Піщані породи (псаміти) мають роз­мір уламків 2,0 - 0,05 мм. Розсипчасті уламки називають пісками, зцементовані — пісковиками.

За розміром уламків піски і пісковики поділяють на:

• грубозернисті — зерна розміром 2,00 - 1,00 мм;

• великозернисті — 1,00 - 0,50 мм;

• середньозернисті — 0,50 - 0,25 мм;

• дрібнозернисті — 0,25 - 0,10 mm;

• тонкозернисті — 0,10 - 0,05 mm.

За походженням розрізняють піски:

• алювіальні;

• флювіогляціальні;

• морські (зерна видовжені);

• еолові (зерна обкатані);

• озерні.

За мінеральним складом виділяють піски і пісковики:

• кварцові — складені з кварцу з домішкою польових шпатів, слюди, глауконіту тощо;

• глауконітові — зеленкуватого відтінку внаслідок вмісту 20 -40 % глауконіту, 60 - 80 % кварцу, слюди тощо;

• залізисті — зерна кварцу вкриті або зцементовані бурим залі­зняком;

• магнетитові — складаються з магнетиту;

• аркозові — складаються з кварцу і польових шпатів;

• слюдисті — переважають слюди;

• роговообманкові — переважає рогова обманка.

Піски і пісковики досить поширені на земній поверхні. З їх родо­вищами пов'язані розсипища золота, платини, алмазів, магнетиту.

Пилуваті породи (алеврити) — складаються з уламків розміром 0,05-0,01 (0,005) мм. Із континентальних відкладів до алевритів належать лес, лесоподібні суглинки, делювіальні, алювіальні суг­линки; з морських — піскуваті глини. Алевритами можна вважати також деякі озерні стрічкові глини, морські мули континентального схилу, моренні суглинки.

Лес — порода сіро-палевого або бурувато-палевого кольору, од­норідна за гранулометричним складом (пилувата), пухка (щільність 2,5 — 2,8 г/см³), пориста (до 59 %), карбонатна (до ЗО % дисперсного кальциту у вигляді трубочок, цвілі, плям, білозірки, конкрецій), до­бре розтирається пальцями в порошок. Це полімінеральна порода, яка складається з кварцу (50 - 90 %), карбонатів, глинистих міне­ралів (каолініту, монтморилоніту, гідрослюд) тощо. Під дією 10%-го розчину НС1 бурхливо кипить, просідає при зволоженні, утворює багатометрові вертикальні урвища (велике зчеплення часточок), шаруватість відсутня, легко розмивається водою (ерозійно небез­печна).

За походженням леси можуть бути еоловими (частіше), пролюві­альними, делювіальними тощо. Це четвертинні породи.

Леси займають до 17 % території СНД, поширені майже на всій території України, в Європейській частині Росії, Середній Азії, на півдні Сибіру.

Лесоподібні суглинки менш однорідні за розміром часточок, ніж леси. Вони іноді шаруваті, менш пористі, часто безкарбонатні, утворюються внаслідок перевідкладання лесу або вивітрювання ін­ших гірських порід.

Через вищезазначені ознаки леси і лесоподібні суглинки є найпридатнішими ґрунтотворними породами. На них сформувалися найродючіші ґрунти — чорноземи, а також сірі опідзолені, кашта­нові ґрунти, сіроземи.

---

Зцементовані пилуваті породи називають алевритами. Вони мають тонкошарувату будову, у воді не розмокають. До них нале­жать так звані кам'яні леси, поліміктові алеврити Приуралля.

Глинисті осадові породи (пеліти)

Глинисті породи (пеліти) найпоширеніша (60 - 80 %) група оса­дових порід. Вони складаються з дрібних часточок розміром менше 0,01 (0,005) мм, причому до 30 % часточок мають діаметр менше 0,001 мм.

Шляхи утворення глин:

• хімічне вивітрювання (гідроліз) алюмосилікатів магматичного походження (частіше);

• коагуляція колоїдних розчинів;

• механічне подрібнення первинних мінералів (польові шпати, кварц, слюда тощо) до часточок колоїдних розмірів.

Мінеральний склад. До складу глин входять:

• глинисті мінерали груп каолініту, монтморилоніту і гідрослюд (вони головні у складі глин);

• неглинисті мінерали, які виникли одночасно з глинистими мінералами — кварц, опал, халцедон, оксиди і гідроксиди заліза, кальцит, сидерит, доломіт, пірит, фосфорит;

• дрібні уламки первинних мінералів — первинний кварц, польові шпати, слюди.

За мінеральним складом глини бувають:

• мономінеральні — каолінові (складаються з каолініту) і бен­тонітові (складаються з монтморилоніту); вони трапляються віднос­но рідко;

• полімінеральні — трапляються частіше (моренні, стрічкові глини — гідрослюдисті глини).

За походженням глини поділяють на:

• справжні, або залишкові (елювіальні), — утворюються внаслі­док фізичного і хімічного вивітрювання магматичних, метаморфіч­них та осадових порід на місці їх залягання; до них належать као­лінові, монтморилонітові глини, боксити, латерити;

• перевідкладені (водно-осадові) — утворюються в результаті пе­ревідкладання водою первинних (залишкових) глин.

За місцем утворення глини поділяють на:

• морські (переважно монтморилоніт, глауконіт);

• континентальні (каолініт, гідрослюди).

За ступенем цементації глинисті породи поділяють на:

• глини, що легко розмокають;

• аргіліти — щільні породи, глинисті часточки в них зцементо­вані гідратом кремнезему.

Структура глинистих порід — глиниста дрібнокристалічна (кристали колоїдного розміру).

Текстура пухка (у глин) або зцементована (в аргілітів).

Характерні ознаки глин. У сухому стані глини мають вигляд щільної маси, легко розтираються між пальцями в порошок, жирні на дотик, дряпаються нігтем (твердість 1). Пластичні глини мають жирний або шовковистий блиск. У непластичних глин злам рівний або раковистий, блиск матовий. Глини з великим вмістом піщаних і алевритових фракцій мають землистий злам. При диханні на глину з'являється характерний «глинистий» запах, при дотику до глини язиком вона липне до нього. Глини дуже вбирають воду. У вологому стані вони в'язкі, пластичні, перетворюються на тістоподібну масу, якій можна надати будь-якої форми. Змочені глини скочуються в тонкий шнур. При висиханні маса твердішає, але не втрачає нада-г ної форми. Деякі глини (монтморилонітові) під час зволоження на­бухають, а в процесі висихання зменшуються в об'ємі. Каолінові глини в разі зволоження не набухають.

---

Глини мають високу капілярність, водонепроникні, тому утво­рюють водонепроникні шари. Глини вогнетривкі, під час випалю­вання спікаються в черепок, який не розмокає у воді. Деякі глини мають високу адсорбційну здатність (вбирають колоїдні речовини, катіони, олії, барвники).

Колір глин різноманітний (бурий, білий, сірий, зелений). Він за­лежить від мінерального складу кольорових домішок (оксиди заліза і мангану, органічні речовини, глауконіт).

Форми залягання глин — лінзи, шари, іноді безформні тіла. У •_; Чкорі вивітрювання глини формують самостійні шаруваті товщі або їх відклади чергуються з товщами піску чи іншими осадовими поро­дами.

Каоліни — це мономінеральна порода, що складається з каолі­ніту. У первинному каоліні є кварц, слюда та інші мінерали. Каолін у разі перевідкладання втрачає ці мінерали, тому його називають вторинним.

Це континентальні відклади. Утворюються в процесі гідролізу алюмосилікатів в умовах вологого тропічного і субтропічного кліма­ту в кислому середовищі.

Колір білий, світло-сірий, жовтуватий.

Дуже м'які, жирні на дотик, блиск шовковистий.

Застосовують каолін у фарфоро-фаянсовій, гумовій, паперовій, косметичній, миловарній промисловості, для виготовлення вогне­тривкої цегли.

Поклади каолінових глин знаходяться на Уралі, в Московській області, в Україні (Глухівці, Турбів, Пологи, Часів Яр).

Монтморилонітові глини називають бентонітовими, або ви-білювальними. Це мономінеральна порода, яка складається з монт­морилоніту НгАквіЛіг-пИгО, бейделіту, інколи нонтроніту.

Утворюються з вулканічного попелу на дні морів, а також у кон­тинентальних умовах внаслідок гідролізу основних магматичних порід у лужному середовищі, чим різняться від каолінових глин. На відміну від каолінових глин вони, як правило, непластичні, під час поглинання води сильно набухають. Вони м'які, але твердіші за ка­олінові глини. Особливістю цих глин є висока вбирна здатність, тому їх використовують для очищення тканин, нафтопродуктів. Мають блакитний і зеленкуватий відтінки. Темнозабарвлені вибі-лювальні глини називають гумбрином (є в Закавказзі). Вони жирні на дотик, у вологому стані мають вощаний блиск, набухають, мають високу адсорбційну здатність. Використовують їх для очищення на­фтопродуктів.

Поклади є в Криму, Грузії, Середній Азії, на Північному Кавказі, в Сибіру.

Бентоніти — зеленкуватий або жовтуватий різновид монтмори-лонітових глинистих порід. Жадібні до поглинання води, швидко набухають, утворюючи в'язку драглисту масу. Використовують для знежирення, для формувальних сумішей у ливарній справі, для ви­готовлення глинистих розчинів при свердлінні.

Поклади є в Грузії, Азербайджані, Середній Азії.

Перевідкладені глини (водно-осадові) належать до полімі-неральних порід. За походженням їх поділяють на континентально-алювіальні, делювіальні, моренні, озерні, морські (мілко- і глибоко­водні).

---

Чисті водно-осадові глини називають жирними, а ті, що мають значну домішку піску й уламкових часточок — пісними.

Пісні глини зі збільшенням у них вмісту піску переходять у гли­нисті піски, а коли вони містять карбонат кальцію, то належать до вапняних (мергелистих) глин. Останні зі збільшенням кількості ка­рбонату кальцію переходять у мергель.

Моренні глини — мають льодовикове походження. У товщі по­роди трапляються гравій, валуни магматичних порід.

Колір червоно-бурий, жовто-бурий, блакитно-бурий.

На них формуються підзолисті та дерново-гадзолисті, часто огле-єні ґрунти, а також болотні ґрунти.

Стрічкові глини мають озерне походження.Тонка шаруватість внаслідок чергування глинистих і піщаних шарів.

Моренні і стрічкові глини належать до гідрослюдистих глин (пе­реважають гідрослюди).

Кембрійські глини утворилися на дні стародавнього Кембрій­ського моря. Вони засолені, мають сірувато-білий колір, дуже плас­тичні.

Перевідкладені глини значно поширені у природі. Це ґрунтотво­рні породи, на яких формуються ґрунти важкого гранулометричного складу. Вони часто оглеені. В умовах пересіченого рельєфу глинисті породи часто зумовлюють виникнення пливунів і зсувів.

Більшість полімінеральних глин використовують у цегельній промисловості і гончарному виробництві.

Аргіліти — тверді, щільні глинисті породи.

Утворилися внаслідок дегідратації, ущільнення та цементації глин. Вони втратили здатність вбирати воду, розмокати. У них від­сутні пластичність та вбирна здатність.

Колір темно-сірий до чорного, зеленкувато-сірий.

Аргілітами можна вважати глинисті сланці.

У процесі вивітрювання аргіліти спочатку перетворюються на тонкоплитчасті уламки, а потім — на глинисту масу.

Змішані породи

До змішаних порід належать супіски та суглинки. Вони складаються з піску, пилу і глин у різних співвідношеннях. За походжен­ням їх поділяють на льодовикові (моренні), флювіогляціальні, де­лювіальні, алювіальні. Всі вони є ґрунтотворними породами.

Супіски складаються переважно з піску і пилу і лише 10 - 20 % маси припадає на глинисті часточки. До їх складу переважно вхо­дить кварц, є польові шпати, слюди, оксиди заліза.

Колір бурий з червонуватим або палевим відтінком. Добре водо-| проникні, мають низьку вологоємність, непластичні.

Моренні супіски містять багато гравію, валунів. Вони несортова-ні, нешаруваті.

Делювіальні та алювіальні супіски добре відсортовані, шаруваті.

Суглинки містять значну кількість глинистих часточок (20-60 %). Крім первинних мінералів (кварцу, польових шпатів, слюд) у них багато вторинних мінералів (глинистих, лимоніту, бокситів, фосфориту, кальциту та ін.).

Колір бурий, червоно-бурий.

Добре утримують воду, слабкопластичні. Моренні суглинки не-сортовані за розміром часточок, містять гравій, валуни, нешаруваті.

---

В Україні моренні супіски і суглинки поширені на Поліссі. На них формуються дерново-підзолисті ґрунти з відносно низьким рів­нем родючості.

У північній частині лісової зони (поза межами України) на цих породах утворюються низькородючі підзоли.

На алювіальних супісках і суглинках формуються лучні ґрунти.

Хемогенні осадові породи Хемогенні породи за походженням можуть бути морськими (пе­реважно) і континентальними.

Хемогенні породи утворюються внаслідок:

• випадання в осад з водних розчинів розчинених сполук;

• коагуляції колоїдних розчинів;

• перебігу хімічних реакцій у земній корі;

• хімічних реакцій, що відбуваються за участю живих організ­мів;

• концентрування сполук у тілах і скелетах організмів.

Розчинені сполуки випадають з розчинів в осад у певній послідо­вності — в порядку збільшення їх розчинності: спочатку гідроксиди алюмінію, заліза, мангану, силіцію (малорозчинні), потім фосфати і карбонати кальцію і магнію (середньорозчинні), далі сульфати, останніми — хлориди натрію і калію (добре розчинні у воді).

За хімічним складом хемогенні породи поділяють на:

• карбонатні (вапняки, доломіти, вапнякові туфи, мергелі);

• кременисті (кременисті туфи, гейзерити, трепел, опоки, кре­мені, яшми);

• залізисті (лимоніт у вигляді бурого залізняку і залізної вохри);

• а літові (боксити);

• галоїдні (кам'яна сіль, сильвін, сильвініт, каїніт, карналіт);

• сульфатні (мірабіліт, гіпс, ангідрит, барит);

• фосфатні (фосфорити, вівіаніт);

• манганові(піролюзит, псиломелан).

Серед них переважають зцементовані породи.

Карбонатні породи

На карбонатні породи припадає 14 % осадової оболонки Землі. Вони складаються в основному з кальциту. Крім того, в них є домі­шки піщано-пилуватого матеріалу, глини, кремнезему, доломіту.

Вапняки зі збільшеним вмістом домішок (25 — 75 %) називають мергелями, зі збільшеним вмістом піску — піщаними вапняками і вапняковими пісковиками, а з домішками кремнезему — кремени­стими.

За походженням вапняки бувають органічні (зоогенні і фітогенні) та хімічні (оолітові вапняки, вапняні туфи, натіч­ні утворення).

Колір вапняків білий або з відтінками.

Рис. 10. Оолітовий вапняк

Вапняки хімічного походження — мономінеральні породи, що складаються з кальциту.

Структура частіше кристалічна.

Текстура масивна, рідше пориста, ніздрювата (у травертину).

Породи утворюються внаслідок осадження карбонатів із водних розчинів морів, озер, підземних вод. Вони дуже «киплять» від дією 10%-го розчину НС1. Трапляються рідше, ніж органічні вапняки.

Оолітові вапняки (рис. 10) ма­ють хімічне походження, приховано-кристалічну будову. Це скупчення ку­лястих вапняних утворів — оолітів, що мають концентричну або радіально-дроменеву будову, які скріплені каль­цієвим цементом («ікряний» або «горо­ховий» камінь). Утворюються в теплих морях, де вода перебуває в русі. Рух води сприяє виділенню СО₂ в повітря, а це, в свою чергу, викликає осадження СаСОз. Ці породи залягають у вигляді пластів.

---

Смотрите также файлы

• 1.docx

• zvit.docx

• методика лаб_2.docx

• Документ Microsoft Office Word.docx

• Охорона праці диплом.docx