Файл: Конспект лекцій планування - МК1.doc

Потреба в матеріалах для виготовлення інструменту розраховується залежно від кількості інструменту, яка повинна бути виготовлена за плановий період, і норм витрат матеріалів на виготовлення кожного типу інструменту. .

Потреба в матеріалах на ремонт обладнання (Прем) залежить від типу і кількості обладнання, що підлягає ремонту, і виду ремонтних робіт. На підприємствах машинобудування за основу розрахунку беруть норми витрат матеріалів на одну ремонтну одиницю і обсяг ремонтних робіт, виражений в одиницях ремонтної складності:

де - коефіцієнт, що враховує витрати матеріалів на огляди та міжремонтне обслуго­вування;

Нвк - норми витрат матеріалів на одну ремонтну одиницю при капітальному ре­монті обладнання;

R1, R2, R3 - сума ремонтних одиниць обладнання, що підлягає відповідно капіталь­ному, середньому і малому ремонтам;

- коефіцієнт, що характеризує співвідношення між нормою витрат матеріалів при середньому і капітальному ремонтах;

- коефіцієнт, що відображає співвідношення між нормою витрат матеріалу при малому і капітальному ремонтах.

Потреба в матеріалах на ремонт будівель (Пбуд)на плановий період в нату­ральних одиницях визначається виходячи із питомої ваги матеріальних витрат в загальній вартості ремонтних робіт і структури витрат:

Пбуд = Qp*Ym*Rm/(10⁴ * Ц) ,

де Qp - обсяг ремонтних робіт, грн.;

Ym - питома вага матеріальних витрат в ремонтних роботах, %;

Rm - питома вага даного матеріалу в загальних матеріальних витратах, %;

Ц - планова ціна одиниці матеріалу, грн.

Відмінні особливості визначення потреби в обладнанні витікають із різної участі у виробничому процесі обладнання порівняно з матеріалами.

Обладнання переносить свою вартість на готовий виріб частково, практично не змінюючи своїх фізико-хімічних властивостей, а матеріали після їх споживання втрачають свою споживчу вартість, переходячи в новостворений продукт, і повністю переносять на нього свою вартість.

Вибір методів планування потреби залежить від призначення обладнання. Основними напрямками використання обладнання є:

• укомплектування виробничих об'єктів, що будуються;

• заміна фізично та морально застарілого обладнання;

• поповнення парку діючих машин на підприємстві.

Визначення потреби в новому обладнанні для заміни зношеного і морально застарілого базується на розрахунку економічної ефективності та доцільності впро­вадження нового обладнання замість його модернізації і капітального ремонт, Рішення про таку заміну приймається керівництвом підприємства на основі ви­сновку компетентної комісії спеціалістів. При цьому враховується можливість при­дбання нового обладнання на заміну списаного, залежно від фінансового стану підприємства.

---

Потреба в додатковому обладнанні для збільшення виробничої потужності підприємства визначається на основі розрахунку необхідної кількості об­ладнання для виконання виробничих планів. Якщо розрахована потреба в облад­нанні більше його наявності, то підприємство повинно придбати недостатню його( кількість, звідси величина потреби в придбанні визначається як різниця між потре­бою та наявністю обладнання на підприємстві. Однак, при цьому необхідно врахо­вувати можливість раціонального використання наявних машин, передачі облад­нання з "широких" дільниць тощо.

Потреба в запасних частинах для забезпечення роботи обладнання встановлюється на основі прогресивних норм їх витрат і кількості працюючих машин.

В залежності від конкретних особливостей роботи машин, норми витрат можуть встановлюватись в середньому на 100 машин або на основі даних про строки зносу кожної деталі машини.

Потреба в паливі частіше всього визначається шляхом множення обсягу роботі в плановому періоді на норму його витрат, при цьому норми витрат різних видів паливі встановлюються в одиницях умовного палива. Для визначення кількості палива в натуральному виразі розраховану цим методом потребу ділять на тепловий еквівалент (відношення калорійності даного палива і кало­рійності умовного палива).

Потрібна кількість палива на технологічні та енергетичні цілі визначається прямим розрахунком на підставі норм витрат умовного палива, які встановлені на одиницю продукції або робіт за формулою:

^,

де П_пі - потреба в і-у виді палива в натуральних одиницях;

Nj - план виробництва у-го виду продукції;

Н_вуп - норма витрат умовного палива на виконання одиниці у-го виду робіт (оди­ниці продукції);

КЕ - калорійний еквівалент і-го палива.

Загальну потребу в енергії (ПЕ _з) визначають таким чином (одиниця виміру кВт-год):

ПЕз = Нве * Nпл + Евл + Ест + Евт ,

де Нве - планова норма витрат енергії на одиницю продукції;

Nпл - плановий обсяг випуску продукції в натуральному або вартісному виразі;

Евл - витрати енергії на власні потреби (опалення, освітлення та ін.);

Ест - енергія, яка буде відпущена стороннім споживачам;

Евт - втрати енергії в мережах.

Потреба в енергії (парі) для опалення будівель залежить від об'єму і теплової характеристики будівлі, температури всередині приміщення і зовні, тривалості опалю­вального періоду і різниці між тепловмістом пари і конденсату.

Потреба в енергії на технологічні цілі визначається виходячи з норм її витрат на одиницю продукції та планового обсягу її виробництва в натуральному або грошо­вому виразі.

Кількість електричної енергії для технологічних цілей розраховується двома шляхами:

а) на планову програму;

б) за потужністю встановленого устаткування.

---

Перший метод значно точніший. Він застосовується при масовому та багато­серійному виробництві; в цьому разі кількість необхідної електроенергії (ПЕмех) визначають так:

де m - кількість найменувань виробів одного типорозміру;

В_поб - потужність, яка використовується при обробці одного виробу, кВт;

Тм - норма машинного часу на обробку одного виробу, год.;

п - кількість виробів одного найменування, шт./рік;

Кве - коефіцієнт, який враховує втрати електроенергії.

Необхідна кількість електроенергії ( Пеу) за потужністю встановленого устатку­вання розраховується так:

де Вп - загальна потужність встановленого устаткування, кВт.;

Фц - фонд часу роботи цеху, год./рік;

К1, К2, К3, К4 - відповідно коефіцієнт використання устаткування по потужності, коефіцієнт використання устаткування по часу, коефіцієнт машинного часу (відношення машинного часу до штучно-калькуляційного), коефіцієнт врахування втрат енергії в мережах

Потреба в електроенергії на освітлення визначається в залежності від площі приміщення, норми і кількості годин освітлення. На цій основі встановлюється необхідна кількість освітлювальних приладів відповідної потужності. Кількість електричної енергії, яка іде на освітлення, визначається за формулою

^,

де S - виробнича площа цеху, дільниці, м²;

Тосв - тривалість роботи цеху з освітленням, год./рік;

Впосв - питома потужність освітлюваних точок (25 Вт/м²);

Кв - коефіцієнт втрат в електричних мережах.

Витрати електроенергії на вентиляцію визначаються виходячи з потужності вентиляційних установок і кількості годин їх роботи за плановий період.

7.3. ЗАПАСИ І РЕГУЛЮВАННЯ ЇХ РОЗМІРІВ

Складовою частиною річної потреби підприємства в матеріальних ресурсах є ЇХ потреба на утворення виробничих запасів сировини і матеріалів. Створення необхід­них запасів повинно забезпечувати безперервну роботу підприємства і прискорена оборотності оборотних засобів.

Запаси - це матеріальні активи, які:

• утримуються для подальшого продажу;

• перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукт) виробництва;

• утримуються для споживання під час виробництва продукції.

У господарській діяльності запаси поділяють на:

• сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання по­слуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

• незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням де­талей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається я витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще и| визнано доходу;

• готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

• товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утриму­ються підприємством із метою подальшого продажу;

• малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються не більше ^; одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;

---

Склад запасів визначається їх найменуваннями або однорідними групами (видами).

Запаси створюються з метою сприяння:

1. Обслуговуванню споживачів (наявність запасів - важливий чинник утримуван­ня споживачів, пов'язаний із можливістю постачання продукції у будь-який час).

2. Гнучкості виробництва (здатність швидко переходити на виробництво іншої про­дукції завдяки запасам, можливість задовольнити попит на продукцію, яка в даний час І не виробляється).

3. Визначеності виробництва (чим більш невизначена ситуація на ринку, тим більша . необхідність страхування створенням резервних запасів).

4. Згладжуванню виробництва (здатність задовольняти попит у періоди максималь­ного збуту без збільшення обсягу виробництва).

5. Отриманню прибутку шляхом цінової спекуляції (в період інфляції можна отри­мати прибуток купівлею запасів за нижчою ціною і продажем їх у майбутньому).

Створення та зберігання запасів потребують значних витрат, і щорічна їх сума пе­ревищує чверть вартості самих запасів. Тому важливо керувати запасами, щоб зазна­чені витрати були мінімальними, і щоб забезпечувався той рівень обслуговування та задоволення запитів, який сприяє економічному розвитку підприємства.

Виробничі запаси - це продукція виробничо-технічного призначення, яка є на підприємствах, що вже вступила в сферу виробництва, але ще не використо­вується безпосередньо у виробничому процесі. Отже, це предмети праці, що на­дійшли до споживача різного рівня, але ще не використовувалися і не піддавалися переробці.

Виробничі запаси розраховують в натуральних, умовно-натуральних і вартісних вимірниках.

Виробничі запаси входять у число факторів, що гарантують безпеку матеріаль­но-технічного постачання, його гнучку роботу і виступають як "страховка" вироб­ництва.

Розмір виробничого запасу залежить:

• від величини потреби в різних видах сировини і матеріалів;

• від періодичності виготовлення продукції підприємствами-постачальниками;

• від періодичності запуску сировини і матеріалів у виробництво;

• від сезонності постачання матеріалів;

• від співвідношення транзитної і складської форм постачання;

• від розміру транзитних постачань.

На підприємствах існує кілька видів запасів: транспортний, підготовчий, технологі­чний, поточний (складський), резервний (страховий).

Поточний (складський) запас призначений для безперервного забезпечення ви­робництва в період між двома поставками матеріалів. Він є величиною змінною: до­сягає максимуму в момент надходження партії матеріалів, поступово зменшується внаслідок їх використання і стає мінімальним безпосередньо перед черговим по­стачанням.

Середній інтервал між поставками визначається шляхом ділення кількості днів у місяці (30 дн.) на число визначених договором постачань.

---

Наприклад, якщо умовами договорів між постачальниками і підприємством перед­бачено надходження матеріалів 3 рази на місяць, то їх поточний запас має дорівнювати 10 дням (30/10).

Норма виробничих запасів у частині поточного запасу визначається, як правило, розмірі 50% середнього інтервалу між поставками ресурсів від постачальників (даті чергового отримання матеріалів, останній день інтервалу збігається з мінімальним (нормативним) їх запасом).

Максимальний поточний запас (Пттах ) дорівнює партії поставки матеріалів, які залежить від інтервалу між двома постачаннями та середньодобовими витратами матеріалів, тобто

Пттах = Вд* tн ,

де Вд - середньодобові витрати матеріалу в натуральному вимірі;

tн - інтервал між надходженням чергових партій матеріалів у днях.

Різновидом поточного є сезонний запас, який утворюється за умови сезонного використання, сезонної заготівлі або сезонного транспортування матеріалів.

Сезонний запас створюється, як правило, на зимовий період або у випадках, якщо поставки залежать від сезону року.

Підготовчий запас необхідний на час підготовки доставлених на підприємстві матеріалів для виробничого споживання. Він створюється тоді, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, розробки, правки тощо), і визначається за формулою:

Пд = Вд • tп,

де tп - час на підготовку матеріалів, днів.

Технологічний запас - час на підготовчі операції із виробничими запасами до можливого їх використання в технологічному процесі.

Страховий запас гарантує безперервність виробництва у випадках відхилень від прийнятих інтервалів постачань. Він потрібний на випадок можливої затримки надход­ження чергової партії матеріалів. Його обчислюють за формулою:

Стр =Вд * tт ,

де tт - час термінового поповнення запасу в днях, або за стандартних інтервалів постачання - середнє відхилення від нього.

Страховий запас визначається в межах до 50 % поточного запасу.

Знаходження матеріалів у дорозі - транспортний запас - визначається як різни­ця між часом перебігу вантажу від постачальників до споживачів і часом обороту платіжних документів. Таким чином, загальний запас матеріалів становить:

- максимальний

З_з.мах = Вд *(t_н+ t_n+ t_т) ,

- мінімальний

З_з.мin = Вд * ( t_n+ t_т),

- середній

Зз.ср. = Вд • (t_н/2 + t_n+ t_т )

Загальна норма виробничих запасів за видами матеріальних ресурсів в днях ( Здн ) визначається за формулою:

Здн =Тр + Пд + Тx + Пm + Cmp ,

де Тр - транспортний запас;

Пд - підготовчий запас;

Тx - технологічний запас;

Пm - поточний запас;

Стр - страховий (гарантійний) запас.

Приклад розрахунку нормативу оборотних коштів (нормативного залишку) у виробничих запасах, що відносять до оборотних фондів (дані умовні):

---