ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 23.07.2020
Просмотров: 1701
Скачиваний: 6
На новий рівень вийшла дипломатія Київської Русі за часів Володимира Великого, межи держави якого поширювались до Польщі, Угорщини, Чехії, Німеччини на заході і до Волзьких Болгар на сході. На цей період припадає активізація дипломатичних стосунків з Візантією та Римом, пов’язана з проблемою хрещення Русі.
Досить яскравим і плідним для розвитку української дипломатії був період Козацької Держави (XV – поч. XVIII ст.). Дипломатичні відносини козацтва з Московією, Портою, Польщею були дуже динамічними та нерівномірними. Дипломатичні орієнтири Запорізької Січі часто змінювалися залежно від змін воєнно - політичної ситуації в Європі та Причорномор’ї. Дипломатична служба часів козацької держави «належала до найбільш ефективно діючих структур», а головним аспектом її діяльності на міжнародній арені було гарантування безпеки і цілісності держави. Поточну роботу дипломатичної служби виконував центральний орган виконавчої влади – Генеральна канцелярія. Склався і єдиний церемоніал прийому іноземних послів. Український дипломатичний етикет часів Козаччини характеризувався також швидкістю переговорного процесу. Тільки з початком XX ст. активізувалась дипломатична діяльність української держави. Перша світова війна, Демократична революція в Україні, діяльність Центральної Ради, Директорії, Гетьманату стали чинниками нової, дуже складної системи дипломатичних відносин України зі своїми союзниками та ворогами. Вперше в Україні у 1918р. було створено головний дипломатичний орган держави – Міністерство закордонних справ. Головною метою дипломатичних представництв та місій в державах Західної та Східної Європи, Азії, Закавказзя, Балкан та Нідерландів було добитися визнання самостійної української держави, одержання матеріальної допомоги і моральної підтримки у боротьбі проти своїх захланних сусідів – Росії та Польщі. У1946 р. Україна стає членом ООН та бере участь у роботі багатьох міжнародних організацій. А у 1957р. засноване постійне представництво УРСР в ООН.Якісно новий етап в історії дипломатичної служби України ознаменувало проголошення 24 серпня 1991р. Верховною Радою України «Акта про незалежність України».Після грудневого референдуму 1991р. розпочався активний процес визнання України як незалежної держави і встановлення дипломатичних відносин. Сьогодні Україну визнали понад 150 держав світу, а з абсолютною більшістю встановлено дипломатичні відносини. Отже, на всіх етапах багатотисячолітньої історії людства дипломатичний протокол та етикет були присутні і застосовувалися у відносинах між державами та їхніми володарями, хоча своє юридичне оформлення отримали лише після Віденського конгресу.
3
Враховуючи головні принципи дипломатичних відносин, держави повинні у дипломатичних стосунках притримуватися міжнародної ввічливості. Взаємоповага держав до традицій, звичаїв, державної символіки, культурних та релігійних особливостей є головними складниками міжнародної ввічливості.
Державний прапор, Державний герб, Державний гімн - офіційні символи держав. Опис прапора та герба, їх деталі й символіка, текст і музика гімну затверджуються в законодавчому порядку. При виготовленні прапорів та гербів ніщо не може бути довільно змінено. Оранжирування гімну повинно повністю відповідати затвердженій партитурі. Державний прапор і герб України згідно із законом виготовляються незалежно від розміру завжди в повній відповідності з кольоровим чи чорно-білим зображенням, затвердженим Верховною Радою України. Герб України використовується при виготовленні печаток, бланків офіційних документів, поштових марок, деяких нагрудних знаків, зображується на вивісках державних та інших установ, спеціальних транспортних засобах. Документи, знаки й предмети мають особливу державну значущість, якщо вони скріплені гербовою печаткою і мають зображення герба.
Виявлення певних пошан державному прапору є загальноприйнятою нормою міжнародної практики. Так, при підйомі прапору та проходженні повз нього, військовослужбовці віддають честь, а цивільні особи знімають головні убори або прикладають до них руку. Якщо державний прапор вносять до зали (або виносять із зали), то всі присутні встають, припиняється будь-який рух, розмови. Такі ж почесті надаються і державному гімну. Перед використанням прапори приводять у належний стан. Полотно прапорів не може бути старим, а колір блідим. На них не повинно бути плям, поривів.
Державний прапор піднімається на спеціальних флагштоках перед будинком або па будинку. Прийнято враховувати відповідність розміру флагштоку та прапора. Не слід використовувати невеликий за розміром прапор па високому флагштоці та навпаки. Якщо піднімають кілька державних прапорів одночасно, то кожний з них - на окремому флагштоці. Не можна розміщувати прапори на різних рівнях, а також один над одним. Розміщують їх, як правило, за алфавітом найменування держав на погодженій мові. Якщо прапор піднімають на честь глави іноземної делегації, то почесне місце праворуч надається прапору гостя. Державні прапори використовуються також при проведенні траурних церемоній. У таких випадках прапор спочатку піднімають на всю висоту флагштоку, а потім повільно спускають до половини. Виходячи з того, що державний прапор, герб та гімн є символами держави, етикет зобов'язує уникати того, що може деякою мірою завдати шкоди престижу та гідності держави.
Правила міжнародної ввічливості та дипломатичного етикету пропонують не нехтувати і менш значними подіями. Доречною може бути реакція представництва на день народження глави держави, уряду, міністра закордонних справ, на нагороду їх високими урядовими відзнаками, підвищення в посаді того чи іншого державного діяча. Форми реагування - особистий лист, візитна картка з відповідним написом. Обрання та вступ в посаду глави держави потребує особливої уваги. Згідно з нормами міжнародної ввічливості прийнято надсилати новому главі держави вітальні телеграми, листи, послання. Протокольна служба держави веде облік таких поздоровлень, на них готуються відповіді.
Лекція 2. Організація і діяльність дипломатичної служби
ПЛАН.
-
Дипломатія і дипломати. Дипломатичне старшинство: класи і ранги дипломатичних представників. Дипломатичний корпус. Обов’язки і функції дуаєна.
-
Дипломатичний імунітет і привілеї.
-
Міжнародні організації, їх роль в світовій дипломатії
1
Слово «дипломатія» походить від грецького «diploma» - «документ складений удвоє», у Стародавній Греції так називались здвоєні дощечки, на яких писали текст грамот про повноваження посланця або послання на воскових поверхнях іншого важливого змісту. Потім дощечки складали докупи цими поверхнями, щоб не пошкодити текст. Особливим видом повсякденної державної діяльності дипломатія стала на зламі XVI –XVII ст. з появою при дворах монархів постійних дипломатичних представників, а в системі державних органів – спеціальних відомств, головним завданням яких були листування та підтримка контактів між володарями, прийом іноземних делегацій і послів, ведення переговорів. Найчастіше слово «дипломатія» вживається для окреслення :
-
Державної діяльності в галузі зовнішніх відносин;
-
Сукупності установ та осіб, що займаються державною діяльністю у галузі зовнішніх відносин;
-
Професії дипломата.
Основними складовими дипломатичної діяльності держави в сучасному світі є:
-
Постійне представництво держави за кордоном, яке здійснюється її посольствами та місіями і спрямоване на підтримку нормальних відносин з іноземними державами;
-
Участь представників держави в діяльності різних міжнародних організацій і установ (ООН, ЮНЕСКО, ОБСЄ, Рада Європи тощо);
-
Міжнародні форуми (конференції, наради, семінари),тобто періодичні двосторонні та міжнародні зустрічі уповноважених держав;
-
Дипломатичне листування ( заяви, листи, ноти, меморандуми);
-
Підготовка та підписання міжнародних договорів;
-
Висвітлення в мас-медіа позиції уряду з політичних питань.
Особливе місце в дипломатичному протоколі здавна займала проблема визначення старшинства серед голів дипломатичних представництв та дипломатів, що ставало головною причиною виникнення конфліктів, ускладнюючих відносини між державами. Тенденція до визначення старшинства з’явилася ще на початку XIX ст. На Віденському конгресі 19 березня 1815 р. представники європейських держав прийняли регламент, який було доповнено у 1818 р. Аахенським протоколом. Згідно цього регламенту було встановлено дипломатичні класи, які узгоджувалися з дипломатичними рангами: клас послів( до них дорівнювалися представники ватиканської церкви – легати і нунції), посланців, повноважних міністрів ( інтерн унції Ватикану), міністрів-резидентів, повірених у справах. Ця регламентація відображувала нерівність держав, їх поділ на великі і маленькі. Посли представляли монархів, вели переговори їх ім’ям. Цей віденський регламент відображав тенденції абсолютизму.
Пройшло більше століття, перш ніж було зроблено наступний крок у класифікації дипломатів. Це сталося також у Відні 18 квітня 1961 року, де представниками більшості держав світу ( членів ООН) була узгоджена Віденська конвенція про дипломатичні відносини. За новою конвенцією визначено три класи глав дипломатичних представництв: клас послів і нунціїв, клас посланників та клас повірених у справах. У межах кожного рангу старшинство визначається за часом, що минув з моменту вступу на посаду відповідного глави диппредставництва. У більшості країн моментом вступу на посаду вважається дата вручення вірчих грамот.
У деяких державах, здебільшого католицьких , серед усіх глав диппредставництв одного рангу перевага надається представникам Святого Престолу. Дипломатичний ранг є нормою, що визнається у всьому світі, орієнтиром для влади , яка приймає іноземного дипломата. Ранг визначає становище дипломата в дипломатичному корпусі , можливість та рівень його контактів з владою країни перебування.
У сучасних дипломатичних представництвах і місіях дипломатичні посади згідно з рангами йдуть у такій послідовності: посол, радник- посланник, радник, перший секретар, другий секретар, аташе. У 2002р. прийнято Закон України «Про дипломатичні ранги України», згідно з яким встановлено такі дипломатичні ранги: Надзвичайний і Повноважний Посол, Надзвичайний і Повноважний Посланник першого класу, Надзвичайний і Повноважний Посол другого класу, радник першого класу, радник другого класу, перший і другий секретарі двох класів, третій секретар та аташе – всього 11 рангів. Ранги посла і посланника присвоюються Указом Президента України, інші – наказом Міністра закордонних справ. Варто зупинитися на роз’ясненні рангу «аташе». Згідно з Віденською конвенцією, це найнижчий дипломатичний ранг. Але розширення діапазону міждержавних відносин зумовили появу аташе зі специфічними функціями. Наприклад, в посольствах діють аташе з питань культури, оборони, військові, науки і техніки, фінансів і навіть релігії. Усі категорії аташе є дипломатичними співробітниками посольства, входять до складу дипломатичного корпусу, користуються разом з членами родини всіма дипломатичними привілеями. Ранги посла і посланця затверджуються головою держави, інші – наказом міністра іноземних справ.
Аташе — це молодший дипломатичний співробітник, але поширення спектру відношень між державами додало йому деяких специфічних функцій. Так у сучасній дипломатії до складу дипломатичних представництв разом з дипломатичними аташе можуть бути аташе з питань захисту держави, військовий аташе, військово-повітряний, військово-морський аташе при посольстві. Нерідко у складі посольств є аташе з питань науки, культури. Сільського господарства, промисловості. Вони є особливими представниками своїх відомчих установ, займаються налажуванням контактів та обміном досвіду. В посольствах можуть назначатися аташе зі справ преси (прес-аташе).
Дипломатичний корпус – це сукупність незалежних один від одного дипломатичних представників, для яких спільним є держава перебування та характер діяльності. Термін « дипломатичний корпус» нерідко вживається і в більш широкому змісті. Тоді він об’єднує всіх працівників посольств та місій. Яких держава перебування признає в якості дипломатичного персоналу. В цьому випадку до дипломатичного корпусу окрім саме дипломатичних співробітників та членів їх сімей відносять також торгівельних представників, військових та інших аташе разом зі членами їх сімей.
Дипломатичний корпус не має права втручатися у внутрішні справи держави перебування. Він не має юридичних функцій і не може виступати в якості будь-якої політичної сили. Кожна держава має право розцінити втручання дипломатичного корпусу у внутрішні справи як спробу порушення державного суверенітету. Однак в міжнародній протокольній практиці існує багато прикладів, коли дипломатичний корпус через дуаєна доводить до відома уряд держави про своє негативне ставлення стосовно деяких питань.
Дипломатичний корпус не є інституцією, яка організована на якійсь нормі міжнародного права, він не є також політичним об’єднанням чи організацією зі статусом юридичної особи, не має права втручатися у внутрішні справи держави перебування.
На чолі дипломатичного корпусу стоїть дуаєн(старшина), якого ніхто не призначає, ніхто не обирає – ним автоматично стає той, хто найдовше перебуває в країні, і абсолютно не має значення , велику чи малу країну він представляє.
У деяких католицьких країнах (Латинська Америка, Польща) дуаєном зазвичай є папський нунцій, а віце-дуайєном найстарший посол.
Дуаєн – посада почесна і винятково репрезентаційна, тому жодних прав відносно інших членів дипломатичного корпусу він не має. Вказівки, які він може надавати, не є обов’язковими, і кожний диппредставник ставиться до них, виходячи із власних міркувань чи інструкцій, отриманих від свого уряду. Дуаєн виконує деякі протокольні та організаційні функції. З метою вироблення якоїсь загальної позиції в дипкорпусі він може проводити організаційні наради з главами диппредставництв, які мають неофіційний характер і проводяться, як правило, під час сніданків і обідів. Від імені дипломатичного корпусу дуаєн виступає на урочистих церемоніях, висловлює поздоровлення чи співчуття офіційним особам. При необхідності дуайєн може виступати на захист привілеїв дипломатичного корпусу протокольного характеру( старшинства членів дипкорпусу відносно представників місцевої влади, участі дипкорпусу в церемоніях тощо). Дипломатичний корпус через свого дуаєна інколи може доводити до відома уряду країни – як правило, через міністра закордонних справ - своє негативне ставлення, коли, наприклад, шляхом некоректних публікацій в мас-медіа зневажають імунітети та привілеї дипломатів. У багатьох країнах існують неформальні об’єднання дипломатичного корпусу, так звані дипломатичні асоціації, які допомагають йому в оперативнішому вирішенні окремих протокольних питань, сприяють обміну інформацією, допомагають здійснювати контакти з офіційними колами країни і між диппредставництвами.