Колір свіжої породи безбарвний, на повітрі вона окиснюється і набуває спочатку синього, зеленого, а потім бурого кольору.

Застосовують для виготовлення компостів, а також як синю фарбу.

Поклади є в Керченському залізорудному районі, Московській облас­ті (Росія), в Білорусі, на Таманському півострові (Північний Кавказ).

Манганові породи

Найпоширенішими представниками манганових порід є піролю-зит і псиломелан.

Піролюзит — мономінеральна порода, що складається з одно­йменного мінералу МnО₂ з домішками Fe₂О₃, SiO₂.

Відкладається в зоні вивітрювання з інших манганових мінера­лів і в морях за допомогою бактерій. Будова прихованокристалічна. Часто залягає разом з псиломеланом у ви­гляді оолітів, конкрецій, землистих мас, натічних утворень.

Піролюзит і псиломелан мають чорний колір із синьою мінливістю.

Блиск матовий, рідше напівметалічний, металічний.

Ці породи — найважливіші манганові руди, використовують для виготовлення манганових мікродобрив (агроруда), в медицині, техніці.

Відомі поклади в Україні (Нікопольське родовище, м. Марга­нець), на Закавказзі, Уралі.

Органогенні осадові породи

Утворюються внаслідок життєдіяльності живих організмів і складаються переважно з їхніх решток.

Залежно від горючості органогенні породи поділяють на біоліти (негорючі) та каустобіоліти (горючі).

У свою чергу, серед біолітів розрізняють:

• карбонатні (вапняки-черепашники, фузулінові вапняки, крейда);

• кременисті (діатоміт, кізельгур); >- фосфатні (фосфорит).

Органічні вапняки — мономінеральні породи, які складаються з черепашок молюсків та інших скелетних частин тваринних орга­нізмів (зоогенні) або з водоростей (фітогенні). Органічні вапняки називають за тими організмами, з яких вони складені, наприклад: коралові, моховаткові, брахіоподові, гастроподові, фузулінові, нуму­літові тощо.

Вапняки, в яких добре збереглися стулки черепашок молюсків, називають вапняками-черепашниками (рис. 11), а ті, що скла­даються з їхніх уламків — детритусовими.

Структура органічних вапняків біо­генна детритусова.

Текстура зцементована.

Колір білий з відтінками.

Форма залягання — пласти потужніс­тю в декілька десятків метрів.

Породи .м'які, легко дряпаються ножем. Реагують з НС1.

У зв'язку з великою пористістю порід в їх товщі інколи циркулюють підземні води, які розчиняють карбонати, внаслідок чого в породах утворюються порожнини, печери.

Поклади органічних вапняків знаходяться на узбережжях Чор­ного, Азовського, Каспійського морів, у Криму, на Уралі.

Різновидом вапняків вважають крейду, яка складається з чере­пашок мікроскопічних організмів — форамініфер і вапнякових во­доростей — коколітофорид, змішаних із порошкоподібним кальци­том і мулом.

Порода утворилась у крейдяний період.

Це землиста, м'яка (твердість 1) порода, легко розтирається між пальцями, забруднює руки.

---

Колір білий, жовтуватий, сіруватий, зеленкуватий. Бурхливо ре­агує з НС1.

Форма залягання — пласти великої потужності.

Застосовують крейду для виробництва цементу, в скляній, гу­мовій, паперовій, фармацевтичній промисловості, для писання на дошці, як хімічний меліорант на кислих ґрунтах.

Рис. 4.11. Вапняк-черепашник

Поклади крейди є в Україні, в Курській, Бєлгородській, Вороне­зькій областях Росії, в Поволжі.

Кременисті органогенні породи — це дрібнозернисті або по­ристі відклади. Вони утворилися внаслідок скупчення скелетів мік­роорганізмів, які складаються з опалу, халцедону, кварцу, домішок піску, глини, глауконіту і карбонату кальцію. Представниками цих порід є діатоміт, кізельгур, трепел, опока. Останні дві породи мають змішане (біогенно-хімічне) походження.

Діатоміти і радіолярити складаються з мікроскопічних, не­помітних оком скелетних решток діатомових водоростей і радіоля­рій, уламки яких складаються з опалу.

Структура порід біогенна детритусова.

Текстура пориста, слабко зцементована, липне до язика.

Колір білуватий.

Порода досить пухка, схожа на крейду (але не «кипить» під дією НС1). Дуже легка (щільність 0,40 - 0,85 г/см³).

Погано проводить тепло і звук, вогне- та кислототривка.

Застосовують для тепло- і звукоізоляції, як будівельний матері­ал, наповнювач і поглинач, для виготовлення динаміту, фільтру­вання і шліфування.

Поклади відкрито в Поволжі (Росія), Грузії, Донбасі (Україна).

Кізельгур (інфузорне борошно) має такий самий склад, як і діатоміт.

Це борошниста пухка (не зцементована) за структурою маса. На­гадує крейду, але не «кипить» під дією НС1.

Утворення породи відбувається досі в озерах, на деяких морських узбережжях.

Трепел складається з мікроскопічних зерен опалу, спікул губок, черепашок радіолярій з домішками піску і глини, скріплених опа­ловим цементом.

За зовнішніми ознаками, мінеральним складом і властивостями подібний до діатоміту.

Порода дуже легка (щільність 0,8- 1,4 г/см³), інтенсивно вбирає воду, м'яка, забруднює руки.

Родовища трепелу серед крейдяних і третинних покладів є в Україні, Курській, Орловській, Смоленській областях Росії.

Опока — порода за складом близька до трепелу, але різниться більшими зцементованістю, твердістю (але дряпається ножем) і ра­ковистим зламом. Дуже легка (щільність 1,1-1,8 г/см³), оскільки пориста.

Порода складена опалом, має домішки кварцу, глини, спікул і радіолярій, зцементованих кремнеземом. Деякі різновиди опоки збагачені карбонатами.

Колір від ясно-сірого іноді до чорного. Від удару розколюється із дзвоном на гострокутні уламки.

Опока, вірогідно, є продуктом перетворення діатомітів і трепелу. Вона легко вивітрюється з утворенням гострокутних уламків. Поклади є в Поволжі, Сибіру, на Уралі.

Каустобіоліти

Назва походить від грецьких слів ǽαύστός — горючий, βίος— життя і ...літ.

---

Вуглеводисті породи поділяють на різновиди:

• тверді (торф, сапропель, вугілля, горючі сланці, бурштин тощо);

• рідкі (нафта);

• газоподібні (горючі гази).

Тверді каустобіоліти формуються в дві стадії: І стадія — утворен­ня торфу із розсипних решток; II стадія — під товщею порід торф перетворюється спочатку на буре, а далі — на кам'яне вугілля й ан­трацит.

Торф — бура або темна пухка пориста маса, що складається з напіврозкладених рослинних решток (листя, стебел, коріння, дере­вини, моху). Сухий торф містить до 60 % вуглецю і 34 % азоту. Цей матеріал звуглений і збагачений гумусовими речовинами. Залягає шарами і лінзами завтовшки до 15 м. Утворюється в болотах за уча­стю анаеробних бактерій. За типами боліт торфи поділяють на ни­зинні, верхові і перехідні. Торфи низинних боліт мають високі сту­пінь розкладання рослинних решток і зольність, реакцію близьку до нейтральної, містять значні потенційні запаси азоту та інших еле­ментів живлення. Торфи верхових боліт мають низькі ступінь роз­кладання і зольність, високу кислотність, дуже гігроскопічні, забар­влені в бурі і світло-бурі тони.

Використовують як місцеве паливо, будівельний та ізоляційний матеріал, органічне добриво. З низинних і перехідних торфів готу­ють компости (з гноєм і мінеральними добривами), верхові торфи застосовують як підстилку для сільськогосподарських тварин.

Поклади торфу є в Архангельській області, під Санкт-Петербур­гом, в Карелії, Білорусі, Україні (Полісся).

Сапропель (гнилий мул) утворюється з перегнилих водоростей і планктону на дні стоячих прісних водойм. Згодом він змішується з донними осадами. Накопичується в процесі перетворення озера на болото, тому часто підстилає шари торфу. Товща їх невелика (мен­ша за 30 м).

Внаслідок перегонки він перетворюється на рідке паливо, дьо­готь. Використовують для одержання газу, коксу, смоли, як лікува­льну грязь, органічне добриво.

Вугілля утворюється з наземних дерев'янистих рослин (гумусове вугілля) та із сапропелю (сапропелеве вугілля). Воно складається з органічної маси з домішками кварцу, глини, піриту, гіпсу. Залежно від кількості вуглецю розрізняють буре, сапропелеве, кам'яне вугіл­ля та антрацит.

Буре вугілля — проміжний продукт між торфом і кам'яним ву­гіллям. Містить близько 70 % вуглецю. Буро-чорного кольору, щіль­ність 0,8 - 1,8 г/см³, злам землистий, блиск матовий, риска бура.

Кам'яне вугілля утворюється з бурого. Вміст вуглецю 85 - 90 %. Колір чорний, має шарувату будову. Щільніше за буре вугілля (бли­зько 1,3 г/см³), злам землистий, блиск матовий або блискучий, риска чорна (забруднює руки).

Антрацит — остання стадія перетворення вугілля. Вміст вугле­цю 95 - 97 %. Колір чорний із сильним напівметалічним блиском, злам нерівний, раковистий, рук не забруднює, щільність 2,0 - 2,5 г/см³.

Вугілля залягає пластами і лінзами. З кам'яного вугілля виготов­ляють кокс, рідке паливо, світильний газ, під час коксування одер­жують ще кам'яновугільну смолу. Переробкою смоли отримують анілінові фарби, бензол, нафталін. Вугілля і всі ці продукти вико­ристовують у народному господарстві і в побуті як паливо і сирови­ну для хімічної промисловості.

---

Поклади є в Донбасі, Кузбасі, Черембасі. Горючі сланці — темно-сірі або бурі тонкошаруваті породи змішаного уламкового та органогенного походження. Утворюються на дні водойм у разі одночасного осадження органічних речовин (до 20 - 60 %) і глинистих або вапняково-глинистих часточок. Ці орга­нічні речовини перебувають у початковій стадії анаеробного роз­кладання, їх називають бітумами. Під час горіння породи поши­рюється запах бітуму. Використовують їх як сировину для хімічної промисловості для отримання летких речовин.

Поклади є в Естонії, під Санкт-Петербургом, у Середньому По­волжі.

Бурштин — аморфна маса з механічними домішками і вкрапленням бульбашок газу, часточок рослин, комах. Це викопна смола хвойних порід дерев палеогенового періоду. Колір жовтий, бурий, червонуватий, рідше — зелений, фіолетовий. Блиск смолис­тий, злам раковистий, твердість 2,0-2,5, щільність 1,0—1,1 г/см³. Трапляється у формі краплин, сталактитів.

Застосовують для виготовлення бурштинової кислоти, лаків, як електроізолятор у фізичних приладах, в ювелірній справі.

Родовища є на узбережжі Балтійського і Білого морів, у пониззі Єнісею, в околицях Києва у палеогенових відкладах.

Нафта — рідкий оліїстий мінерал із характерним запахом. Щільність 0,76 - 1,0 г/см³. Це суміш рідких і газоподібних вуглевод­нів (парафінового ряду, нафтенового та бензольного). Розрізняють нафту парафінову (видобувають у Грозному, на півострові Челекан) і нафтенову (в Баку).

Нафта складається з 85 % вуглецю, 12 % водню, 1 - 3 % азоту, кисню, сірки тощо. Колір — від темно-бурого (важкі різновиди) до жовтуватого (легкі різновиди). Нафта залягає в земній корі так са­мо, як і вода. Вона просочує пористі породи (піски, пісковики, вап­няки) й утворює нафтоносні горизонти. Під тиском газів вона може виходити на денну поверхню у вигляді фонтанів.

Нафта має органічне походження, тобто утворилася внаслідок розкладання відмерлих рослинних і тваринних організмів у гли­бинних шарах Землі в умовах високих тиску і температури. Згідно із сапропелевою теорією (за акад. І.М. Губіним), нафта утворилася із сапропелю (гнилого мулу), що виник на дні водойм із решток водо­ростей і планктонових тварин. У сапропелевому горизонті нафта в корінному заляганні, але під дією тиску і температури вона мігрує у верхні горизонти, де накопичується в колекторах (пористих поро­дах).

Нафту використовують як паливо і сировину для хімічної про­мисловості, для отримання бензину, гасу, мазуту, мастил, нафтового коксу тощо.

Поклади розвідано в Баку, Грозному, Майкопі, на півострові Че­лекан, у Поволжі, Приураллі, Башкортостані, Україні, на Сахаліні, у Західному Сибіру (Тюмень).

Асфальт (гірська смола) — тверда зв'язна порода. Це суміш окиснених вуглеводнів. Щільність 1,0—1,2 г/см³- Темно-бурого і чорного кольору, з великораковистим зламом, із запахом нафти. Блиск слюдистий, плавиться за 50 - 60 °С. Утворюється з нафти нафтенового ряду. Він насичує пісковики, мергелі, вапняки. Утворює асфальтові озера, натеки, покриви.

---

Застосовують для асфальтування шляхів та виготовлення ла­ків.

Поклади є в Поволжі (Сизрань), на Кавказі (Гагра, Батумі), в Криму, Казахстані, на Сахаліні.

Озокерит (гірський віск) — темно-бура, коричнева маса, схожа на віск, із запахом нафти. Щільність 0,80-0,97 г/см³. Це продукт висихання нафти парафінового ряду. Температура плавлення 50 - 100 °С. Залягає пластами, виповнює тріщини в породах, пронизує пористі породи.

Застосовують для виготовлення штучного воску, просочування тканин для гідроізоляції, в медицині.

Поклади є на півострові Челекан, в Україні (Львівська область).

Горючі гази виходять з надр Землі по тріщинах. Головна їх складова частина — метан. Трапляються в нафтоносних областях.

Застосовують як паливо і хімічну сировину.

Родовища: Дашавське і Шебелинське (Україна), Ставропольське і Березівське (Росія), Газлінське (Узбекистан), Карадазьке (Туркме­нія), в Західному Сибіру.

Питання для контролю.

• Які загальні властивості осадових порід?

• Назвіть сфери використання осадових порід.

• Дайте характеристику осадових порід.

---

Смотрите также файлы

• 1.docx

• zvit.docx

• методика лаб_2.docx

• Документ Microsoft Office Word.docx

• Охорона праці диплом.docx