ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 24.10.2023
Просмотров: 324
Скачиваний: 2
ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.
побудований таким чином, що студент ніби вливався в річку, яка вже текла своєю течією. Тобто що йому залишалося? Просто плисти по течії. І багато студентів, на жаль, сприймають і зараз можливість навчання в богословських школах саме як рух по течії в загальному потоці. Тому й існує певна інерція, пов’язана з такими думками. У православних богословських школах студент живе на всьому готовому, за нього все уже вирішено, від нього вимагається тільки підпорядковуватися розпорядку дня, відвідувати лекції, котрі стоять у розкладі, правильно використовувати свій вільний час, не порушувати дисципліну, брати участь в певних заходах і, власне, цим і визначається успіх того чи іншого студента.
Звичайно у цієї навчальної системи є свої переваги, але є й свої недоліки. Головна перевага полягала в тому, що людина приходячи у стіни духовної школи, перш за все стає частиною тої традиції богословської освіти, яка існувала впродовж багатьох років, навіть століть. Завдяки цьому вона стає частиною попередніх надбань. Дисципліна ж дає можливість студенту самому привчитися до порядку, а заняття розширюють його кругозір і помагають отримати необхідну суму знань для подальшого служіння. Але є в цій системі й певні недоліки. Це може бути, навіть не недоліком самої системи, це те, що виявляється недостатнім для тих людей, котрі нездатні самостійно працювати й самостійно приймати певні важливі життєві рішення. Самий більший недолік полягає в тому, що дуже багато за людину вже вирішено наперед, і дуже мало дається для неї можливостей самостійно працювати, самостійно думати. І трапляється так, що провчившись п’ять а то й вісім років, люди закінчуючи академію не знають для чого вони вчилися і що їм дальше робити. Звичайно більшість студентів, як це і передбачалось, повинні прийняти сан. Але залишається питання, для чого потрібні знання. Всі ці та багато інших питань чекали свого вирішення у реформі духовної освіти. Ці зміни назрівали вже давно, і всі, як ті хто навчався так і ті хто навчав це чудово розуміли. Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет надає великого значення богословській освіті. Виступаючи перед викладачами та студентами Київської православної богословської академії у 2006 році Святійший владика окреслив поняття “реформи” богословської освіти, зазначивши, що істина не потребує реформ, а змінюються лише методи викладання та засвоєння знань, тобто зовнішній бік освіти. У духовних навчальних закладах весь навчальний процес побудовано таким чином, щоб не тільки дати необхідні знання молодій людині, а перш за все – щоб виховати достойного пастиря, який маючи любов до молитви та ближніх прикладає всі свої зусилля для ревного служіння Церкві Христовій.
1990-ті роки, коли Україна отримала незалежність, були часом великого піднесення та повернення українців до своїх справжніх коренів – до Православної Церкви, яка впродовж багатьох століть була тією опорою завдяки якій зберігалися великі надбання та цінності українського люду. Бо тільки завдяки православній вірі, яка офіційно була впроваджена на державному рівні св. рівноапостольним князем Володимиром Великим, український народ отримав великі надбання християнської культури. Заслуги Української Православної Церкви з її навчальними закладами, просвітницькими центрами – монастирями, мистецькими та архітектурними пам’ятками, монументальними, писемними та музичними творіннями й до цього часу, будучи основою багатьох досліджень і цілих архівів, бібліотек й музеїв, викликають здивування у багатьох вчених та знавців цього питання, що, на жаль, є мало відомим для загалу. Адже всі наші «духовні скарби» й визначні пам’ятки українського минулого в основі своїй мають християнську основу.
Як у попередні роки, так і у 1997 році поступити до Волинської Духовної Семінарії виявили бажання велика кількість абітурієнтів. Документи я приїхав здавати разом із своїм духовним наставником, настоятелем церкви в честь святого Архістратига Божого Михаїла, що знаходиться у с. Старий Збараж, протоієреєм Ярославом Смалюхом, із двома своїми двоюрідними братами Петром та Ігорем Котами, що на той час вже навчалися у старших курсах Семінарії (зараз служать Богу на історичній Волині в Тернопільській області – о. Петро в с. Мишківці, неподалік Вишнівця, а о. Ігор в с. Юськівці, біля Ланівців) й Ігорем Скибою, який, крім навчання, також ніс послух іподиякона при блаженної пам’яті Високопреосвященнійшому митрополиті Якові (Панчуку). Документи у нас приймали сам ректор Семінарії прот. Сергій Мельничук та секретар (нині покійний) – прот. Іван Кравчук. Не дивлячись на те, що після вступних іспитів було утворено два окремих класи на одному курсі (кожен мав більше 40 студентів), велике число вступників так і не стали студентами Волинської Духовної Семінарії в цьому році.
Навчальний процес 1997-1998 рр. розпочався у Волинській Духовній Семінарії звичним чином. Однак, для першокурсників, і це цілком зрозуміло, все було новим і невідомим. Пам’ятаю свою першу відповідь на уроці з «Біблійної історії» перед викладачем-священиком Віктором Ліпчиком. Який трепет в цей час охоплював все моє єство. І цей «страх» був не тому, що я не знав відповіді на питання, а якраз навпаки. Відповідати перед священиком, який звершує святі Таїнства та найбільше Таїнство Святої Євхаристії – ось що було незвичним і викликало трепет у перші дні, коли доводилося відповідати.
Пригадуються лекції та опитування з «Катехізису» у протодиякона Ярослава Місюка. Адже цей предмет вимагав не тільки чіткого засвоєння поданого на лекціях матеріалу, але й знання на пам'ять багатьох цитат із Святого Писання Старого та Нового Завітів, Священного Передання Церкви. Специфіка опитування з цього предмету була досить цікавою оскільки ти ніколи не був впевнений, щодо часу наступної своєї відповіді. Могло бути так, що студент міг відповідати декілька лекцій підряд, не залежно від оцінки яку він отримав. Це стимулювало всіх до навчання та опановування необхідного матеріалу від лекції до лекції.
Оригінальними були і виклади протоієрея Богдана Гриніва, пастиря з великим досвідом служіння на ниві Христовій. На перших же лекціях Він навчав нас того, що лягло в основу не тільки нашого подальшого навчання, але й напевно всього життя. Так, наприклад, на одній з перших лекцій прот. Богдан, після прочитання молитви, наголосивши на важливості тишини та зосередженості під час звернення до Творця, разом з тим сказав, що наше (студентів) служіння Богу починається вже тут за партою, і вже тут ми повинні розуміти всю свою відповідальність до цього високого обов’язку служіння. Будучи викладачем «Церковного уставу» та на наступних курсах «Літургіки» о. Богдан упорядкував та видав конспекти з своїх дисциплін, які мали велике значення для поширення знань не тільки серед студентів, але й серед усього тогочасного духовенства, яке не завжди, в більшості своїй, мало духовну освіту. Тому зрозуміло в багатьох аспектах отець Богдан був прикладом для наслідування не тільки для нас студентів, але й для багатьох молодих викладачів. Так, одного разу, через порушення дисципліни на його лекції отець благословив п’ятдесят поклонів для всього курсу й зразу ж, після дзвінка на перерву, пішов разом з нами у Свято-Троїцький кафедральний собор для виконання цього. Яким було наше здивування, коли ми з молодечим запалом відбивши поклони побачили, що в одному з куточків храму отець Богдан також безперервно приклоняє свої коліна перед Господом.
Цікавими також були виклади прот. Ігоря Скиби, який був незмінним секретарем Семінарії та викладачем «Слов’янської мови». З отцем Ігорем мене поєднує також спільна «мала Батьківщина», де з малих літ ми, разом із іншими хлопцями, прислуговували у вище згаданому храмі св. Архістратига Михаїла. Треба відзначити вроджену доброту о. Ігоря до всіх студентів. Адже було багато таких, яким слов’янська мова давалася дуже складно. І тільки завдяки підтримці та допомозі викладача їм вдавалося осягнути необхідні знання.
Перші знання з історії Церкви Христової у семінарії ми черпали з уст також молодого викладача, випускника місцевого університету, тепер відомого дослідника Володимира Трофимовича Борщевича. Він викладав у нас як «Загально-церковну історію», так і «Історію України». Будучи людиною цілком відданою своїй справі пан Володимир виховував у нас любов до історії рідного краю та рідної Церкви. Він був ініціатором збирання серед студентської молоді різних історичних матеріалів, давніх зображень храмів та монастирів із різних куточків Волині, тай не тільки; стародавніх книг, серед яких і журналів «Волинських Єпархіальних Відомостей» тощо. Крім цього, пан Володимир виконував обов’язки Інспектора Семінарії та опікувався «Товариством ім. митрополита Полікарпа Сікорського», накладом якого вийшло декілька збірників праць молодих дослідників семінарії.
Своїми знаннями з «Історії Української Православної Церкви» ділився з нами прот. Миколай Цап, який завжди наголошував на важливості збирання власних матеріалів із історії та формування особистої бібліотеки, що буде основою знань в майбутньому під час парафіяльного служіння. Отець Миколай не тільки закликав нас це робити, але й сам показував у цьому питанні добрий приклад. Досить цікавими були також його моральні настанови для нас та розповіді з особистої священичої практики, які реально показували всі складність пастирського служіння.
Оригінальними логічно структурованими були лекції ректора Семінарії прот. Сергія Мельничука. Викладаючи «Новий Завіт» на другому курсі отець-ректор досягав високого рівня знань у студентів із свого предмету. Завдяки постійному нагадуванню пройденого матеріалу і традиційному детальному опитуванню на початку кожної лекції попередніх тем студенти прекрасно запам’ятовували навіть такі моменти, як температуру «в тіні» у Галілеї, топографічні назви конкретних біблійних місцевостей, де проповідував Господь наш Ісус Христос тощо.
Запам’яталися також і лекції з «Церковного співу», які вів прот. Віталій Собко. Треба сказати, що вже на той час, кожен із студентів не залежно від того, на яку оцінку він здасть цей предмет, після закінчення його вивчення, мав цілу папку із нотами церковного «обіходу» та касету, на якій відтворювались всі вивчені церковні твори. Таким чином, студент мав необхідну базу для того, щоб в подальшому, якщо це буде необхідно, не тільки самому повторювати пройдене, але й формувати церковний хор на парафії. Вартим уваги нововведенням при о. Віталії була спільна Божественна Літургія у Нижньому семінарському храмі, на якій співав весь храм, вся Семінарія, разом із кліросом. Зрозуміло, що це мало велике значення для формування слуху та навиків співу для всіх присутніх студентів, оскільки семінарський хор не міг вмістити всіх бажаючих. Як правило, у хорі співали ті, які мали добрі завдатки до церковного співу та читання.
З особливим акцентом хотілося б згадати відому постать у церковній історії Волині в XX – XXI ст., ініціатора моїх спогадів, історика-архівіста тай просто добру людину з справжнім великим українським серцем Володимира Євтуховича Рожка. Треба сказати, що його увазі до «найменшого» багатьом ще треба повчитися. Пригадую, як Володимир Євтухович був «захисником», у різних життєвих ситуаціях, не тільки студентів, але й інколи викладачів Семінарії. Невтомна праця пана Володимира надихає та дивує багатьох. Видати таку велику кількість книг з церковної історії Волині, не говорячи вже про незліченні публікації у періодичних виданнях усього світу, де тільки лунає українське слово могла тільки та людина, яка справді любить свою землю, свій рідний край. Перші мої дослідження архівних документів у Тернопільському обласному державному архіві пов’язані саме з Володимиром Євтуховичем, який також познайомив мене з директором цієї установи паном Богданом Хаварівським, щирою та відвертою людиною. Праця пана Володимира має велике значення для майбутніх дослідників, які будуть черпати з Його книг багато цікавих відомостей про сучасне життя православ’я на Волині.
Необхідно, також, хоча б декілька слів згадати про покійного митрополита Якова (Панчука). Старця, який все своє життя поклав на вівтар служіння Богові та рідній землі. Не дивлячись на важку хворобу, митрополит Яків, активно виконував своє архіпастирське служіння. Добре пам’ятаються урочисті архієрейські служби, які прикрашав своїм співом відомий на весь світ хор «Оранта». А ще більше пам’ятаються миті, коли після кожної вечірньої відправи, митрополит Яків піднесено подавав благословення всім, хто був присутній у Свято-Троїцькому храмі. Як по обидві сторони архіпастирської доріжки розміщувалися декілька сотень семінаристів та парафіяни і блаженної пам’яті владика Яків не поспішаючи кожного благословляв.
Скарбницею знань кожного навчального закладу є його бібліотека. Так, у Волинській Духовній Семінарії діє прекрасна книгозбірня, якою опікується незмінний бібліотекар Валентина Андріївна Нідзельська. Треба сказати, що завдяки семінарській бібліотеці я вперше знайомився з багатьма богословськими та історичними працями, які були прекрасним фундаментом для майбутнього навчання.
Звичайно у цієї навчальної системи є свої переваги, але є й свої недоліки. Головна перевага полягала в тому, що людина приходячи у стіни духовної школи, перш за все стає частиною тої традиції богословської освіти, яка існувала впродовж багатьох років, навіть століть. Завдяки цьому вона стає частиною попередніх надбань. Дисципліна ж дає можливість студенту самому привчитися до порядку, а заняття розширюють його кругозір і помагають отримати необхідну суму знань для подальшого служіння. Але є в цій системі й певні недоліки. Це може бути, навіть не недоліком самої системи, це те, що виявляється недостатнім для тих людей, котрі нездатні самостійно працювати й самостійно приймати певні важливі життєві рішення. Самий більший недолік полягає в тому, що дуже багато за людину вже вирішено наперед, і дуже мало дається для неї можливостей самостійно працювати, самостійно думати. І трапляється так, що провчившись п’ять а то й вісім років, люди закінчуючи академію не знають для чого вони вчилися і що їм дальше робити. Звичайно більшість студентів, як це і передбачалось, повинні прийняти сан. Але залишається питання, для чого потрібні знання. Всі ці та багато інших питань чекали свого вирішення у реформі духовної освіти. Ці зміни назрівали вже давно, і всі, як ті хто навчався так і ті хто навчав це чудово розуміли. Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет надає великого значення богословській освіті. Виступаючи перед викладачами та студентами Київської православної богословської академії у 2006 році Святійший владика окреслив поняття “реформи” богословської освіти, зазначивши, що істина не потребує реформ, а змінюються лише методи викладання та засвоєння знань, тобто зовнішній бік освіти. У духовних навчальних закладах весь навчальний процес побудовано таким чином, щоб не тільки дати необхідні знання молодій людині, а перш за все – щоб виховати достойного пастиря, який маючи любов до молитви та ближніх прикладає всі свої зусилля для ревного служіння Церкві Христовій.
1990-ті роки, коли Україна отримала незалежність, були часом великого піднесення та повернення українців до своїх справжніх коренів – до Православної Церкви, яка впродовж багатьох століть була тією опорою завдяки якій зберігалися великі надбання та цінності українського люду. Бо тільки завдяки православній вірі, яка офіційно була впроваджена на державному рівні св. рівноапостольним князем Володимиром Великим, український народ отримав великі надбання християнської культури. Заслуги Української Православної Церкви з її навчальними закладами, просвітницькими центрами – монастирями, мистецькими та архітектурними пам’ятками, монументальними, писемними та музичними творіннями й до цього часу, будучи основою багатьох досліджень і цілих архівів, бібліотек й музеїв, викликають здивування у багатьох вчених та знавців цього питання, що, на жаль, є мало відомим для загалу. Адже всі наші «духовні скарби» й визначні пам’ятки українського минулого в основі своїй мають християнську основу.
Як у попередні роки, так і у 1997 році поступити до Волинської Духовної Семінарії виявили бажання велика кількість абітурієнтів. Документи я приїхав здавати разом із своїм духовним наставником, настоятелем церкви в честь святого Архістратига Божого Михаїла, що знаходиться у с. Старий Збараж, протоієреєм Ярославом Смалюхом, із двома своїми двоюрідними братами Петром та Ігорем Котами, що на той час вже навчалися у старших курсах Семінарії (зараз служать Богу на історичній Волині в Тернопільській області – о. Петро в с. Мишківці, неподалік Вишнівця, а о. Ігор в с. Юськівці, біля Ланівців) й Ігорем Скибою, який, крім навчання, також ніс послух іподиякона при блаженної пам’яті Високопреосвященнійшому митрополиті Якові (Панчуку). Документи у нас приймали сам ректор Семінарії прот. Сергій Мельничук та секретар (нині покійний) – прот. Іван Кравчук. Не дивлячись на те, що після вступних іспитів було утворено два окремих класи на одному курсі (кожен мав більше 40 студентів), велике число вступників так і не стали студентами Волинської Духовної Семінарії в цьому році.
Навчальний процес 1997-1998 рр. розпочався у Волинській Духовній Семінарії звичним чином. Однак, для першокурсників, і це цілком зрозуміло, все було новим і невідомим. Пам’ятаю свою першу відповідь на уроці з «Біблійної історії» перед викладачем-священиком Віктором Ліпчиком. Який трепет в цей час охоплював все моє єство. І цей «страх» був не тому, що я не знав відповіді на питання, а якраз навпаки. Відповідати перед священиком, який звершує святі Таїнства та найбільше Таїнство Святої Євхаристії – ось що було незвичним і викликало трепет у перші дні, коли доводилося відповідати.
Пригадуються лекції та опитування з «Катехізису» у протодиякона Ярослава Місюка. Адже цей предмет вимагав не тільки чіткого засвоєння поданого на лекціях матеріалу, але й знання на пам'ять багатьох цитат із Святого Писання Старого та Нового Завітів, Священного Передання Церкви. Специфіка опитування з цього предмету була досить цікавою оскільки ти ніколи не був впевнений, щодо часу наступної своєї відповіді. Могло бути так, що студент міг відповідати декілька лекцій підряд, не залежно від оцінки яку він отримав. Це стимулювало всіх до навчання та опановування необхідного матеріалу від лекції до лекції.
Оригінальними були і виклади протоієрея Богдана Гриніва, пастиря з великим досвідом служіння на ниві Христовій. На перших же лекціях Він навчав нас того, що лягло в основу не тільки нашого подальшого навчання, але й напевно всього життя. Так, наприклад, на одній з перших лекцій прот. Богдан, після прочитання молитви, наголосивши на важливості тишини та зосередженості під час звернення до Творця, разом з тим сказав, що наше (студентів) служіння Богу починається вже тут за партою, і вже тут ми повинні розуміти всю свою відповідальність до цього високого обов’язку служіння. Будучи викладачем «Церковного уставу» та на наступних курсах «Літургіки» о. Богдан упорядкував та видав конспекти з своїх дисциплін, які мали велике значення для поширення знань не тільки серед студентів, але й серед усього тогочасного духовенства, яке не завжди, в більшості своїй, мало духовну освіту. Тому зрозуміло в багатьох аспектах отець Богдан був прикладом для наслідування не тільки для нас студентів, але й для багатьох молодих викладачів. Так, одного разу, через порушення дисципліни на його лекції отець благословив п’ятдесят поклонів для всього курсу й зразу ж, після дзвінка на перерву, пішов разом з нами у Свято-Троїцький кафедральний собор для виконання цього. Яким було наше здивування, коли ми з молодечим запалом відбивши поклони побачили, що в одному з куточків храму отець Богдан також безперервно приклоняє свої коліна перед Господом.
Цікавими також були виклади прот. Ігоря Скиби, який був незмінним секретарем Семінарії та викладачем «Слов’янської мови». З отцем Ігорем мене поєднує також спільна «мала Батьківщина», де з малих літ ми, разом із іншими хлопцями, прислуговували у вище згаданому храмі св. Архістратига Михаїла. Треба відзначити вроджену доброту о. Ігоря до всіх студентів. Адже було багато таких, яким слов’янська мова давалася дуже складно. І тільки завдяки підтримці та допомозі викладача їм вдавалося осягнути необхідні знання.
Перші знання з історії Церкви Христової у семінарії ми черпали з уст також молодого викладача, випускника місцевого університету, тепер відомого дослідника Володимира Трофимовича Борщевича. Він викладав у нас як «Загально-церковну історію», так і «Історію України». Будучи людиною цілком відданою своїй справі пан Володимир виховував у нас любов до історії рідного краю та рідної Церкви. Він був ініціатором збирання серед студентської молоді різних історичних матеріалів, давніх зображень храмів та монастирів із різних куточків Волині, тай не тільки; стародавніх книг, серед яких і журналів «Волинських Єпархіальних Відомостей» тощо. Крім цього, пан Володимир виконував обов’язки Інспектора Семінарії та опікувався «Товариством ім. митрополита Полікарпа Сікорського», накладом якого вийшло декілька збірників праць молодих дослідників семінарії.
Своїми знаннями з «Історії Української Православної Церкви» ділився з нами прот. Миколай Цап, який завжди наголошував на важливості збирання власних матеріалів із історії та формування особистої бібліотеки, що буде основою знань в майбутньому під час парафіяльного служіння. Отець Миколай не тільки закликав нас це робити, але й сам показував у цьому питанні добрий приклад. Досить цікавими були також його моральні настанови для нас та розповіді з особистої священичої практики, які реально показували всі складність пастирського служіння.
Оригінальними логічно структурованими були лекції ректора Семінарії прот. Сергія Мельничука. Викладаючи «Новий Завіт» на другому курсі отець-ректор досягав високого рівня знань у студентів із свого предмету. Завдяки постійному нагадуванню пройденого матеріалу і традиційному детальному опитуванню на початку кожної лекції попередніх тем студенти прекрасно запам’ятовували навіть такі моменти, як температуру «в тіні» у Галілеї, топографічні назви конкретних біблійних місцевостей, де проповідував Господь наш Ісус Христос тощо.
Запам’яталися також і лекції з «Церковного співу», які вів прот. Віталій Собко. Треба сказати, що вже на той час, кожен із студентів не залежно від того, на яку оцінку він здасть цей предмет, після закінчення його вивчення, мав цілу папку із нотами церковного «обіходу» та касету, на якій відтворювались всі вивчені церковні твори. Таким чином, студент мав необхідну базу для того, щоб в подальшому, якщо це буде необхідно, не тільки самому повторювати пройдене, але й формувати церковний хор на парафії. Вартим уваги нововведенням при о. Віталії була спільна Божественна Літургія у Нижньому семінарському храмі, на якій співав весь храм, вся Семінарія, разом із кліросом. Зрозуміло, що це мало велике значення для формування слуху та навиків співу для всіх присутніх студентів, оскільки семінарський хор не міг вмістити всіх бажаючих. Як правило, у хорі співали ті, які мали добрі завдатки до церковного співу та читання.
З особливим акцентом хотілося б згадати відому постать у церковній історії Волині в XX – XXI ст., ініціатора моїх спогадів, історика-архівіста тай просто добру людину з справжнім великим українським серцем Володимира Євтуховича Рожка. Треба сказати, що його увазі до «найменшого» багатьом ще треба повчитися. Пригадую, як Володимир Євтухович був «захисником», у різних життєвих ситуаціях, не тільки студентів, але й інколи викладачів Семінарії. Невтомна праця пана Володимира надихає та дивує багатьох. Видати таку велику кількість книг з церковної історії Волині, не говорячи вже про незліченні публікації у періодичних виданнях усього світу, де тільки лунає українське слово могла тільки та людина, яка справді любить свою землю, свій рідний край. Перші мої дослідження архівних документів у Тернопільському обласному державному архіві пов’язані саме з Володимиром Євтуховичем, який також познайомив мене з директором цієї установи паном Богданом Хаварівським, щирою та відвертою людиною. Праця пана Володимира має велике значення для майбутніх дослідників, які будуть черпати з Його книг багато цікавих відомостей про сучасне життя православ’я на Волині.
Необхідно, також, хоча б декілька слів згадати про покійного митрополита Якова (Панчука). Старця, який все своє життя поклав на вівтар служіння Богові та рідній землі. Не дивлячись на важку хворобу, митрополит Яків, активно виконував своє архіпастирське служіння. Добре пам’ятаються урочисті архієрейські служби, які прикрашав своїм співом відомий на весь світ хор «Оранта». А ще більше пам’ятаються миті, коли після кожної вечірньої відправи, митрополит Яків піднесено подавав благословення всім, хто був присутній у Свято-Троїцькому храмі. Як по обидві сторони архіпастирської доріжки розміщувалися декілька сотень семінаристів та парафіяни і блаженної пам’яті владика Яків не поспішаючи кожного благословляв.
Скарбницею знань кожного навчального закладу є його бібліотека. Так, у Волинській Духовній Семінарії діє прекрасна книгозбірня, якою опікується незмінний бібліотекар Валентина Андріївна Нідзельська. Треба сказати, що завдяки семінарській бібліотеці я вперше знайомився з багатьма богословськими та історичними працями, які були прекрасним фундаментом для майбутнього навчання.