ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 27.07.2020
Просмотров: 5139
Скачиваний: 5
територію України. Вважаємо, що у боротьбі з готами сформувалося перше протодержавне
утворення слов`ян – союз племен на чолі з дулібами, який проіснував до середини – кінця VІІ
ст. і був розгромлений, очевидно, кочівниками – аварами. Центр дулібського союзу знаходився
у Подністров`ї і Волині.
- 14 -
Раннє середньовіччя – період, коли слов`яни повною мірою заявили про себе в Європі,
перемістившись з України в Подунав`я та Центральну Європу.
Відомо три різновиди археологічної культури слов`ян, які належали різним гілкам
східного слов`янства: празько-корчацька, пеньківська та колочинська. Перша, яка
сформувалася на основі зубрицької та частини київської культур, належала історичним
слов`янам, друга, що виникла на основі київської і частини черняхівської (скіфо-сарматської), –
антам, а третя продовжила основі традиції київської культури Верхнього Подніпров`я і
Подесення. До кінця VІІ ст. культурні особливості цих груп нівелюються і на просторах від
Вісли до Дніпра формується єдина східнослов`янська культурно-історична спільність –
культура Луки-Райковецької. Дніпровське Лівобережжя займала у цей час окрема група
слов`ян відома як роменсько-боршівська культура. Її генезис пов`язаний з людністю, яка
походить, у свою чергу, від повністю асимільованого слов`янами іранського етнічного
компонента, очевидно, осілих скіфо-сарматів періоду черняхівської культури.
Щодо перших писемних згадок про слов`ян, то вони відносяться до І ст. н.е. У творах
авторів І–ІІ ст. вони виступають під назвою венедів, зокрема Плінія, Таціта, Птолемея.
Значення цього слова ще не з`ясоване. Назва «словен», «славен» з`являється у VІ ст. і
відноситься до західних слов`ян. Поділ слов`ян на західних, східних і південних
розпочинається ще перед їх розселенням, а в часі процесу лише закріплюється. Розселення
слов`ян із своєї прабатьківщини проходило спокійно без заколотів і перебоїв, тому можна
припустити, що напрями слов`янського розселення відповідали початковому розміщенню
слов`янських племен на їхній первісній території.
Більш конкретні відомості про слов`ян подає готський історик Йордан. За його словами
“венеди” походять від одного кореня і нині відомі під трьома назвами – “венедів, антів і
словенів”. Більшість вчених вважає ці слова доказом поділу венедів на дві частини: західну
(склавени) і східну (анти). Венеди – це стара германська назва славенів.
Досліджуючи першоджерела української цивілізації та державотворення, М.Грушевський
наголошував, що порогом історії українського народу слід вважати ІV ст. н.е. До цього часу
племена, на основі яких сформувався український етнос, були фактично лише частиною
слов`янської групи племен. “Розселення українських племен на їх нинішній території співпадає
з початком їх історичного життя, – писав Грушевський у праці “Нарис історії українського
народу”. – Століття, що наступають після розселення, підготовляють державну організацію,
історія якої складає головний зміст першого періоду життя українського народу”. Новітні
наукові відкриття дослідників української минувшини в основному підтверджують висновки
видатного вченого. Про існування державних союзів слов`янських племен на території
України, зокрема свідчать численні пам`ятки, знайдені під час археологічних розкопок
стародавніх городищ Подніпров`я, Подністров`я, Побужжя. Саме на цій території в ІV ст. н. е.
об`єдналася в державний союз група слов`янських племен – антів.
Що нам про них відомо і хто ж такі анти? Свідчення візантійських, готських, латинських
та арабських авторів VI – VII ст. про антів – перші незаперечні історичні згадки про
слов`янські племена на східноєвропейській рівнині. Як повідомляли тогочасні історики
(візантійський – Прокопій Кесарійський, готський – Йордан та ін.), анти являли собою частину
слов`ян-венедів__________, що проживали між Дніпром і Дністром і далі на схід від Дніпра. Перша згадка
про них у писемних джерелах датована 375, остання – 602 р. н.е. Мовою антів, на думку
лінгвістів, була слов`янська. Імена вождів (Бож, Мезамир, Ардагастр, Лаврит та ін.) теж
звучать як слов`янські. Культура, звичаї та норми їхнього суспільного укладу мали також чітко
- 15 -
виражене слов`янське забарвлення. Релігійні уявлення були такими ж язичницькими, як і
поганська віра східних слов`ян.
Виходячи з цих засад, значна частина істориків справеливо вважала антів
протослов`янами, або просто слов`янами (О.Шахматов, М.Погодін, С.Соловйов та ін). На
відміну від росіян, вітчизняні дослідники дотримувалися думки, що анти – прямі предки
українського народу або навіть перші українці (М.Грушевський, В.Щербаківський). Цікаві
думки щодо “антської проблеми” висловлює відомий сучасний український історик
М.Брайчевський. Поділяючи в цілому погляди своїх попередників він довів ідентичність
вітчизняних літописних полян та антів з іноземними джерелами. За твердженням
М.Брайчевського, самі себе ці люди називали себе полянами, степові сусіди – сармати (а від
них уже й інші народи, що жили південніше) знали їх під назвою антів, тобто “крайніх”, тих,
що живуть “на краю”, “окраїнних людей”. Цілком можливо, що саме звідси, від цих “окраїнних
людей” – антів і бере свій початок назва нашої держави “Україна” (назва вперше згадується в
літописі у 1187 р.).
Як свідчать археологічні і писемні джерела, анти жили невеликими поселеннями на
берегах річок та озер, займалися скотарством та хліборобством. Вони мали військові
укріплення не у кожному селі, а спільні – для кількох поселень. На думку вчених, в антів на
зміну родовій общині прийшла нова, територіальна сільська община, в якій поступово
виділилися окремі заможні сім`ї, що володіли певною власністю. Ця новонароджена племінна
верхівка була досить різнорідною. До неї входили передовсім вожді племен. Зарубіжні
історики називають їх королями, “вельможами”. Вони виділялися з основної маси населення
своїм майновим становищем, збагачуючись за рахунок привласнення продуктів праці членів
общини у вигляді данини. Разом з тим у антів значного розвитку набуло рабство, яке поряд із
збиранням данини було початковою формою експлуатації в процесі становлення класового
суспільства.
Привертав до себе пильну увагу дослідників – суспільний і політичний лад антів. Так,
Прокопій Кесарійський писав, що антами не править хтось один, а здавна управляє ними
народне зібрання і всі справи вони вирішують спільно /демократія/. Проте в моменти загальної
небезпеки вони обирали царя /“Rex”/, авторитет якого визнавав увесь народ. Воєнна здобич,
контрибуції сприяли накопиченню багатств антських вождів, що в свою чергу, посилювало їх
військову і політитчну владу. А це прискорювало майнову та соціальну диференціацію
слов`янського суспільства, сприяло формуванню в ньому класових відносин.
На думку вчених, у цей період виникає перехідна /між докласовою і класовою
формаціями/ форма управління суспільством, коли продовжували використовуватися деякі
родові форми регулювання соціальних процесів, але вже в інтересах пануючого класу, що
поступово зароджувався. Таку форму управління суспільством деякі дослідники називають
військовою демократією, на стадії якої знаходилися й анти. Військова демократія містила в
собі якості, властиві суспільному самоврядуванню, й водночас елементи державного ладу. В
результаті посилення соціальної диференціації в союзах слов`янських племен усе більше
зміцнювалася державно-правова основа, що зумовлювала поглиблення класового поділу
суспільства й утворення держави. Це була перша спроба прямих предків українського народу
створити власне державне утворення з організованим військом та участю населення в
політичному житті, яке проіснувало три сторіччя /кінець IV – початок VII ст./. Хоча оцінки
істориками політичного об`єднання антів досить суперечливі. Дехто вважав його племінним
союзом /В.Ключевський – “дулібський союз”/, дехто – короткочасним військовим об`єднанням,
що створювалося для боротьби з ворогами /готами, аварами й ін./. Але цьому висновку
- 16 -
суперечать слова Йордана, котрий писав, що анти мають спадкову царську владу /виходячи з
цього, очевидно, й державну – Антське царство/. М.Брайчевський вважає, що політична
організація антів нагадувала структуру державних об`єднань Західної Європи /Карла Великого,
бургундів, вандалів, готів/ і була так само нетривкою. У середині VI ст. на Антське царство
насувається загроза. Із прикаспійських степів сюди вирушили кочові племена аварів. Вони
стали спустошувати землі антів. Тому з другої половини VI ст. держава антів занепадає,
Остання згадка про неї відноситься до 602 р. Під час війни аварів і Візантії, на боці останньої
виступили анти. Це говорить про те, що анти були підкорені аварами не остаточно, оскільки
вступили в союзницькі зв`язки з Візантійською імперією. Можна допустити, що анти втратили
частину своєї території, а саме Північне Причорномор`я. Під тиском аварів вони могли
відступити у Середнє Подніпров`я.
Тим часом в карпатській улоговині авари заснували свою державу – Аварський каганат.
Вона проіснувала до другої чверті VII ст. і була розгромлена Франкською імперією.
Із початком VII ст. уриваються писемні згадки про східних слов`ян. На зміну Антській
державі приходить полянсько-руський політичний союз у середньому Подніпров`ї, якому
судилось стати завершальним етапом формування українського етносу. Джерелом для
вивчення нового етапу в історії України буде “Повість врем`яних літ”.
На закінчення теми дамо характеристику наших предків, особливо їх побуту і вірувань.
Видатний візантійський історик Прокопій Кесарійський пише про слов`ян: “Життя
проводять вони суворе й нецивілізоване, але зовсім не лихі і не підступні”. Інший
візантійський автор VI ст. Маврикій повідомляє, що “вони ласкаві з чужинцями, гостять їх у
себе і відпроваджують з одного місця на друге, куди тому треба, навіть так, що гостю, коли
станеться якась шкода через недбальство господаря, то той, хто приймав потім того гостя,
виступає проти недбалого, уважаючи честю для себе обстати за гостем. Своїх рабів вони не
задержують в неволі назавжди, але визначають їм певний час служби і потім дають вибрати –
чи хочуть вернутись додому з певною нагородою, чи залишитися у них як вільні земляки”.
Особливо захоплюється Маврикій волелюбством антів, їх вмінням переносити всілякі
труднощі – спеку, холод, дощ, брак одежі. Разом з тим він закидає їм брак згоди, упертість і
неохоту підпорядкування своєї думки загалу, наслідком чого виходять криваві бійки.
Духовний світ праукраїнців Антської держави був досить складним. Кожне плем`я
шанувало своїх богів. Із процесом творення держави відбувалося виділення загальноплемінних
богів. Головними з них були: Дажбог – бог Сонця; Велес – бог худоби; Сварог – бог неба;
Ярило – бог весни; Лада – богиня весни, краси, кохання; Марена – богиня смерті. Пізніше був
встановлений для всіх племен спільний культ Перуна – бога війни і блискавки. Крім того
праукраїнці вірили, що у воді живуть русалки, у полі – мавки і польовики, у лісі – лісовики, у
хатах – домовики, у болотах – дідьки. Це були другорядні божества, яких називали старим
слов`янським словом – бісами, яке згодом під впливом християнства стало нести негативний
відтінок і означати злих духів.
Ласку від вищих і нижчих богів здобував собі праукраїнець різними молитвами,
обітницями та жертвами. Так, Прокопій писав, що слов`яни й анти жертвують своїм богам
всяку худобу; арабський мандрівник Ібн-Фадлан розповідає, що руський купець, прибувши до
міста приносить ідолам всяку страву: хліб, м`ясо, молоко та ін.
Отже наші давні предки були язичниками і поклонялися тим силам природи, від яких
зажало їх благополуччя. Для своїх богів анти споруджували спеціальні культові споруди –
капища. Дещо пізніше з`являються служителі культу – волхви.
- 17 -
У антів був і свій поховальний обряд. Мертвих або закопували в землю, або палили на
великому вогнищі, а попіл збирали у горщики і ставили їх на стовпах на роздоріжжя. Багатих
покійників ховали дуже пишно. З ними живцем закопували в яму, або палили їх жінок, слуг,
коней, все, що могло знадобитися покійнику в потойбічному світі. Після похорону на його
могилі справляли тризну (поминки): пили: їли, співали.
Таким чином, стародавнє різноетнічне населення території нинішньої України пройшло у
своєму розвитку всі основні формаційні етапи: кам`яний, мідно-кам`яний, бронзовий, ранній
залізний віки, на яких створювались відповідні цим етапам типи суспільно-господарської
організації життя: первісна палеолітична та родова общини, племінна структура, станово-
класове-суспільство. Важливим фактором у процесі формування протоукраїнців виступало
Придніпров`я, зв`язане з цивілізацією Середземномор`я. Саме на цих землях у середині І тис.
н.е. почалося формування державності майбутньої Київської Русі і головну роль у творенні її
матеріальної культури відіграли предки українців.
Тема 2.
ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОСТІ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ.
КИЇВСЬКА РУСЬ.
У попередній темі йшла мова про етногенез українського народу, а також перші державні
утворення на території України. Тепер перед нами стоїть завдання простежити процес
становлення, розвитку і занепаду однієї з найбільших держав раннього середньовіччя Київської
Русі.
Пропонована лекція ставить за мету – з'ясувати відповідь на питання, які сформульовані у
Літописі Руському: ”... Звідки пішла Руська земля, і хто в ній спершу княжити почав, і як
Руська земля постала”.
1. Племінні союзи східних слов'ян. Початок Української держави. Із припиненням
існування держави у антів зникає і їх назва. Натомість у письмових джерелах вживається така
назва, як “слов`яни”. Причому ця загальнослов’янська спільність поступово ділиться на три
великі відгалуження – східну, західну та південну.
Давні автори зображують східних слов'ян високими, світловолосими, дужими людьми,
що легко переносять холод, спеку і злигодні. Головними їхніми заняттями були землеробство,
скотарство і бортництво. У землеробстві вони широко використовували дерев'яне рало із
залізним наральником. Слов'яни були визнаними ремісниками, із збільшенням кількості
виробів ремісництва вони використовували їх не лише для власного вжитку, а й на продаж.
Подальший розвиток слов'янських угрупувань веде до їх дроблення і формування досить