Не одне сторіччя економічна динаміка була і є об’єктом наукових досліджень. Тривалий час головним напрямом в її вивченні було виявлення факторів та структурних складових економічного зростання. При цьому розгляд економічних процесів здійснювався відокремлено від розгляду інших процесів соціально-економічного розвитку та характеристик середовища, в якому розгортається взаємодія багатьох економічних факторів. Це зумовило абстрактність і практичну неефективність таких підходів [11, с.174].

Існування будь-якої економічної системи має суперечливий характер. Вона функціонує як єдиний механізм і водночас не існує самостійно, оскільки знаходиться у взаємодії з іншими об’єктами. Таким чином, якісний стан системи, з одного боку, змінюється під впливом внутрішніх змін, а з другого, – знаходиться під впливом зовнішніх чинників. Тому якісна характеристика об’єкта є єдністю внутрішніх і зовнішніх чинників. Якщо ми розуміємо якість як єдність елементів і структури, то це дозволяє знайти об’єктивне обґрунтування різноманіття існуючих конкретних станів системи, а також розкрити механізм переході системи від одного стану до іншого.

Виходячи із законів розвитку системи, можна виділити два напрями розвитку структури економічної системи:

• кількісний розвиток – розширення та більш ефективне використання виробничого потенціалу системи (результат – зростання обсягів виробництва та реалізації продукції);

• якісний розвиток – активізація використання елементів стратегічного потенціалу, досягнення якісно нового стану економічної системи (результат – досягнення конкурентних переваг на довгострокову перспективу) [14, с.40].

Розробка стратегії розвитку дає можливість пізнати і зрозуміти шляхи, методи та джерела економічного зростання. В умовах подальшого економічного розвитку та запобігання кризовим процесам потребують свого вирішення і надзвичайно гострі проблеми структурного оновлення економіки. Структурна реформованість, низька конкурентоспроможність виробів, монополізація виробництва й обігу, криза виробництва були притаманні українській економіці ще за часів адміністративно-командної системи. За роки реформ ситуація не лише не поліпшилася, а й значною мірою ускладнилася – всебічний розвиток торгівлі та занепад промислових підприємств. Найважливішими цілями на цьому етапі є: реорганізація виробництва, в тому числі шляхом ліквідації неефективних ланок, заміна фізично та морально застарілих основних фондів, залучення технічних нововведень, випуск нової продукції.

Крім того, необхідно враховувати, що кожна країна має власні стандарти темпів економічного зростання. Так, для розвинутих індустріальних країн Заходу самодостатнім у довгостроковому плані є зростання на рівні 2 – 4 %. Одні вітчизняні економісти дотримуються так званої інерційної моделі розвитку, за якої для входження економіки в етап сталого розвитку необхідно підтримувати 2 – 4 % зростання, а інші – теорії інтенсивного зростання, згідно з якою темпи економічного зростання мають бути в кілька разів вищі.

---

Україна, яка впродовж десятирічного періоду перебувала в тенетах депресії і втратила через це понад половину свого економічного потенціалу, крім усього, зобов’язана шукати механізми прискореного розвитку. Розрахунки показують, що застосовуючи суто консервативний шлях післякризового розвитку, досягнення межі економічних параметрів до кризового періоду припаде десь на 2020 рік. Тобто Україна може опуститися практично на найнижчий рівень світової економіки [14, с.41].

Визначальним чинником економічного розвитку та боротьби з кризовими явищами має стати політика забезпечення якісних перетворень структури української економіки. При формуванні стратегії розвитку треба враховувати особливості України, яка повинна обрати власний шлях. Не всяке економічне зростання може супроводжуватися позитивними змінами в структурі економіки. Розвиток економічної системи повинен базуватися на використанні принципу кумуляції, який полягає у тому, що після структурних змін система повертається не до стану рівноваги, а до руху в напрямку, який було закладено на початку відповідного зрушення. Таким чином, незважаючи на коливання, система завжди знаходиться на траєкторії зростання, а ті процеси, що колись розпочалися, є причиною та передумовою наступного етапу розвитку [11, с.177].

Отже, основні завдання стратегічних зрушень у процесі економічного розвитку України можна сформулювати так:

• забезпечення випереджаючих темпів розвитку переробних галузей у порівнянні з добувними;

• активізація інвестиційно-інноваційного процесу з метою підвищення конкурентоспроможності продукції, підприємств і галузей;

• стимулювання експорту продукції та послуг з високою часткою доданої вартості.

Реалізація визначених завдань передбачає створення необхідних умов з боку як держави, так і великих бізнес-структур задля забезпечення ефективного функціонування всього промислового комплексу країни з використанням переваг ринкової економіки, що має безліч ступенів підприємницької свободи. Самостійність конкретних елементів системи призводить до того, що певного результату може бути досягнуто шляхом оптимального вибору з альтернативних варіантів стратегічних зрушень та удосконалення існуючого механізму державного господарювання.

---

РОЗДІЛ 2

ЗАГАЛЬНА РИНКОВА РІВНОВАГА ТА ЕКОНОМІКА ДОБРОБУТУ В МІКРОЕКОНОМІЧНОМУ АНАЛІЗІ

2.1. Основна економічна проблема та методи її вирішення на рівні підприємства

Розвиток виробництва має межі. Вони спричинені тим, що у кожний момент часу суспільство володіє лише певним обсягом виробничих ресурсів, миттєве збільшення яких є нереальним. Через обмеженість ресурсів суспільство завжди стоїть перед проблемою: як розподілити їх таким чином, щоб досягти найкращого результату, тобто як створити таку кількість споживчих благ, щоб мати змогу якнайповніше задовольнити потреби?

Виробничі можливості економічної системи обмежені рідкістю ресурсів виробництва, їх рідкісність з розвитком суспільства, як правило, зростає. Це зумовлено тим, що вичерпуються невідтворювані ресурси, водночас розширюються і зростають економічні потреби. Перед суспільством постає проблема економічного вибору. Вона стає основною проблемою ефективного функціонування економічної системи [17, с.16 –17].

Відображенням проблеми економічного вибору є постановка трьох основних питань економіки:

1. Що виробляти? Які із можливих товарів і послуг повинні вироблятись даною економічною системою і протягом якого часу?

2. Як виробляти? За якої комбінації виробничих факторів, з використанням якої технології і організації виробництва повинні створюватись обрані товари і послуги?

3. Для кого виробляти? Хто буде купувати створені продукти, оплачувати їх, здобуваючи від цього користь? Яким буде доход нації від виробництва даних товарів і послуг?

Виробничі ресурси поділяються на відтворювані і невідтворювані.

До відтворюваних виробничих ресурсів належать ті, що створюються і відновлюються природою (грунт, вода, повітря, ліс) і суспільством (засоби виробництва). До відтворюваних одночасно і природою, і суспільством належать трудові ресурси: людина з’являється на світ як біологічна істота і набуває у суспільстві знань та навичок, необхідних для виробничої діяльності.

До невідтворюваних виробничих ресурсів належать корисні копалини, що споживаються як сировина. Крім того, час відтворення деяких ресурсів є таким тривалим, що їх можна віднести до невідтворюваних. Йдеться про знищені чорноземи, вирубані ліси, забруднені водойми [9, с.238].

Виробничі ресурси обмежені, а потреби людей – безмежні. Обмеженість виробничих ресурсів зумовлює появу цілої низки складних економічних процесів і ситуацій. По-перше, в кожний даний момент при досягнутому рівні науково-технічного прогресу наявні виробничі ресурси обмежують виробничу діяльність. По-друге, виникає потреба в прискоренні технічного прогресу, який допомагає вводити в обіг усе нові й нові ресурси. По-третє, виникає необхідність всебічної економії виробничих ресурсів, ефективного і раціонального їх використання. І, по-четверте, актуальною стає проблема вибору виробничих ресурсів і пошуку альтернативних варіантів їх використання [16, с.18–19].

---

В умовах обмеженості ресурсів перед суспільством і окремими виробниками виникає проблема вибору, пошуку альтернативних варіантів використання ресурсів. Вибір альтернативних варіантів полягає у пошуках найефективнішої комбінації ресурсів, а отже, і найраціональнішого їх використання. Соціально-економічні орієнтири цього процесу, тобто його цілі, такі:

• задоволення потреб людей у тих чи інших споживчих благах, оптимізація процесу споживання;

• збереження й охорона навколишнього середовища;

• економія ресурсів;

• зростання віддачі ресурсів;

• здешевлення продукції та послуг;

• удосконалення виробництва;

• забезпечення перспектив розвитку виробництва і суспільного споживання [9, с.240].

Загальним орієнтиром у виборі альтернативних варіантів використання ресурсів є досягнення повної їх зайнятості і повного обсягу виробництва.

Відносна обмеженість виробничих ресурсів породжує декілька економічних проблем: 1) наявність таких ресурсів визначає виробничі можливості підприємства, галузі, обсяги яких можна змінити впровадженням нових техніки, технології, форм організації виробництва і праці; 2) для цього необхідно замінити один вид ресурсів на інший, наприклад, дерево для виготовлення дверей і вікон на алюміній. Отже, окреме підприємство за умов відносної обмеженості ресурсів повинно постійно робити вибір із наявних можливостей, шукати альтернативні варіанти їх використання [10, с.118].

Щоб зрозуміти, як вирішується ця проблема, слід пов’язати використання відносно обмежених ресурсів з витратами виробництва, тобто тим, у що обходиться підприємству або суспільству виготовлення певних товарів або послуг. Використання ресурсів у кількісному відношенні становить більшу частину витрат виробництва.

Застосування таких ресурсів в одних цілях (наприклад, на будівництво житла) виключає можливість їх використання в інших (скажімо, на розвиток сільського господарства), тобто для сільського господарства це означає втрати, обсяги яких можна підрахувати.

Альтернативні витрати – витрати на виробництво певного товару або послуги, обсяг яких визначається втраченими можливостями використання тих самих ресурсів на інші цілі.

Для товаровиробника із такого розуміння сутності альтернативних витрат випливають конкретні висновки. Він повинен орієнтуватися передусім на те, щоб альтернативні витрати при виробництві певного товару або послуги були якомога меншими [10, с.119].

На підставі висновку про мінімізацію витрат вирішується перше з трьох конкретних ключових питань, які стоять перед економікою: що виготовляти (які з можливих товарів і послуг варто виробляти у певний період). Два інших питання – як виробляти (з використанням яких техніки і технології, за якої комбінації виробничих ресурсів) і для кого виробляти (для якої групи споживачів, що буде спроможною їх купити).

---

Якщо виходити з того, що метою діяльності кожного товаровиробника є отримання прибутку, то альтернативні витрати в кількісному аспекті – це різниця між прибутком, який можна отримати за найвигіднішого із альтернативних способів використання виробничих ресурсів, і реально отриманим прибутком.

Як правильно зазначають теоретики ринкової економіки, якщо б не було обмеженості ресурсів, то питання, що, як і для кого виробляти, не становило б проблеми. В таких умовах можна виробляти будь-який товар у потрібній кількості. І найскладніша проблема задоволення людських потреб була б успішно вирішена.

Проте закон рідкості зумовлює певну поведінку людей в системі господарювання. Виникає проблема вибору застосування ресурсів. Оскільки використання деяких ресурсів має певні межі, застосування їх виключає можливість одночасного застосування для задоволення ряду потреб. Люди змушені обирати той спосіб застосування ресурсів, який вони вважають найбільш раціональним.

Обмеженість стосується не тільки засобів виробництва, а й трудових ресурсів, особливо кваліфікованої робочої сили [9, с.241].

У реальному економічному житті на один ресурс може бути кілька потреб. Можливості одночасного задоволення двох потреб з наявного ресурсу в багатьох випадках немає. Треба обирати, яку потребу задовольняти в першу чергу. Отже, обмеженість ресурсів ставить ще одну складну проблему: проблему вибору ресурсів для задоволення певної потреби.

Вибір використання ресурсів зачіпає інтереси багатьох людей, що не завжди збігаються. Для того щоб зробити правильний вибір, треба вивчити багато точок зору та правильно спрогнозувати майбутню віддачу використання економічних ресурсів.

2.2. Аналіз загальної рівноваги та ефективність

Аналіз загальної рівноваги передбачає вивчення цін та обсягів виробництва і споживання благ на всіх ринках у взаємозв’язку із врахуванням зворотних зв’язків між окремими ринками [10, с.515].

Стан загальної рівноваги є такою сукупністю обсягів усіх факторів виробництва, товарів, послуг та цін на них, за яких усі ринки факторів і кінцевої продукції перебувають у стані часткової рівноваги. Можна вважати, що стан загальної рівноваги є композицією всіх станів часткової рівноваги на взаємопов’язаних ринках факторів і продукції.

В аналізі загальної рівноваги основними вважаються три проблеми:

1. Чи існує стан загальної рівноваги взагалі (математично – чи існує додатковий розв’язок системи рівнянь, які описують модель загальної рівноваги).

2. Чи буде стан рівноваги, якщо він існує, єдиним (інакше – чи можливе існування кількох станів для однієї економічної системи, які відповідають умовам загальної рівноваги, тобто кількох систем рівноважних цін одночасно.

3. Чи буде система стійкою, тобто чи може економічна система без зовнішнього втручання знову повернутись до стану рівноваги, коли внаслідок якихось збурень умови рівноваги будуть порушені.

---

Смотрите также файлы

• Документ Microsoft Office Word.docx

• ФИН.ОБЛИК 2.docx

• ФИНАНСИ.docx

• Ремонт двигателя Иж Планета 5.docx

• Переделка 6В электрооборудования Явы в 12В.docx