Файл: Дипломна робота.docx

Правила, яких необхідно дотримуватися при розробці завдання:

1) відновлюваний алгоритм повинен бути коректний з точки зору мети та змісту, а також однорідний у трактуванні, тобто передбачається наявність єдиного алгоритму, відповідного правильній відповіді;

2) ключове слово в назві та слова, що описують елементи, краще писати в називному відмінку, оскільки закінчення слів можуть підказати правильну відповідь.

5. Завдання на класифікацію.

В основі класифікації об’єктів лежить вміння порівнювати, тобто знаходити риси подібності та відмінностей. Порівнювати об’єкти можна лише за певною загальною ознакою (параметром), яке є критерієм класифікації.

Якщо ця властивість не вказана, то питання про порівняння не може бути вирішене. Значить, для порівняння об’єктів необхідно спочатку виявити їх загальні властивості, а лише потім встановити, за якими вони різні, на скільки або в скільки разів.

Конструкція завдання: перелік пронумерованих об’єктів (слів, формул, малюнків і т.д.) і таблиця, яку необхідно заповнити. Якщо таблиця містить перелік критеріїв класифікації, то завдання є закритими, в іншому випадку – відкритими.

Інструкція: класифікуйте, заповнивши таблицю.

Правила, яких необхідно дотримуватися при проведенні класифікації:

1) підставою для класифікації слід брати істотні властивості (ознаки) об’єктів;

2) при класифікації за яким-небудь критерієм кожен об’єкт повинен потрапити в результаті класифікації тільки в один клас.

Переваги завдань закритого типу:

- завдання можуть бути надійні, оскільки відсутні чинники, пов’язані з суб’єктивними оцінками, які знижують надійність;

- оцінювання завдань повністю об’єктивне: між оцінками різних перевіряючих не може бути розбіжностей;

- неважливо, чи вміють учні добре формулювати відповіді;

- завдання легко обробляються, тестування швидко проводиться;

- простий алгоритм заповнення знижує кількість випадкових помилок і неточностей при відповіді на тест;

- ці завдання дозволяють охопити великі галузі знання;

- можлива машинна обробка відповідей [41].

6. Тестові завдання відкритого типу

До завдань відкритого типу науковці відносять два види – завдання-доповнення та завдання вільного викладу. Їх відмітною особливістю є те, що для їх виконання учневі необхідно самому записати одне або декілька слів (цифр, букв; можливо словосполучень або навіть речень). Цей тип завдань не має дистракторів і варіантів правильних відповідей [42].

Завдання-доповнення (інша назва: завдання з обмеженням на відповіді). У цих завданнях випробовувані повинні також самостійно давати відповіді на питання, проте їх можливості обмежені. Обмеження забезпечують об’єктивність оцінювання результату виконання завдання, а формулювання відповіді повинно дати можливість однозначного оцінювання.

Позитивними сторонами добре складених завдань-доповнень є:

1) стислість і однозначність відповідей;

2) необхідність відтворення відповіді по пам’яті;

3) відсутність необхідності шукати кілька варіантів відповіді;

4) простота формулювання питань;

5) простота перевірки;

6) неможливість вгадати відповідь.

Основна перевага цих завдань – неможливість вгадати відповідь, а основний недолік – складність формулювання правильної відповіді. Проте, для задач на обчислення, завдань з формулами у якості відповіді ця форма є оптимальною.

Інструкція для завдань-доповнень: замість кожних трьох кнопок пишіть тільки одне слово (символ, знак і т.д.).

Завдання вільного викладу або вільного конструювання. Вони припускають вільні відповіді випробовуваних по суті завдання. На відповіді не накладаються обмеження. Проте формулювання завдань повинні забезпечувати наявність тільки однієї правильної відповіді [38].

Інструкція для завдань: закінчіть фразу, впишіть замість крапки правильну відповідь; доповніть визначення, записуючи відповідь у бланку і т. д., тобто замість крапки можна вписати словосполучення, фразу, або навіть кілька фраз.

РОЗДІЛ 2

ОСОБЛИВОСТІ МОВИ ПРОГРАМУВАННЯ DELPHI 7 ПРИ РОЗРОБЦІ ПРОГРАМНОГО ЗАСОБУ

2.1. Середовище Delphi 7

Середовище Delphi 7 являє собою інтегровану оболонку розробника, в яку входить набір спеціальних програм [5, 8, 24, 40].

Вихідний текст програми готується в середовищі Delphi 7 за допомогою вбудованого редактора вихідних текстів. Цей редактор спеціалізований. Він відрізняється гнучкими можливостями колірного виділення різних елементів тексту програми (ключові слова, назви, операцій, чисел рядків) і надає можливість швидкого введення конструкцій.

Рис 2.1. Вигляд головного меню програми Delphi 7

Головне меню здійснює основні функції керування проектом створюваної програми. Не намагайтесь його розгорнути на весь екран, його розмір і вигляд при цьому майже не зміняться. Це пов’язано з його функціональним призначенням – воно містить всі інструменти для програміста і не займає місце інших вікон. Згортання головного вікна призводить до згортання всіх інших вікон середовища [16].

Рис 2.2. Зображення та розташування інструментальних кнопок

Інструментальні кнопки відкривають швидкий доступ до найбільш важливих команд головного меню (меню View – Speedbar). По функціональним ознакам вони розділені на кілька груп, що займають окрему панель [13].

Розглянемо їх вміст:

- відкрити сховище об’єктів (new items);

- відкрити файл (open file);

- зберегти файл (save file);

- зберегти всі файли проекту;

- відкрити проект;

- додати файл до проекту (add file to project);

- видалити файл з проекту (remove file from project);

- обрати модуль зі списку модулів, пов’язаних з поточним проектом (select unit from list);

- обрати форму зі списку форм, пов’язаних з поточним проектом (select form from list);

- перемкнути активність між вікном форми і вікном коду програми (toggle form/unit);

- створити нову форму і додати її до проекту (new form);

- запустить компіляцію та виконання програми (run);

- призупинити виконання програми (pause);

- здійснити покрокове виконання програми з викликом підпрограм (step into);

- здійснити покрокове виконання програми без виклику підпрограм (step over).

Палітра компонентів – це головне багатство Delphi (меню View – Component Palette). Вона розташована в правій частині головного вікна і містить кілька вкладок, що забезпечують швидкий пошук потрібного компонента. Під компонентом розуміють певний функціональний вузол, який програміст може розмістити в вікні форми, який має певні властивості. Як правило за допомогою цих компонентів користувач програми вводить дані в програму або отримує результати її роботи. Це може бути вікно введення, перемикачі, прапорці, списки і т.п. Палітру можна редагувати за допомогою ДВ Environments Options (КМ палітри – Configure).

Рис 2.3. Вигляд палітри компонентів

Вікно форми – в майбутньому перетвориться в вікно програми. На початку це вікно пусте і містить тільки стандартні для Windows інтерфейсні елементи в рядку заголовка. Уся область вікна заповнена координатною сіткою. Значну частину часу програміст ніби з конструктором Lego бере з палітри певний компонент і викладає його на форму. У наповненні форми і полягає основна родзинка візуального програмування. Програміст у будь-який момент контролює вигляд вікна створюваної програми і може вносити в нього певні зміни.

Вікно інспектора об’єктів. Будь-який розміщений на формі об’єкт має певні характеристики: розташування, розмір, колір, тощо. Частину цих параметрів програміст може визначити, маніпулюючи мишкою: перетягти, змінити розмір. Але всі характеристики об’єктів визначаються в вікні інспектора об’єктів. Це вікно має 2 вкладки: Properties (Властивості) і Events (Події). Вкладка Properties використовується для визначення певних властивостей компонента, а вкладка Events дозволяє визначити реакцію компонента на ту чи іншу подію. Сукупність властивостей відображає видиму сторону компонента: відстань відносно лівого верхнього кута вікна, розмір, колір, тощо, сукупність подій – його поведінку: чи буде реагувати на клацання мишею, як буде з’являтись на екрані чи буде зникати після використання і т.п.

Кожна вкладка вікна постає перед програмістом у вигляді таблиці з 2-х стовпчиків: лівий – назви властивостей або подій, правий – значення властивості або ім’я підпрограми, що її обробляє. Рядки таблиці обираються кліком миші і відображають прості (одне значення) або складні властивості (сукупність значень). Виділивши складну властивість, маємо біля неї позначку-кнопку – , після натискання на неї з’явиться діалогове вікно, в якому визначаємо сукупність параметрів властивості.

У верхній частині вікна маємо відкриваючий список усіх компонентів, розміщених у формі. Оскільки сама форма також є компонентом, то її ім’я також є в цьому списку.

Вікно коду програми призначене для створення і редагування тексту програми. Мова програмування Delphi 7 є надбудовою над мовою Pascal.

Зразу після відкриття нового проекту маємо рядки, що описують присутністю в програмі форму. Як вже зазначено, вікно кода програми описує поведінку програми, а вікно форми – її зовнішнє відображення. Обидва вікна тісно пов’язані між собою, і будь-які зміни в формі вносять зміни в коді програми між рядками unit і implementation.

Вікно дерева об’єктів – призначене для візуального відображення зв’язків між окремими компонентами, розміщеними на активній формі або в активному модулі. Клік на будь-який компонент у цьому вікна активізує відповідний компонент у формі і відображає властивості цього компонента в вікні інспектора об’єктів.

2.2. Історія розвитку середовища Delphi

Delphi – мова програмування, що ґрунтується на діалекті мови Pascal від компанії Borland. До версії 7.0 мала назву Object Pascal. Окрім того Delphi – середовище розробки (IDE) для однойменної мови. Ця плутанина часто викликає непорозуміння. По суті, Delphi є об’єктно-орієнтованим розширенням мови Pascal [36, 37].

Delphi – це нащадок Турбо Паскаля, який був випущений для операційної системи Cp/m у 1983 році. У лютому 1994 р. Турбо Паскаль був перенесений на операційну систему MS-DOS. На ранньому етапі розвитку комп’ютерів IBM РС, Турбо Паскаль був однією з найбільш популярних мов розробки програмного забезпечення – головним чином тому, що це був цілком серйозний компілятор, який поєднував компілятор, редактор і відладчик. Середовище мало змогу працювати на машині з 64 Kb оперативної пам’яті.

Під Windows Турбо Паскаль був перенесений фірмою Borland у 1990 р. А найостанніша версія Borland Pascal 7.0 (що має тепер таку назву), не рахуючи Delphi, вийшла в світ у 1992 р. Розробка Delphi почалася в 1993 р. Після проведення beta-тестування Delphi показали на “Software Development 95”.

Спочатку на Delphi можна було програмувати під MS Windows 3.1. Починаючи з версії 2.0 на Delphi можна створювати програми під будь-яку з 32-бітних версій MS Windows.

У 2000 р. була спроба створити варіант Delphi під операційну систему на базі ядра Linux, така модифікація Delphi мала назву Kylix. Було випущено 3 версії Kylix, проте експеримент виявився невдалим і 2003 р. проект було закрито.

У 2003 р. була створена модифікація мови під платформу Microsoft.NET, що отримала назву Delphi.NET. Цей варіант мови послідовно розвивається в версіях Delphi 8, 2005, 2006, 2007.

Частково Delphi підтримується також у відкритому проекті FreePascal, що потенційно дозволяє створювати програми під велику кількість платформ.

2.3. Основи візуального програмування

У ході виконання програми можуть виникати кілька вікон: для введення даних, введення певних параметрів, виведення результатів чи поточних повідомлень. Прообразом майбутнього вікна програми є форма. Для кожного вікна програміст створює форму, наповнюючи її певними компонентами з палітри. Вміст кожної форми описується в окремому модулі.

Розберемося з поняттям модуль. Модуль – це самостійна частина програми. Модуль створюється кожен раз, як створюється нова форма. При компіляції програми Delphi створює файли з розширеннями PAS, DFM I DCU для кожного модуля:

• PAS-файл містить копію тексту з вікна коду програми;

• у DFM-файлі зберігаються опис змісту форми;

• DCU-файл містить результат перетворення в машинний код текстів з обох файлів.

DCU-файли створюються компілятором і є необхідною базою для роботи компілятора який перетворює їх у єдиний виконавчий файл з розширенням EXE.

На початку роботи в середовищі Delphi 7 маємо пусту форму, що не містить ніяких компонентів і в рядку заголовка має ім’я Form1. Але ця форма вже має певні властивості: розмір, розташування, тощо. У програмі ще не закладено ніяких дій, крім однієї – виведення вікна – прообразу нашої форми. Спробуємо запустити програму на компіляцію і виконання – . Спочатку виникне діалог, у якому треба визначити місце збереження файлів проекту, а потім виникне пусте діалогове вікно з заголовком Form1. Закривши його, повертаємося в режим модифікації форми і коду програми.

2.4. Форма, її конструювання

Властивості форми визначають її зовнішній вигляд: розмір, розташування на екрані, текст заголовка, вид рамки.

Для перегляду та зміни властивостей форми використовуємо вікно інспектора об’єктів Object Inspector. У верхній частині вікна Object Inspector визначається назва об’єкта, властивості якого визначаються на даний момент. У лівій колонці вкладки Properties (Властивості) наведено властивості об’єктів, а в правій – їх значення.