ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 21.02.2019
Просмотров: 525
Скачиваний: 1
36.Лібералізація радянського режиму, процеси десталінізації та їх вплив на Україну в період керівництва М.С.Хрущова.
5 березня 1953року помер Й.Сталін. Після його смерті у його оточенні почалася боротьба за владу.У липні 1953р.група партійних керівників на чолі з Хрущовим,що тривалий час очолював партійно-державний апарат в Україні,усунула керівника сталінського репресивного апарату Л.Берію і стала до влади
1.Політика лібералізації:
- люди були реабілітовані політично репресовані у 30-ті роки - матеріали об осудженні культа особистості Сталіна з’являлись у пресі (про ім’я Сталіна мовчали)
Після 20 з’їзду КПРС процес реабілітації прискорився,знімались пам’ятники Сталіна ,перейменовувались вулиці,викреслювали ім’я Сталіна. Але в Україні РСР процес дестабілізації просувався дуже важко,і вона мала незавершений характер.Частина україн.сиділа по статті 54(за думку сиділи) не реабілітовували.
Операція дестабілізація
Народ чекав повної демократизації життя. Не дочекався.
Заходи з реформувань суспільства спричиняли роздратування значної частини партійної номенклатури,яка за роки сталінізму звикла до свого панівного становища і не бажала цього встрачати. Тому почалась підготовка до усунення М.Хрущова.Воно сталося у жовтні 1964р.на пленумі ЦК КПРС.Усунення Хрущова від влади було відчутним ударом по реформаторській політиці і означало реставрацію багатьох явищ періоду сталінізму.
37.Охарактеризуйте соціально-економічні реформи в УРСР у другій половині 50-х - 60-х роках ХХ ст.
Пiсля
смертi Сталiна керiвником краiни став
Микита Хрущов.Почалося поступове
закриття багаточисленних концентраційних
таборів. І за кілька років сотні тисяч
жертв сталінського режиму повернулися
додому.
У 1956 році на ХХ з’їзді партії
Хрущов засудив політику Сталіна ( “культ
особистості” Сталіна).
Почала
відроджуватися культура, розпочалася
підготовка до проведення деяких
економічних реформ.
Наступним кроком
Хрущова стала так звана реабілітація
(виправдання) жертв сталінської
політики.
Першим був проект Хрущова
по освоєнню цілини (тобто пустельних
земель) Казахстану та Сибіру.
Після
цього він вирішив вирощувати величезну
кількість кукурудзи – за американською
моделлю її мали використовувати як корм
для тварин.Потім були й інші експерименти.
Але швидких змін ані у економіці, ані у
сільському господарстві вони не
надали.Втім, за Хрущова люди мали значно
менше підстав, аніж у сталинський період,
скаржитися на радянський режим.Адже
припинилися масові арешти, терор та
“чистки”.Поступово почав підвищуватися
життєвий рівень людей. Значно виросли
доході. У людей з’явилися деякі побутові
прилади – такі як холодильники, телевізори
та таке інше.Розпочалося будівництво
так званих “хрущовських будинків”,
внаслідок чого мільйони людей почали
жити у більш-менш нормальних умовах.Тим
часом “відлига” розпочалася і у
культурі.На початку 60-х років з’явилося
багато письменників, які почали
розповідати у своїх творах про те, що
відбувається навколо.Їх назвали
“шестидесятниками”.
Але саме це й
не сподобалося Хрущову. Він виступив з
нищівною критикою цих “незрілих
інтелігентів”.
Наступні його кроки
показують, що Хрущов хотів повернутися
до політики “жорсткої руки” (тобто до
диктатури).
Але зробити цього він вже
не встиг, оскільки у жовтні 1964 року пішов
у відставку.
38.Дисидентський рух в радянській Україні в 1965-1985 рр. та його вплив на національно-культурні та політичні процеси.
В умовах наростання застійних явищ у суспільстві як реакція на всі ці кризові явища виникає дисидентський рух, у центрі уваги якого постають три основні проблеми: права людини, свобода совісті та національний суверенітет.
Опозиційний рух в УРСР та взагалі в СРСР, у 1965-1985 р. прийнято називати дисидентським.
В українському дисидентському русі можна виділити чотири основні напрями:
Самостійницький напрям. Найрадикальнішим, а тому й найбільш переслідуваним був самостійницький напрям. Його прихильники виступили за державну незалежність України, яку планували здобути мирними засобами.
Національно-культурницький напрям. Національно-культурницький напрям представлений насамперед такими шістдесятниками як літературні критики І. Дзюба та І. Світличний, літературознавець М.Коцюбинська, мовознавець З.Франко та інші, базувався на необхідності духовного культурного відродження українського народу. Поборники національно-культурних прав протестували проти цілеспрямованої русифікаторської політики, нищення пам’яток історії та культури, незаконних арештів, утисків національної інтелігенції тощо.
Релігійне дисидентство. Релігійне дисидентство мало на меті боротьбу за фактичне, а не декларативне визнання свободи совісті.
Правозахисний напрям.
Практично припинилися перевидання творів митців, репресованих у 30-тi роки. З культурного обігу старанно вилучалося все, що могло стимулювати національні почуття.
Наслідком стала поява альтернативної, підпільної "дисидентської" культури, зокрема - так званого "самвидаву". Дисидентами (а пізніше - політв’язнями) стала найрадикальніша частина "шiстдесятникiв". Незважаючи на всю відвагу, натхненність та ідеалізм дисидентів і на одіозну поведінку їхніх гонителів, цей рух не набув широкої підтримки на Україні. Однією з причин цього стало те, що, крім засудження режиму й вимог дотримуватися законів, дисиденти не сформулювали виразної політичної програми.
Тому дисиденти мали вузьку соціальну базу, що складалася майже виключно з інтелігенції.Тому на початку 80-рр. Дисидентський рух на Україні було розгромлено.
Однак завдяки самовідданій боротьбі дисидентів у громадський свідомості поступово стверджувалася думка, що український народ є не просто придатком до "великого брата", що можливе створення незалежної держави. З середовища дисидентів вийшло багато видатних політиків.
Характерна риса усіх 4-ох напрямів дисидентства – відстоювання національних інтересів українського народу. Специфіка дисидентського руху полягає у тому, що він, будучи реальною опозиційною силою, фактично не мав ні власних організаційних структур (партій, об’єднань), ні цілісної загальної програми. У період перебудови і здобуття незалежності значною мірою були легалізовані та використані традиційні дисидентські лозунги: гласність демократизація суспільного життя, правова держава, відкрите суспільство та інші.
39.Суспільно-політичні та культурні процеси в УРСР в період керівництва П.Ю.Шелеста (1963 – 1972 рр.).
З липня 1963 — перший секретар ЦК КП України. Своєю кар'єрою завдячував підтримці з боку М. Хрущова і М. Підгорного, хоча у 1964 року разом з М. Підгорним відіграв важливу роль в усуненні М. Хрущова від влади (про що згодом шкодував).
1968 — став одним з ініціаторів введення військ країн-членів Варшавського Договору до Чехословаччини для придушення «Празької весни». В цьому питанні виявив себе як прихильник «твердої руки», а у відносинах з підлеглими був доволі грубим і авторитарним.
Прийшовши до влади на хвилі повоєнної «українізації» партійно-державного апарату УРСР і підвищення ролі українського елементу у керівництві СРСР, Шелест обстоював економічні інтереси України перед «центром», виступав за надання Україні більших прав в економічній політиці.
Вагомими були його виступи на захист прав української мови в шкільній освіті, друкуванні газет, журналів і книжок. Захищав від звинувачення в націоналізмі окремих українських діячів культури (зокрема, О. Гончара, І. Дзюбу). Деякі західні дослідники (Я. Пеленський, І. Лисяк-Рудницький, Н. Саварин) вважали, що поява книги Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація» була інспірована самим Шелестом і відбивала його погляди та позицію українського радянського керівництва. Син Шелеста Віталій згадував: «Цікава ситуація з книгою Івана Дзюби „Інтернаціоналізм чи русифікація?“. Вона була у батька майже настольною. Він її читав, плювався, говорив, що так не можна, я відповідав, що є факти, їх треба осмислювати. Його позиція щодо Дзюби у наших розмовах багаторазово прокручувалася і поступово формувалась».
В книзі «Україна наша радянська» (1970) багато уваги Шелест приділяв важливості вивчення історії України і робив акцент на самобутність українського народу.
Такий курс Шелеста не задовольняв московське керівництво, тому виникла потреба усунути його з України. 10 травня 1972 Шелеста звільнили з посади першого секретаря ЦК КП України «у зв'язку з переведенням на іншу роботу» — заступника Голови Ради Міністрів СРСР (де він не пропрацював і року).
40.Кризові явища в радянській політичній та економічній системі в період керівництва Українською РСР В.В.Щербицького (1972 – 1989 рр.).
У 1972 р. відбулася заміна в керівництві Україною: замість П.Шелеста першим секретарем ЦК КПУ став В.Щербицький. Посилився ідеологічний диктат партапарату. Все глибше в життя проникала "культівська" ідеологія. Посилюється русифікація України. У 1977р. була ухвалена Конституція СРСР в 1978р.-Конституція УРСР. Ці конституції значною мірою дублювали "сталінську" конституцію 1936 р. Декларації навіть розширилися, та реальні права народу не забезпечувались.
В січні - травні 1972 р. відбулась друга велика хвиля арештів на Україні. Їх жертвами стали: В.Чорновіл, Є.Сверстюк, І.Світличний, З.Дзюба, М.Осадчий, В.Стус, І.Калинець, І.Стасів-Калинець, отець В.Романюк, Н.Світлична, Ю.Шухевич та інші. Політичні процеси над ними відбулися у 1972-1973 pp., в цей час вимусили покаятися Івана Дзюбу. 9 листопада 1976 р. була створена Українська громадська група, спрямована на виконання Гельсінських угод (Українська Гельсінська Група). Група ставила своєю метою боротьбу за права людини та українського народу. У 1977-1978 pp. відбулися арешти і суди над провідними діячами руху. Внаслідок цього М.Руденка, О.Тихого, Л.Лук'ненка, М.Матусевича, М..Мариновича було засуджено на довголітнє ув'язнення в таборах і на заслання я. Багато хто залишив країну, виїхавши на Захід.
Поряд із карними методами офіційна влада посилювала ідеологічний тиск на суспільство. У сфері міжнаціональних відносин орієнтація йшла на злиття націй і утворення нової історичної спільності - радянського народу. Пріоритетне становище відводилося російській мові, культурі. У 1978р. вийшов "Брежнєвський циркуляр" - постанова ЦК КПРС про посилення вивчення та викладання російської мови і літератури; у 1983 р. - "Андроповський указ" - постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах.
Русифікаторська політика Москви ще більше посилювала опір в Україні.
У той же час за часи перебування Щербицького на посаді в Україні відбувався економічний підйом, у людей була стабільна робота та пристойна заробітня платня. У навчальних закладах студенти отримували кваліфіковану вищу освіту безкоштовно та влаштовувалися за фахом. Була здійснена докорінна технічна модернізація легкої та харчової промисловості. Розвивалася культура та архітектура: за наказом секретаря у Києві було збудовано меморіальний комплекс «Український музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр.» (відкритий 9 травня 1981 р.), музей В. Леніна (тепер Український дім), хоча Ленін ніколи не був у Києві, монумент Жовтневої площі (тепер Майдан незалежності) на честь Жовтневої революції, здійснено реконструкцію Хрещатика. Більшість книжок українською мовою було видано в Україні у 1970—1980-х роках. Щербицький підтримував розвиток спорту, особливо ФК «Динамо».
41.Демократизація суспільно-політичного життя в УРСР у період перебудови (1985-1991 рр.).
Перебудова в УкраїніСмерть Л. Брежнєва 1982 р. поклала край його «ері», але не змінила загальної ситуації в країні. Наступником Брежнєва став тяжко хворий Ю. Андропов, що помер у лютому 1984 р. Ю. Андропова змінив К. Черненко, також тяжко хворий, який помер у березні 1985 р.На зміну цим людям прийшов тоді ще молодий і енергійний М. Горбачов. Незважаючи на шалений опір консервативної частини партійної номенклатури, М. Горбачов почав кампанію перебудови радянської системи й насамперед її застійної економіки, темпи зростання якої дедалі знижувалися.
Перш ніж горбачовські реформи дійшли до України, тут сталася катастрофа глобального: значення: 26 квітня 1986 р. вибухнув реактор Чорнобильської атомної електростанції. Величезна: радіоактивна хмара, незрівнянно більша, ніж хіросимська, покрила багато районів України, Росії, Білорусії, а згодом поширилася на землі Польщі та Скандинавії. У властивий для себе спосіб радянські власті намагалися приховати спочатку сам факт, а потім і масштаби цієї катастрофи.
В Україні, яків цілому у Радянському Союзі, сталося багато змін: у галузі економіки — розшир самостійності підприємств, відродження приватної власності і кооперативного руху, зменше кількості міністерств і відомств. Але ці реформи мали непослідовний характер, що у свою чергу призвело до катастрофічного зниження темпів виробництва, а отже, й рівня життя населення що насамперед виявилось у тотальному дефіциті товарів першої необхідності та впровадження карткової системи.У політичній галузі було взято курс на побудову «соціалістичної і правової держави», або соціалізму з людським обличчям». Під гаслом «гласності» відбувалась лібералізація суспільно-політичного життя.1986 р. із тюрем було випущено близько 300 політичних в'язнів, серед них В. Чорновіл, М. Горинь пізніше Л. Лук'яненко та ін. Із Кримінального кодексу УРСР були вилучені статті про переслідує за ідейні переконання. Новим явищем стала політика «соціалістичного плюралізму», яка поступово переросла у свободу слова.Одним із значних досягнень того періоду стала свобода історичної науки. Вийшли друком чи ні публікації художніх, філософських творів, що тривалий час були недоступні: секретні проток радянсько-німецького пакту 1939 р., документи про голодомор 1932—1933 рр., про Українську національно-демократичну революцію 1917—1921 рр., діячів Центральної Ради і Директорії, і події Громадянської війни в Україні, про сталінські репресії, діяльність ОУН—УПА в роки Другої світової війни.
42. Охарактеризуйте суспільно-політичні процеси, становлення та розвиток новітньої української державності у 1991- 2010 рр.
24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради України прийняла “Акт проголошення незалежності України”. Вона проголосила створення самостійної української держави під назвою “Україна”. Верховна Рада прийняла рішення про проведення 1 грудня 1991 р. Всеукраїнського референдуму на підтвердження Акта незалежності.
Одним з найперших державотворчих кроків було запровадження атрибутів державності:
- встановлення державного кордону 4 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон “Про державний кордон України”.
- визначення громадянства 8 жовтня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про громадянство України”;
- затвердження національної символіки ;
- запровадження власної грошової одиниці (гривні);
- “Декларація прав національностей України” (1 листопада 1991 р.);
- створення власних Збройних сил та служби безпеки України;
Особливість трансформаційного періоду в Україні полягала в тому, що в суспільстві з кожним днем поглиблювалась суспільно-економічна і політична криза. Почалися масові виступи протесту проти політики уряду. Керівництво держави змушено було піти назустріч вимогам населення, насамперед страйкуючих шахтарів: у 1994 р. було прийнято рішення про проведення дострокових виборів президента і депутатів Верховної Ради.
У тому ж році на виборах Президента України у другому турі перемогу здобув Л.Кучма.
Верховна Рада 28 червня 1996 р. ухвалила нову Конституцію України. Тим самим було зроблено важливий крок вперед на шляху державотворення і формування більш ефективного механізму влади.
Основними завданнями економічної політики України став перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки. У зв’язку з цим в Україні було прийнято Закон “Про приватизацію майна державних підприємств”.
Після проголошення незалежності основними завданнями економічного розвитку України стали: структурна перебудова економіки, роздержавлення.
Це створює умови для розвитку конкурентоспроможного виробництва, змагання підприємств різних форм власності.
Проблеми, успадковані від колишнього СРСР не дали змогу Україні здійснити на цьому етапі запланованого прориву від формальної незалежності до реального суверенітету. Прогресуючий спад виробництва, розвал фінансової системи, деградація соціальної сфери, зубожіння населення, катастрофічне зростання злочинності, наростання політичної напруги переконливо свідчили про глибоку системну кризу.
Помаранчева революція 2004 року:
В Україні поширювалося незадоволення політикою влади, виникла могутня опозиція, яка провела декілька широких антиурядових акцій, у тому числі масові виступи під гаслом “Україна без Кучми!”. Останньою краплиною, яка стала поштовхом для нового виходу людей на вулиці, стало фальшування результатів президентських виборів 2004 року. В результаті нового туру виборів, які відбулися 26 грудня, переконливу перемогу здобув В. Ющенко.