ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 27.07.2020
Просмотров: 5179
Скачиваний: 5
посольство до московського царя Михаїла Федоровича, пропонуючи прихильні політичні
взаємовідносини.
П. Конашевич-Сагайдачний трансформував козацтво не тільки у військову формацію, але
і у ключовий політичний чинник з державницькою метою. Найбільшою справою гетьмана було
об’єднання козацької політики з культурно-політичною діяльністю української інтелігенції.
Конашевич-Сагайдачний акумулював в своїй особі керманича тенденції цих двох головних
станів українського суспільства – козацтва та міщансько-духовної інтелігенції. Сагайдачний
взяв під свій протекторат Київське братство. Про це так пише В.Баранівський: “Підтримуючи
братський просвітницький рух, православ’я в Україні, він записується до Київського братства з
усім своїм козацьким військом, тим самим взявши братство та його культурні починання під
свій захист... Він доклав чимало зусиль для задоволення потреб української церкви та
просвітництва, всього того, з чого на той час складалося національне життя України”. Оскільки
політика переважно розвивалась у релігійних, церковних формах, то козацтво втягувалося у
церковні справи, виступало на захист нації. Вирішальну роль відіграло козацтво на чолі з
гетьманом Петром Сагайдачним, зазначає О. Апанович, – у відновленні вищої православної
ієрархії в Україні. Під опікою гетьмана, Єрусалимський патріарх Феофан 1620 р. висвятив
єпископів на православні кафедри України й Білорусії та на сан митрополита церковного діяча
й письменника Іова Борецького. Польський уряд, який поставився до цих церковно-політичних
дій як до державного злочину видав універсал про арешт нововисвячених вищих православних
владик. На захист церкви виступило козацтво на чолі з Сагайдачним.
- 63 -
Сучасники дуже високо цінували, – підкреслював М. Грушевський, – політичний талант
Петра Сагайдачного, який разом із Іовом Борецьким стали речниками союзу духовенства і
козацтва. Союз козацтва з інтелігенцією зміцнив ці дві найактивніші групи українського
громадянства. Козацтво в свою програму взяло загальнонародні справи: оборону церкви й
культуру. Новопоставлені ієрархи в маніфесті 1621 р. зустріли Запорізьке Військо словами
найвищого признання, називаючи козаків наступниками давнього князівського лицарства. Це
поєднання Запорізького Війська з традиціями князівської доби, надзвичайно сильно підняло
значення Запоріжжя і дало йому провідне місце в національному житті.
В цей час, на початку XVII ст. новий стан – козацтво, стає провідною верствою
українського суспільства. В козацтві провідну роль відіграє Запорізька Січ, яка організувалася
на демократичних принципах.
Українські магнати і основна маса української шляхти – економічно найсильніший,
політично найвпливовіший, освічений та організований стан українського суспільства, який
мав би повести за собою інші стани, ополячився і денаціоналізувався та перестав захищати
національні інтереси України. Його представники не тільки не вимагали створення незалежної
української держави, а навіть не ставили питання про автономію українських земель в складі
Речі Посполитої. Тому боротьбу українського народу за національне визволення, за створення
власної держави очолило українське козацтво.
На початку XVII ст. відбувається неухильний процес становлення основних елементів
української державності. Вже польський сейм 1609 р. констатував, що козацтво відмовляється
визнавати органи влади Речі Посполитої і намагається запровадити, – наголошує
М. Грушевський, – “свою козацьку юрисдикцію”. На сеймі в Варшаві у 1616 р. один з магнатів
з розпачем говорив, що козаки “самі собі права встановлюють, урядовців і вождів
настановляють і немов у великій державі створюють свою окрему республіку”. Та і сам
польський король 1625 р. визнавав, що “козаки організовують собі свою удільну державу”.
Отже, навіть польські державні особи на чолі з королем констатували, що на українських
землях закладалися основи української козацької державності.
Аналіз різнобічного матеріалу дає підстави для наступних висновків:
1. Козаки, почавши з ролі здобичників, рибалок, чумаків “поступово дійшли до ролі
захисників віри Христової проти мусульманства і православної проти католицизму, а разом
з тим охоронців проти турків і татар слов’янської народності”. (Д. Яворницький).
2. В середині XVI ст. всупереч державним структурам Польщі, до складу якої були
інкорпоровані українські землі, в Україні виникає альтернативна українська державна
організація – створена козацтвом Запорізька Січ. Це державне утворення стало зародком
української національної держави.
3. Запорізька Січ, яка протягом тривалого часу була центром військової сили
українського народу – козацтва, відіграла видатну роль у визвольній боротьбі українського
народу проти ворогів Вітчизни. Збройну боротьбу проти іноземних поневолювачів
козацтво, яке на початку XVII ст. стає провідною верствою українського народу,
поєднувало з активною позицією в політичному житті українського суспільства.
3. Визвольний рух в Україні проти шляхетської Польщі наприкінці XVI – 30-х рр.
XVII ст. Боротьба українського народу проти турецько-татарської агресії. Ставши
центром козацтва, Запорізька Січ відіграла велику роль у боротьбі українського народу проти
іноземних загарбників. Протягом довгого часу Січ була головною базою у відбитті турецько-
татарської агресії, яка загрожувала населенню України фізичним винищенням. У відповідь на
напади турків і татар на Україну, козаки посилювали свої удари по турецько-татарських
- 64 -
володіннях. Запорізькі козаки здійснювали далекі сухопутні і морські походи на узбережжя
Чорного і Азовського морів, у Крим і Молдавію, руйнували турецькі фортеці, міста, визволяли
полонених. Набіги на Туреччину мали особливу вагу тому, що слугували подальшою
військовою школою для українського народу і стимулювали до рішучої боротьби проти
поляків.
Відіграючи вирішальну роль у боротьбі проти турецько-татарської агресії, Запорізька Січ
поступово перетворюється також у військово-політичний центр українського народу, який
піднімався на збройну боротьбу проти панування шляхетської Польщі.
Наприкінці XVI ст. боротьба народних мас проти польської шляхти виливається у великі
козацько-селянські повстання, які одне за одним потрясали Річ Посполиту. Найчисельнішою
силою цих повстань було селянство, а головною – козацтво, які разом боролися проти
соціального і національного гніту. У повстаннях брали участь і реєстрові козаки, права яких
магнати і шляхта постійно порушували.
Перше велике козацько-селянське повстання в Україні вибухнуло в 1591 р. і охопило
велику територію: Київське, Волинське і Брацлавське воєводства. Вирішальний бій між
повстанцями під керівництвом старшого реєстрових козаків Криштофа Косинського і
магнатсько-шляхетським військом відбувся в січні 1593 р. під містечком П’яткою на Волині.
Після поразки повстанці уклали угоду, за якою зобов’язалися підкоритися королю.
Незважаючи на політичну незрілість повстанців, повстання мало суттєве значення: Криштоф
Косинський став першим не призначеним, а виборним гетьманом реєстрових козаків (1591 р.),
якого визнав польський уряд. Після загибелі Косинського (травень 1593 р.) поняття “гетьман”
закріплюється за виборними отаманами козацького війська як реєстрового (кінець XVI – перша
третина XVII ст.: Григорій __________Лобода, Тихін Байбуза, Самійло Кішка, Петро Конашевич-
Сагайдачний, Оліфер Голуб, Михайло Дорошенко), так і запорізького (Северин Наливайко,
Федір Полоус, Марко Жмайло).
У 1594–1596 рр. козацько-селянське повстання спалахнуло з новою силою. Керівниками
повстанців були гетьман реєстрових козаків Г. Лобода і запорожець, гетьман нереєстрових
козаків С. Наливайко. Северин Наливайко славився як найкращий гармаш, людина хоробра і
освічена. Для боротьби з татарами С. Наливайко згуртував значні загони з козаків, селян і
міщан. Завдавши татарським загонам поразки, С. Наливайко розпочав боротьбу проти шляхти.
Повстання охопило Брацлавщину, Волинь, Придніпров’я. На придушення повстання польський
уряд кинув значні збройні сили під командуванням польного гетьмана С. Жолкєвського.
Шляхетське військо оточило повстанців за Дніпром поблизу Лубен на р. Солониці. Два тижні
тривала героїчна оборона повсталих в укріпленому таборі. Голод і обіцянка Жолкєвського
амністувати повсталих змусила їх скласти зброю. Наливайко, М. Шаула і інші керівники були
видані полякам. Після цього Жолкєвський дав наказ жовнірам знищити повстанців. Польський
уряд стратив С. Наливайка у Варшаві. Про мужнє поводження його під час тортур ширилося
багато легенд. Т. Шевченко не раз згадує про Северина Наливайка у своїх творах (“Никита
Гайдай”, “Гайдамаки”).
Прагнення народу до покозачення, або, як його називали поляки, “українське своєвілля”,
почало набувати релігійного забарвлення й діставало в очах народу моральне освячення. Уже
повстання Наливайка і Лободи 1596 року прикривалися певною мірою захистом релігії.
Українська вища верства швидко відступилася від своєї релігії і водночас своєї національної
самобутності. Пани стали для народу чужі і влада їхня набула скоріше характеру іноземного та
іновірного поневолення.
- 65 -
Зростання козацтва в перші два десятиріччя XVII ст. мало велике значення в організації
українських збройних сил для боротьби проти турецько-татарської агресії. Козацтво почало
здійснювати великі морські походи, а козацький флот зріс до кількасот чайок. Особливо
успішними були козацькі походи в другому десятиріччі XVII ст., коли гетьманом став П.
Конашевич-Сагайдачний.
У 1614 р. під керівництвом Сагайдачного 4 тис. козаків вперше перепливли Чорне море
впоперек, що було надзвичайним досягненням для невеликих кораблів, захопили м. Сіноп,
знищивши його гарнізон. У 1615 р. козаки на 80 чайках зробили похід на Стамбул, спалили
його передмістя. Розлючений турецький султан наказав знищити козаків. Біля гирла Дунаю
козаки прийняли бій з турецьким флотом, захопили і спалили турецькі галери та взяли в полон
турецького адмірала. Найвизначнішим був похід 1616 р. Козаки на чолі з П. Конашевичем-
Сагайдачним напали з моря на головний невільницький ринок в Криму – м. Кафу, взяли
штурмом фортецю, знищили в ній турецький гарнізон з 14 тис. вояків, спалили турецький флот
і визволили багато полонених, що мучилися в бусурманській неволі. Значну частину походів
проти татар і турків запорізькі козаки робили спільно з донськими козаками які утворили
“Всевелике військо Донське”. Бойова співдружність посилювала як запорізьких, так і донських
козаків. У 1626 р. запорізький старшина А. Шафран очолював спільний похід запорізьких і
донських козаків на турецький Трапезунд. Після цілого ряду вдалих походів козаків на
Туреччину Чорним морем під керівництвом Сагайдачного серед правителів
західноєвропейських держав виникла ідея створення антитурецької коаліції – “Ліги
християнської міліції”. Передбачалося, що головну військову силу коаліції становитиме
запорізьке козацтво. Сам П. Сагайдачний був чільним представником цього союзу.
Найбільше зіткнення з Туреччиною відбулося в ході Хотинської війни 1620–1621 рр.
Після відновлення православної ієрархії України, відносини між козацтвом і польським урядом
загострилися. Але турецько-польська війна тимчасово послабила гостроту цих відносин. У
1620 р. на Цецорських полях (у Молдавії) польська армія була розгромлена, а командуючий С.
Жолкєвський був убитий. Величезна турецька армія на чолі з султаном Османом ІІ
продовжувала наступ. Опинившись у тяжкому становищі, король Сигізмунд ІІІ звернувся до
козаків з закликом взяти участь у війні з турками, пообіцявши на сеймі розглянути питання про
розширення їх прав. Перебільшенням, однак, є твердження, що “уряд Речі Посполитої дав
згоду задовольнити вимоги козаків”. Це не підтверджується документами і наступним
розвитком подій. Головне було в іншому. Український народ, козацтво усвідомлювали, яку
загрозу не тільки Польщі, а й Україні несе наступ турецьких полчищ. Козацька рада з участю
духовенства прийняла рішення про негайний виступ проти турецьких завойовників.
Вирішальні бої розгорнулися у вересні 1621 р. під Хотином. В цій битві проти 150-тис.
турецько-татарської армії поряд з польськими військами хоробро билися 40 тис. козаків на чолі
з гетьманом П. Сагайдачним. До 28 вересня тривали кровопролитні бої, козаки стійко
обороняли укріплений табір. Безприкладною мужністю козаки врятували польську армію від
розгрому, а Річ Посполиту від тяжкого миру. М. Грушевський наголошував: “Поляки розуміли,
що тримаються тільки козаками, і коли турецький султан заключив мир з поляками і повів свої
війська назад, поляки признавались, що козакам завдячують спасінням Польщі від загибелі”. В
результаті поразок і втрат, турецький султан змушений був на початку жовтня 1621 р.
погодитися на угоду і укласти з Польщею Хотинський мир (1621 р.). Поранений в цих боях
отруєною стрілою, Сагайдачний після тривалої хвороби помер в квітні 1622 р. Це була велика
втрата для України.
- 66 -
Король Сигізмунд ІІІ, “в своїй неприступності до ніяких благородніших почувань
вдячності, – пише видатний вчений М. Грушевський, – а дуже завзятий на козаччину за її
вмішування в церковну політику і перебивання його королівських релігійних планів, на
козацьку петицію, вислану з политих козацькою крівцею хотинських рівнин, приготовляє
брутальну, холодну, безсердечну відповідь”. Польський уряд із звичною для нього
віроломністю у договорі з Туреччиною зобов’язався припинити козацькі походи на Туреччину,
Крим та заборонити козакам плавання по Дніпру. Були розроблені заходи щодо блокади
Запоріжжя.
Умови Хотинського миру викликали серед козацтва обурення. Козаки пішли на
Запоріжжя не давши себе роззброїти і продовжили боротьбу проти мусульман. Центральну
Європу було врятовано від вторгнення турецьких полчищ. Крах агресивних планів Туреччини
вплинув на становище самого султанату, наближаючи час його занепаду.
Здобутки українського козацтва нероздільні з постаттю Петра Конашевича-Сагайдачного.
Це – найвидатніший український лідер до Б.Хмельницького. Славний образ великого сина