ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 27.08.2020
Просмотров: 312
Скачиваний: 3
Виступаючий антаблемент і аттик над ним, контрасти світла і тіні підсилюють пластичну і мальовничу виразність форм. Середню частину арки над архівольтом замикають дві фігури богині, що летять, перемоги – Вікторії, виконані в невисокому рельєфі. Вони як би вінчають переможця. Простір аркового прольоту розширюється касетами зводу (невеликі поглиблення на поверхні стелі чи зводу, що мають найчастіше квадратну форму) і настінними мальовничо трактованими рельєфними композиціями, що зображують урочисту ходу тріумфатора і легіонерів із трофеями, захопленими в храмах Єрусалима. Побудова високого рельєфу, його світлотіньові ефекти підсилюють відчуття глибини прольоту арки. Бурхливі рухи легіонерів точно вириваються з площини рельєфу в реальний простір. Пафос їхніх жестів як би вторить тріумфальній темі архітектури. Розфарбування і позолота підсилюють мальовничість і життєвість сцени. Зображені усередині арки сцени відповідають моменту проходження через неї, у такий спосіб глядач мимоволі прилучається до дії, як би стає учасником сцени. Нагорі статуя імператора на колісниці, що запряжена четвіркою коней.
В аттику був похований порох Тіта. Арка була архітектурним спорудженням, постаментом для статуї й одночасно меморіальним пам'ятником. Так ховали лише людей з особливою харизмою (у перекладі з грецького – «милість», божественний дарунок»), тобто наділених винятковими особистими якостями – мудрістю, героїзмом, сміливістю: Цезаря на Римському Форумі, Тіта в його арці, Траяна в цоколі його колони. Інші громадяни спочивали уздовж доріг за міськими воротами Рима.
Пізніше були споруджені складні трьохпрольотні тріумфальні арки: Септимія (кінець II ст. н.е.), Костянтина (VI ст. н.е.).
Важливе місце в житті римлян займали видовища. Театри й амфітеатри характерні для античних міст. Ще в період пізньої республіки в Римі склався своєрідний тип амфітеатру. Останній був цілком римським винаходом. Якщо грецькі театри влаштовувалися під відкритим небом, місця для глядачів розташовувалися у виїмці пагорба, то римські театри являли собою самостійні замкнуті багатоярусні будівлі в центрі міста з місцями на концентрично зведених стінах. Амфітеатри призначалися для юрби жадібних до видовищ низів столичного населення, перед якою в дні свят розігрувалися бої гладіаторів, морські бої і т.п.
У 70–80 р. н.е. був споруджений грандіозний амфітеатр Флавіїв, що одержав назву Колізей (від латинського colosseus – «величезний»). Він вибудований на місці зруйнованого 3олотого будинку Нерона і належав до нового архітектурного типу будівель. У Греції колись були тільки театри, що влаштовували на природних схилах пагорбів і полів. Римський Колізей являв собою величезну чашу зі східчастими рядами сидінь, (замкнуту зовні кільцевою еліпсоподібною стіною). В амфітеатрах давались різні представлення: морські бої (навмахії), бої людей з екзотичними звірами, бої гладіаторів. У сонячні дні над Колізеєм натягали величезний парусиновий навіс – велум чи веларій.
Колізей – найбільший амфітеатр античної епохи. Він уміщав біля п'ятдесяти тисяч глядачів. Могутні стіни Колізею (висота 48,5 м) розділені на чотири яруси суцільними аркадами, у нижньому поверсі вони служили для входу і виходу. У плані Колізей представляє еліпс (156Х188 м), обнесений стіною висотою в 50 метрів, складеної із крупних блоків Травертина, з’єднаних залізними скріпами [3, c. 419-420]; центр його композиції – нині зруйнована арена, оточена східчастими лавами для глядачів. Еліпс найбільше повно відповідав вимогам динаміки видовищ, що розгортаються – гладіаторських боїв. Він давав можливість максимально активізувати глядача, наблизити місця привілейованої публіки до арени; місця спускалися воронкою і розділялися відповідно до суспільного рангу глядачів. Усередині йшли чотири яруси сидінь, яким зовні відповідали три яруси аркад: дорична, іонічна і коринфська. Четвертий ярус був глухим, з коринфськими пілястрами – плоскими виступами на стіні. Пілястри коринфського ордера, що членують стіну, не порушують моноліт будівлі, вилощеної із сірого травертину.
Зовнішній вигляд Колізею з його могутнім пружним овалом додержаний суворої енергії. Це відчуття створюється не тільки величезними масштабами будівлі, але й узагальненням основних форм, урочистою міццю простих ритмів. Усередині Колізей дуже конструктивний і органічний, доцільність сполучається в ньому з мистецтвом: він втілює образ світу і принципи життя, що сформувалися в римлян до I ст. н.е.
Правлінням двох імператорів іспанців відкривалося II століття. Вони були провінціалами, але з патриціанського середовища. Це Траян (98–117 р.) і усиновлений ним Адріан (117–138 р.). При Траяні Римська імперія досягла піку своєї могутності. Надалі вона буде намагатися лише зберегти те, що було завойовано Траяном. Цей імператор вважався кращим з усіх у римській історії. На портретах він виглядає чоловіком мужнім, суворим, але не простим воякою, а розумним і сміливим політиком. Траян багато зробив для своєї рідної Іспанії. У ній дотепер можна побачити два створених при ньому моста – Міст в Алькантарі через ріку Тахо (нині Тежу) і акведук у Сеговії. Обоє належать до шедеврів світової архітектури. Міст в Алькантарі одноярусний, але з дуже високими прорізами. Він завершується простим карнизом, у центрі якого, над проїзною частиною, перекинена арка. Акведук у Сеговії – двох'ярусний, з вузькими високими прольотами – може здатися одноманітним через повторювання ритму його рівновеликих арок. Він суцільно рустований (від лат. rusticus – «сільський», «грубий», «необтесаний»), тобто складний із грубо обробленого каменю. Це робить акведук природним, близьким до природи, з яким він гармонійно сполучається.
Самою знаменитою пам'яткою Траяна в Римі вважається його форум Траяна, зведений Аполлодором Дамаським (109–113 р. н.е.). Серед всіх імператорських форумів (Цезаря, Августа, Веспасіана, Нерви,Траяна), що обростали навколо старого Форуму Романум, цей найбільш красивий і значний. Він складався з прямокутної площі, оточеної наскрізною колонадою з входом – Тріумфальною аркою, а також із двома могутніми півкругами по бічних сторонах. У центрі площі піднімалася кінна статуя Траяна з бронзи, покритою позолотою. Не було ні шматочка голої землі, покритої травою, – весь Форум Траяна був вимощений красивими мозаїками з дорогоцінних порід мармуру.
На площі так само стояла присвячена Траяну колона. Вона увічнила покорення Дакії (країни на території сучасної Румунії). На висоту 38 метрів по ній тягнувся сувій із розповіддю про два походи в Дакію. Розфарбовані рельєфи колони зображували сцени життя даків і полонення їх римлянами. Імператор Траян фігурує на їхніх рельєфах більше вісімдесяти разів. Статую імператора нагорі колони згодом замінили фігурою апостола Петра.
На площі стояли також статуї переможених супротивників, був влаштований храм (пятинефна базиліка) на честь божества – покровителя Марса Ультора, були дві бібліотеки – грецька і латинська. До правого від входу півкругу площі приєднувалася п'ятиповерхова будівля ринку. Композицію завершував двір і храм Траяна.
Адріан, що правив слідом за Траяном, був прибічником усього грецького. Побудовані при Адріані пам'ятники свідчать, що він жив не в реальному світі, а у світі мрії. Імператор загорівсь любов'ю до юнака з Віфінії (область у Малій Азії) Антиноя, у якому вбачав втілення грецької краси. Антиной загинув під час подорожі по Нілу і був обожнений. Адріан сам створював проекти храмів (храм Венери і Роми в Римі), писав вірші. Не дивно, що саме при Адріані (близько 125 р.) була створена одна із самих духовних пам'яток світової архітектури. Правда, Адріан вважав, що він лише переробив спорудження, що почав будувати Агриппа, зять Августа. Пантеон – «храм усіх богів» – стоїть і нині в центрі Рима. Це єдина пам'ятка, не перебудована і не зруйнована у Середньовіччя. У ній міститься щось близьке не тільки римлянам, людям античної епохи, але і взагалі людству. Храм усіх богів – це храм самій божественній ідеї. Храм мав бути засобом зміцнення впливу панівного класу на народні маси. Його почали будувати на місці старого храму за часів імператора Траяна, а закінчили десь на початку 20-х рр. ІІ ст. н. е. – уже за імператора Адріана. Вважають, що будував храм славетний Апполодор із Дамаска. Доля його була трагічною. Імператор Адріан вважав себе архітектором і одного разу надіслав Апполодору свій проект храму Венери і Роми. Апполодор різко розкритикував імператорський проект, за що був заарештований і страчений.
На площу Ротонди, де стоїть Пантеон, можна пройти вузенькими і кривими вуличками Риму, повз мальовничу площу Навона. Дивлячись на Пантеон ззовні, не можна сказати, що ця споруда справляє найбільше враження порівняно з усім, що збудував стародавній Рим. Але, переступивши поріг Пантеону, мимоволі зупиняєшся в захопленні: перед нами розкривається простір незвичайної краси. Головне, вражаюче глядача в Пантеоні, – інтер'єр з величезним цільним підкупольним простором, урочисто величним і гармонічним. Пропорції Пантеону досконалі – діаметр купола (43,5 м) майже дорівнює висоті храму (42,7 м), а оскільки висота стін дорівнює його радіусу, у підкупольний простір вписується куля. Підлога з мармурових різнобарвних плит розчленована на квадрати і круги. Площа підлоги 1500 кв. м. Циліндричну стіну поділено на два яруси. У нижньому – ніші, де стояли статуї, верхній було обкладено мармуровими панелями. Жовті, рожеві, коричневі, зеленуваті тони мармурів створюють теплу кольорову гаму. Усе навколо ніби було оповите золотистим серпанком. Але головне – це купол. За словами Діона Касія, цей купол нагадував небо; саме він, так думає Діон Касій, дав привід назвати храм Пантеоном. Бетонний купол вагою 46 тонн має форму півсфери, що спочиває на циліндричній опорі. Він вільно лежить на міцних стінах. Його ніщо не прикрашає. Просто над ним звелися вгору величезні ребра бетонної кесонної конструкції. Його горизонтальний розпір гаситься в самій конструкції. Тому велика товщина купола внизу, поступово зменшується вгору. Зодчі майстерно зменшили вагу купола, розчленувавши його кесонами і використавши у верхніх його частинах щебінку з легких матеріалів. З висоти 42 м через отвір купола (Око Пантеону) діаметром 9 м ллється потік сонячних променів, які відсвічуються на поверхні мармуру і розбризкуються на усі боки. Зосередженість освітлення у вищій центральній точці змушує глядача гостро сприймати висоту купола. Такого купола стародавній світ не знав. Навіть візантійські майстри, великі спеціалісти по спорудженню куполів, не змогли його перевершити. Вже в стародавності було відзначено, що покриття гігантської ротонди куполом містило в собі символічне відтворення небозводу. Це рішення було продиктовано задачею створення «храму всім богам», не тільки житла божества, як це було в греків, але і священного простору, у якому перебували ті, що моляться. Простоті чітких геометричних форм внутрішнього простору відповідає строгість оздоблення. Стіни облицьовані кольоровим мармуром, а їхній пластичний декор розрахований на поступове полегшення архітектурних форм догори. Інтер'єр має три яруси. Нижній розчленований колонами коринфського ордера і високими нішами зі статуями. Розташований над ним аттиковий поверх із хибними вікнами і пілястрами завершується антаблементом. Купол розділений п'ятьма кільцевими рядами касет, що зменшуються догори. Своїми стрімкими членуваннями касети перекликаються з пілястрами і колонами і піднімаються догори, по меридіанах, замикаючи купол, а горизонталі касет як би вторять лініям карниза. Виявляючи глибиною рельєфу товщу купольного перекриття, касети підсилюють враження його матеріальності. Ордер Пантеону створює як би перехід від величного масштабу будівлі до людини. Спокій, внутрішню гармонію, відхід від земної суєти у світ духовності – ось що давав Пантеон відвідувачам. При всій реалістичності ідеї художня виразність Пантеона надзвичайна. Усі його частини перебувають у цілковитій гармонії: Пантеон – це натхненний витвір митця, гімн людському розуму.
Пантеон не змогли зруйнувати ні люди, ні часи. Лише у середні віки він був перетворений на церкву, а згодом став усипальницею італійських королів. У невеликій ніші видно скромну плиту, а на ній – букет червоних гвоздик. Це могила великого митця епохи Відродження – Рафаеля Санті.
Образна сила Пантеону – у простоті і цілісності архітектурного задуму. Надалі найбільші зодчі прагнули перевершити Пантеон у масштабах і досконалості втілення. Античне почуття міри залишилося недосяжним.
Такий же нематеріальний зміст був укладений і у віллі Адріана в Тибурі (нині Тіволі). Тут були Золота площа з головним спорудженням винахідливої форми, в основі якого лежав хрест з опукло-вгнутими формами, морський театр і бібліотеки. Любимі Адріаном колони ефектно відбивалися у водах басейну. Вілла являла собою своєрідний музей: тут були зведені архітектурні спорудження, що відтворюють образи прекрасних оригіналів, які зустрічалися імператору під час його подорожей. Була Темпейська долина, побачена в грецькій Фессалії. Був афінський Строкатий портик, колись прикрашений фресками знаменитих майстрів. Було і «підземне царство». Вілла Адріана – ідеальний музей, зібрання художніх рідкостей. Не випадково там знайшли копії відомих добутків прославлених грецьких скульпторів.
У Римі за указом Адріана був збудований мавзолей, частково перебудований у Середньовіччя і названий замком Святого Ангела. Споруджений на правому березі Тибру, він був доступний через спеціально наведений міст, на якому стояли золочені статуї, вони були замінені в XVII ст. роботами відомого італійського скульптора Лоренцо Берніні. З іншого кінця мосту у відкритому вестибюлі було видно статую імператора, поховання ж знаходилося високо – на 10-метровій висоті. На відміну від мавзолею Августа, лінію якого продовжував мавзолей Андріана, він ще в більшій степені був усипальницею.
Після Андріана в Римі поступово припиняється велике будівництво. На римському троні виявляється філософ Марко Аврелій – людина, що сповідає принципи, далекі античному оптимізму і близькі християнству. З почесних пам'яток Марка Аврелія збереглася тріумфальна колона на честь німецьких походів і кінна статуя. Ззовні колона схожа на колону Траяна, її рельєфи теж оповідають про конкретні факти історії.
Прагнення до відродження величі і могутності Римської імперії ззовні проявилося в тяжінні до грандіозності, властивій архітектурі й образотворчому мистецтву III – першої половини VI ст. н.е. Потреби римського міського життя викликали появу вже в I ст. н.е. нового типу будівель: гігантських терм – громадських лазень, розрахованих на дві-три тисячі чоловік. Це був цілий комплекс різнохарактерних за своїм призначенням споруджень, призначених для всебічного гармонічного розвитку людини. До залів холодних і теплих лазень, що утворювали центральне ядро композиції, примикали численні приміщення для гімнастичних вправ і розумових занять. Величезні склепінні і купольні зали вражали розкішшю обробки з мармуру і мозаїк, так само як і двори-сади з екседрами (напівкруглі ніші великих розмірів, завершені напівкупольним зводом) і площадками для ігор. Найбільш знамениті терми імператора Каракали (поч. III ст. н.е.), другі за розміром в Римі, дійшли до нас лише в руїнах. Слово терми в перекладі на українську мову означає теплі купання, лазні. [6, c. 59]. Вони являли собою своєрідну енциклопедію архітектурно-художніх і конструктивних прийомів, що застосовувалися в римському будівництві. Терми Каракали займали величезну площу з газонами, мали зали гарячої, теплої і холодної води (калдарій, тепідарій, фригідарій). Вони являли собою складні архітектурні спорудження, перекриті зводами різних конструкцій – вище досягнення інженерного генія. Їхні руїни дотепер вражають величчю. А сучасники Каракали могли любуватися і блиском напівкоштовних каменів, і позолотою, і мозаїкою, і багатим декором, що покривав стіни і зводи терм. У нішах стояли статуї і статуетки.
Терми Діоклетіана в Римі перевершують колосальними розмірами терми Каракали.
Художні ідеали римського мистецтва III і VI ст. н.е. відбивали переломний, складний характер епохи: розпад античного укладу життя і світорозуміння супроводжувався новими пошуками в мистецтві. У розвитку останніх найбільше проявилася роль провінцій і варварських впливів. Грандіозні масштаби деяких пам'ятників у Римі й у його провінціях нагадують архітектуру Древнього Сходу. У той же час виявлялася тенденція максимально полегшити архітектуру, підсилити в ній роль простору, одухотворити його.
У римських провінціях продовжувався розквіт містобудування, там були дорогі замовлення, туди спрямовувалися кращі майстри з Рима. Серед римських провінцій, що процвітали, особливе місце належить північній Африці. Тут дотепер збереглося багато прекрасних будівель – храмів, вілл, портиків, житлових будинків, часто з дивовижними мозаїками підлоги, що зберегли цілі картини в рамах, віртуозні по техніці виконання.
Загальний рівень цивілізації у всій Римській імперії в той час був високий як ніколи – аж до далекої Британії, куди доходив той же Адріан і де закінчив свої дні Септимій, глава нової римської династії. У його правління в Римі виникла ілюзія можливого відродження колишньої величі.
Пластичний стиль стає гранично мальовничим. Рельєфи тріумфальної арки Септимія, поставленої на честь десятиліття правління і перемог у Месопотамії, ще більш, ніж у колоні Марка Аврелія, втрачають визначеність контурів і форм. Каміння стіни перетворюється в суцільну ажурну тканину, тремтячу в нерівних відблисках світлотіні. Знаменитий Септимій і зведено при ньому базилікою.
Про базиліку як спорудження, дуже розповсюдженому в римлян, варто відзначити особливо. Тип базиліки (від грец. «базиліке» – «царський будинок») – прямокутної витягнутої будівлі для громадських зібрань і рад – виник вже в Греції в III ст. до н.е. Базиліка зводилася в центрі давньоримських міст. Тут відправлялося судочинство, укладалися торгові угоди, крім того, городяни приходили сюди провести час. Базилікою називають також християнський храм, що композиційно слідує римському прототипові. У Римі базиліки розташовувалися звичайно біля форумів і з'явилися, очевидно, у 2 ст. до н.е. (базиліка Порція, 184 р. до н.е.). З цього часу і до початку 4 ст. н.е. (базиліки Максенція – Костянтина в Римі, 307–313 рр.) вони зводилися на всіх скорених римлянами територіях. Коли після видання в 313 р. Міланського едикту про віротерпимість християнам було дозволено відкрито сповідати свою віру, базиліки послужили прототипом для зведення християнських церков.
Давньоримська базиліка мала чітко виражені особливості в плані. Перекриття широкого середнього нефа спочивало на двох рядах колон (чи стовпів), по сторонах до нього примикали один чи кілька бічних нефів, що також опиралися на колони. Нартекс, чи вестибюль, був один на всі нефи. На протилежному кінці середнього нефа знаходилася вівтарна частина, чи вима, де був жертовник з нішеобразною апсидою за ним. У базиліках, що служили будинками судів, судочинство відправлялося саме у вівтарній частині, тут малися крісла для суддів, суддівських чиновників і адвокатів ведучих позов сторін. Публіка стежила за ходом розгляду, стоячи в нефах.