ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 27.07.2020
Просмотров: 5230
Скачиваний: 5
Австро-Угорщини розглядалося як перший і початковий етап у подальший боротьбі за соборну
і незалежну Україну.
- 145 -
ЗУР розгорнула активну діяльність по втіленню у життя цих завдань. Перевага
надавалася політичним, парламентерським методам. Неодноразово відбувалися переговори із
австрійським урядом. Під тиском українських політичних кіл прем’єр-міністр Штірк у вересні
1915 р. на зустрічі із депутатами парламенту повідомив, що після закінчення війни всі
українські землі Австро-Угорщини будуть виділені в окрему адмінодиницю з широкими
автономними правами. Крім того, дозволено здійснити реформу у стрілецькому війську, в
результаті якої легіон УСС (два самостійні курені) наприкінці вересня 1915 р. перетворено у
полк під командуванням полковника Г.Коссака__________, як регулярну частину австрійської армії. Це
мало звичайно позитивне значення.
Однак ситуація змінилася корінним чином вже у 1916 р. По-перше, російські війська
південно-західного фронту під командуванням генерала О.Брусилова перейшли у наступ,
прорвали оборону противника і на протязі травня – серпня захопили значну частину Східної
Галичини, Волині та Буковину. Через погане бойове постачання цей наступ захлинувся і
встановилося затишшя. А на захоплених західноукраїнських землях російськими військами
відновлено царську адміністрацію, яка знову здійснювала шовіністичну окупаційну політику.
По-друге, в результаті домовленостей між німецьким кайзером Вільгельмом ІІ і австро-
угорським цісарем Францом Йосифом на початку листопада проголошено утворення Польської
держави (королівства) на тих польських землях, які були відвойовані у Росії. Тоді ж
австрійська влада надала широку автономію Галичині без поділу на українську і польську
частини. Обов’язки прем’єр міністра тоді виконував Кербер замість вбитого Штірка. Поскільки
вся крайова влада знаходилася в руках поляків, то українці потрапляли у повну залежність від
них, не маючи права апелювати до центрального австрійського уряду. Це був тяжкий удар для
українців. На знак протесту ЗУР самоліквідувалась і припинила свою діяльність.
Такі зміни пояснювалися тим, що уряд Австро-Угорщини і далі більшою мірою рахувався
із сильним польським національним рухом і не хотів своїми поступками українцям дражнити
поляків як у Галичині, так і польських провінціях Росії. Адже польські політики йшли разом з
Австрією та Німеччиною проти Росії. На боці цих союзників воював польський легіон. До того
ж новоутворена Польська держава потрапила у цілковиту залежність від Німеччини.
Слід підкреслити, що українці не змирилися з таким розвитком подій. Політичний провід
перейшов до Української парламентської репрезентації, яку очолив Ю.Романчук. У своїй
першій відозві до галицьких українців від 8 листопада вона засудила австрійську політику
щодо створення польської автономії для всієї Галичини і закликала український народ до
протесту і досягнення національно-територіальної автономії. З врахуванням тодішньої воєнної
ситуації вибір було зроблено на мирний, парламентарський шлях. Проте на озброєння було
взято і далі лояльну до австрійської влади політику з тим, щоб отримати від монарха
українську державність у вигляді відповідного маніфесту. І це в той час, коли Австро-
Угорщина продемонструвала байдужість до українських інтересів.
Життя вимагало змінити форми боротьби, з мирних перейти до більш радикальних і
орієнтуватися у першу чергу на власні сили. Серед українського січового стрілецтва
зародилася раніше і тепер набирала все більшого значення думка про те, що слід вдатися до
збройної боротьби, щоб здобути Українську державу. Тому в листопаді 1916 р. за
наполяганням старшин було прийнято важливе рішення про те, щоб збільшити чисельність
полку УСС, а не припинити його боротьбу взагалі у відповідь на пропольську політику
австрійського уряду. Подальший розвиток подій підтвердив правильність такого рішення.
Тим часом Перша світова війна продовжувалася. Кінець 1916 – початок 1917 рр. стали у
ній переломними. Власне вже на цей момент стало очевидним, що однонаціональні держави
- 146 -
витримали тягар цього всеохоплюючого випробування. Англія, Франція, Німеччина трималися
стабільно. Явно слабшали і йшли до розвалу Російська та Австро-Угорська імперії. Першим
показано свою неспроможність і гнилість царське самодержавство. В результаті Лютневої
(1917 р.) демократичної революції воно перестало існувати. Не стало таким чином головного
ворога українського народу. Виникли реальні можливості для розв’язання українського
питання у Наддніпрянщині. Як був використаний цей історичний шанс розглядається у
наступній темі.
Підведемо підсумки. Трагедія українського народу в роки Першої світової війни
обумовлена відсутністю власної держави. Тому у тих складних умовах продовжувалися
національно-визвольні змагання за її відродження. Віддамо належне у зв’язку __________з цим таким
політичним організаціям, як ГУР, СВУ, ЗУР. Утворення самостійної Української держави вони
справедливо пов`язували з поразкою царської Росії, допомогою провідних європейських країн,
зокрема Австро-Угорщини і Німеччини. Проте європейські державні, політичні діячі не
звернули уваги на відповідні конструктивні пропозиції. Відчутної шкоди завдала роз’єднаність
українців, до того ж вони перебували у двох воюючих між собою імперіях. Суттєвим
недоліком було те, що ідея незалежної України не отримала належного розуміння серед
наддніпрянців, зокрема такої провідної політичної організації, як ТУП. Саме у цьому полягає
головна причина поразки національно-визвольних змагань доби Української центральної ради.
Головним здобутком даного періоду стало створення полку УСС.
Нарешті, на перешкоді природних прагнень українців Галичини до своєї державності,
хоча б і автономної стали поляки. Їхні впливові політичні кола проявили нерозуміння цього і
здійснювали тиск на австрійську владу при формуванні легіону УСС, щодо поділу Галичини.
Справа в тому, що вони зазіхали на цей край, хотіли бачити його у складі майбутньої Польської
держави. Своїм шовінізмом вони заклали власне у даний період, образно кажучи, політичну
міну сповільненої дії у добросусідські відносини двох слов'янських народів. Не випадково
дійшло до польсько-української війни, коли виникла Західноукраїнська Народна Республіка.
Так що звідси випливає незаперечний висновок – урок: шовінізм, крайній націоналізм завжди
були і залишаються грізною небезпекою і загрозою для розвитку нормальних міжнаціональних
стосунків, в тому числі добро сусідніх. І цього не можна забувати.
Тема 11.
ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНИЙ ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ В УКРАЇНІ. ВІДНОВЛЕННЯ
ДЕРЖАВНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
(1917–1921 рр.)
В історії українського народу початок XX ст. посідає особливе місце. Уперше за багато
років втрати Україною своєї державності бурхливо наростає рух за її відродження, який
виливається в могутню національну революцію, що знайшла втілення у створенні незалежної
Української держави.
Як відомо, війна настільки знесилила Російську і Австро-Угорську імперії, що вони
стояли на грані краху. У таких екстремальних умовах війни, загальної анархії український
народ зробив відчайдушну спробу вирватися з вікової неволі і створити власну незалежну
державу. Отже, в даній лекції ми повинні розглянути одну з найгероїчніших і разом з тим
трагічних сторінок в історії боротьби України за свою незалежність. Глибоке засвоєння цієї
теми необхідне передусім для того, щоб краще зрозуміти ті проблеми, які стоять перед нашою
- 147 -
молодою державою сьогодні, а головне не допустити тих помилок у державному будівництві,
які були в 1917–1921 рр. і значною мірою спричинили загибель Української держави.
Для того, щоб краще зрозуміти проблему, нам необхідно висвітлити такі питання:
1. Утворення Української Народної Республіки та її боротьба проти російсько-
більшовицької агресії за незалежність. 1917 рік почався у Російській імперії вибухом
революції. У результаті перемоги Лютневої революції самодержавний лад Росії зазнав краху.
До влади прийшов Тимчасовий уряд. Це стало могутнім поштовхом для розгортання
національно-визвольних рухів тих народів, які століттями гнобив російський царизм. На
боротьбу за своє визволення піднявся і український народ.
Відразу ж після одержання відомостей про перемогу революції в Петрограді (13 березня)
на Україні розгорнувся широкий національний рух. Повсюдно відбувалися мітинги,
маніфестації, на яких вимагали створення українських шкіл, часописів, надання українцям
рівноправних умов для розвитку своєї культури. Наростання національно-визвольного руху
вимагало створення якогось координаційного центру, який був створений 17 березня 1917 р. і
дістав назву Українська Центральна Рада. Ініціатором її створення виступило ТУП –
організація, що виникла у 1908 р. і об’єднувала представників різних українських партій.
Головою Центральної Ради було обрано відомого українського історика, проф.
М.С.Грушевського.
Центральна __________Рада негайно розпочала свою роботу. 22 березня вона звернулася з відозвою
“До українського народу”, в якій закликала зберігати спокій, вибирати на відповідальні посади
достойних людей, творити нове, вільне життя. 1 квітня Центральна Рада організувала у Києві
грандіозну маніфестацію, в якій взяло участь понад 100 тис. чол. На Софіївській площі
відбулося віче, яке ухвалило резолюцію з підтримкою Тимчасового уряду, а також з вимогою
негайного скликання Установчих зборів, які б затвердили автономний статус України.
Березень – квітень І917 р. став також періодом оформлення українських політичних
партій. Серед них провідне місце мали партії соціалістичної орієнтації: УСДРП, УПСР, УПСФ.
Крім них існували партії соціалістів-самостійників, демократично-хліборобська партія. Дві
останні партії, на відміну від попередніх, виступали за повну самостійність України.
Найважливішою подією українського національно-державного Відродження весною 1917
р. став Український Національний Конгрес (19–21 квітня). Він проходив під гаслами автономії
України та перетворення Росії у федерацію рівноправних республік. Наприкінці роботи
конгресу було проведено перевибори Центральної Ради. До неї ввійшли представники різних
політичних партій, що діяли на Україні. Отже, Центральна Рада за своїм політичним складом
була багатопартійною організацією, що говорить про її демократичний характер. У той час
Центральна Рада складалась із 120–130 осіб. Для постійної роботи було обрано Виконавчий
Комітет у кількості 20 чоловік. Згодом він став називатися малою Радою і виконував функції
президії Центральної (Великої) Ради. Так фактично було оформлено центральний урядовий
орган України. На конгресі було вирішено створювати на місцях місцеві органи влади
Центральної Ради. Ними мали стати українські комітети – сільські, повітові, губернські.
На підтримку рішень Національного Конгресу в губерніях проходили з’їзди, які
ухвалювали резолюції про підтримку Центральної Ради, вимагали автономії України. Разом з
тим у великих містах (Катеринослав, Одеса, Харків та ін.), де був сконцентрований російський
пролетаріат, який вороже ставився до українського національно-визвольного руху, почали
виникати Ради робітничих і солдатських депутатів. Особливий вплив у Радах мали більшовики,
меншовики, есери та бундівці (єврейська партія). Вони перешкоджали проводити в життя
постанови Центральної Ради, чим дуже утруднювали українське державне будівництво.
- 148 -
Однак літо 1917 р. стало апогеєм успіхів Центральної Ради і перетворення її у провідний
орган всієї України. Цьому значно сприяв процес українізації армії – виділення українських
солдат із російської армії в окремі частини. У травні 1917 р. Центральна Рада скликала І
Всеукраїнський військовий з’їзд, який зажадав від Тимчасового уряду автономії для України і
створення української національної армії. Проте Центральна Рада, зокрема її лідери, особливо
В.Винниченко, допустили загальну помилку, виступивши проти формування регулярної
національної армії. Вони вважали, що Україні армії не потрібно, що її може замінити народна
міліція. У підсумку це призвело до того, що Україна залишилася без власних Збройних Сил і
беззбройною перед сусідніми державами, зокрема перед Росією. Цю помилку враховано на
сучасному етапі державного будівництва України. Одним з перших указів Президента України
був указ про створення власних Збройних Сил. І Всеукраїнський військовий з’їзд звернувся до
Центральної Ради з вимогою домагатися автономії України, а також підтримати процес
українізації армії. Він висловив їй повну підтримку. Відчуваючи свій великий авторитет у
народі, Центральна Рада розпочала активніші дії. Вона направила в Петроград свою делегацію
на чолі з В.Винниченком, яка мала вести переговори з Тимчасовим урядом про надання Україні
автономії. Як бачимо, Центральна Рада намагалася вести державне будівництво мирним,
конституційним шляхом, виключивши будь-які насильницькі дії. Проте Тимчасовий уряд мав
шовіністичну позицію щодо законних домагань України. Він і слухати не хотів про надання їй
автономії, тому було вирішено діяти самостійно. 23 червня 1917 р. на другому Всеукраїнсь-
кому військовому з’їзді Центральна Рада звернулася до народу України з І Універсалом, у
якому проголошувалася автономія України в складі Росії. Проголошення І Універсалу
викликало шок у Тимчасового уряду. Всі загальноросійські політичні партії накинулися на
Центральну Раду із звинуваченням у зраді Росії. Засліплені шовінізмом, вони не могли уявити
собі того, що український народ може сам розпоряджатися своєю долею. (Згадати розпад
СРСР). Правда, серед всіх російських партій, лише більшовики висловили підтримку
Центральній Раді. Лідер більшовиків Ленін у ряді своїх статей висловився за те, що Україна
має право на самовизначення аж до відокремлення. Але чи були справді щирими погляди
більшовиків? Виявляється, що ні. Зазнаючи переслідувань, і будучи в опозиції до Тимчасового
уряду, вони прагнули використати будь-який привід для критики його політики, заручитися б
хоч короткотривалою підтримкою в іншої політичної сили, яка зміцнювала їхні позиції у
боротьбі за владу. Справжнє ставлення до України висловив один з лідерів Київського комітету