ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 31.07.2020
Просмотров: 9009
Скачиваний: 5
Прийнято вважати, що соціальні ризики, аби набути значення юридично значимих фактів, що безпосередньо впливають на виникнення у особи права на соціальне забезпечення, повинні відповідати таким критеріям:
— по-перше, вони повинні належати до явищ матеріального світу і не можуть бути вигаданими подіями;
— по-друге, обов'язковою умовою є відображення їх у правових нормах, оскільки тільки в такому разі вони набувають юридичного значення;
— і, по-третє, з їх появою настають обставини, що слугують підставами для виникнення правовідносин у сфері соціального забезпечення.
Отже, лише ті соціальні події, що відповідають зазначеним критеріям, належать до соціальних ризиків. Вони ж без-, посередньо впливають на характер норм права соціального; забезпечення, визначаючи їх сутність та регулятивні властивості. Через соціальні ризики фактично проявляється І соціальна спрямованість права соціального забезпечення яке з огляду на таку залежність належить до сфери галузе'
1 Болотіна Н. В- Концепція кодифікації законодавства України про соціальне за беапечення//Право України. — 1996. — № 7,—С. 52.
66
* *г
$Л. Нагальна характеристика принципів права соціального забезпечення
соціального права, права більш високого порядку у системі ■Ітчизняного права. Це принципове положення є важливим для всієї правової системи нашої країни, оскільки завдяки Йому відбувається утвердження прав людини у суспільстві як найвищої цінності, а їх захист визнається одним із головних пріоритетів правової держави.
3. Соціальне страхування. У юридичній літературі соціальне страхування розглядається як одна з організаційно-иравових форм соціального забезпечення та як окремий Інститут права соціального забезпечення. Зараховувати його до принципів права соціального забезпечення донедавна ніхто з учених не наважувався. І для цього, очевидно, були ипгомі причини, оскільки сама система соціального страхування у нашій країні не відповідала міжнародним стандартам, а тому суттєво впливати на характер норм, які забезпечували соціальний захист населення, воно не могло. Право соціального забезпечення більше залежало від бюджетних нсигнувань, які виділялися державою для підтримки соціально незахищених осіб, аніж від соціального страхування. Тому й не дивно, що принципом права соціального забезпечення у навчальній літературі ще й досі називають здійснення соціального забезпечення за рахунок державних коштів1. Безперечно, у сфері соціального забезпечення в нас чимало залежить від державного бюджету і підтримки державою матеріальної захищеності своїх громадян. Та навряд чи можна таку ситуацію розглядати як принцип права соціального забезпечення, як вихідну ідею, що покладена в основу існування цілої галузі права. Можна погодитись на таку конструкцію лише з огляду на перехідний період розвитку вітчизняної системи соціального забезпечення, яка все ще потребує державної фінансової підтримки. Але загалом факт здійснення соціального забезпечення за рахунок державних коштів не можна вважати принципом права. Держава як гарант соціально-економічних прав своїх громадян,
хИосифидиД. Г. Вказ. праця. — С. 97.
67
Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення
здійснюючи притаманні їй функції та завдання, зобов'язан всебічно підтримувати тих осіб, які з незалежних від них о ставин не можуть себе самостійно матеріально утримуват Це обов'язок держави, яка згідно з Конституцією прогол шена соціальною та демократичною. Однак не можна завда ня і функції держави розглядати водночас як принцип окр мої галузі права. Адже право, особливо у його загальн соціальному значенні, виступає первинним щодо держав І нагадаємо, що саме у праві як загальносоціальному яви необхідно шукати ті вихідні ідеї, що зрештою набувають х рактеру принципів права юридичного — вже як продукт держави.
Соціальне страхування є основою соціального захисту гро мадян будь-якої держави. Як явище об'єктивного порядку його розглядають у соціальному, економічному та правовому аспектах.
Соціальний аспект полягає у створенні всеосяжної т універсальної системи захисту всіх верств населення в' соціальних ризиків. Наявність такої системи свідчить пр ефективну соціальну політику держави, спрямовану на задо волення потреб громадян.
З економічної точки зору соціальне страхування виступає одним з важелів перерозподілу грошових коштів у суспільстві та пов'язане з розвитком економіки. Зміцнення економіки впливає на зростання доходів підприємств, організацій, а разом із тим — на збільшення розміру страхових внесків1.
Правовий аспект соціального страхування ще більш багатогранний. Воно безпосередньо виступає об'єктом правового регулювання, а тому існує відповідна система правових норм, що регулюють відносини соціального страхування і становлять міжгалузевий інститут у системі соціального права. Цей аспект пов'язаний Із вираженням соціального страхування через об'єктивне юридичне право.
1 Юрій С. І., Шаваріна М. 77., Шаланська Н. В. Соціальне страхування: Під ручник. — К.: Кондор, 2004. — С. 16-17.
68
щ І Загальна характеристика принципів права соціального забезпечення
Ти найважливішу роль соціальне страхування як правове #»ищс відіграє у своєму загальносоціальному значенні, вис-і иочи основою юридичного права. Це принципове поло-і пя доволі виразно простежується в результаті аналізу і (іми правового регулювання соціального захисту у еко-і' ично розвинутих державах із стабільними ринковими і юсинами. Правове регулювання соціального забезпечен-і громадян тут неодмінно базується на розгалуженій фш гемі соціального страхування. Саме соціальне страхування зумовлює розвиток правових норм, спрямованих на забезпечення соціального захисту громадян. Чим вищий рівень соціального страхування, тим вищою є ефективність правового регулювання відповідних суспільних відносин.
Характеризуючи соціальне страхування як об'єктивне йиище, необхідно відзначити, що воно з'явилося на відповідному етапі розвитку суспільства і набуло ознак соціальної вмачимості на рубежі XIX—XX ст. Останнє століття стало, крім того, періодом найбільшого розквіту соціального страхування з усіма його позитивними властивостями, в тому мислі і з огляду на вплив останнього на правотворчу діяльність у сфері соціального захисту.
Соціальне страхування — це колективна форма захисту Людей, які зазнали впливу соціального ризику. І за цією оанакою воно суттєво відрізняється від цивільно-правового страхування, що теж має місце на практиці. При цьому проблема співвідношення цивільного та соціального страхування у науковій літературі була свого часу доволі дискусійною. Ще за радянських часів вважалося, що соціальне страхування належить до різновидів цивільно-правового захисту1, хоч були спроби довести його самостійність та цивілістичну не-иідпорядкованість2. Насправді соціальне та цивільне страхування — різні явища, хоч і мають багато спільного. їх
11'айхер В. К. Общественно-политические типьі страхования. — М.; Л.: Изд. Акад.
наук СССР, 1947. — С. 19-20. * Аидреев В. С. Материальное обеспечение граждан в старости, в случае инвалид-
ности и временной нетрудоспособности (правовьге вопросьі). — М.: Госюриздат,
1963. —С. 112.
69
Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення_____________________
об'єднують як термінологія, так і те, що вони є способами захисту матеріальних інтересів людини в разі настання страхового ризику. Однак саме ці способи істотно відрізняються один від одного. Як відомо, цивільно-правове страхування передбачає випадки, коли одна особа за плату передає іншій зацікавленій особі (як правило, страховій організації) ризик відповідальності за збитки, що можуть виникнути в разі настання страхового ризику. Тобто цивільно-правове страхування, на відміну від соціального, є не колективною, а індивідуальною формою захисту матеріальних інтересів людини. Це перша досить виразна відмінність соціального страхуван- '. ня від цивільно-правового.
Друга відмінність полягає у правовому забезпеченні захисту людини від ризику. За цивільним правом, при страхуванні передача відповідальності за настання страхового ризику вимагає обов'язкового погодження інтересів обох сторін такої передачі. Зазвичай вона досягається завдяки укладенню цивільно-правового договору страхування, який має відповідати вимогам статей 979-999 Цивільного кодексу України. Натомість соціальне страхування передбачає особисту участь працівників у формуванні страхових коштів, а тому й умови забезпечення з фонду соціального страхування не можуть бути індивідуальними для кожного з них. Вони є однаковими для всіх. Тому умови надання соціальних страхових допомог чітко визначаються законодавством України.
І, нарешті, третя, остання відмінність полягає у різних способах організації цивільного та соціального страхування. Соціальне страхування базується на єдиній загальнодержавній системі захисту людини від соціальних ризиків, перелік яких передбачений законами України, а спеціальної системи цивільного страхування не існує у природі.
Характеризуючи соціальне страхування як принцип права соціального забезпечення, потрібно зазначити, що завдя ки йому галузеві норми адаптуються до найважливіши-інтересів і потреб людини та суспільства. Воно є своєрідно ланкою, що пов'язує основні закономірності соціального роз
70
$ 1 Загальна характеристика принципів права соціального забезпечення
Нитку з розвитком правових норм, які спрямовуються на со-НІпльний захист громадян.
4. Гарантування соціальним забезпеченням гідного рівня Миття особи. Вважається, що витоки цього принципу міститься у міжнародно-правових документах про права людини. Зокрема, Загальна декларація прав людини (1948) у > і. 25 проголошує, що кожна людина має право на такий < міттєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування, який є необхідним для Підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право Ми забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існу-цііння через незалежні від неї обставини. Його відображення лілходимо і у Конституції України. Тут, у преамбулі, серед Інших обставин, що спонукали до ухвалення Основного Закону нашої держави, вказується і на турботу «про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя».
З цією метою в Україні було ухвалено Закон «Про прожитковий мінімум»1, яким закладено основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень. Цим Законом прожитковий мінімум визначається як вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум розраховується на місяць на одну особу і при цьому окремо визначається стосовно основних соціальних і демографічних груп населення. Тобто встановлюється прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років; від б до 18 років, а також окремо — для працездатних осіб та для тих, що втратили працездатність.
У сфері соціального забезпечення прожитковий мінімум ;іастосовуеться для встановлення мінімальної пенсії за ві-
1 Відомості Верховної Ради України. — 1999. —№ 38. — Ст. 348-
71
Розділ 2. Принципи права соціального забезпечення
ком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомог сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також інших со ціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України т законів нашої держави. Він також має юридичне значенн при визначенні права на призначення соціальної допомоги т державних соціальних гарантій і стандартів обслуговуванн й забезпечення в сфері охорони здоров'я, освіти, соціальног обслуговування тощо.
Законом передбачено, що прожитковий мінімум встанов люється Кабінетом Міністрів України після проведенн спеціальної науково-громадської експертизи сформовани наборів продуктів харчування, непродовольчих товарі та послуг. А затвердження прожиткового мінімуму н одну особу, в тому числі й за основними соціальними і демо графічними групами населення, відбувається щорічно Вер ховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів. Пе редбачається, що це приурочується до початку розгляду Дер жавного бюджету України та підлягає періодичному пере гляду відповідно до зростання індексу споживчих цін.
Отже, прожитковий мінімум є тим соціальним стандар том, що має забезпечувати гідні умови життя громадян на, шої держави і тим самим слугувати основою для ухваленн ' норм права соціального забезпечення як окремої галузі у системі вітчизняного права. Однак сам прожитковий мініму ' не слід абсолютизувати і тим більше ототожнювати із прин ципом права. Він є всього лише найнижчою межею забезпе ченості людини і, очевидно, не свідчить про добробут, яки гарантує гідний рівень життя особи. Тому принципом прав соціального забезпечення, яким повинен керуватися законо давець у своїй правотворчій діяльності, залишається іде про гарантування соціальним забезпеченням гідного життєвого рівня, а не досягнення прожиткового мінімуму.
Російські вчені, що характеризують зміст цього принцип права соціального забезпечення, вказують на недостатн ефективність його реалізації у сучасній системі соціальног захисту. Для прикладу, вони наводять випадки недотриман-
72
Загальна характеристика принципів права соціального забезпечення
II у багатьох видах соціального забезпечення встановлених державою вимог щодо прожиткового мінімуму3.
Аналогічна ситуація є характерною, на жаль, і для вітчиз-Мнмої системи соціального забезпечення. Дуже часто встановлені законами України мінімальні розміри соціальних допомог і пенсій фактично виплачуються із значними кори-І7ШШНЯМИ у бік їх заниження. Тобто гарантія отримання «чіцінльних виплат на рівні прожиткового мінімуму, який Мй<: забезпечувати гідні умови життя людини у нашій дер-жпні, не завжди дотримується. А це дає підстави вважати, що право соціального забезпечення у цій частині або не від-цонідає вимогам принципу гарантування гідного рівня житій людини, або ж ми маємо приклади порушення норм права ініціального забезпечення.
З теорії права відомо, що в разі невідповідності правових иорм принципам права їх доводиться змінювати через неефективність регулювання ними суспільних відносин. У нашому випадку ситуація виглядає дещо інакше. Норми, що «находять своє відображення у законах, які регулюють розміри соціальних виплат, визначають їх на рівні прожиткового мінімуму, а отже, є підстави вважати, що принцип права у даному разі дотримано у процесі правотворення. Та ж обставина, що фактичні виплати є меншими, аніж це передбачено «лконом, означає, що йдеться про елементарне порушення иорм права соціального забезпечення.
Все це можна пояснити хіба що проблемами економічного Характеру. Перехідний стан вітчизняної економіки змушує відповідні державні органи, в тому числі і найвищого рівня, ухвалювати нормативні акти, які спрямовані на зменшення соціальних виплат всупереч принципам права.
Так, у Законі «Про загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття» задекларовано принцип про те, що розмір допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення