ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 21.02.2019
Просмотров: 523
Скачиваний: 1
Введена відповідно до рішень Х з'їзду РКП(б) у березні 1921 р., НЕП передбачала систему заходів, спрямованих на обмеження методів директивного управління, на використання елементів ринкового розвитку та ринкових відносин. Мова велася, зокрема, про заміну продрозкладки продподатком, денаціоналізацію частини промислових підприємств, насамперед дрібних і середніх, про допуск приватного капіталу, заохочення іноземних інвестицій в різних формах, упровадження вільної торгівлі, нормалізацію фінансової системи, розвиток кредитно-банкової системи, вдосконалення податкової системи, про подолання інфляційних процесів тощо. Тепер замість реквізиції зерна, як це було за «воєнного комунізму», селянство обкладалося помірним податком. Сплативши його, селянин міг продавати надлишки зерна на свій розсуд і за власними цінами. Бідні селяни взагалі звільнялися від податку. Уряд тимчасово відмовився від створення колективних господарств. Було скасовано державний контроль за внутрішньою торгівлею. Дрібні промислові підприємства передавались у приватні руки на правах оренди. Важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля залишалися державними. Відроджувалася кооперація.
Отже, були створені, хоча й дуже обмежені, умови для організації народного господарства на принципах ринкової системи. І це почало давати результати. Швидкими темпами розвивалося сільське господарство, зростала його продуктивність. У 1927 р. оброблялося на 10% землі більше, ніж у 1913 р. Виробництво предметів споживання сягнуло довоєнного рівня. Відставала лише важка промисловість, яка перебувала в руках держави.
Однак у 1928 р., як і можна було передбачити, НЕП закінчила свою недовгу історію.
29.Охарактеризуйте соціально-економічне і політичне становище українських земель у складі іноземних держав – Польщі, Румунії, Чехословаччини (1921-1939 рр.).
Загалом можна визначити такі риси політики Польщі, Румунії, ЧСР:
— стримування економічного розвитку, його колоніальний характер;
— репресії проти діячів національно-визвольного руху;
— національний гніт;
— відмова від міжнародних зобов'язань щодо надання автономних прав українцям.
Форми, в яких здійснювалась ця політика, різнились — від м'якої в ЧСР до жорсткої в Румунії. У Польщі українське питання стояло найгостріше. За період 1919-1939 pp. чітко вирізняються три періоди політики польських правлячих кіл щодо українських земель.
У 1919-1923 pp. польське керівництво намагалось в очах світової громадськості довести свої права на українській землі. Польська конституція 1921 р. гарантувала права українців на рідну. Закон надав самоврядування Східній Галичині. Але як тільки 14 березня 1923 р. Рада послів визнала Східну Галичину частиною Польщі, всі ці права залишились на папері.
У 1923-1926 pp. польські правлячі кола наполегливо проводили політику, спрямовану на асиміляцію поневолених народів. У тій частині, що складалася переважно із західноукраїнських і білоруських земель застосовувалась політика штучного стримування соціально-економічного розвитку. 31 липня 1924 р. був прийнятий закон, за яким польська мова проголошувалась державною. Почалось закриття українських шкіл.
Третій період (1926-1937 pp). Нова політика передбачала деякі поступки і компроміси у стосунках з національними меншинами, зокрема з українцями. Суть нового курсу полягала у державній асиміляції національних меншин і відмові від національної асиміляції. Було збільшено державні інвестиції на Волині, почалось масове створення двомовних шкіл, дозволено певну українізацію православної церкви.
Але, починаючи з 1937 p., польські правлячі кола знову змінюють курс. Перед загрозою Другої світової війни вони боялись, що українське питання стане розмінною картою у великій грі.
У політиці ЧСР щодо українців теж можна виділити кілька етапів. Так, на початку 20-х років чеський уряд намагався створити враження сумлінного виконання своїх міжнародних .
Здійснюючи нові реформи, уряд докладав зусиль, щоб відвернути населення від боротьби за автономію, зосереджуючи його увагу на "мовному питанні".У другій половині 30-х років під тиском Німеччини уряд змушені був у жовтні 1938 р. надати краю автономію. Як і в Польщі, урядові кола ЧСР не сприяли розвитку економіки краю
Румунія з самого початку взяла курс на повну асиміляцію українців, позбавивши їх будь-якої змоги розвиватися. В економіку краю не надходило ніяких капіталовкладень. Безробіття, малоземелля, хижацьке використання природних ресурсів — ось чим характеризувалось становище краю.
У Польщі у 1925 р. існувало 12 українських політичних партій, що представляли широкий політичний спектр. Українське народно-демократичне об'єднання (УНДО виступало за конституційну демократію і незалежність України. Радикали прагнули поєднати принцип демократичного соціалізму з ідеєю незалежності України. Ще однією впливовою політичною силою була Комуністична партія Східної Галичини, яка у 1923 р. перетворилась
У листопаді 1927 р. представництво українців у сеймі складалось з 25 послів і 6 сенаторів, то у липні 1930 р. — з 50 послів і 14 сенаторів.
У Закарпатті політичне життя було особливо складне. Суто української партії, яка б діяла самостійно, тут тривалий час не було. У Румунії були найменш сприятливі умови для діяльності українських політичних партій.
30.Соціально-економічне становище радянської України в період індустріалізації (20-30-ті рр. ХХ ст.).
Індустріалізація в Україні мала ряд особ-ливостей: вкладання значних коштів у про-місловість, нерівномірність процесу модер-нізації, поява новіх галузей, витіснення приватного сектора в економіці йшло бистрішими темпами ніж в СРСР. Стави-лося за мету забезпечити першочерговий розвиток галузей групи А (паливної, енергетичної, хімічної, машинобудівної та ін.). У результаті індустріалізація України з аграрної перетворилась на індустріальну. Однак форсована індустріалізація зумовила появу негативних тенденцій в економіці: домінуюче становище виробництва засобів виробництва, розквіт підприємств –моно-полістів, велика кількість незавершених будівництв через нестачу сировини, палива робочої сили, централізація економіки, нерівномірність промисловості, посили-лась експлуатація трудящихся методами примусу та залякування.Знизився життєвий рівень народу.Іншою складовою сталін-ського курсу була так звана соціалістична колективізація сільського господарства яка передбачала обмеження елементів ринку, ліквідацію всіх форм сільськогосподар-ської кооперації,і «куркульства як класу». Єдиною формою організації виробництва на селі мали стати колгоспи й радгоспи.Все це мало здійснитися за три-чотири роки. Тих, хто виступив проти «лінії партії», оголосили «ворогами народу» і репре-сували .Встановлення колгоспно-радгос-пної системи супроводжувалося насиль-ницькою експропріацією землі, худоби. Робилося все для того, щоб убити одвічне прагнення селянина мати власну землю та вчитися продуктивно працювати на ній. В результаті «соціалістичної колективізації» радянська влада досягла багатьох цілей. Заможне і здатне до продуктивної праці населення було винищено. Інша частина селян, була загнана до колгоспів.
31.Політика суцільної колективізації сільського господарства в радянській Україні, її сутність та наслідки (1929 – 1933 рр.).
Складовою сталін-ського курсу була так звана соціалістична колективізація сільського господарства яка передбачала обмеження елементів ринку, ліквідацію всіх форм сільськогосподар-ської кооперації,і «куркульства як класу». Єдиною формою організації виробництва на селі мали стати колгоспи й радгоспи.Все це мало здійснитися за три-чотири роки. Тих, хто виступив проти «лінії партії», оголосили «ворогами народу» і репре-сували .Встановлення колгоспно-радгос-пної системи супроводжувалося насиль-ницькою експропріацією землі, худоби. Робилося все для того, щоб убити одвічне прагнення селянина мати власну землю та вчитися продуктивно працювати на ній. В результаті «соціалістичної колективізації» радянська влада досягла багатьох цілей. Заможне і здатне до продуктивної праці населення було винищено. Інша частина селян, була загнана до колгоспів.
32.Окупаційний режим на території України та антифашистський Рух Опору у роки Другої світової війни (1939-1945 рр.).
Завойовники встановили "новий порядок". Окупаційна політика здійснювалась згідно плану "Ост". Україна розглядалась як життєвий простір для німецького народу. Призначенням України було постачання продуктів та сировини "новій Європі". Народи, які населяли окуповані території, підлягали знищенню або виселенню. Першими підлягали знищенню євреї та цигани.
Окупанти фактично ліквідували саме поняття "Україна", розчленувавши її територію на три частини. Опорою окупаційного режиму були різноманітні каральні органи: таємна поліція (гестапо), загони СС, служба безпеки (СД), поліція. Частина населення добровільно йшла на службу до окупантів (колабораціоністи).
Спеціальні підрозділи здійснювали політику геноциду. В Україні з'явилися гетто та концентраційні табори. У містах штучно створювався масовий голод.
У величезних масштабах відбувалось економічне пограбування України. Крім продовольчих ресурсів, вивозились устаткування заводів і фабрик, рухомий склад залізниць, сировина, матеріали і навіть чорнозем та фруктові дерева.
На боротьбу з окупаційним режимом піднялися широкі верстви населення. У русі Опору були дві течії - радянська, очолювана ВКП(б) і КП(б)У, і націоналістична, організована ОУН під керівництвом С. Бандери. ОУН під керівництвом А. Мельника.
Головні методі боротьби з окупантами:
Створення партизанських загонів, підпільних організацій.
Нанесення збитків окупантам.
Ведення бойових дій партизанськими загонами (під керівництвом С. Ковпака, С. Руднєва, 0. Сабурова, 0. Федорова та ін.).
Агітаційна робота серед населення.
Створення в 1942 р. Української повстанської армії (УПА). Го¬ловнокомандуючий УПА з 1943 р. - Р. Шухевич (Т. Чупринка). УПА діяла на Волині, Поліссі, Житомирщині, Київщині, За¬карпатті, Галичині, Буковині, Вінничині, у Бессарабії, Одеській області. УПА проводила рейди, нападала на німецькі гарнізони, склади, обози. УПА мала зіткнення з радянськими військами, військами НКВС. УПА в 1943 р. роззброїла війсь¬кові формування ОУН-Мельника.
33.Охарактеризуйте внесок українського народу у розгром нацистської Німеччини (1941-1945 рр.).
На окупованих гітлерівцями землях панував терор, під час якого було майже повністю винищено єврейське та циганське населення, а також інші народи, яких звинувачували у відсутності відданості Рейху. Тисячі людей вмирали від голоду, оскільки окупанти не турбувалися про забезпечення надходження їжі до міст. В 230 таборах для військовополонених загинуло 1366 чол., більшість з них – від голоду.. Загалом під час війни загинуло від 7 до 8 млн. громадян України.
Партизанська боротьба на Західній Україні велася під проводом ОУН. Напередодні війни ОУН розпалася на дві течії, які не доходили одне з одною порозуміння. Це були ОУН (б) під проводом С.Бандери та ОУН (м) під проводом А.Мельника. Коли фашистські війська зайняли Львів, Бандера з прибічниками проголосили „Акт відновлення української держави”. Після двох хвиль арештів та страт (у вересні та грудні 1941 р.) ОУН під проводом С.Бандери пішла у підпілля.
Після поразки під Сталінградом за ініціативою фашистської адміністрації було створено загін „Галичина”. Це був типовий приклад колабораціонізму. Співробітництво з нацистами, які були приречені на поразку у війні, не могло нічого дати українській стороні. Катастрофа під Сталінградом створила всі передумови для початку звільнення території України від окупантів.
19 грудня 1942 р. ворога було вибито з перших поселень на території України. Після перемоги на Курській Дузі в липні 1943 р. радянські війська перейшли в контрнаступ та невдовзі звільнили Лівобережну Україну та Донбас. Київ було звільнено 6 листопада 1943 р.
В жовтні 1944 р. вся українська територія була звільнена від нацистських сил. Транскарпатська Україна була звільнена 26-28 жовтня. В листопаді З’їзд народних комітетів в Мукачеві прийняв резолюцію щодо виходу Транскарпаття з Чехословаччини та приєднання до України. Новий регіон збільшив територію України на 577 тисяч кв. км.
Матеріальні збитки СРСР під час Другої світової війни склали понад 40% всіх витрат країн, що воювали. Частина України в загальносоюзних втратах дорівнювала більше 40%. Україна постраждала більше, ніж Росія, Німеччина, Франція або Польща.
34.Соціально-економічні, демографічні й геополітичні наслідки Другої світової війни та їх вплив на Україну.
Промисловість і сільське господарство України були вщент зруйновані. Лише прямі збитки, завдані народному господарству республіки, склали величезну суму — 205 млрд крб, — яка вп'ятеро перевищувала державні витрати на будівництво нових заводів, фабрик, електростанцій, шахт та інших підприємств у роки довоєнних п'ятирічок. А загальні втрати, яких зазнали населення та народне господарство України, склали астрономічну цифру — майже 1,2 трлн крб.
Катастрофічне знизилось промислове виробництво республіки. У 1945 р. в республіці було видобуто лише 36% вугілля, вироблено до 20% електроенергії, 17% чавуну (порівняно з рівнем 1940р.). Величезна кількість товарів народного споживання, необхідних для задоволення елементарних потреб (посуд, відра, голки, шкарпетки, сірники, мило тощо) не виготовлялися практично зовсім.
Надзвичайно тяжким наслідком війни стало різке скорочення чисельності трудових ресурсів, особливо кваліфікованих кадрів. Це призвело до залучення на важку, малокваліфіковану працю, зокрема у вугільну та металургійну промисловість жінок.
Але демографічні втрати України ще більші. У січні 1941 р. в Українській РСР проживало 41,9 мільйона осіб, 3 них 14 мільйонів у містах. У 1945 р. на Україні проживало лише 27,4 мільйонів, з них 7,6 мільйонів у містах. Отже, загальні демографічні втрати становлять приблизно 14,5 мільйонів (убиті, померлі від хвороб і голоду, евакуйовані, депортовані, мобілізовані, емігранти, втрати у природному прирості).
Одним із важливих історичних наслідків перемоги над фашистською Німеччиною та її союзниками було завершення об’єднання українських земель. Радянське керівництво, спираючись на перевагу, здобуту в результаті перемоги у Другій світовій і Великій Вітчизняній війні, рішуче домагалося закріплення кордону на так званій „лінії Керзона”, що гарантувало об’єднання українських земель у складі.
Другим важливим наслідком війни було те, що 26 квітня 1945р. на конференції в Сан-Франціско Україна увійшла до складу ООН як один із засновників, тобто Україна завоювала авторитет на міжнародній арені, адже вона зробила величезний внесок у досягнення перемоги над нацистською Німеччиною та Японією.
35.Охарактеризуйте процеси повоєнної відбудови та економічного розвитку України у 1946-1953 рр.
Після завершення Другої світової війни пе-ред народом постає задача відбудови зруй-нованої економіки. Керівництво повер-нулося до довоєнної моделі розвитку на-родного господарства-проведення індустрі-алізації,приоритетний розвиток важкої промисловості.У серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон про п'яти-річний план відбудови й розвитку на-родного господарства. Ставилося завдання довести валовий продукт промисловості в 1950 р. порівняно з 1940 р. до 113%. Значні труднощі переживало сільське господар-ство. У цю сферу спрямовувалося всього близько 7% капітальних витрат. Селянство утискувалося надмірними податками. Си-туація в 1946- 1947 рр. ще більше погірши-лася у зв'язку з неврожаєм та голодом. Значно скоротилося поголів'я худоби. Міжнародна спільнота запропонувала свою допомогу в подоланні наслідків Другої світової війни та голоду, однак Москва відмовилася від неї. Народ був покинутий напризволяще. Відбудова зруйнованого на-родного господарства досягалась коман-дно-адміністративними методами, соціаліс-тична власність, панування колгоспно-рад-госпної системи, практично повна відсут-ність економічної зацікавленості праців-ника в розвитку виробництва, тотальний ідеологічний контроль. Ціною величезного напруження сил до 1950 р. були в ос-новному загоєні рани війни. Обсяг вало-вого виробництва промисловості переви-щив рівень 1940 р. на 15%. Більше, ніж до війни, добувалося залізної руди, виробля-лося продукції машинобудування, електро-енергії, цементу. Валова продукція сіль-ськогосподарського виробництва у 1950 р. становила 91% довоєнного рівня. До кінця першої пятирічки булі відбудовані Дніпрогес, заводи Азовсталь, Запоріж-сталь, шахти Донбасу, машинобудівельні заводи Київа, Харкова, Одеси. Позитивні зрушення сталися в галузях освіти, науки, культури.Поряд із цим у повоєнному роз-витку України існувало чимало проблем: однобічність, незбалансованість економіки, яка головним чином спрямовувалася на потреби військово-промислового комплек-су,значно відставало сільське господар-ство, легка, харчова промисловість, що спричиняло низький рівень життя населення , який погіршився результатами грошової реформи 1947р і девальвацією. Низьким був рівень впровадження до-сягнень науково-технічного прогресу у ви-робництво.Серйозною проблемою для вла-ди стала колективізація в селах Західної України. Країна опиналась перед необхід-ністю глибоких соціально- економічних змін.