Файл: Конспект лекцій планування - МК1.doc

ЗПсер.п - середня заробітна плата у постачальника на момент поставки продукції;

ЗПсер.у - середня заробітна плата у постачальника на момент укладання угоди;

І – питома вага у ціні інших її елементів.

Важливе значення при плануванні матеріально-технічного забезпечення має аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів.

Ефективність використання матеріальних ресурсів визначається з метою:

• об'єктивної оцінки стану споживання ресурсів у основному та допоміжному виробництві, обсягів запасів;

• контролю величини витрат на їх придбання та збереження;

• прийняття рішень з питань організації економії ресурсів та розробки шляхів раціонального використання.

Ефективність використання ресурсів підприємства визначається за допомогою по­казників використання матеріальних ресурсів, які можна умовно поділити на дві групи: загальні і конкретні. До загальних показників належать матеріаловіддача та матеріа­ломісткість. Ці показники визначаються у вартісних та натурально-вартісних величи­нах. Вони розраховуються в цілому по народному господарству, галузі та підприємствах,

Матеріаловіддача у вартісному виразі визначається на рівні галузі і підприємства як відношення продукції в грошовому виразі до витрачених на її виробництво матері­альних ресурсів, і показує, скільки вироблено продукції в грошовому виразі на 1 грив­ню матеріальних ресурсів. Визначається за формулою:

Мв = ВП І МВ ,

де Мв - матеріаловіддача;

ВП - вартість валової продукції, тис. грн.;

МВ - вартість матеріальних витрат, тис. грн.

Матеріаломісткість показує величину витрат матеріальних ресурсів на вироб­ництво одиниці продукції (роботи). Визначають загальну і конкретну матеріаломісткість.

Загальна матеріаломісткість визначається на рівні народного господарства та галузі як витрат матеріальних ресурсів у вартісному виразі до виробленої продукції за формулою:

Мм = МВ І ВП ,

де Мм - матеріаломісткість.

Матеріаломісткість визначає фактичний обсяг матеріальних витрат в розрахунку на виробництво одиниці продукції. Вона характеризує один із важливих елементів ефек­тивності виробництва - рівень використання матеріальних ресурсів.

До конкретних показників належать: коефіцієнт використання сировини та матері­алів, коефіцієнт розкрою, коефіцієнт вилучення, витратний коефіцієнт тощо.

Коефіцієнт використання характеризує міру використання сировини та матеріалів на виробництво продукції і визначається як відношення корисних (чистих, теоретичних) витрат сировини та матеріалів до норми їх витрат на виробництво одиниці продукції.

Витратний коефіцієнт є оберненою величиною коефіцієнту використання.

Коефіцієнт виходу (вилучення) продукції із сировини визначає, скільки одержано чистого продукту і який рівень відходів.

---

Ці коефіцієнти характеризують рівень технології та організації виробництва певного виду продукції.

7.2. ПЛАНУВАННЯ ПОТРЕБИ В МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСАХ

(вибрати найголовніше - початок, бо решту я візьму для обр/пром)

При плануванні потреби в матеріально-технічних ресурсах для основного ви­робництва використовуються різні методи розрахунку. Найбільш загальними з цих ме­тодів є метод прямого розрахунку; методи, що ґрунтуються на обліку даних про рецептурний склад продукції, нормативних строках зносу, формулах хімічних реакцій.

Методи визначення потреби в ресурсах - це способи встановлення кількості матері­альних ресурсів, потрібних для здійснення виробничої та іншої діяльності підприємства. Основні дані для визначення потреби - це погоджені з попитом пропорції підприємства щодо вироб­ництва товарів і послуг та норм витрат на їх виготовлення. При плануванні матеріально-технічного забезпечення використовують різні методи визначення потреби в матеріалах за­лежно від наявності потрібних даних, специфіки технологічних процесів виготовлення про­дукції, призначення матеріалів та інших особливостей виробництва і споживання матеріалів.

Метод прямого розрахунку дозволяє одержати науково обґрунтовані дані про величину планових витрат матеріалів. Суть його полягає в тому, що розрахунки планової потреби матеріальних ресурсів проводяться шляхом множення норми витрат на відповідний обсяг виробництва чи роботи у плановому періоді. Методом прямого розрахунку визначається потреба в сировині і матеріалах для випуску готової продукції при встановлених нормах їх витрат. Якщо один і той же вид матеріалу використовується для виготовлення кількох видів виробів, потреба в ньому ( Пм) визначається за формулою:

де Н_ві, - норма витрат матеріалу на і-й виріб;

N_i,- виробництво і-го виробу в плановому періоді;

п - кількість видів виробів, для яких використовується даний вид матеріалу.

Цей метод має багато різновидів залежно від норм, які використовуються (на де­таль, на виріб), а також від виробничої програми. Потреба в матеріалах на вироби розраховується за нормами на кожну деталь, яка є складовою виробу, і для кожного виду матеріалів окремо. На основі подетальних норм складають зведену норму потреб матеріалів на вироби. Річну потребу в основних матеріалах визначають шляхом множення технічно-обґрунтованих норм на виробничу програму.

Планові нормативи визначають питомі витрати матеріалів на одиницю продукції чи обсяг виробництва, прикладом такого нормативу може бути коефіцієнт використання матеріалів (К_вм), який визначається як відношення чистої маси виробу ( м_ч) до норми витрат матеріалу ( Н_в ):

К_вм = м_ч / Н_{в .}

За співвідношенням між чистою вагою продукції та вагою витрачених матеріалів розраховується коефіцієнт вилучення матеріалів.

---

При плануванні виробництва нової продукції, для якої не встановлені норми витрат матеріалів, потреба в них визначається методом аналогії. При цьому методі нові вироби за допомогою відповідних коефіцієнтів прирівнюються до виробів, що мають обґрунтовані норми витрат матеріалів, і потреба (Пм) визначається за формулою:

Пм = Нвб * Nн * К ,

де Нвб - норма витрат матеріалу на аналогічний базовий виріб;

Nн - запланований випуск нового виробу в натуральному виразі;

К - коефіцієнт, який враховує особливості матеріалу при виробництві нового виробу.

У якості коефіцієнта К може бути використане відношення маси нового до маси базового виробу.

Коефіцієнт, який розраховується за співвідношенням між чистою вагою продукції та вагою витрачених матеріалів називають коефіцієнтом вилучення матеріалів.

При багатономенклатурному виробництві (підприємства швейної, взуттєвої, радіотехнічної, підшипникової та інших галузей промисловості) потреба в матеріалах визначається за типовим представником, тобто виробом, що найбільш повно відображає витрати матеріалів на всю групу (партію) продукції, представником якої він є, за формулою:

Пм = Нвт * Nг ,

де Нвт - норма витрат на типового представника;

Nг - програма випуску всіх виробів даної групи.

У галузях хімічної промисловості при розрахунку потреби у вихідній сировині і матеріалах використовуються формули хімічних реакцій, молекулярна маса і норма технологічних втрат. Для цих цілей може бути використана наступна формула:

Пм = Nр * (Мс * Ксч * 100)/ (Мг * Кгч * (100 – Квтр)),

де Nр - програма виробництва готової продукції в натуральних одиницях;

Мс - молекулярна маса вихідної сировини (матеріалів);

Ксч - вміст в ній чистої речовини, %;

Мг - молекулярна маса готового продукту;

Кгч - вміст в ній чистої речовини, %;

К.втр - технологічні втрати в процесі виготовлення продукції, %.

Якщо на момент розрахунку на підприємстві відсутні дані про обсяг виробничої, програми в натуральному виразі, а також норми витрат матеріальних ресурсів, то по­треба в них визначається методом динамічних коефіцієнтів:

Пм = Вмф * Івп * Ін ,

де Вмф - фактичні витрати матеріалів за минулий період;

Івп - індекс зміни виробничої програми;

Ін - індекс середнього зниження норм витрат матеріалів у плановому періоді,

У таких галузях як металургійна, харчова, виробництві будівельних матеріалів вико­ристовується метод рецептурного складу. Спочатку розраховується обсяг придатної продукції для виконання виробничої програми, ливарні заготівки, скломаса за формулою:

,

де П_ПР - продукція придатна для обробки;

ВЧ_j - чорнова вага j-го виробу (деталь);

---

N_j - програма виробництва j-го виробу.

Потреба в кожному конкретному компоненті, який входить до складу шихти, виз­начається на підставі рецептури, яка зазначає відсотковий склад кожного компонента сировини та планового виходу придатної продукції за формулою;

Ki = Ппр * (Пв / Пп),

де Кі - і-й компонент;

Пв - питома вага конкретного компонента в шихті, %;

Пп - плановий вихід придатної продукції, %.

При визначенні потреби в сировині і матеріалах можна використовувати методи екстраполяції, математичної статистики, теорії ймовірностей, а також моделі багатофакторного регресивного аналізу. В останньому випадку аналізу підлягають фактори, які впливають на величину потреби:

у = f (х₁, .x₂, ..., х_n),

де у - потреба в матеріалах на плановий період;

х₁, .x₂, ..., х_n - фактори, що впливають на цю потребу.

Факторами аналізу є структура і величина виробництва продукції, динаміка зміни норм витрат матеріалів, строки зносу продукції, дані про впровадження нових прогре­сивних матеріалів і замінників тощо.

Потреба в матеріалах для поповнення незавершеного виробництва ( Пнзв) розраховується з врахуванням тривалості виробничого циклу і планового випуску про­дукції і визначається:

^{Пнзв=НЗВк- НЗВоч)*Нв}

де НЗВк - обсяг незавершеного виробництва на кінець планового періоду;

НЗВоч - очікуваний обсяг незавершеного виробництва на початок періоду (очіку­ваний залишок);

Нв - норма витрат матеріалу на виріб (деталь);

n - кількість найменувань виробів (деталей).

Потреба в матеріалах для поповнення незавершеного виробництва планується при зростанні обсягу виробництва і збереженні попередньої тривалості виробничого циклу, введенні в експлуатацію виробництв і цехів для виготовлення нових видів виробів.

При наявності даних про кількість окремих деталей і вузлів в незавершеному вироб­ництві потреба в матеріалах на його зміну визначається за детальними нормами, а якщо таких даних підприємство не має - за укрупненими показниками норм витрат даного виду матеріальних ресурсів на 1 тис. гри. незавершеного виробництва. В цьому випадку використовується коефіцієнт, завдяки якому коригується обсяг незавершеного ви­робництва

Кнзв = (НЗВк - НЗВп) / ТПп *100

де НЗВк, НЗВп - обсяг незавершеного виробництва на кінець і початок планового періоду

ТПп - програма випуску товарної продукції.

Потреба в матеріальних ресурсах у капітальному будівництві розраховується з врахуванням джерел надходження матеріальних ресурсів для здійснення будівельно-мон­тажних робіт (замовники, підрядні та спеціалізовані субпідрядні організації).

Потреба в матеріальних ресурсах для дослідно-конструкторських та науково-дослід­ницьких робіт визначається на основі заявок конструкторських та технологічних відділів.

Для ремонтно-експлуатаційних потреб в основному використовуються допоміжні матеріали, паливо, електроенергія. Для їх розрахунку використовують метод, який базується на нормативних строках зносу ресурсів і вибирається облікова одиниці, що в найбільшій мірі відображає витрати даного матеріалу: верстато- (машино)годи­на (для витрат змащувальних матеріалів), людино-зміна (для витрат спецодягу, спецвзуття), одиниця реалізованої продукції (для витрат тари та пакувальних матеріалів), обсяг роботи внутрішньовиробничого транспорту (для витрат палива і змащувальних матеріалів, ремонтних матеріалів).

---

Потребу в змащувальних матеріалах на плановий період визначають із врахуванням специфіки їх споживання:

Пмз = Нвз • Ч • Дрп • Кз •Тзм ,

де Пмз - кількість необхідних змащувальних матеріалів;

Нвз - норма витрат змащувальних матеріалів на одну машино-годину роботи даного обладнання, кг;

Ч - число працюючих одиниць обладнання, од.;

Дрп - планова кількість робочих днів підприємства на рік, дні;

Кз - коефіцієнт змінності обладнання;

Тзм - тривалість робочої зміни, год.

Методика розрахунку потреби в інструменті також відображає фактори, які визна­чають їх витрати. Спочатку уточнюється номенклатура необхідного інструменту, потім по кожному його найменуванню розраховується час роботи.

Річна потреба в ріжучому інструменті (Прі) розраховується за наступною) формулою:

Прі = Тm • Nр / (L / I +1) - Тi,

де Тm - машинний час роботи даним інструментом для виготовлення одиниці продукції, год.;

Nр - річна програма випуску продукції, шт.;

L - довжина робочої частини інструменту, мм;

/ - частина інструменту, що заточується за одну заточку, мм;

Тi - час роботи інструменту між двома заточками, год.

Для діючого виробництва потребу в інструменті розраховують так: визначають його витрати для виконання певного обсягу виробництва, а також зміну величини обігового фонду протягом планового періоду. Потрібна кількість інструменту на плановий період розраховується за формулою:

Ір = Iп + Oфп - Oфф,

де Іп - витрати інструменту в плановому періоді, шт.;

Офп - потрібний обіговий фонд інструменту, шт.;

Офф - фактичний обіговий фонд інструменту на початок планового періоду, шт.

Витрати оснащення визначають різними методами залежно від типу виробництва та особливостей експлуатації. В основу розрахунків мають бути покладені питомі норми витрат технологічного оснащення на кожну операцію або середні норми на оди­ницю випущеної продукції (чи верстато-годину роботи устаткування).

У масовому та багатосерійному виробництві норму витрат інструменту визначають, виходячи з обсягу робіт на 1000 (або 100) верстато-годин роботи певної групи верстатів.

Знаючи норму витрат певного інструменту, можна визначити витрати його на про­граму оброблюваних деталей.

У багатосерійному та масовому виробництві витрати / визначаються так:

Ір = Nd • Hb_i / N ,

де Nd - кількість деталей, оброблюваних цим інструментом, шт.;

Hb_i - норма витрат ріжучого інструменту на 100, 1000 деталей, шт.;

N - кількість оброблюваних деталей, на які визначалась норма витрат (100,1000).

У дрібносерійному й одиничному виробництві:

Ip =Tpв • H_bi¹ / Tpn ,

де Тpb - час роботи верстатів, який витрачається на обробку даної групи деталей; год.;

H_bi¹ - норма витрат ріжучого інструменту на 100, 1000 год. роботи верстатів, шт.;

Tpn - час роботи верстатів, на який розраховується норма витрат, год. (100, 1000).

---