ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 27.07.2020
Просмотров: 4938
Скачиваний: 5
литовського під 1492 р.
Козаками називали людей, які тривалий час займалися уходницькими промислами –
мисливством, рибальством – на південному прикордонні. Уходництвом, або козакуванням
займалося переважно населення Подніпров’я, міщани, селяни. Водночас природні багатства
південних степів приваблювали сюди й жителів Поділля та інших регіонів. Це була перша
група людей, що прийняла участь у формуванні українського козацтва.
Другим важливим джерелом формування козацтва була військово-службова верства.
Необхідність оборони південного прикордоння від набігів татар потребувала створення при
місцевій владі збройних загонів служебників, як правило із фортечних, дрібних бояр. Такі ж
загони мали й окремі магнати. Зацікавлені у козацьких промислах старости південних повітів
нерідко і самі брали участь в походах проти татар. Серед відомих адміністраторів – Предслав
- 59 -
Лянцкоронський, Остафій Дашкович, Бернард Претвич. Проте старости приховували факти
спільних дій з козаками, оскільки це приводило до ускладнення польсько-кримських відносин і
тому загрожувало королівською немилістю.
Посилення __________соціального гніту після Люблінської унії, юридичне оформлення кріпацтва III
Литовським статутом 1588 р., національне гноблення викликало масові втечі і покозачення
селян та міщан, які селилися на південно-східних землях. Втікачі оголошували себе козаками,
намагаючись уникнути залежності від шляхти і розпочати вільне господарювання. Чимало
втікачів йшли на Запоріжжя – центр козацьких вольностей. Отже, вільнолюбиві селяни і
міщани стали новим, третім джерелом формування українського козацтва.
Про четверте важливе джерело якісного зростання козацтва свідчить козацький реєстр
1581 р. Переважна більшість козацької старшини була вихідцями з шляхти. Такі її
представники, як Криштоф Косинський, Григорій Лобода, Самійло Кішка, Тихін Байбуза,
Петро Конашевич-Сагайдачний ввійшли у славну когорту ватажків, котрі повели боротьбу за
розширення вольностей, свободу України.
Вказаний реєстр чітко показує національний склад тих, хто перебував на державній
службі. Це – перш за все українці, а також поляки, татари, білоруси, росіяни, молдавани. Я.
Дашкевич так пише про етнічний склад козацтва: “Основна ж маса козацтва була українцями і
майже виключно православними”.
Але, якого б походження не був козак, важливо підкреслити наступне. Заснування в
Криму хижацького ханства Гіреїв, безупинні набіги татар не допустили, аби життя в
Подніпров’ї, Побужжі розвивалось мирно і викликали в цьому краї необхідність населення з
войовничим характером. Тут хоч би ким був козак, передусім мусів зробитися воїном.
Перші згадки про організовані бойові дії козацьких загонів пов’язують з іменами
енергійних урядових адміністраторів Наддніпрянщини, яких потреби оборони від нападів татар
змушують йти на співробітництво з козаками. Започатковує цей героїчний ряд у 1508 р.
“руський славний козак і рицар Сенько Полозович”, тобто Семен Полоз, київський
городничий, родом з Мстиславщини. У XVI ст. на чолі козацьких загонів виступають
черкаський староста в 1514 – 1535 рр. Остафій Дашкович, знаменитий “стражник на Хортиці”
князі Дмитро Вишневецький, Богдан, Михайло та Кирик Ружинські.
У зв’язку з зростанням козацтва походи козаків на татарські і турецькі міста посилились.
Козаки вчиняли напади на Очаків, Крим, Молдавію. В 1545 р. чисельне козацьке військо на 32
човнах напало на Очаків.
Видатною фігурою у боротьбі козацтва проти татар і турків став легендарний український
князь Дмитро Вишневецький-Байда. З метою захисту від нападів татар та зміцненні свого
впливу на Придніпров’ї черкаський і канівський староста Вишневецький збудував за
дніпровськими порогами на острові Мала Хортиця замок (близько 1554–1555 рр.). Цей
укріплений замок, який став опорним пунктом боротьби козацтва, вважається початком
Запорізької Січі, або її прототипом. У 1557 р. кримський хан з великим військом двічі нападав
на Хортицький замок. Змушений його залишити, Вишневецький перейшов на службу до
Московської держави. Повернувшись з Москви в Україну, Вишневецький продовжував
очолювати походи проти татар і турків. Заповзятливий і талановитий Д. Вишневецький
збільшував число козаків, уславився звитяжними подвигами проти кримців і поставив себе
щодо польського короля майже в незалежне становище. В Молдавії турки підступно схопили
Вишневецького і закатували у Стамбулі. Про смерть і мужність Вишневецького складено
багато легенд. Д.Вишневецький ототожнюється з героєм однієї з найпопулярніших народних
- 60 -
пісень – Байдою. Дмитро Вишневецький, який найбільше сприяв розвиткові козацтва на
початковому етапі, може вважатися родоначальником українського козацтва.
Кількісне зростання українського козацтва супроводжувалося поселенням певної його
частини на постійне проживання в низов’ях Дніпра, за порогами, на островах Хортиця,
Томаківка, Базавлук, розташованих у важко-прохідних дніпровських плавнях. У першій
половині XVI ст. козацтво все більше зосереджувалося в пониззі Дніпра, створюючи укріплені
“засіки”. Так з’явились низові, запорізькі козаки, на відміну від яких козаки, які жили на
хуторах, у селах і містах Придніпров’я називалися городовими або волосними. Запорізькі
козаки об’єднуються в єдину організацію – Військо Запорізьке з центром у Січі, яка виникла
на початку другої половини XVI ст.
При створенні Запорізької Січі козаки використали традиції давньоукраїнських
фортифікаційних споруд, в яких важливу роль відігравали засіки. Сукупність цих засік дістала
назву Запорізька Січ. Термін “січові козаки” зустрічається у джерелах вперше у 80-х рр. XVI
ст. Головним серед укріплень тоді були засіки на острові Токмаківка (поблизу теперішнього м.
Марганця), на ньому був і козацький кіш – орган правління. У 1590 р. центром Січі був острів
Базавлук над Чортомликом.
Гартуючись у походах і боях з загарбниками, запорізьке козацтво наприкінці XVI ст.
виробило високе воєнне мистецтво, створило струнку військову організацію. На чолі
Запорізької Січі стояв обраний гетьман, а пізніше – кошовий отаман. Основною військовою
одиницею був полк, часто по 500 чол. у кожному. Полки поділялись на сотні, а сотні – на
десятки (курені). Полками командували полковники, сотнями – сотники, десятками – отамани.
Всі командні посади були виборними. Найважливіші питання військово-політичного характеру
гетьман виносив на вирішення військової ради. У ній міг брати участь кожний козак.
Соціально-політична організація запорізького козацтва ґрунтувалась на демократичних
принципах: заперечення кріпосницької залежності і станової нерівності, рівність у праві
володіння землями, право вільного вступу до лав козацтва незалежно від соціальної чи
національної приналежності, вільна участь в органах управління.
Козацтво поступово створило керівний орган – кіш, який став органом не тільки
військової, але й адміністративної та судової влади на Запоріжжі. На чолі коша стояв кошовий
отаман.
Запорізьке козацтво було добре озброєне. Головною зброєю козаків були рушниці, шаблі,
списи, використовувався також лук і стріли. На Січі були гармати. Козаки були влучними
стрільцями, вправними гармашами, добре __________володіли шаблею. Володіючи мистецтвом наступу,
козаки вміли добре оборонятися від переважаючих сил ворога в укріпленому таборі.
Французький інженер Г. Боплан, який служив в 30-х рр. XVII ст. у польській армії на Україні,
говорить, що 100 козаків, утворивши табір, успішно витримували бій проти 1000 польських
жовнірів та ще більшої кількості татар під прикриттям возів, зв’язаних ланцюгами,
поставлених у кілька рядів та захищених шанцями. Вправні були козаки і в морському бою. Їх
флот складався з великих човнів, що називались чайками, або байдаками і вміщували по 50–70
козаків. Серед запорожців було багато гарних майстрів, які будували чайки. Згадуваний вище
Старовольський писав, що запорожці, коли “зустрічаються з турецькими кораблями, вважають
за краще загинути ніж ганебно тікати або здатися, тому навіть маючи нерівні сили вони не
ухиляються від бою і часто перемагають”.
Воєнна тактика запорізьких козаків відзначалась своєрідністю. Для неї була характерна
маневреність, широка ініціатива і сильна взаємна виручка. Воєнне мистецтво козаків широко
славилося в Європі.
- 61 -
Основну масу запорізьких козаків становили українці. Переважаючим елементом були
південноукраїнці із Подніпров’я. Зустрічалися серед них і представники інших народів,
насамперед білоруси, росіяни. Сім’ї одружених козаків жили на волості. Жінки в Січ не
допускалися. Ця заборона була викликана надзвичайно суворим і небезпечним життям на
Запоріжжі, де все було підпорядковано інтересам постійної війни.
У Запорізькій Січі склалась сувора військова дисципліна. Під час походу влада гетьмана,
ватажка була необмеженою. Найтяжчим злочином вважалась зрада Батьківщині. Зрадників
чекала жорстока кара. Героїчний образ старого козака, керманича Тараса Бульби, створений
видатним письменником М.В. Гоголем, глибоко правдиво відображає відданість козацтва
своєму народові і ненависть до його ворогів.
У цю епоху релігія була єдиною панівною формою ідеології. Запорізькі козаки були, –
відзначає відома дослідниця козацтва О. Апанович, – “віруючими людьми, вони
дотримувалися християнської православної віри. На Запорізькій Січі рятувалися люди різних
національностей, в т.ч. нехристиянських. Всіх приймали запорожці. Однак втікачі мусили
хреститися в православну віру”. Найулюбленішим козацьким святом було свято Покрови, на
Січі воно стало храмовим. Першою парафією козацтва стала церква, збудована в містечку
Трахтемирів. Після її занепаду під час повстань, парафією для запорожців став Межигірський
монастир у Вишгороді під Києвом.
Очевидці боїв змальовують запорізьких козаків як людей сильних, витривалих і
відважних у бою. Сучасників вражала їх мужність і презирство до смерті. Турецький автор,
розповідаючи про битву козаків на чайках з турецьким флотом писав: “Можна прямо сказати,
що на всій землі не знайти людей більш сміливих, які менше турбувалися б про своє життя,
менше боялися б смерті”.
Отже, наприкінці XVI ст. Запорізька Січ перетворилася в головний центр не тільки
низового, а й городового, тобто всього українського козацтва. Незабаром після свого
виникнення, козацтво почало відігравати помітну роль у міжнародних відносинах. З ним
встановлюють зв’язки уряди деяких держав, рахуючись з козацтвом як з значною військово-
політичною силою.
Оскільки друга половина XVI – початок XVII ст. були періодом значного розширення
території, яку займало козацтво, то польська верхівка все з більшою тривогою розглядала
посилення козацтва як серйозну загрозу для панування Польщі на Україні. Намагаючись
усунути цю загрозу, польський уряд у другій половині XVI ст. взяв незначну частину козацтва
на державну службу. Ці козаки були вписані в реєстр, через що й почали називатись
реєстровими козаками. У 1572 р. (1568 р. – за даними І.Крип’якевича) за розпорядженням
короля Сигізмунда ІІ Августа в список-реєстр було вписано 300 козаків. У 1580-х рр. кількість
реєстрових була збільшена ще на кілька сот.
За короля С. Баторія (1576–1586) кількість реєстрових козаків значно зросла. До 1583 р.
відноситься запровадження серед реєстрових “кращого ладу”, або урегулювання козаків. Суть
“урегулювання” полягала в тому, що за вписаними в реєстр уряд лише й визнавав право на
козацтво як вільний стан, всі інші відраховувалися від козацького стану і переходили у стан
посполитих, фактично кріпаків. Реєстрові козаки поділялися на шість полків: Черкаський,
Канівський, Білоцерківський, Корсунський, Чигиринський і Переяславський. Вони одержували
платню грішми й сукном, старшина володіла землями. Було визначено їх центральне місто,
Трахтемирів з монастирем, шпиталем, отримано дозвіл мати власний суд. Замість старости
реєстровцям призначали “козацького старшого”, зобов’язаного коритися польському
- 62 -
коронному гетьманові. Решту старшин-полковників, суддів, осавулів, писарів – дозволили
обирати самим.
Це упорядкування козацтва мало подвійну мету: з одного боку король хотів зробити
козаків слухняними своїй волі, встановити контроль над козацтвом; а з іншого боку, визнаючи
за реєстровими право на окремий стан, король розраховував скористатися з них як із бойової
сили проти татар і турків. Проте “упорядкування Баторія” мало непередбачувані польськими
правлячими колами наслідки. По-перше, реєстр посилив поділ козаків на городових, званих ще
реєстровими та низових чи власне запорізьких. Січ набуває значення ядра чи столиці низового
товариства. Так складається “вельможний Кіш славних низових козаків”. По-друге, нереєстрові
козаки, тобто основна маса козацтва, яка не попала в реєстр і називалась “виписними” або
“випищиками” прагнула волі і становила вибуховий матеріал козацько-селянських повстань
кінця XVI – 30-х рр. XVII ст.
Початок XVII ст. був часом інтенсивного кількісного і якісного зростання українського
козацтва. Виняткову роль у переході до козацтва провідної ролі в суспільно-політичному житті
України відіграв гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний – видатний політичний і
культурний діяч, здібний полководець. За походженням шляхтич з Кульчинців поблизу
Самбора в Галичині, П. Конашевич здобув прекрасну освіту в Острозькій колегії і швидко
виявив свої здібності в козацькому середовищі. За його гетьманства (1614–1622) Запорізьке
Військо вступило в новий період розвитку. Гетьман здійснив реформу козацьких формувань,
перетворивши ватаги, сміливі, але свавільні на регулярне військо. Посилив дисципліну.
Чисельність козацької армії зросла до кільканадцять тисяч і могла збільшитися до 40 тисяч.
У зовнішній політиці Конашевич-Сагайдачний намагався забезпечити Запорізькому
Війську повну свободу дій. Стосовно Польщі проводив помірковану політику. Гетьман дбав
про добрі відносини з Річчю Посполитою, але доти, доки вони не шкодили козацтву. Тому в
1618 р. він допомагав польському королевичу Володиславу, що намагався захопити владу в
Московії в його облозі Москви, але вже в 1620 р. вислав, без відома польського уряду,