ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 27.07.2020
Просмотров: 5212
Скачиваний: 5
з московським царем Олексієм Михайловичем вже у 1648 р. Намагався залучити його до війни
з Польщею. Використовував при цьому також зацікавленість царя у поверненні Смоленщини і
Сіверщини, не так давно захоплених Польщею. Проте Олексій Михайлович не хотів розривати
миру з Польщею і зайняв вичікувальну позицію. Лише наприкінці 1653 р. до Переяслава
прибуло московське посольство на чолі з боярином В.Бутурліним для переговорів.
Питання про союз із Московією розглядалося спочатку на раді генеральської старшини, а
пізніше на генеральній військовій раді з участю міщан 8 січня 1654 р. Гетьман отримав згоду
на союз із православною Московською державою.
В ході переговорів письмового договору не було підписано. Хоча під час проведення
відповідного церемоніалу виявились деякі розбіжності, які не вселяли оптимізму і впевненості
українській стороні. Якщо гетьман і старшина присягли на вірність цареві за деякими
винятками, то московське посольство відмовилось від присяги. Правда, В.Бутурлін запевнив,
що цар охоронятиме всі права України, в тому числі щодо Польщі. Це послужило підставою
для проведення подальших переговорів не тільки у Переяславі, але і Москві. Туди прибуло
українське посольство на чолі із генеральним суддею С.Зарудним і переяславським
полковником П.Тетерею у березні. Двотижневі переговори закінчилися підписанням договору
відомого як “Березневі статті” або “Статті Богдана Хмельницького” чи Переяславсько-
Московського договору. Причому, український проект петиції до царя складався із 23 статей.
Московська сторона їх переглянула і суттєво скоротила. В результаті остаточний варіант
включав 11 статей. На жаль, їх оригінал втрачено. Як встановили дослідники, збереглися лише
проект і чорновики з поправками і додатками у московських архівах. Через це маємо
- 82 -
неоднозначну історико-юридичну оцінку даного договору, зустрічається різна редакція
окремих його пунктів, дискусії з цього приводу продовжуються до сьогоднішнього дня.
Складність полягає також у тому, що в тексті договору не була визначена політико-правова
характеристика українсько-московських стосунків.
Виходячи із вищесказаного, маємо такі основні тлумачення Переяславсько-Московського
договору: персональна унія гетьмана і царя при наявності єдиного монарха та незалежності
урядів; васальна залежність від царя, який мав захищати українців і не вмішуватись у їх
внутрішні справи; тимчасовий військовий союз проти Польщі; возз’єднання двох народів;
приєднання на засадах автономії; за формою протекторат, а за змістом – конфедеративний
союз двох держав під зверхністю царя.
На наш погляд, ці різні точки зору, крім пресловутого, заідеологізованого радянського
“возз’єднання”, не позбавлені наукової істини. Отже, конкретизуємо головну суть цих
домовленостей на основі наявної інформації щодо Березневих статей. Цар погодився на те, що
українська адміністрація і судівництво не підлягають Московській державі; урядовцями в
Україні можуть бути лише місцеві люди; вони ж збирають податки; залишається давній поділ
на стани і кожний з них зберігає свої права; козацький реєстр має бути 60 тис.; гетьман має
право вести переговори з іншими державами тощо. Українська сторона погодилась на те, щоб
повідомляти царя про обрання нового гетьмана; щоб у Києві перебувала московська залога із
воєводою для надання військової допомоги гетьману; щоб збір податків з українського
населення здійснювався під контролем московської стороні; щоб гетьман не здійснював
дипломатичних стосунків з Польщею і Туреччиною (за іншою редакцією: гетьман може
приймати посольства від чужих держав і сповіщати царський уряд про ті з них, які вороже
настроєні проти нього). Важливим було те, що Московська держава зобов’язалася захищати
Україну від зазіхань Польщі, а Україна у відповідь мала платити їй певну данину.
Як маємо оцінювати ці домовленості? Березневі статті засвідчили, по-перше, те, що
козацька Україна відокремилася від Речі Посполитої; по-друге, її незалежність фактично
визнала Московія; по-третє, гетьман мав право здійснювати самостійну внутрішню і зовнішню
політику із деякими обмеженнями з боку царя, під його зверхністю і покровительством –
схиляємося до думки, що це був протекторат, але не із загальним контролем над політикою
гетьмана, а тільки частковим.
Але головне полягало в іншому. Як справедливо відзначив Д.Дорошенко, кожна із сторін
розуміла ці домовленості по-своєму. Москва хотіла перетворити протекторат в інкорпорацію,
тобто включення, приєднання українських земель до складу своєї держави. З цією метою мала
намір якомога ширше впливати на українське життя. А гетьман і старшина розглядали
протекцію царя як тимчасову комбінацію, в першу чергу як мілітарний союз (подібний до
союзу з Кримом чи Туреччиною) для того, щоб нарешті закінчити війну з Польщею і добитися
незалежності своєї держави. Тобто, гетьман йшов до стратегічної мети, вдаючись до різних
тактичних кроків, в тому числі формального, тимчасового протекторату.
До яких же наслідків привів Переяславсько-Московський договір? Чи оправдалися
сподівання Б.Хмельницького і всього українського народу?
Союз Війська Запорізького і Московської держави спричинив перехід татар на бік
Польщі. Хан у ньому вбачав смертельну загрозу для Криму. Гетьман у свою чергу також
прекрасно розумів всю небезпеку польсько-кримського союзу. Тому прикладав максимум
зусиль до того, щоб перешкодити, не допустити до злагодженої, спільної збройної боротьби
двох ворожих армій проти України. З цією метою неодноразово звертався з відповідними
проханнями до царя, аби той своєчасно надіслав військову допомогу, справедливо вважаючи
- 83 -
українську __________територію за головну у проведенні воєнних операцій проти Польщі. Адже саме тут
знаходилися її основні військові сили. Однак його розрахунки не оправдалися.
Московський цар на чолі війська рушив на Білорусію і Литву в квітні 1654 р. На
допомогу йому Б.Хмельницький послав 20-тисячний корпус козаків під проводом полковника
І.Золотаренка. Спільний похід виявився успішним. Захоплено Смоленськ та інші міста, а
пізніше – майже всю Білорусію та Литву аж по Вільно і Ковно. Правда, південну Білорусь
окупував І.Золотаренко. Її населення з більшою охотою сприймало козацьку адміністративну
систему управління, ніж московську. На цьому ґрунті виникли серйозні непорозуміння, хоча
Б.Хмельницький не заперечував проти того, щоб ця територія відійшла до Москви у відповідь
на її ефективну і своєчасну військову допомогу.
Однак тільки у грудні 1654 р. в Україну прибув нечисленний 12 тис. загін московського
війська. В результаті не вдалося перешкодити об'єднанню польсько-татарської армії, яка з осені
цього ж року піддала страшному руйнуванню Брацлавщину, посунула далі на Київщину. Тут
біля с. Ахматова на Дрижиполі відбувся запеклий триденний бій наприкінці січня 1655 р.
Навіть лютий мороз не перешкодив йому. Якщо українсько-московське військо налічувало біля
42 тис., то польсько-татарське – 60–70 тис. Переможців не виявилось, хоча втрати з обох сторін
були досить значними (понад 15 тис. вбитих і замерзлих). Татари і поляки відступили. Знову
піддали страшному спустошенню Брацлавщину. Всього тільки між Південним Бугом і
Дністром спалили 270 міст і сіл, захопили у ясир понад 200 тис. осіб, вирізали 10 тис.
немовлят, зруйнували близько 1 тис. церков.
Перший рік існування українсько-московського союзу переконливо показав його
неефективність і не дійовість. Бо цар переслідував свої цілі, не дотримувався належним чином
взятих на себе зобов’язань по захисту України. Тому гетьманська адміністрація розгорнула
активну дипломатичну діяльність на протязі весни-літа 1655 р. У гетьмана побували посли від
Трансільванії, Туреччини, Швеції, Бранденбургу і навіть Польщі. У ході цих переговорів
вдалося досягти порозуміння і домовленості про спільні воєнні дії з новим шведським королем
Карлом-Густавом Х, який виявив територіальні претензії до Речі Посполитої. В результаті
влітку цього року Швеція розпочала досить успішні воєнні дії: 8 серпня Карла-Густава Х
визнано великим литовським князем, 29 серпня взято Варшаву, а 7 жовтня – Краків (столицю
Польщі). Ян Казимир втік у Сілезію, яка перебувала під владою австрійських Габсбургів.
Одночасно перейшов у наступ і Б.Хмельницький на чолі козацького війська і
допоміжного московського корпусу. Заставив поляків відступити з Поділля і вдруге розпочав
визвольний похід на західноукраїнські землі. 29 вересня під Городком (за 25 км від Львова)
розгромлено польське військо. Того ж дня взято в облогу Львів. І на цей раз Б.Хмельницький
обмежився викупом. Під натиском козацько-московського війська рештки польської армії
відступили за Віслу. Вся Галичина, Поділля, Волинь і Холмщина були звільнені.
Наляканий зміцненням України, кримський хан напав на Поділля. У зв’язку з небезпекою
татарського удару в тил, Б.Хмельницький змушений був вирушити назустріч татарам. Під
Озірною відбулася битва, яка закінчилася укладенням 22 листопада договору, підписаного
гетьманом з ханом. Згідно з ним татари пообіцяли не допомагати Польщі, не нападати на
українські та московські землі, а козаки і донці пообіцяли не нападати на Крим.
Польща опинилася в катастрофічному становищі. Проте і на цей раз її врятувала вміла
дипломатія. Використавши невдоволення Москви вступом у війну Швеції та її зміцненням,
Польща запропонувала цареві корону після смерті бездітного Яна Казимира. Взамін Московія
повинна була боронити Польщу від Швеції.
- 84 -
Не підписавши договору з Польщею і не отримавши від неї ніяких гарантій щодо
виконання своїх зобов’язань, Москва у травні 1656 р. оголосила війну Швеції і розпочала
проти неї воєнні дії. Тільки у серпні цього ж року розпочалися польсько-московські переговори
у Вільно.
Гетьман протестував проти цього зближення, неодноразово у листах попереджав Олексія
Михайловича про підступність Польщі (до речі, вона так і не виконала своїх обіцянок щодо
московського наступника корони), намагався переконати його у помилковості своїх дій, навіть
погрожував розірвати спілку з Москвою. Однак все намарно. Більше того, московити не
допустили українське посольство до участі в переговорах у Вільно, які закінчилися укладенням
перемир'я. Причому Польща домагалася старого становища України, тобто повернення її під
владу короля.
Така поведінка царя викликала справедливе обурення у Чигирині, її сприйняли як
зрадницьку. На розширеній раді генеральної старшини 2 жовтня 1656 р. усі присутні
“полковники, осавули й сотники склали собі взаємно проміж себе присяги, що коли хто-небудь
на них наступатиме, то вони проти того ворога всі, як один муж, разом стояти будуть”. Це була
знаменна клятва. Клятва одностайності і вірності боротьбі за незалежну Україну.
Віленський мир переконливо показав марність сподівань українського народу на
допомогу з боку Московської держави. У відповідь вона не отримала обіцяної данини від
козацької України. Б.Хмельницький мав всі підстави заявити про розрив союзу з царем,
фактично втратили чинність Березневі статті. Однак гетьман не пішов на ускладнення
стосунків із Московією, формально не порвав з нею. Натомість з властивою йому енергією,
хоча вже і не був цілком здоровим, взявся за створення нової антипольської коаліції держав.
Його зусилля увінчалися небаченим досі дипломатичним успіхом. Восени 1656 р. така коаліція
була сформована і до неї увійшли майже всі країни Східної Європи: Трансільванія, Молдавія,
Волощина, Україна, Бранденбург, Литва і Швеція. Причому вдалося домовитися не лише про
тісний союз, але й спільні воєнні дії проти Польщі із Трансільванією і Швецією.
В результаті на початку січня 1657 р. розпочався спільний похід військ трансільванського
князя Д.Ракоці та козацького корпусу під проводом полковника А.Ждановича. Через важку
хворобу Б.Хмельницький не зміг взяти у ньому участь. Спочатку був успіх: 28 березня взято
Краків, на початку квітня трансільвансько-українські війська з'єдналися із армією Карла-
Густава Х. Об’єднані сили форсували Віслу, взяли ряд міст, в тому числі Варшаву (19 червня).
За свідченням шведського посла в Україні Гільденбрандта, особливо високі бойові якості
продемонстрували українські вояки.
Однак далі ситуація змінилася на гірше. У червні оголосила війну Швеції і Данія. Тому
Карл-Густав Х змушений був припинити воєнні дії і вивести свої війська з Польщі. На бік Речі
Посполитої стала також Австрія (Габсбургам теж пообіцяли польський королівський трон) і
Норвегія. Європейські країни, перелякавшись успіхів козацької України та Швеції, втрутились
у війну. Між козаками і трансільванцями наступили серйозні суперечки через зневажливе,
майже презирливе ставлення з боку Д.Ракочія та його вояків. Козаки підняли бунт і покинули
свого союзника. Нарешті, серйозна небезпека заставила поляків піднятись на боротьбу. Їх армія
вдерлася у Трансільванію в районі Мукачева і почала просуватись вглиб країни. Ракоцій
запанікував. Його війська, позбавлені союзників, капітулювали під Меджибожем на Волині 22
липня. Полякам тут допомагали татари.
Звістка про невдачу трансільвансько-українсько-шведської воєнної компанії проти
Польщі значно підірвала здоров'я Б.Хмельницького. 6 серпня 1657 р. великого гетьмана не
стало. Смерть перешкодила здійснити його задуми.
- 85 -
Підведемо підсумки. Історичне значення гетьмана Б.Хмельницького полягає в тому, що
він підняв і очолив національно-визвольну війну українського народу, яка врятувала його від
польського поневолення і ліквідації як нації, після тривалої перерви відновив державницькі
традиції українців, створивши оригінальну і своєрідну козацько-гетьманську державу на
обмеженій етнічній території із стрункою системою влади, яка під його керівництвом
здійснювала політику в інтересах всього народу і яка відповідала вимогам часу.
Не випадково вона проіснувала іще понад 100 років (до початку 80-х років ХVIII ст.),
правда, лише на Лівобережній Україні, Гетьманщині на правах автономії у складі Росії. І не
можна звинувачувати Б.Хмельницького у тому, що наступні гетьмани і козацька старшина не
тільки не примножили розпочату ним велику і благородну справу, а навпаки, погубили її.