Файл: kriminologiya.doc

Пенітенціарний – такий, що має відношення до виконання покарання в місцях позбавлення волі й виправно-виховного впливу на осіб, які вчинили злочин.

Перверсії – статеві збочення, які виступають умовами вчинення сексуальних злочинів. До них відносяться: 1) садизм – статеве задоволення поєднується із заподіянням болю, фізичних страждань об’єкту сексуальної пристрасті; 2) мазохізм – бажання відчувати біль, заподіюваний сексуальним партнером; 3) гомосексуалізм – статева схильність до осіб своєї статі; 4) педофілія – статева схильність до дітей; 5) фетишизм – статева схильність до предметів туалету сексуального партнера.

Показники злочинності кількісні – рівень, коефіцієнти й ціна злочинності.

Показники злочинності кількісно-якісні – динаміка злочинності, її окремих видів і груп.

Показники злочинності якісні – структура, географія, характер, екологія й топографія злочинності.

Предмет кримінології – сукупність досліджуваних явищ, процесів і закономірностей, які характеризують: 1) злочинність; 2) особу злочинця; 3) причини й умови; 4) заходи запобігання злочинності; 5) наслідки злочинності; 6) діяльність правоохоронних органів; 7) ефективність нормативно-правових актів.

Приводи до вчинення злочину – елементи конкретної життєвої ситуації, які формують остаточну рішучість вчинити злочин.

Причини злочинності – сукупність явищ, що породжують злочинність як закономірний наслідок (у філософському розумінні). Причини в соціальному середовищі носять ймовірнісний та історично мінливий характер. У кримінології вони класифікуються за різними підставами: 1) механізмом дії (характером детермінації); 2) рівнем функціонування; 3) змістом;
4) природою та за іншими критеріями. За механізмом дії (характером детермінації) розрізняють причини й умови. Причина – активний фактор, умова – відносно пасивний фактор, що сприяє прояву причини. За рівнем функціонування розрізняють причини основні (всієї злочинності), загальні (окремих видів і груп злочинів) і безпосередні (індивідуальної злочинної поведінки).

Прогноз кримінологічний – науково обґрунтоване імовірнісне судження про майбутній стан, тенденції, закономірності розвитку злочинності, особу злочинців, фактори, наслідки і заходи боротьби зі злочинністю. За строками прогнозування буває: 1) поточне (на певну подію або момент часу); 2) короткострокове (1–2 роки); 3) середньострокове (3–5 років); 4) перспективне (6 і більше років).

Професійна злочинність – різновид систематичної злочинної діяльності, що виступає для суб’єктів основним або додатковим джерелом отримання засобів існування, потребує певних знань, специфічних навичок для досягнення злочинних цілей. Ознаки професійної злочинності: 1) усталений вид злочинного заняття (спеціалізація); 2) наявність певних пізнань і навичок (кваліфікація); 3) вчинення злочинів є джерелом існування; 4) дотримання й виконання норм і вимог кримінальної субкультури.

Профілактичний облік – система реєстрації, здійснювана для встановлення контролю за поведінкою осіб, схильних до вчинення правопорушень і злочинів, та ведення з ними індивідуальної профілактичної роботи.

Рецидив кримінально-правовий – повторне вчинення злочину особами, що мають незняту або непогашену судимість.

Рецидив кримінологічний – повторне вчинення злочину, незалежно від наявності судимості за перший злочин.

Рецидивна злочинність – сукупність злочинів і осіб, що раніше вчиняли злочини. Поняття, яке охоплює всю сукупність вчинення нових злочинів особами, що раніше вже вчинювали злочини.

Рівень злочинності – абсолютна кількість зареєстрованих злочинів й осіб, що їх вчинили, за певний період часу на певній території. Цей показник характеризує міру або величину злочинності в абсолютних числах.

Рівень судимості – абсолютна кількість злочинів й осіб, що їх вчинили, по кримінальних справах яких обвинувальний вирок суду набув законної сили.

Самовідтворення злочинності – обумовленість існування злочинності внутрішньо властивими їй закономірностями розвитку, які забезпечують її постійне відтворення.

Службова злочинність – сукупність злочинів, вчинених особами, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням. Службові злочини можуть бути корисливими й некорисливими.

Соціальної дезорганізації теорія – вважає причинами злочинності й інших форм небажаної поведінки аномію (безнор-мативність), що властива сучасній цивілізації, відсутність соціальної згуртованості в суспільстві, урегульованої нормами права. Основоположником даної теорії вважається Е. Дюркгейм.

Спрямованість особи антисоціальна – домінування в структурі ціннісних орієнтацій особи інтересів, мотивів і цілей поведінки, які суперечать соціальним нормам і загальновизнаним правилам поведінки.

Структура злочинності – співвідношення різних видів злочинів у їх загальній сукупності. Характеризує внутрішню побудову злочинності. Аналізується структура злочинності за різними ознаками: соціально-демографічними (стать, вік, рівень освіти та ін.); морально-психологічними (особливості емоційно-вольової характеристики); кримінально-правовими (передбаченими кримінальним законом); кримінологічними (розподіл злочинів за галузями народного господарства, окремими регіонами, часом вчинення злочинів та ін.). Обраховується за допомогою відносної величини структури, що обчислюється як відношення окремого виду злочину до всіх зареєстрованих злочинів.

Структура особистості – містить у собі ціннісні орієнтації; соціальний досвід; інтелектуально-вольову й емоційну сфери; біологічні властивості й задатки та інші значущі із кримінологічної точки зору якості, що характеризують індивідуума.

Суб’єкти запобіжної діяльності – державні органи, громадські організації й об’єднання, посадові особи й окремі громадяни, що здійснюють діяльність, спрямовану на розробку й реалізацію заходів щодо виявлення, обмеження й усунення криміногенних явищ і процесів, що породжують злочинність. Класифікуються на суб’єкти: 1) визначення кримінологічної політики держави; 2) здійснення державного управління системою запобігання злочинності; 3) виявлення криміногенних факторів; 4) виконання заходів щодо усунення криміногенних факторів;
5) здійснення інформаційно-аналітичного забезпечення запобіжної діяльності; 6) виконання окремих запобіжних заходів в межах громадянського обов’язку.

Суспільна небезпека злочинності – властивість злочинності, що виражається в заподіянні суспільним відносинам істотної шкоди або здатність ставити ці відносини (правопорядок) під реальну загрозу заподіяння істотної шкоди. Суспільна небезпека злочинності визначається: цінністю об’єктів, на які здійснюється зазіхання; тяжкістю наслідків; способом дій; мотивацією вчиненого; формою й ступенем вини.

Типологія злочинців – являє собою розподіл усіх злочинців з найбільш істотних ознак, що характеризують ступінь їхньої суспільної небезпеки. Найбільш поширеною є типологізація за критеріями характеру вчиненого злочину, глибини та стійкості антигромадської спрямованості особистості. За характером вчиненого злочину розрізняють п’ять типів злочинців:
1) насильницько-агресивний; 2) корисливий; 3) корисливо-насильницький; 4) дезадаптивний; 5) необережний. За глибиною та стійкістю антигромадської спрямованості особистості виділяють п’ять типів злочинців: 1) випадкові; 2) ситуаційні; 3) нестійкі; 4) злісні; 5) особливо злісні.

Топографія злочинності – термін, поширений у зарубіжній кримінології для позначення заходів, спрямованих на своєчасне припинення злочинних посягань, необхідного врахування цих факторів при проектуванні архітектурного каркаса будівель і забудови мікрорайонів.

Транснаціональна злочинність – сукупність передбачених кримінальними законами різних країн суспільно-небезпечних діянь, пов’язаних із здійсненням систематичної організованої діяльності на території декількох держав, яка зазіхає на економічний, соціальний і культурний розвиток народів, основні права й свободи людини, підривають стабільність і безпеку міжнаціонального й світового правопорядку. Основні ознаки: 1) систематичність злочинної діяльності; 2) наявність значних фінансових ресурсів; 3) проникнення в легальну економіку;
4) організованість злочинної діяльності. Найпоширеніші види злочинної діяльності: незаконна торгівля зброєю, наркотиками, людьми, сировиною, контрабанда товарів, комп’ютерні злочини, відмивання (легалізація) коштів, тероризм.

Умови злочину – явища, які самі по собі не породжують злочин, але сприяють, полегшують дію причини, забезпечуючи їй певний розвиток, необхідний для настання наслідку у вигляді злочину.

Фактори злочинності – явища, що породжують, обумовлюють, сприяють злочинності. Більш загальне поняття по відношенню до причин і умов конкретного злочину. Виділяються на рівні дослідження злочинності в цілому.

Фонові явища злочинності – різноманітні форми дозлочинної поведінки, які є основою для формування антигромадської спрямованості особистості. До них відносяться: пияцтво, наркотизм, проституція, систематичні адміністративні делікти, порушення громадського порядку, дитяча бездоглядність тощо.

Характер злочинності – визначається загальною кількістю (питомою вагою) найбільш небезпечних злочинів у структурі злочинності й характеристикою суб’єктів злочинів.

Ціна злочинності – показник, що характеризує обсяг прямих і непрямих збитків від злочинів. Прямі збитки – несприятливі наслідки й збитки, безпосередньо заподіювані злочином. До непрямих збитків відносять витрати на боротьбу зі злочинністю, утримання правоохоронних і пенітенціарних органів, а також вартісне вираження її негативних соціальних наслідків.

Ювенологія кримінологічна – розділ кримінології, основним предметом досліджень якого є злочинність неповнолітніх та молоді.

6. ПОТОЧНИЙ (МОДУЛЬНИЙ) КОНТРОЛЬ

ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

ОПИС ПРЕДМЕТА КУРСУ

7. САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТІВ

Самостійна робота – вид позааудиторної роботи студента навчального характеру, яка спрямована на вивченні програмного матеріалу навчального курсу.

Під час самостійної роботи студент повинен самостійно опра­цювати конспекти лекцій, літературу, нормативні акти, матеріали емпіричних досліджень до тем, що виносяться на практичні заняття.

Формами самостійної роботи є:

– виконання домашніх завдань;

– доопрацювання матеріалів лекції;

– робота в інформаційних мережах;

– опрацювання додаткової літератури;

– складання конспектів по темах, що виносяться на самостійне вивчення;

– підготовка контрольних навчальних заходів.

8. ОРГАНІЗАЦІЯ ПОТОЧНОГО МОДУЛЬНОГО КОНТРОЛЮ

Оцінювання знань студентів з кримінології здійснюється на основі результатів поточного модульного контроля (ПМК). Загальний об’єкт оцінювання знань студентів ПМК – це засвоєння відповідних частин навчальної програми.

Завданням ПМК є перевірка розуміння та засвоєння навчального матеріалу відповідного змістового модуля, здатності осмислити зміст теми чи розділу навчальної програми, умінь застосовувати отримані знання при вирішенні практичних завдань.

Об’єктами ПМК знань студентів з кримінології є:

– успішність на практичних заняттях;

– виконання модульних контрольних завдань.

Оцінювання результатів ПМК здійснюється викладачем після вивчення кожного змістового модуля.

Оцінка за окремий змістовий модуль виставляється як сума двох оцінок:

1) кількість балів, отриманих студентом за результатами навчальної діяльності (ведення робочого зошита з предмета, наявність повного конспекту лекцій, активна участь у семінарах, виконання практичних завдань, написання рефератів тощо);

2) оцінка за модульну контрольну роботу (у тому числі у формі тесту).

Максимальна кількість балів, які студент може отримати з предмета за підсумками семестру (з урахуванням іспиту) становить 100 балів, яка складає по 20 балів за кожний модуль, 10 балів за індивідуальну роботу, 50 балів за іспит.

Присутність на заняттях першого ПМК – по 1 балу (максимальна кількість балів 3,5) : 3,5 х 4 = 14 балів + 1 додатковий за найвищу активність. За написання модульної контрольної роботи – від 1 до 5 балів.

Найнижчий результат за перший модуль – 5 балів.

Другий ПМК – присутність на заняттях (від 2 до 5 балів). За написання модульної контрольної роботи – від 1 до 5 балів. Найнижчий результат – 7 балів.

Виконання модульних контрольних завдань може проводитися у формі тестування. Перелік тестів, питань та завдань, порядок і час їх складання, критерії оцінювання визначаються кафедрою і доводяться до відома студентів на початку навчального року, що передує їх проведенню.

Результати ПМК знань студентів вносяться до відомості обліку поточної успішності та є основою для визначення загальної успішності студента і враховуються при визначенні балів при підсумковому контролі знань.