ні від кого незалежної Української Народної Республіки в січні 1918 року та прийняття її Конституції уже в квітні 1918 року.
Володимир
Винниченко
був
одним з лідерів української
національно-демократичної революції
1917-1920 рр., 15 червня 1917 року був обраний
головою Генерального Секретаріату,
написав мемуарно-публіцистичну працю
«Відродження нації», негативно ставився
до гетьманського перевороту, очоливши
опозиційний до влади гетьмана Український
національний конгрес. Очолив Директорію
УНР. Згодом виступив прихильником
радянської системи влади, але потім її
відкинув. У березні 1919 виїхав з україни.
У праці «Відродження нації» Винниченко
виклав націонал-комуністичні ідеї,які
він обстоював. У 1920 вів переговори з
вищим більшовицьким керівництвом про
визнання незалежності Укрвїни, невдача
яких змусила його виїхати до Австрії,
потім до Франції, де присвятив себе
творчості. Помер у 1951.
Симон
Петлюра
народився 10 жовтня
був одним
із лідерів укр.. нац..-демок. Революції,
з березня 1917 був членом УЦР, із
травня-головою Укр. Військового
генерального комітету , із червня став
генеральним секретарем військових
справ, але через розбіжності з Виниченко
пішов у відставку. у листопаді 1918 був
обраний до складу директорії УНР, а
пізніше став головним отаманом Армії
УНР. У 1919 вийшов зі складу УСДРП і очолив
Директорію УНР.За його ініціативою був
підписаний Варшавський договір,через
що змушений був виїхати з країни.
27.Відродження державності українського народу, її історичні форми та моделі у 1917-1920 рр. (УНР доби Центральної Ради, Гетьманат П.Скоропадського, УНР доби Директорії).
Початок ХХ століття показав не життєдіяльність Романовського та Габсбурзького монархічних режимів. Поневолені нації Російської та Австро-Угорської імперій здобули право на самовизначення та вільний вибір напрямків соціально-культурногго розвитку. Для українського народу 1917-1920 роки стали роками мобілізації сил у створенні державності як необхідної і головної мети українського суспільства- відродження і розвитку нації.
Центральна рада
Функцію представника інтересів українства взяла на себе Центральна Рада , яка 9 березня 1917 року звернулась до українського народу де закликала вибирати органи самоуправління, збирати гроші в український Національний фонд, творити вільне життя
Гетьманат П. Скоропадського.
Навесні 1918 року Україна стала ареною найбільш хаотичних та складних політичних подій, нездатність ЦР опанувати ситуацію і досягти необхідного рівня країни, загроза перетворення України на німецьку колонію , підштовхнули несоціалістичні сили суспільства до державного перевороту, який завершився 29 квітня 1919року,створенням гетьманату «Українська держава».
Сучасники П. Скоропадського та історики констатують факт певного економічного піднесення України періоду гетьманату , вказують на успіхи у сфері зовнішньої політики, а також піднесення в галузі культурного життя і духовній сфері.
Директорія
У травні 1918 року партії просоціалістичгної орієнтації утворили опозиційний гетьманові Український національно-державний союз. 13 листопада для керівництва повстання був обраний тимчасовий верховний орган УНР- директорія. Виступ директорії досяг успіху тільки тому, що сирався на піднесення народної активності , на масовий рух проти політики гетьманату та окупаційного режиму. Директорія об’єднала хоч і різних за поглядами але досить впливових та авторитетних лідерів : В. Винниченка, С. Петлюру, М. Шаповала, М. Порша,та ін.
28.Визначте сутність та наслідки нової економічної політики (НЕП) в Радянській Україні (1921- 1928 рр.).
Одним із перших кроків на цьому шляху стала запроваджена в роки громадянської війни політика «воєнного комунізму». Внаслідок цього економічна і політична криза ще більше поглибилася.
Почуття самозбереження, намагання не допустити втрати своєї влади продиктували більшовикам удатися до інших методів подолання кризи. Йдеться про запровадження нової економічної політики (НЕП). Це рішення, прийняте під тиском тодішніх скрутних обставин, можливо, було чи не єдиним більш-менш серйозним кроком більшовицької влади за весь період її існування. Але більшовицька влада не була б такою, коли б вона дала змогу реалізувати цю політику в усіх її вимірах.