ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 27.07.2020
Просмотров: 4937
Скачиваний: 5
католицьких ксьондзів. Українські ієрархи в той же час прийняли низку догматів католицької
- 55 -
церкви: догмат про зверхність римського папи в християнському світі, догмат про чистилище,
згодом – і догмат про сходження св. Духа і від Сина. Отже, Берестейська церковна унія
підпорядкувала церковну організацію владі папи Римського. В Україні залишилось дві
православні єпископії – Львівська і Перемишльська.
Унія, уніатська, греко-католицька церква мала значні здобутки. По-перше, унія з
римською курією дала можливість зберегти в умовах латинізації та ополячення східний обряд;
по-друге, унія стала важливим чинником захисту української мови; по-третє, унія сприяла
національній ідентифікації українців; по-четверте, унія створила передумови для появи
національної інтелігенції, особливо в Галичині.
Однак “унію, – зауважують відомі історики А.Жуковський та О.Субтельний, – не
прийняла значна частина українського народу. Боротьбу проти неї очолив князь Василь –
Костянтин Острозький. Одночасно найбільшими оборонцями православ’я стали братства.”
Перші братства виникають в Галичині. Прообразом їх були церковні братства. В ХV–ХVІ
ст. “братська організація, – підкреслює Грушевський, – дає легальну, коректну в очах властей
форму для організації православних елементів українських і білоруських. З сих причин
братства починають в середині і другій половині ХVІ ст. дуже ширитися у нас, особливо в
Галичині. Вони... заводили свою, хоч слабеньку, національну власть”. Як громадсько-політичні
організації братства розвиваються наприкінці ХVІ ст. Першим і центральним стало Львівське
братство, що утворилося навколо Успенської церкви у 1586 р. Після Люблінської унії виникає
цілий ряд братств на Волині, Київщині і Поділлі. У 1615 р. створюється Київське братство. На
кошти шляхтянки Гальшки Гулевичівни на Подолі засновується Братський монастир з
училищем. В 1617 р. виникає Луцьке братство зі школою. Вбачаючи у братствах серйозну
силу, що піднялась на боротьбу проти польської експансії, східні партіархи (антіохійський
Йоаким, єрусалимський Феофан) надали найважливійшим братствам право “Патріаршої
ставропігії”. Це робило братства незалежними від місцевих єпископів.
Першим право “ставропігії” отримало Львівське братство 1586 року. Під його
протекторатом і зверхністю наприкінці XVI ст. виникають братства не тільки в великих
центрах, як Перемишль, Берестя, Більськ, але і в менших, а навіть по незначних містах, як
Комарно, Гологори.
Львівське братство поклало початок новій формі громадської та культурно – освітньої
діяльності. В цей час змінюється склад братств, посилюється їх політична і культурна
діяльність. До братств вступає, крім міщанства, українська шляхта, духовенство та
представники козацтва. Братства відкривали школи з викладанням українською,
церковнослов’янською та грецькою мовами, організовували друкарні; видавали і поширювали
богословсько – полемічну літературу, яка мала антипольську спрямованість. Так братства
стають центрами об’єднання національних політичних сил для боротьби проти гніту панської
Польщі.
Національна __________організація в цей період, – як влучно вказує І.Крип’якевич, – “мала основи в
двох центрах: міщансько-духовному і козацькому”. Перше середовище розвинулося у часи
найбільшого напруження боротьби з польськими впливами. Братства, скупчили в собі ідейну,
освічену частину міщанства і стали вогнищами нового суспільного життя. Вони дали відсіч
полонізації, що наступала на міста, а далі перенесли свою діяльність на всю країну, увійшли в
тісні зв’язки з православною шляхтою і духовенством, піднімаючи їх культурний рівень.
“Заслуга об’єднання цих двох центрів – братств і Запорізького війська – належить гетьману
Петру Конашевичу-Сагайдачному (1614 – 1622). У 1618 р. разом “з усім військом Запорізьким
- 56 -
гетьман, щоб підняти значення братств, записався до Київського братства”, майбутнього
осередку Києво-Могилянської Колегії, створеної 1632 року.
За умов польського гніту визвольна боротьба українського народу проти національного
гноблення набувала також форм руху на захист православ’я. Як вже зазначалося, активно в
цьому плані діяли братства. Київське братство відіграло велику роль у відновленні в Україні
вищої православної церковної ієрархії, скасованої, як відомо, у 1596 р. за Берестейського
унією. Під час перебування у Києві патріарха Єрусалимського Феофана, якого супроводжували
для захисту запорізькі козаки гетьмана П. Сагайдачного, був скликаний церковний собор, під
час якого у жовтні 1620 р. Феофан висвятив на митрополита Київського ректора Київської
братської школи Іова Борецького. Було відновлено і православний єпископат. Аналогічної
точки зору дотримуються і А. Жуковський та О. Субтельний: “1620 р. під протекцією
Сагайдачного патріарх Теофан відновив православну ієрархію, висвятивши на митрополита
Йова Борецького і чотирьох єпископів для Київської митрополії.” (Як бачимо, розходження
існує лише щодо написання імен). Польський уряд готувався розпочати репресії проти
Київського братства і вищого духовенства, новопоставлених православних ієрархів. Але війна
з Туреччиною, яка невдало почалася для Польщі саме 1620 р., тимчасово утримала польського
короля і уряд від здійснення терору. Так Київ знову став ідеологічним, ідейно-політичним
центром українських земель.
Підсумовуючи, зазначимо наступне:
За несприятливих обставин Україна зробила наприкінці XVI – першій половині XVII ст.
значний крок вперед до посилення зв’язків між окремими регіонами і формування
національного ринку. Ці процеси соціально – економічного життя мали велике значення для
консолідації українського народу.
В оцінці Люблінської унії 1569 р., яка іноді набуває політичного забарвлення слід
розрізняти: по – перше, здійснення самого акту унії; по – друге, наслідки унії для українського
народу. “Вразливою є точка зору, – пише відомий історик В. Смолій, – згідно якої шляхетська
Польща принесла на Україну цивілізацію, господарське благополуччя й культурний розквіт.”
Ще Микола Костомаров дійшов, підкреслимо, висновку: “Після об’єднання литовців і поляків
в одну державу Україна багато віків зазнавала насильницького тиску чужих стихій і вибивалася
з – під їхнього гніту тяжкими, тривалими й кривавими зусиллями народу.”
За умов загострення соціальних та національно – релігійних протиріч на українських
землях громадського і політичного звучання набирає діяльність братств. Братства стають
однією з двох найважливіших форм консолідації широких мас українського народу у боротьбі
за свої соціальні, політичні і національні права, за збереження віри й культурних традицій.
Настрій солідарності, сформований братствами, відіграв значну роль у вибуху національно –
визвольної війни 1648 р.
2. Виникнення Запорізької Січі. Перетворення козацтва на провідну верству
українського народу. Козацтво пройшло великий і складний шлях розвитку і
самоутвердження. Виникнувши в степах півдня України як явище побутове в результаті
боротьби землеробської і кочової цивілізацій, укладів життя, козацтво поступово
еволюціонувало до більш високих організаційних форм. Вже в XVI ст. козацтво дедалі більше
впливає на всі сфери суспільно – політичного життя. Значним якісним рубежем у розвитку
козацтва як суспільного явища стало створення у середині XVI ст. славної Запорізької Січі.
Перші згадки про українське козацтво відносяться до 1489 – 1492рр. То був час, коли
українські землі перебували під важким ярмом чужоземних поневолювачів. Термін “козак” –
тюркського походження і запозичений українцями від кочових південних сусідів, татар. У
- 57 -
широкому розумінні слова він означає “вільну людину”. Слово “козак” виступає вже у
джерелах першої половини XIII ст., насамперед у “Таємній історії монголів” (1240 р.).
Походить слово з пратюркської мови, звідкіля перейшов до татарської і буквально означає
людину “самітню, не зв’язану ні з домівкою, ні з сім’єю”. В словнику половецької мови “Codex
Cumanicus” (1303 р.) термін “козак” перекладається як “страж”.
Аналіз письмових джерел, праць істориків М.Костомарова, М.Котляра, І. Крип’якевича,
В. Рички, В. Смолія, В. Степанкова, Д. Яворницького дає підстави сформулювати дві
визначальні причини утворення козацтва, три основні теорії походження козацтва та чотири
головних джерела формування українського козацтва.
Першою визначальною причиною утворення козацтва була жорстока нелюдська
експлуатація правлячою верхівкою, шляхтою Речі Посполитої українського народу, що
змушувала населення сіл і міст шукати порятунку в південно – східних українських степах.
Українські народні маси зазнавали з боку шляхетства Польщі також і національно –
релігійного гноблення. Розгнуздана магнатсько – шляхетська сваволя супроводжувалася
розоренням і постійним винищенням населення України.
Другою визначальною причиною утворення українського козацтва стала турецько-
татарська агресія, що змушувала прикордонне населення згуртовуватись у військові
формування. У XV ст. Україні почала загрожувати нова страшна небезпека з боку Туреччини
та Кримського ханства. Завоювавши у кінці XIV ст. слов’янські землі на Балканах, турки в
1453 р. захопили столицю Візантії Константинополь, в XV ст. підкорили Валахію, місто Кафу в
Криму, на початку XVI ст. підкорили Молдавію з Буковиною та Бессарабію. Так утворився
Турецький султанат, що ґрунтувався на гнобленні нетурецьких народів. Агресивна політика
Османського султанату була спрямована на загарбання сусідніх земель, одержання прибутків у
вигляді данини, податків, контрибуцій, на захоплення в полон і продаж в рабство десятків і
десятків тисяч мирних жителів.
Турецька навала XV – XVI ст. як і татаро – монгольське нашестя XIII ст. була
небезпекою, що загрожувала всьому європейському розвиткові. Наприкінці XV ст. почалися
безпосередні турецькі напади на Галичину і Поділля. В 1498 р. під час першого нападу на
Галичину турки спустошили Ярослав, Перемишль і деякі інші міста.
Водночас почалися набіги на Україну татар Кримського ханства, яке відокремилось від
“Золотої” Орди і в 1475 р. визнало васальну залежність від Туреччини. Населення України
потерпало від постійних розбійницьких нападів кримських татар. У 1482 р. кримський хан
Менглі – Гірей напав на Київ, “град Києв взя и огнем сожже. Полону безчисленно взя, а землю
Києвську учиниша пусту,” – повідомляє Ніконовський літопис. Після нападу на Київ до
утворення Запорізької Січі кримські хани майже щороку повторювали напади на Україну,
палили, розоряли і спустошували міста і села, тисячі і тисячі людей забирали в полон,
продавали їх у рабство на східних ринках або використовували як рабів у своєму господарстві.
Татарські напади зустрічали незначний опір з боку литовського, а потім польського
урядів. Найманих військ було недосить, до того ж солдати, не одержуючи довгий час плати,
самі грабували українське населення.
Захопивши Бессарабію, яка була їх опорним пунктом для наступу на Україну та Польщу,
турки зміцнили фортеці Акерман (Білгород – Дністровський), Бендери і особливо Хотин. Там
же кочувала Ногайська татарська орда. Закріпившись безпосередньо на північному узбережжі
Чорного і Азовського морів, султанська Туреччина, використовуючи васальне Кримське
ханство як свою базу, прагнула загарбати українські землі і поневолити цей народ. Головний
- 58 -
тягар оборони українських земель від турецько-татарської агресії ліг на українські народні
маси і особливо на зростаюче козацтво.
Проблема походження козацтва має велике науково – пізнавальне значення, потребує
наукових узагальнень і висновків та уникнення схильності лише до описовості.
Дуже поширеною є “уходницька” теорія походження козацтва, якої притримувалися
багато істориків: І. Крип’якевич, М. Костомаров, А.Жуковський, О. Субтельний та ін., однак,
на наш погляд проблему потрібно розглядати ширше.
Прихильники наведеної точки зору описують події наступним чином. Для експлуатації
природних скарбів із пограничних осель вибиралися у степ ватаги т. зв. уходників, які вели
лови й рибальство, їздили по сіль. Степовий промисловець мусив бути водночас і войовником.
Степові здобичники – вояки дістали ім’я козаків.
Друга точка зору на проблему виникнення козацтва полягає у наголошуванні на тому, що
козацтво було суспільно-історичним явищем, яке виникло десь в кінці XV ст. у зв’язку з
посиленням закріпачення селян та боротьбою народних мас проти феодалів і була поширеною
в радянській історіографії, яка завжди особливий наголос робила на класовій боротьбі та
соціальному розшаруванні. Хоча, безумовно, подолавши обмеженість догматичних офіціозних
схем, потрібно зазначати, що втеча селян та міської бідноти, яку розоряла торгівельно-
лихварська верхівка, у степи на Черкащину і Брацлавщину, була важливим фактором
виникнення тут вільного озброєного населення – козаків.
Дуже цікавою в науковому плані є третя теорія, згідно якої козацтво було споконвічним,
давньоукраїнським явищем, зв’язаним з постійною боротьбою єдиного демократичного
населення Придніпров’я з кочовим тюркським населенням степів.
У зв’язку з цим звернемося до проблеми попередників козацтва, яку глибоко досліджує
М. Котляр. За межами Русі існувало волелюбне населення, що захищало Київську державу від
ворогів, головним чином від половців. Це були бродники й берладники, знані з вітчизняних
літописів, візантійських історичних творів, угорських хронік і папських булл. Починаючи з 40-
х рр. XII ст. джерела неодноразово називають войовничу людність Північного Причорномор’я
– бродників. Перша згадка про них збереглася в Київському літописі під 1147 р. Одним з
відгалужень бродників були берладники, вперше згадка про яких з’являється в Київському
літописі під 1158 р. Бродники востаннє згадуються у джерелі під 1254 р. Та це не означає, що
вони тоді припинили існування. Назва войовничих людей півдня “козак” з’являється саме тоді,
коли з старокиївських джерел зникають згадки про бродників. Між бродниками й козаками
існує глибокий генетичний зв’язок. Бродники протягом століть переросли у козаків. Такою є
передісторія козацтва.
Першу певну згадку про українських козаків знаходимо в листі великого князя