ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 21.02.2019
Просмотров: 1017
Скачиваний: 2
1. Матеріальне виробництво як основна умова існування та розвитку людини та суспільства.
Дві основні сфери діяльності людей у суспільстві: сфера матеріального і сфера духовного виробництва; матеріальне виробництво як основа існування суспільства: його сутність і загальна характеристика; історичний шлях розвитку виробництва матеріальних благ.
Основою життєдіяльності та розвитку людського суспільства є виробництво матеріальних і культурних благ. Матеріальне виробництво включає в себе безпосередньо виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ. Всі ці блага потрібно відпрацьовувати, виробляти, бо в природі їх не має у готовому виді. Ось чому виробництво матеріальних і духовних благ є основою існування людини і суспільства.
Змістовою основою матеріального виробництва є процес праці, тобто процес взаємодії людини з природою. У процесі праці людина взаємодіє з природою, накопичує знання, досвід, підвищує свою кваліфікацію, змінюється і сама людина.
Для того щоб жити, людина повинна мати їжу, одяг, житло. Наші далекі пращури брали все це безпосередньо з природи: знаходили їстівні рослини, полювали, жили в печерах.
Минули тисячоліття, і людина перейшла від збирання до виробництва: не шукала їстівні рослини, а вирощувала їх, розводила тварин, будувала житло, тобто здійснювала процес виробництва. У процесі виробництва люди взаємодіють з природою. Виробництво - це процес дії людини на речовину природи з метою створення матеріальних благ, необхідних для існування суспільства.
У другій половині 20сторіччя на базі економічного росту і у зв’язку з науково-технічною революцією значно розширився круг соціальних і інтелектуальних потреб людини. Тому відбувалася зміна структури суспільного продукту: до матеріальних благ виріс попит на культурні і духовні блага.
2. Процес праці та його прості моменти.
Сутність процесу праці; характерні риси людської праці; предмети праці: сутність, шляхи розвитку; знаряддя праці: сутність, структура знарядь праці, їхня характеристика та роль.
У процесі праці людина взаємодіє з природою, накопичує знання, досвід, підвищує свою кваліфікацію, змінюється і сама людина.
Процес праці в будь-якому суспільстві включає в себе три простих моменти: працю, предмети праці, засоби праці.
Праця – свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда й суспільства в цілому.
Предмети праці – це все те, на що спрямована праця людини, те, що створює матеріальну основу майбутнього готового продукту. Предмети праці поділяються на два види:
по-перше, вони можуть бути надані самою природою (нафта, газ, руда в надрах землі);
по-друге, предмети праці, які вже піддавалися обробці - сировина (метал, тканина, яка використовується у швейній промисловості, борошно для випічки хліба).
Знаряддя праці — це все те, що людина використовує у процесі взаємодії між собою та природою, що слугує їй для передачі своїх дій на предмет праці, для полегшення та прискорення цих дій. Для первісної людини такими знаряддями праці служили палиця, каміння, сокира, пізніше — лук, стріли. В сучасних людей знаряддями праці є різні інструменти: верстати, машини, наукомісткі технології, мікропроцесорна техніка, біотехнологія, ядерна енергетика тощо
Знаряддя праці відіграють найважливішу роль в історії розвитку виробництва. Ступінь досконалості знарядь праці виступає показником розвитку людської робочої сили, показником влади людини над природою.
3. Спосіб виробництва: продуктивні сили і виробничі відносини.
Продуктивні сили: сутність, структура, тенденції розвитку; виробничі відносини: сутність, характер, різновиди; спосіб виробництва як діалектична єдність продуктивних сил і виробничих відносин: взаємодія, суперечності та їх розв'язання.
Сукупність предметів праці та засобів праці називають засобами виробництва. Для того щоб засоби виробництва привести до дії, необхідна робоча сила.
Сукупність засобів виробництва і робочої сили називають продуктивними силами суспільства. У будь-якому суспільстві при будь-якому розвитку техніки робоча сила залишається головною продуктивною силою. Продуктивні сили – це чинники, які забезпечують перетворення речовини природи в продукти відповідно до потреб людей, створюють матеріальні та духовні блага. У сучасних умовах до продуктивних сил відносять науку та інформацію.
Люди здійснюють процес виробництва не поодинці, між ними створюються певні економічні виробничі відносини.
Виробничі відносини – це відносини, які об’єктивно формуються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних і духовних благ. Відносини, які складаються в процесі виробництва, визначають, якими будуть відносини розподілу, обміну й споживання.
Сукупність, взаємозв’язок, єдність продуктивних сил і виробничих відносин, які склалися в суспільстві, утворюють спосіб виробництва.
Продуктивні сили, як відношення людей до природи, створюють зміст способу виробництва, виробничі відносини – його соціальну форму.
Розвиток продуктивних сил визначає розвиток відповідних виробничих відносин, призводить до їх зміни, до появи нового способу виробництва. Виробничі відносини також впливають на розвиток продуктивних сил. Вони можуть бути такими, що сприяють розвитку продуктивних сил, а можуть і гальмувати їхній розвиток. Так, розпад Радянського Союзу значною мірою був обумовлений тим, що система виробничих відносин, яка існувала в той час, не сприяла розвитку продуктивних сил, темпи економічного зростання знижувались, економіка ставала все менш ефективною.
4. Економічні закони та їх об'єктивний характер.
Сутність економічного закону; характер економічних законів, єдність та розбіжність з законами природи; класифікація економічних законів.
Економічне життя суспільства (виробництво, розподіл, обмін та споживання) підкоряється певним економічним законам. Під економічними законами слід розуміти сталі причинно-наслідкові зв’язки між різними сторонами суспільного виробництва. Ці закони регулюють відносини людей стосовно виробництва, розподілу, обміну і споживанню матеріальних благ. Але всі економічні закони носять об’єктивний характер, вони діють незалежно від волі, бажання чи прагнень людей.
Економічні закони поділяють на:
-
загальні, тобто притаманні усім способам виробництва. Наприклад, закон економії часу, закон зростання потреб;
-
особливі, які діють в декількох способах виробництва. Це закон попиту, закон пропозиції;
-
специфічні, які існують лише в одному способі виробництва. Закон виробництва додаткової вартості.
Економічні закони мають спільні та різні ознаки з законами природи. Як і закони природи , економічні закони діють поза межами волі і бажання людини. Їх можна відкрити, зрозуміти, пристосуватися, але не впливати на них.
Відрізняються економічні закони від законів природи тим, що закони природи вічні і незмінні, а економічні закони мають історичний характер, тобто діють при певних умовах. Коли умови змінюються, одні закони відмирають, інші з’являться.
Закони природи будуть діяти і без людського суспільства, а економічні закони діють тільки в людському суспільстві. Також відкриття законів природи не викликають протидії з боку суспільства а відкриття економічних законів можуть викликати протидію консервативних шарів суспільства.
5. Визначення предмету політичної економії. Функції політичної економії.
Зародження і розвиток політичної економії; виробничі відносини як предмет політичної економії; функції політичної економії.
Політична економія – наука про розвиток суспільних, виробничих відносин між людьми.
Політекономія вивчає економічні закони, які управляють виробництвом, розподілом, обміном та споживанням матеріальних та духовних благ на різних ступенях розвитку людського суспільства.
Теоретичні основи сучасної економічної думки було закладено ще в Древній Греції: Ксенофонт, Платон, Аристотель робили спробу визначити вартість. Але як самостійна наука політекономія почала складатися в 16-18 ст., в період виникнення та становлення капіталізму. Оскільки капіталістичні відносини первісно складалися в сфері обігу (торгівлі), тому ці процеси знайшли відображення в економічній школі, яка одержала назву меркантилізм. Представниками були Девід Юм, Томас Ман, Антуан Монкрентьєн, які бачили багатство держави в позитивному сальдо зовнішній торгівлі. Саме Монкретьєн у 1615 р. написав «Трактат про політичну економію», чим дав назву науці. Але в 17 ст. з’явився інший напрямок економічної думки – фізіократи. Це були Франсуа Кене, А.Р. Тюрго, які бачили багатство суспільства не в торгівлі, а в виробництві, однак лише в сільськогосподарчому. Вінцем економічної думки стала англійська класична політична економія. У Петті, А. Сміт, Д.Рікардо (18 ст.). Узагальненням всього виступив «Капітал» К. Маркса. Визначивши предметом виробничі відносини, в якій вступають люди в процесі виробничого обміну, розподілу і споживання матеріальних благ.
Політекономія виконує такі функції:
Пізнавальна функція – політекономія вивчає відносини, які формуються в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання, вивчає економічні закони.
Практична функція – політекономія вивчає економічну дійсність для того, щоб використовувати знання про неї в інтересах як окремої людини, так і суспільства в цілому.
Методологічна функція – політекономія є теоретичною основою всіх економічних наук.
Виховна функція – формує економічний спосіб мислення.
6. Товарне виробництво: причина виникнення та основні риси.
Натуральне виробництво як історичний попередник товарного виробництва, його основні риси; сутність товарного виробництва; суспільний розподіл праці: зміст, етапи розвитку
До капіталізму панувала така форма ведення господарства як натуральне. Натуральне господарство – це таке господарство, в якому все що вироблялось, в ньому ж і споживалось. Це виробництво для власного споживання. Таке явище було наслідком нерозвиненості суспільного розподілу праці (СРП). І тільки з розвитком СРП, натуральне господарство повільно змінювалося на товарне
Товарне виробництво – це таке виробництво, у якому продукт виробляється не для задоволення потреб того, хто його виробив, а для обміну, для продажу, тобто продукт виробляється як товар.
Умовою виникнення товарного виробництва є розвиток суспільного поділу праці. Поділ праці виник ще на ранній стадії розвитку людства: чоловіки полювали, жінки збирали їстівні рослини. Такий поділ праці диктувався самою природою. Поступово члени первісної общини стали спеціалізуватися на виробленні якогось одного продукту. Але вироблені в общині продукти не стали ще товаром, оскільки і вироблений продукт, і засоби виробництва належали общині.
З часом поділ праці розширився за межі общини: виділилися племена, які займалися скотарством, а інші – землеробством. Відокремлення скотарства й землеробства – це перший великий суспільний поділ праці. Другий великий суспільний поділ праці відбувся внаслідок відокремлення ремесла від сільського господарства.
Ремісники виробляли продукт спеціально для продажу, виникло товарне виробництво. Кожен ремісник спеціалізувався на виробництві певного товару. Необхідною умовою виникнення товарного виробництва є економічна відокремленість виробника продукту. Той, хто виробляє продукт, повинен мати право розпорядження цим продуктом, бути власником засобів виробництва, мати право обмінювати свій продукт на інші продути.
7. Просте та капіталістичне товарне виробництво: загальні риси і розбіжності.
Сутність товарного виробництва; просте товарне виробництво: сутність, основні риси; капіталістичне товарне виробництво: сутність, основні риси; загальні риси та розбіжності простого і капіталістичного товарного виробництва.
Товарне виробництво – це таке виробництво, у якому продукт виробляється не для задоволення потреб того, хто його виробив, а для обміну, для продажу, тобто продукт виробляється як товар.
Розрізняють просте і капіталістичне товарне виробництво. Просте та капіталістичне товарне виробництво має загальні риси: - продукт виробляється як товар;
- вони засновані на суспільному поділі праці - спеціалізації і економічній відокремленості товаровиробників.
Відмінності простого й капіталістичного товарного виробництва:
|
Просте товарне виробництво |
Капіталістичне товарне виробництво |
|
1. Засоби виробництва, як правило, належать тому, хто виробляє товар, самому товаровиробникові. 2. Продукт праці є власністю товаровиробника. 3. Ремісник (майстер) працює сам, поруч з ним – підмайстер та учні. Наймана праця не застосовується. |
1. Засоби виробництва, як правило, не належать виробнику, а є власністю капіталіста. 2. Товар належить не тому, хто його виробив, а капіталістові. 3. Функціонує на основі найманої праці.
|
Найбільш характерною рисою капіталістичного товарного виробництва є застосування найманої праці. Перетворення робочої сили на товар, наймана праця надають товарним відносинам всезагальний характер. Саме тому капіталістичне товарне виробництво є найбільш розвиненою формою товарного виробництва. Товарна форма продукту праці є елементарною формою багатства капіталістичного суспільства
8. Товар та його властивості: споживна вартість та вартість. Мінова вартість як форма вартості товару.
Сутність товару; споживна вартість: сутність, характеристика; вартість: сутність, характеристика; внутрішнє протиріччя товару; мінова вартість як форма вартості товару: сутність, приклади.
Товар – це продукт людської праці, виготовлений для купівлі-продажу, для обміну.
Для того щоб стати товаром, продукт повинен, по-перше, задовольняти якісь людські потреби, причому не особисті потреби, а суспільні. Це здатність задовольняти потреби, приносити корисність являється собою споживчу вартість. По-друге, продукт праці повинен потрапляти до споживання через обмін, тобто мати властивість обмінюватись на інші. Ця властивість утворює мінову вартість товару. Властивість до обміну подається як кількісне співвідношення, в якому споживчі вартості одного роду обмінюються на споживчі вартості іншого роду. Наприклад, 30 кілограмів борошна можна обміняти на один кілограм кави.
Те, що товари відрізняються різними властивостями, мають різні споживні вартості, не є достатньою основою для обміну. Для того щоб обмін міг відбутися, товари повинні бути кількісно співставлені: при обміні один товар прирівнюється до іншого. Для цього у всіх товарів має бути щось спільне. Спільним у всіх товарів є те, що вони виступають як продукти людської праці. Втілена в товарі суспільно необхідна праця утворює вартість товару.