ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.11.2021
Просмотров: 345
Скачиваний: 1
11
борозенчаста), щільна волокниста капсула: (щільна, менш щільна),
відділення (легко, з певним зусиллям), прозорість, колір, консистенція,
характер поверхні розрізу – колір кіркової та мозкової зони, вологість
тканини, чіткість меж між ними, ширина зон, видимість, вміст ниркової
лоханки, стан слизової оболонки. Внутрішнє дослідження органу проводять
після глибокого розрізу по опуклому краю.
Наднирники:
описують величину, форму, колір, консистенцію; на
розрізі – колір кіркової та мозкової зон, малюнок.
Сечоводи:
прохідність просвіту, його величина, характер вмісту, стан
слизової, м’язової та серозної оболонок (оглядають після розтину),
відмічають наявність вмісту, його колір, консистенцію (сечокислі солі,
фібрин, гній, камені, пухлина та ін.).
Сечовий міхур:
форма, ступінь наповнення (пустий, слабо або помірно
наповнений, надмірне наповнення з розтягненням стінок), вміст – кількість,
колір, склад, прозорість, товщина стінки, стан слизової оболонки – колір,
кровонаповнення, наявність нашарувань на поверхні слизової оболонки,
цілісність оболонок, стан і співвідношення товщини оболонок.
Сечівник:
прохідність, величина просвіту, вміст, і його характеристика
– стан слизової оболонки і співвідношення товщини оболонок.
Шлунок:
положення (нормальне, зміщене), величина, форма,
консистенція – до розтину, ступінь наповнення кормовими масами, газами;
вміст – кількість, колір, запах, склад, консистенція, домішки невластиві
даному виду тварин кормів, сторонніх тіл; стан стінки і її оболонок –
товщина стінок, ступінь напруженості, міцність, стан слизової оболонки –
колір, вологість, блиск, нашарування, наявність складок та їх стан,
пошкодження і їх характеристика – розмір, глибина, форма країв, дна,
прохідність входу і виходу, стан слизової та серозної оболонок. Стан
навколишнього жиру. Стан шлункових лімфовузлів – форма, розмір, колір,
консистенція, малюнок поверхні розрізу, характер рідини, яка стікає з
поверхні розрізу, кровонаповнення судин.
У тварин із багатокамерним шлунком:
(рубець, сітка, книжка, сичуг) –
положення, форма, величина, консистенція до розтину, вміст – кількість,
колір, запах. Характеристика стінки слизової оболонки тощо.
У птахів:
(залозистий та м’язовий шлунки) – опис ідентичний за
дослідження шлунку ссавців. Кутикула знімається легко або з певними
труднощами.
Тонкий (дванадцятипала, порожня, клубова кишки) і товстий
(ободова, сліпа, пряма кишки) відділи кишечнику:
при необхідності
описують кожну кишку – положення (вірне, зміщене), ступінь наповнення
хімусом, калом, газами, прохідність кишок.
Вміст кишечнику – кількість, колір, консистенція, запах, склад,
прохідність. Характеристика стінки – товщина, міцність, стан оболонок
кишечнику. Слизова оболонка – колір, потовщення, наявність складок,
вологість, накладення, стан лімфоїдних (пейєрових та солітарних) фолікулів і
лімфатичних вузлів – розмір, вигляд, колір, консистенція, вигляд на розрізі.
12
Підшлункова залоза:
положення, форма, величина, колір і
консистенція, з поверхні та на розрізі, кровонаповнення.
Сальник:
(великий і малий) – кількість жиру, його колір, наповнення
кровоносних і лімфатичних судин, консистенція, наявність нашарувань,
блиск, шорсткість. Напрямок сальника і його фіксація до інших органів.
Лімфатичні вузли:
(шлункові, сальникові, краніально брижові,
черевні, печінкові (ворітні), селезінкові) – величина, форма, консистенція,
колір і вигляд з поверхні, вологість, блиск, малюнок на розрізі, зрощення
окремих пакетів вузлів із навколишніми тканинами.
Яєчники:
форма, величина, маса, колір, консистенція, наявність
жовтих тіл і їх стан, кісти; у птахів – ступінь дозрівання фолікулів.
Яйцепроводи:
прохідність каналу, наявність і характеристика вмісту,
стан стінки та оболонок (колір, вологість, пошкодження).
Матка:
положення (нормальне або зміщене), фізіологічний стан,
величина, форма, колір органу з поверхні серозної оболонки, товщина стінок,
об’єм матки і рогів, кількість і характер вмісту (рідина, плід, навколоплідні
оболонки карункулів, параметрію), стан слизової оболонки (колір, вологість,
дефекти, рубці, накладення, висип тощо).
Піхва:
характер вмісту, стан слизової оболонки (колір, консистенція,
вологість, сухість, дефекти, рубці, накладення, висип тощо), стан м’язової
оболонки.
Придаткові
статеві
залози:
(передміхурцева,
міхурцева,
цибулесечівникова) – розмір, форма, консистенція, колір, вигляд на розрізі.
Судини:
(черевна аорта, черевна артерія, тощо) – вміст судин
(кількість, колір, консистенція, міцність прикріплення згустків до інтими
судин), стан стінки – товщина, еластичність, колір внутрішньої оболонки
(інтими), характер об’ємних змін, наявність нашарувань, цілісність.
ЧЕРЕП І ХРЕБЕТ.
ГОЛОВНИЙ І СПИННИЙ МОЗОК І ЇХ ОБОЛОНКИ.
Черепна порожнина:
конфігурація кісток черепа (правильне,
деформоване), скостеніння (добре, наявність ділянок розм’якшення,
переломи і їх характеристика).
Хребет:
викривлений праворуч, ліворуч; стан хвостових хребців,
грудної кістки (у птахів), наявність потовщень і деформацій.
Головний мозок і його оболонки:
тверда мозкова оболонка – колір,
напруження, товщина, вологість, блиск, прозорість, колір, кровонаповнення
судин.
Головний мозок:
величина, маса, колір, форма, вигляд мозкових
завитків (глибина борізд, ступінь прояву – чітко виражена або не чітко),
консистенція на розрізі – вологість або сухість, блиск, чіткість меж між
білою та сірою речовиною, характер рідини, яка стікає, кровонаповнення
судин, характеристика патологічних змін.
Мозкові шлуночки:
стан епіндими (гладка, блискуча, шорстка, колір),
кількість і характер вмісту, колір і кровонаповнення судинних сплетінь.
13
Спинний мозок і його оболонки:
описуються зміни так, як і головного
мозку.
1.3.
Заключна частина.
Вона включає патолого-анатомічний діагноз, результати лабораторних
досліджень і висновок про причину загибелі тварини.
Патолого-анатомічний діагноз
– складений у певному порядку
перелік всіх виявлених при розтині трупу тварини патолого-анатомічних змін
і процесів, являє собою визначення за допомогою спеціальних патолого-
анатомічних термінів.
Патолого-анатомічний діагноз складається на основі описаних змін, які
знайдені при розтині трупу тварини. Тому кожний пункт патолого-
анатомічного діагнозу повинен відповідати і виходити з даних описової
частини протоколу. Посмертні зміни в патолого-анатомічному діагнозі не
наводяться. Патолого-анатомічний діагноз повинен бути не простим
переліком знайдених на розтині змін, симптомів, синдромів чи нозологічних
одиниць. Усі ці елементи діагнозу повинні розташовуватись в логічній
послідовності з урахуванням патогенетичного принципу. Патолого-
анатомічний діагноз повинен бути коротким, конкретним і розташовуватись
в послідовності, що не дозволяє упустити різні прояви патологічного процесу
і провести аналіз для установлення основного захворювання і процесів йому
супутніх, що являється основою лікарського висновку.
На відміну від описової частини в патолого-анатомічному діагнозі не
описують органи, а називають спеціальними термінами (“некроз печінки”,
“білковий нефроз”, “катаральний ентерит”” та ін.) патології, які були
виявлені в органах.
Приклади опису патологічних змін в
патолого-анатомічному діагнозі.
Печінка – збільшена в розмірі, капсула напружена, краї притуплені,
в’ялої консистенції, сіро-коричневого кольору, поверхня розрізу сухувата,
мутнувата, малюнок часток стертий. У патолого-анатомічному діагнозі буде
записано під одним з пунктів: “Білковий гепатоз”.
Шлунок – заповнений рідкими кормовими масами сіро-жовтого
кольору. Кормові маси складаються з подрібнених концентрованих кормів із
домішками грубих і соковитих. Слизова оболонка сірого кольору, в ділянці
дна шлунку – сіро-червоного, потовщена, зібрана в численні складки, які
розправляються, складки також потовщені, поверхня вкрита густим сірим
слизом – патолого-анатомічний діагноз – “Хронічний катаральний
гіпертрофічний гастрит”.
Патолого-анатомічний діагноз повинний бути повним, точним, із
короткими, конкретними спеціальними формулюваннями патологічних змін.
Приклади патолого-анатомічного діагнозу
(викладені за нозологічними принципами):
14
Гостра тимпанія рубця у корови:
1.
Здуття рубця газами.
2.
Перерозподіл крові: компресивна анемія печінки, селезінки, очеревини;
гостра венозна гіперемія зовнішніх слизових оболонок (ціаноз),
підшкірної клітковини, м’язів передньої частини тулуба; переповнення
кров’ю яремних вен.
3.
Ознаки асфіксії: гостра венозна гіперемія і набряк легень, рідка або легко
зсіла темно-червона кров, гостре розширення і переповнення кров’ю
правої половини серця (асфіксичне серце), краплинні та плямисті
крововиливи під слизовою оболонкою трахеї, бронхів, під плеврою та
епікардом.
Класична чума свиней (віремічна форма):
1.
Геморагічний діатез.
2.
Геморагічний лімфонодуліт з мармуровістю на поверхні розрізу
лімфовузлів.
3.
Інфаркти селезінки.
4.
Білковий міокардоз, гепатоз, нефроз.
5.
Гострий катаральний або крупозно-геморагічний гастроентерит.
6.
Катарально-гнійний кон’юнктивіт.
7.
Загальна анемія.
8.
Негнійний лімфоцитарний енцефаломієліт.
Під час патолого-анатомічного дослідження трупу тварини знаходять
різноманітні патологічні і посмертні зміни, які потрібно диференціювати,
щоб встановити причину смерті.
Посмертні зміни розвиваються після смерті: вони є результатом
трупного аутолізу, гниття, посмертного зсідання крові. Під час аналізу
кожного смертельного випадку формулювання патолого-анатомічного
діагнозу необхідно виділяти такі
причинні фактори:
1.
Основні і неосновні;
2.
Специфічні і неспецифічні;
3.
Безпосередні;
4.
Зовнішні і внутрішні.
Прийнятий нозологічний принцип конструкції патолого-анатомічного
діагнозу дозволяє з’ясувати етіологію, патогенез хвороби, зрозуміти і логічно
обґрунтувати різноманіття явищ, знайдених у загиблої тварини.
Патолого-анатомічний діагноз більш складний, ніж клінічний, оскільки
складається із сукупності патологічних змін, які знаходять під час розтину і
дослідження трупу тварини, підтверджує, уточнює та розширює клінічний
діагноз.
ДОДАТКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ.
Додаткові дослідження проводяться в тих випадках, коли за клінічними
ознаками та результатами патолого-анатомічного розтину трупу тварини не
можна зробити висновок про причину її загибелі, тобто встановити точний
діагноз. Для цього проводять додаткові лабораторні дослідження. З цією
метою відбирають матеріал згідно з правилами і студент повинен заповнити
15
супровідний документ, форма якого наведена в додатку №2. Результати
досліджень гістопатологічних, гістохімічних, бактеріологічних, біопроби)
записуються в протокол розтину, вказавши номер експертизи, назву
установи, що проводила досліди. При відсутності результатів конкретизують
які дослідження необхідно провести для уточнення або підтвердження
патолого-анатомічного діагнозу.
ПАТОЛОГО-АНАТОМІЧНИЙ ВИСНОВОК.
Патолого-анатомічний висновок
– це найбільш відповідальна
частина протоколу і є підсумком проведеного дослідження трупу тварини що
загинула, пункт заключної частини протоколу розтину, де зроблений
висновок про причину смерті, етіологічного і патогенетичного взаємозв’язку
встановлених хвороб і патологічних змін. Висновок складають на підставі
патолого-анатомічного
діагнозу,
анамнестичних,
клінічних
і
епізоотологічних даних і результатів лабораторних досліджень. Патолого-
анатомічний висновок повинен носити нозологічний характер, тобто
пишеться назва хвороби (пастерельоз, чума, гостра тимпанія рубця,
білом’язова хвороба тощо). У висновку слід зіставити клінічний і патолого-
анатомічний діагнози. У висновку повинні бути зазначені: основне
захворювання, його ускладнення і супутні хвороби і механізм смерті
тварини.
ОСНОВНА ХВОРОБА
–
хвороба, яка безпосередньо сама по собі або через
ускладнення обумовила загибель тварини. Зрозуміло, що основним
захворюванням може бути тільки самостійна нозологічна форма: певні
інфекції, інвазійні або незаразні хвороби (сальмонельоз, туберкульоз, мікози,
мікотоксикози, гастрит, нефрит та ін.). Не завжди на розтині легко визначити
основне захворювання, оскільки знаходять не одне, а два і більше
захворювань, котрі стали причиною смерті, тобто виявляються комбінації.
Наприклад: чума і сальмонельоз, чума і пастерельоз тощо. Такі
комбінації можуть бути у двох випадках: конкуруючими і поєднаними.
КОНКУРУЮЧИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ
називають таку комбінацію з двох
хвороб (нозологічних одиниць), які одночасно спостерігаються у тварини що
загинула і кожна окремо сама собою, через її патогенетичне ускладнення
може зумовити смерть. Така комбінація ускладнює перебіг хвороби і
прискорює завершення хворобливого стану. Комбінація конкуруючих
захворювань прирівнюється до основних захворювань.
Наприклад: Ауески і еймеріоз, чума і паратиф.
ПОЄДНАНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ
називають комбінацію з двох
нозологічних форм, як і кожна окремо не є смертельними, а поєднавшись у
часі, викликають смерть тварини (голодування, вплив холоду та ін.).
Поєднані захворювання – це різні за етіологією, патогенезом
нозологічні одиниці, які поєднуючись у часі, що призводить до появи якісно
нових етапів – патологічних процесів, що іноді проявляється ускладненнями
або одним ускладненням.