ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 27.07.2020
Просмотров: 4922
Скачиваний: 5
Києва, а також здійснив кілька далеких походів. У 913 р. він вирушив у похід аж до берегів
Каспійського моря і дістався до Баку. В 941 р. Ігор організував похід на Константинополь.
Проте він не був таким вдалим, як у 911 р. Греки використали під час бою з руським флотом
“грецький вогонь” – спеціальну суміш, яка не гасне у воді, і велику частину флоту спалили.
Наслідком походу стала торговельна угода 944 р. Русі з Візантією. Вона обмежувала права
руських купців, а також зобов’язувала Русь не втручатися до справ Корсунської області в
Криму, що належала Візантії.
Кінець життя князя Ігоря був трагічним. У 945 р. під час збирання полюддя /данини/
проти нього вибухнуло повстання древлян у якому він загинув. Літопис подає, що древляни
перестали платити Ігореві полюддя і той вислав до них свого боярина Свенельда. Зібравши
його Свенельд залишив данину собі. Дружина Ігоря стала нарікати, що вона бідна, в той час,
коли воїни Свенельда мають всього в достатку. Послухавши її, Ігор вирушив у похід на
древлян і зажадав від них данини. Древляни обурилися і підняли повстання. Вони повністю
розбили Ігореву дружину, а самого князя спіймали, прив’язали за руки і ноги до верхівок двох
високих сосен і зігнувши їх відпустили. Тіло князя розірвалося надвоє.
За часів, коли кровна помста була абсолютним моральним обов’язком, княгиня Ольга
/945–964/ – дружина Ігоря й правителька в пору неповноліття свого сина Святослава Ігоревича
– швидко і жорстоко помстилася древлянам за смерть чоловіка. Літопис детально описує її
розправу над мешканцями древлянської столиці Іскоростеня під час якої загинуло 5 тис.
жителів. Ольга об'їхала всю територію держави, закладала нові міста, села, погости і
призначила в них правителів. Вона першою з князів у Київській Русі здійснює “реформи”
податкової повинності населення. Ольга встановила норми податків – “устави”, “уроки”,
“оброки”, “дані”. У Х ст. всі вони мали окреме значення. Данину, яку збирала княгиня ділилася
на три частини: дві з них йшли на Київ, а третина – на Вишгород, що був власністю Ольги. Це
говорить про існування на той час поділу між державними прибутками і князівською
власністю. Ольга встановила “ловища” по усій землі і “перевесища” по Дніпру та Десні. Ці
- 22 -
терміни означали території, які мали постачати хутра державі. “Перевесища” охоплювали
райони де водилися бобри, хутра яких були дуже цінними. У той час вони виконували функції
валюти. Ними платили податки і вели зовнішню торгівлю.
Княгиня Ольга проводила і досить гнучку зовнішню політику. Відомі її дипломатичні
зв’язки із візантійським двором, німецьким імператором Оттоном.
До періоду князювання Ольги відноситься й важлива подія – спроба запровадження
християнства на Русі. Сама Ольга хрестилася у 957 р., коли перебувала у Константинополі.
Однак, як мудра правителька, вона розуміла, що прийняття християнства з рук Візантії
поставило б Русь у залежність від неї. Тому у 959 р. княгиня Ольга спорядила послів до
німецького імператора Оттона з проханням прислати єпископів та священиків. Прийнявши
християнство від Риму вона сподівалася зберегти політичну незалежність народу та держави.
Дійсно Рим надіслав до Русі єпископа Адальберта, але з приходом до влади Святослава і
посиленням при дворі язичницьких впливів той утік назад до Риму.
Княгиня Ольга увійшла в історію як розумна правителька і видатний політичний діяч
держави України-Русі.
У 964 р. після Ольги починає самостійно правити Святослав /964–972/. За словами
М.Грушевського, це був “запорожець на престолі”. Святослав відзначався мужністю,
войовничістю і лицарською вдачею. М.Аркас наводить такі слова очевидця про нього:
“Святослав хоробрий був, легкий на ходу, як барс; у похід не возив із собою ні казанів, ні
наметів; нарізував конину, воловичину, або звірину тоненькими шматками, шкварив на вугіллі
і так їв; спав на повсті, підстеливши у голови сідло, а як ішов з ким воювати, то посилав перед
себе своїх послів, щоб вони сповістили про це ворогів, кажучи: “Іду на вас”. Не менш цікавим є
опис зовнішнього вигляду князя Святослава. Очевидці вказують, що це був міцний чоловік,
носив довгі вуса, голову мав голену із довгим пасмом волосся /“оселедець” у запорожців/, а у
вусі носив дорогоцінну сережку. Все життя Святослав провів у походах. Саме він закінчив
об'єднання східних слов'ян в одній державі, поширив свою владу на фінські племена, що жили
між верхньою Волгою і Окою, напав на волзьких болгар і зруйнував їхню столицю. Відтак він
вирушив на Хозарський каганат і знищив його. Падіння останньої держави хоча й давало
безпосередній доступ Русі до торговельних шляхів з країнами сходу, але й позбавляло її
захисту від кочових орд. Тому зруйнування Святославом Хозарського каганату негативно
вплинуло на міжнародну ситуацію Київської держави, тепер їй самій довелося стати на
перешкоді просуванню азіатських кочових орд у Європу. Святослав зміцнив свою владу на
Тамані /Тмутаракань/, воював на Північному Кавказі із печенігами; які часто нападали на Русь.
Особливо запеклу боротьбу вів Святослав із Візантією. Він виношував навіть плани перенести
свою столицю у місто Переяславець на Дунаї. Проте боротьба з Візантією закінчилася для
нього невдало. Основна битва між руськими і візантійськими військами відбулася під
Доростолом у Болгарії /971 р./. Незважаючи на мужність руських військ, греки перемогли, на
полі бою загинуло понад 16 тис. воїнів Святослава.
У липні 971 р. відбулася зустріч Святослава з візантійським імператором Іоаном
Цимісхієм. В результаті між Візантією і Руссю було укладено договір. За ним Святослав
відмовлявся від болгарських земель на Дунаї, від претензій на візантійські володіння в Криму,
обіцяв бути союзником Візантії. При дотриманні цих умов Візантія відкривала вільний прохід
на Русь військам князя і давала продукти на зворотну дорогу. Однак правителі Візантії не
виконали своєї обіцянки. Вони повідомили печенігів про рух руських військ і ті біля
дніпровських порогів, перекрили їм шлях до Києва. Князь змушений був зимувати на лівому
березі Дніпра. Навесні 972 р. зморені голодною зимівлею, війська намагалися пробитися через
- 23 -
заслін печенігів. У цій битві загинув князь Святослав. З його черепа печенізький князь зробив
кубок з написом “Шукач чужої землі і свою загубив”.
Важливо наголосити на такі найголовніші риси початку політичного ладу Київської Русі:
1/ Роль князя і знаті. Князі зі своїми дружинами стають вищими представниками
державної влади. Князі, які виросли з племінних вождів – носіїв монархічної влади,
перетворюють народне надбання – землю у власне майно і допомагають своїм дружинникам
стати землевласниками. Так, у процесі розпаду родів і громад з'являються великі
землевласники, які підтримують своїх князів.
2/ Військо – “вої”. Дружина, вої не існують як постійна армія. Їх збирають у разі потреби і
в різних кількостях. Для вирішення важливих міжнародно-політичних завдань потрібні були
значні збройні сили. У великі походи відправлялися під керівництвом князів, бояр десятки
тисяч озброєних людей, особливо в Х ст. за князювання Святослава.
Внутрішня політика Київської Русі зводилася до питань утримання якомога більшої
кількості війська – князівської дружини. Розширення підвладної території давало можливість
виділяти значні кошти на утримання дружини. Між князем і дружиною склалися особисті,
взаємозалежні стосунки, які були основою політичної організації ранньої Київської держави
/ІХ–Х ст./.
За період князювання перших київських князів з династії Рюриковичів Київська Русь
стала могутньою європейською державою. Українці знову здобули узбережжя Чорного моря,
яке отримало назву “Руського моря”. Україна завоювала безпосередній доступ до
налагодження контактів з країнами південної Європи і Близького Сходу, Малої Азії, тобто
стала в ранг найвпливовіших держав тогочасного світу.
2. Розквіт України-Русі. Іще у час свого правління Святослав поділив державу між
трьома синами: Ярополкові надав Київ, Олегові – Овруч, а Володимирові – Новгород. Після
короткої міжусобиці серед них на великокняжому київському престолі утвердився Володимир
/980–1015/. Як свідчить літопис, Володимир був людиною імпульсивною та енергійною.
Особливу увагу він звертав на подальше зміцнення своєї держави. Зокрема, він придушив
повстання радимичів, приєднав Полоцьку землю і вбив їхнього князя Рогвольда та його синів, а
Рогніду – дочку силоміць взяв за жінку, від якої мав двох синів Ярослава і Суди слава. /Жінка
люто ненавиділа чоловіка – ґвалтівника і убивцю, тому цю ненависть вона передала синам/.
Для розвитку зв’язків із Західною Європою Володимир у 981 р. пішов походом на захід і
відвоював у поляків міста Перемишль, Червень, Бузьк, Белз, Волинь. Це були території
заселені давнішою українською людністю – дулібами і білими хорватами і ніколи не належали
Польщі. Про це стверджує і літопис, що серед племен, які брали участь у походах Олега на
Візантію були білі хорвати. У 993 р. Володимир приєднав землі волинян і ятвягів, що жили між
Німаном і Бугом і заснував там місто Володимир-Волинський. Очевидець занотував і похід
Володимира на Закарпаття у 992 р. З того часу там закріпилась назва “Русь”. Відтак у 993 р. він
вдруге здійснив похід на Польщу. Як підтверджує літописець, навіть у ХІІІ ст. ніхто з руських
князів так далеко не заходив. Кордони України-Русі поширились до Угорщини, Чехії,
Німеччини, Польщі. Закріпивши кордони Русі на заході, Володимир намагався їх поширити на
сході. У 985 р. він здійснив похід на волзьких болгар, але перемогти їх йому не вдалося.
Багато енергії Володимир приклав для зміцнення кордону держави на південному сході,
де найбільшу небезпеку становили печеніги. Захопивши чорноморські степи вони стали часто
нападати на Київ. Зі свого боку Володимир не раз вирушав у походи проти печенігів, але
побороти їх не міг. Тоді він вдався до спорудження фортифікаційної лінії, яка б захищала
- 24 -
південний кордон країни. Укріплення представляли собою сполучені земляні вали, що мали
дерев'яні огорожі та в’їзні брами. Вони простягалися на десятки кілометрів.
Київська держава за Володимира досягає свого розквіту. Вона стала однією із найбільших
країн у Європі. За правління Володимира відбувається якісна зміна у структурі державної
влади. Найхарактернішою її ознакою стало падіння впливів на державну політику варязької
дружини. Від цього часу великий київський князь опирався на місцеву знать. Якщо раніше,
дружина відігравала дорадчу функцію при князі, то тепер із старших дружинників він обирав
відповідальних намісників – воєвод. А із зміцненням централізованої великокняжої влади
зникають старі родоплемінні князі на місцях. У кінці свого правління Володимир роздає землі
держави у володіння синам, хоча центральну владу зберіг за собою. Наприкінці Х ст. зникають
племінні назви: поляни, сіверяни, радимичі, їх замінюють територіальні – кияни, чернігівці,
смоляни і ін. Встановлення у державі влади єдиної династії відіграло важливе значення для її
зміцнення. Поряд з тим Володимир розумів, що у величезній країні з різнорідним етнічним
населенням об’єднуючим началом, крім влади, повинна бути релігія. Хоча спочатку він
віддавав перевагу поганській вірі. Літописець стверджує, що у Києві, на горі перед княжим
теремом він наказав поставити Перуна, Дажбога, Стрибога та інших ідолів. Навіть князь
вимагав, щоб їх офіційно визнавало населення всієї держави. Проте з цього задуму нічого не
вийшло, так як поганські божества носили локальний характер і їх не сприймало етнічно
різноманітне населення держави. Разом з тим, за правління Володимира, християнство вже
набуло певного поширення на Русі, тому й не дивно, що князь вирішив обрати для своєї країни
саме цю релігію. Також у 9–10 ст. християнськими стали Болгарія, Чехія, Польща. Тому для
Володимира було очевидним, що прийнявши християнство, Київська Русь зможе увійти як
рівноправна в коло європейських держав. Але він не хотів просити Візантію, щоб вона
прислала духовенство для Русі, бо прийнявши з її рук християнство Візантія б розглядала
русичів як своїх підлеглих. Тому Володимир вичікував вигідного моменту для прийняття
християнства, і такий час невдовзі настав.
Після смерті Іоанна Цимісхія на престол вступили два брати – Василь і Костянтин, саме у
цей час у Візантії вибухнув заколот. Імператори змушені були попросити військової допомоги
у Володимира, пообіцявши видати за нього свою сестру Анну. Володимир відразу погодився,
бо вбачав у цьому шлюбі вигідний політичний виграш для своєї держави. Коли небезпека
минула, імператори не захотіли виконати своєї обіцянки. Тоді Володимир напав на візантійські
міста в Криму, взяв Корсунь /Херсонес/ і пригрозив походом на Константинополь. Відповідь
імператорів була такою, що не можуть віддати своєї сестри за поганця. Тому Володимир
виявив готовність охреститися. У свою чергу принцеса Анна вирішила погодитися на цей
шлюб, щоб врятувати країну від загрози війни. На думку вчених хрещення й шлюб
Володимира з Анною відбувся 987 р можливо у Корсуні. Після приїзду князя до Києва, він
охрестив своїх синів і міщан Києва. Володимир звелів знищити ідолів, які стояли перед його
палацом, а мешканцям міста наказав неодмінно охреститися у Дніпрі. Кияни не чинили опору,
оскільки в самій столиці християнство вже було поширене. Існувала й інша причина, що
полегшувала прийняття нової релігії – відсутність спеціального духовного стану на Русі, який
би настроював людей проти зміни релігійних вірувань. Поганські культи русинів не мали
певних спільних і обов’язкових рис для кожного з них. У більшості вони складалися із багатьох
фантастичних уявлень і звичаїв, які потім легко вживались з християнством. У народних
віруваннях нові святі набирали рис відомих вже богів. Наприклад св. Василій ставав опікуном
худоби, як бог Велес, св. Ілля зайняв місце Дажбога. На противагу північно-руські землі,
- 25 -
особливо Новгород, вороже зустріли християнство. Тому, хрестити новгородців довелося
силою.
Як подає літопис, офіційна дата хрещення – 988 р. Це подія епохального значення. Бо
прийняття християнства значно зміцнило престиж Володимирової династії. Тепер вона була