ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 20.03.2024
Просмотров: 6962
Скачиваний: 0
СОДЕРЖАНИЕ
1. Чинники агросфери. Альтернативні джерела енергії.
2. Іригаційна ерозія. Небезпека засолення грунтів, її попередження.
3. Класифікація органічних та мінеральних добрив. Умови їх зберігання.
1. Біотичні та антропогенні фактори.
2.Багаторічні бур’яни. Їх поділ, особливості.
3. Закон України про тваринний світ. Основні вимоги землеробства.
1. Найзагальніші закони сучасної агроекології.
2.Шляхи запобігання ерозійних процесів.
3. Кругообіг речовин в агросфері.
1. Історичний нарис з агроекології. Українська агроекологічна школа.
2. Характеристика суші. Забруднення та деградація грунту.
3. Причини дефіциту води та заходи по їх зменшенню в сільському господарстві України.
1. Класифікація, властивості і структура біоценозу. Класифікація біоценозів
2. Хімічний склад рослин і потреба в елементах живлення.
3. Обов’язки користувачів об’єктами тваринного світу.
2. Біологічні особливості бур’янів. Класифікація бур’янів.
3. Права та обов’язки громадян України згідно закону про онпс,
1. Об’єкти дослідження в агроекології. Методи дослідження.
2. Ерозія грунту, її види. Шкода від ерозії.
3.Євтрифікація в природних та штучних водоймах.
1 Абіотичні та біотичні фактори, їх поділ. Екологічна валентність.
2 Шкода від бур’янів. Пороги шкодо чинності бур’янів
3. Закон України про онпс. Основні принципи онпс
1 Екологічні кризи, катастрофи в агросфері. Причини їх виникнення.
2 Дефляційна ерозія. Заходи попередження її.
3 Об’єкти тваринного світу. Права та обов’язки громадян України у галузі охорони тваринного світу.
1 Екологічний аудит в системі екологічного менеджменту агросфери України.
3. Негативний вплив тваринництва на довкілля.
2. Біоценоз та агроценоз. Їх критерії, складові.
3. Основні положення закону України про карантин рослин.
2. Види використання тваринного світу.
3. Біогенна міграція речовин в агросфері. Функції та типи переміщення речовин.
1 Види зрошень в сільському господарстві
3 Шляхи надходження радіонуклідів в рослинницьку та тваринницьку продукцію.
2. Агроценози та агроекосистеми, їх особливості.
3 Грунтоутворювальний процес. Вивітрювання та його види.
1. Агроекосистеми прісноводних вод. Їх особливості.
2. Прийоми рекультивації грунтів.
3. Профілактичні, загальні та спеціальні заходи в боротьбі з ерозією ґрунту.
1. Енергетичний аналіз агроценозів. Співжиття в агроекосистемах.
2. Розвиток агросфери. Принципи агросфери.
3. Нітрати і нітрити. Їх негативний вплив та заходи зменшення в рослинницькій продукції.
1. Складові частини агрофітоценозу.
2. Біотехнологія переробки відходів тваринництва.
3. Заходи та умови створення стійких агроекосистем.
1. Методи очищення та утилізації гнойових стоків.
2. Типи реакції агрофітоценозу на антропогенний вплив.
3. Меліорація. Види меліорації.
1. Агроекологічне значення природних сіножатей та пасовищ.
2. Безвідходні технології при переробці рослинної продукції.
3. Вермикультура та перспективи її використання.
1. Стійкість та мінливість агроекосистем.
2. Негативний вплив мінеральних добрив на довкілля.
3. Агроекологічне значення ландшафтно-заповідних територій.
1. Моніторингова система спостережень навколишнього середовища в Україні.
2. Біотехнології в землеробстві і тваринництві.
3. Рекультивація земель. Види.
1. Маловідходні і безвідходні технології.
2. Оптимізація структури агроекосистеми.
3. Організаційно-технологічні заходи регулювання біотичних відносин в агроекосистемі.
1. Грунтозахисна контурно-меліоративна система землеробства. Основні ланки.
2. Техногенні та біологічні принципи інтенсифікації землеробства.
3. Напрями мінімізації обробітку грунту.
1. Еколого-технологічні основи осушувальних меліорацій.
2. Енергетика та термодинаміка агроекосистем.
1. Основні чинники ґрунтоутворення. Буферність грунту.
2. Режими кліматичних чинників в агросфері.
3. Основні групи та видовий склад тваринних організмів.
1. Внутрішньопопуляційні та міжвидові відносини між тваринними організмами.
2. Колообіг азоту, кальцію, вуглецю.
3. Видовий склад і просторово-часова організація агрофітоценозу.
1. Стратегія сталого розвитку агропромислового комплексу.
2. Природно-ресурсна характеристика основних агроекосистем України.
3. Основи екологічної експертизи.
1. Видовий склад і просторово-часова організація агрофітоценозу.
2. Родючість грунту – важливий чинник функціонування агроекосистеми.
У теплий період року ефективною є безвідходна технологія, яка включає гравітаційний розподіл стоків на фракції. Тверду фракцію компостують, біотермічно знезаражують і використовують як добриво. Рідка фракція надходить у ставок-нагромаджувач, а потім у секційні рибоводно-біологічні ставки (водоростеві, рачкові, рибоводні).
2. Типи реакції агрофітоценозу на антропогенний вплив.
3. Меліорація. Види меліорації.
Меліорація – це комплекс організаційно-господарських і технічних заходів, спрямованих на докорінне поліпшення несприятливих природних властивостей земель для підвищення їх родючості, продуктивності сільськогосподарських угідь та ефективності землеробства.
Існують такі види меліорації: агротехнічна, гідротехнічна, хімічна, лісотехнічна, культуртехнічна.
Агротехнічна – це суттєве поліпшення агротехнічних власт. за рахунок поглиблення та окультурення водного шару, де не глибокий гумусовий горизонт, обробіток повинен бути до 10-15 см. Для поліпшення водного режиму проводять боронування, вапнування.
Хімічна – це поліпшення ґрунту завдяки агрохім. заходами – внесення у грунт торфу, компостів, орган. добрив, сидератів.
Гідротехнічна – докорінне поліпшення водного режиму, завдяки осушенню та зрошенню.
Лісотехнічна – проводять для поліпшення водного режиму, захисту ґрунту від ерозії за рахунок лісових насаджень. На схилах вище 50С потрібно заліснювати територію.
Культурна – заходи які пов’язані з підготовкою території і залущення площ у активних с.г. використання (вирубка лісу, розчистка чагарників).
Білет №19
1. Агроекологічне значення природних сіножатей та пасовищ.
Сіножа́ть, сінокі́с — сільськогосподарське угіддя, лучну рослинність яких постійно використовують на сіно, один з основних видів кормової бази для свійської худоби у після вегетаційний період та загалом при стійловому утриманні. В Україні сіножаті займають 2,4 млн га (на всіх українських землях зо 3,5 мільйонів га) або 4% загальної земельної площі і 5,6% сільськогосподарських угідь.
Пасови́ще - сільськогосподарське угіддяпризначене для випасанняхудоби. Ділянка землі з трав'янистоюрослинністю, де пасеться худоба,птиця. Розрізняють пасовища: суходільні, обводнені, болотисті, гірські та інші.
На природних сіножатях і пасовищах ростуть рослини, які належать до різних ботанічних родин. Залежно від господарських (кормових) та інших особливостей у виробничій практиці їх поділяють на такі чотири групи: злаки — родина злакові; бобові — родина бобові; осокові трави — родина осокові й ситникові; різнотрав’я — інших ботанічних родин.
Рослини, що входять до кожної з цих груп, мають неоднакову кормову цінність. Однак у виробничій практиці нерідко відносять усі бобові до найбільш цінних у кормовому відношенні, злаки — до менш цінних, а бобові трави й різнотрав’я — до задовільних і поганих. Разом з тим, слід зазначити, що серед осокових і особливо різнотрав’я є види, які за кормовими якостями вищі не тільки від злакових, а й іноді навіть від бобових.
На луках серед різнотрав’я зустрічаються і лікарські рослини. Вони містять речовини, які використовують як лікувальні засоби. Найбільше в медицині застосовують такі сполуки, як алкалоїди, глюкозиди, а також ефірні масла та інші, які можна одержувати у чистому вигляді хімічною обробкою.
Склад рослинності на природних сіножатях і пасовищах змінюється під впливом сінокосіння, випасання, агротехнічних прийомів тощо. Так, косіння дуже впливає на видовий склад рослинних угрупувань, на ступінь розвитку окремих видів рослин, а іноді й цілих їх груп.
При сінокісному використанні насамперед зникають з травостою високорослі багаторічні трави, багато з яких розмножуються насінням і не встигають обсіменитися. При сінокосінні випадають також однорічні й дворічні трави, особливо ті, що пізно обсіменяються.
Тривалий час у травостої зберігаються верхові злаки і бобові, які найбільш швидко розвиваються — тимофіївка лучна, вівсяниця лучна, пирій повзучий, кострець безостий, конюшина, люцерна посівна та ін.
2. Безвідходні технології при переробці рослинної продукції.
Рослинна сировина - це поновлюване джерело біологічно активних речовин, зокрема вітамінів, макро- і мікроелементів, що містяться в оптимальних для організму людини співвідношеннях і легкозасвоюваній формі. Саме овочі та фрукти забезпечують біля V добової потреби людини в вітамінах і мікроелементах. І тому нагальне завдання, що поставлене перед харчовою промисловістю - це розробка технологій, що дозволяють максимально зберегти в рослинному продукті лікувальні унікальні властивості живої природи, біоенергетичний потенціал і мікроелементний склад, що край необхідні живому організму.
Безвідходна технологія переробки рослинної сировини, що дозволяє знизити собівартість продукції за рахунок:
- скорочення енерговитрат (використання електроенергії замість газу, пари, що передбачено традиційною технологію сушки);
- зменшення часу технологічного процесу і підвищення продуктивності праці (виконання декількох технологічних функцій одночасно в одному апараті);
- використання холодної технології замість високотемпературної (збереження біоенергетики продукту, підвищення безпеки праці).
Шляхом використання такої технології можна отримати високодисперсні порошки (ВДП) з плодоовочевої сировини, в яких максимально збережено весь комплекс біологічно активних речовин.
3. Вермикультура та перспективи її використання.
Біологічна характеристика вермікультури
Серед ключових завдань, що стоять перед сільськогосподарської екологією, важливе значення належить конструювання оптимальних схем гармонійного розвитку біогеоценотичного по даху над головою, невід'ємною складовою частиною якого є агроекосистеми
В останні роки в багатьох країнах досить широке поширення набуло одне з нових напрямків біотехнології - вермікультивованні, що полягає в промисловому розведенні деяких форм дощових черв'яків (від Vermes - черв'як).
Формування і розвиток даного напрямку обумовлено можливістю рішення на біологічній основі низки актуальних екологічних завдань (утилізація органічних відходів, підвищення родючості грунту, отримання високоякісного чистого органічного добрива, вирощування безпечної сільськогосподарської продукції та ін.)
Метод вермікультури істотно обмежує або виключає небезпеку забруднення середовища різними поллютантами.
Особливий інтерес до вермікультівірованію виявляють прихильники так званого альтернативного землеробства, які ратують за відмову від застосування мінеральних добрив і пестицидів і закликають до широкого використання компостів, здатних підтримувати на високому рівні біологічну активність грунту.
Головне джерело живлення хробака - рослинні залишки. Не випадково присутність його можна розглядати як тест на обогащенность грунту органічною речовиною. Дощові черв'яки, риючись у грунті, значно впливають на її властивості. Вони сприяють перемішуванню і розпушуванню землі, накопичення органічних речовин, що утворюють гумус. Для гуміфікації особливо важливі два фактори - повітря і вологість. Дощові черв'яки покращують аерацію грунту, полегшують доступ вологи, посилюють процеси гумусообразованія, нітрифікації і амоніфікація.
Білет №20
1. Стійкість та мінливість агроекосистем.
Стійкість агроекосистем – це стійкість агрофітоценозу,яка залежить від посіву с/г культури, здатності агрофітоценозу протистояти зовнішніх і внутрішніх несприятливих умов розвитку.
Під стійкістю розуміють:
- зберігання своєї структури;
- особливості функціонування агроекос-ми за змін абіотичних факторів та антропогенного навантаження.
Стійкість оцінюється за якостями,насамперед, грунту, води, виду рослинництва, розподілу речовин елементів живлення і шкодочинних організмів до яких належать шкідники. Стійкість агроландашафту завжди нижча від природного і вимагає постійного догляду. Зміна будь-якого чинника чи антропог. чи абіот. завжди приводить до зміни і функціонування агроекосистеми. У разі збільшення критичного рівня,розвиток і функ-ня агроекосис. різко змін.
Вчений еколог Одум (1986р) виділив 2 види стійкості агроекосис-м:
- резистентна (здатн екосис чинити опір різним змінам)
- пружна (здатн відновлення струк-ри,після її порушення).
Типи стійкості агроекосистем:
Мінливість – власт орг.-в набувати нових ознак або втрачати попередні під впливом різних чинників. Толерантність – здатн орг.-в витримувати відхилення різних чинників середовища від оптимального,які хар-ся конкретним діапазоном і які можуть існувати у певних межах (ділянка може бути гранично min, max, оптимальною). Цю стійкість можна ще назвати - Екологічною валентністю – здатн орг.-в існувати в різних умовах н/с.