ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.11.2021
Просмотров: 230
Скачиваний: 1
РОЗДІЛ 3
МАКРОЕКОНОМІЧНИЙ ПІДХІД ДО СТРАТЕГІЙ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
3.1. Макроекономічні тенденції стабілізації економіки України
Макроекономічна стабілізація економіки є фундаментальною проблемою для розвитку будь-якої країни. Особливої актуальності вона набуває для держав так званого перехідного періоду, в тому числі й для України.
Сутність макроекономічної стабілізації полягає в подоланні макроекономічної незбалансованості. Вона характеризується коливанням обсягу національного продукту, рівнів цін і зайнятості та браком умов для впевненого зростання обсягу ВВП. У традиційній ринковій економіці коливання цих величин має в основному циклічний характер, тому макроекономічна стабілізація зводиться до скорочення амплітуди відхилень та зменшення глибини спаду. Свого конкретного змісту вона набуває в економічній політиці, яка сприяє наближенню фактичного рівня ВВП до його потенційного рівня і на цьому підґрунті досягнення повної зайнятості та стабільних цін. За таких умов у економіці циклічного безробіття практично немає, а рівень інфляції стабільно мінімальний [2, с.21].
Загальні риси макроекономічної стабілізації універсальні, однак у країнах з транзитивною економікою вони набувають специфічного забарвлення.
Специфіка макроекономічної стабілізації в перехідній економіці. У першу чергу відмінність макроекономічної стабілізації у країнах, що переходять до ринку, у тому числі в Україні, полягає в тому, що вона скерована не на пом’якшення циклічних коливань, а насамперед на подолання системної кризи, яка охопила всі сторони суспільного життя: економічну, соціальну, політичну, духовну – і яка має різні причини.
Наступна відмітна риса макроекономічної незбалансованості – її надзвичайна глибина та всеосяжність. Так, скорочення ВВП становило понад 60 %, а обсяг капіталовкладень скоротився майже у 5 разів. Якщо спробувати знайти аналогію, то тільки Велика депресія 30-х років XX ст. мала приблизно такі показники [2, с.22].
Основними заходами, реалізація яких веде до макроекономічної стабілізації економіки і до економічного зростання, є:
-
Контроль над інфляційними процесами шляхом проведення відповідної податково-бюджетної політики в умовах суттєвого надходження на ринок іноземної валюти поряд з продовженням демонетизації економіки.
-
Подальші бюджетні реформи. Заборона податкових амністій, пільг і звільнень від оподаткування. Аналіз функціонування вільних економічних зон і територій зі спеціальним режимом інвестування.
-
Подальше посилення платіжної дисципліни в газовому і енергетичному секторах.
-
Розробка соціальних стандартів, пов’язаних із стандартизацією рівня життя, які повинні характеризувати мінімальні соціальні норми, що забезпечують гідний рівень життя людей.
-
Ціна праці. Україна по рейтингу заробітних плат у Європі займає останні місця [7, с.8].
Однією з найсуттєвіших макроекономічних проблем є структурна перебудова системи управління економікою. Такі реформи передбачають, перш за все, перехід від режиму безпосереднього управління виробництвом на режим сприяння цьому процесу. Це означає відмову від більшої частини функцій, державні установи намагалися виконувати в умовах командної економіки: державних замовлень на більшість видів продукції, схвалення державою більшої частини інвестиційних проектів тощо. Натомість в ринковій економіці головними завданнями держави є захист і забезпечення можливостей реалізації права власності, сприяння конкуренції на ринках через проведення антимонопольної політики, ефективна податкова і грошова політика, формування механізмів соціального захисту, сприяння розвитку основних галузей інфраструктури [2, с.23].
Проведення структурних реформ в Україні важливе не тільки для формування більш ефективного власника, а й для усунення глибоких деформацій, успадкованих від колишнього СРСР. Структурні зрушення в економіці України мають суперечливий і неоднозначний характер. Вкрай важливим є те, що зростання ВВП відбувається не на старій інституціональній і структурній основі, а на ринковій економіці. Найбільш важливим і позитивним результатом перебудови структури національної економіки є: демілітаризація, демонополізація, підвищення ролі особистого страхування у формуванні народногосподарських структур.
Макроекономічна стабілізація неможлива і без створення ринкової правової бази, яка б сприяла більш ефективному функціонуванню приватного сектору. Важливо, щоб нормативна база передбачала прозорість формування конкурентного середовища економіки. Це необхідно тому, що значного поширення в Україні набули схеми непрозорих платежів, квазіправові системи забезпечення виконання законів, які працюють не на створення ринкового середовища, а в окремих випадках проти потенційних конкурентів номенклатурної еліти, захисту від імпорту через митні і бюджетні обмеження [7, с.11].
Ще однією проблемою суспільного відтворення є невідповідність між об’ємними макроекономічними показниками зростання і погіршенням фінансового стану безпосередніх суб’єктів господарювання. Незважаючи на те, що ВВП зростає, кількість збиткових підприємств збільшується.
Нагально удосконалення потребує політика фінансово-бюджетних відносин між державою і регіонами. В ситуації, коли фактично всі регіони України є дотаційними, розв’язання економічних і соціальних проблем утруднене. Бюджетний кодекс України містить ряд позитивних положень ринкового спрямування. Наприклад, міжбюджетні відносини між Мінфіном, районами і містами обласного підпорядкування будуються напряму. Місцеві бюджети обслуговуються тільки через казначейства. А це означає, що вільно розпоряджатися грошима не за цільовим призначенням місцева влада вже не може [7, с.12].
На макроекономічну ситуацію також значний вплив має процес еміграції робочої сили з України. Однозначно стверджувати, що це має тільки негативний характер не можна. Тут потрібно враховувати такі моменти:
-
виїзд частини безробітних за кордон зменшує масштаби тягаря , який несе суспільство щодо утримання цієї незайнятої частки населення;
-
еміграція безробітних до певної міри пом’якшує соціальну напругу на ринку праці;
-
включившись за кордоном у процес виробництва, емігранти частку створеної ними вартості переказують на батьківщину, збільшуючи тим самим її валовий національний дохід, поліпшують показники платіжного балансу всієї країни;
-
робітники, зайняті у промислово розвинених країнах, підвищують рівень своєї кваліфікації, а це може стати корисним після їх повернення на батьківщину, оскільки зростає культура виробництва.
Водночас великомасштабна еміграція, особливо кваліфікованих кадрів, призводить до значних економічних, інтелектуальних і моральних втрат. Україна втрачає не тільки кошти, вкладені у підготовку спеціалістів, але й ті вигоди, які могла б принести нашій економіці їхня праця [2, с.25].
Таким чином, зростання ряду об’ємних макроекономічних показників в економіці України, з одного боку, свідчить про завершення періоду спаду і початку формування нових позитивних тенденцій. З іншого – ці об’єктивні тенденції наштовхуються на ряд суттєвих проблем, які свідчать про порушення раціональних співвідношень, появу окремих диспропорцій, що можуть поглиблюватися в перспективі, створюючи проблеми для подальшого економічного розвитку. Тому необхідно аналізувати і відстежувати макроекономічні тенденції в економіці України та робити практичні висновки шляхом корекції економічного курсу.
3.2. Інструменти довгострокового макроекономічного прогнозування
Оцінка перспектив розвитку будь-якої країни пов’язана з великою кількістю розрахунків як на макрорівні, так і на рівні окремих галузей, виробничих комплексів та регіонів. Комплексний підхід до вирішення задач соціально-економічного прогнозування визначає необхідність розробки складного по своїй структурі інструментарію – системи макроекономічних міжгалузевих моделей. Наявність інструментарію довгострокового соціально-економічного прогнозування – необхідна умова для розробки стратегії розвитку на довгострокову перспективу. Без застосування набору балансових економетричних моделей узгодження різних розділів комплексного прогнозу стає практично неможливим [15, с.31].
Протягом багатьох років здійснювалася розробка комплексу інструментів довгострокового прогнозування на базі міжгалузевих балансових розрахунків. Розробка стратегії довгострокового розвитку потребує особливої уваги до таких факторів економічного розвитку, як виробничий потенціал, ресурсні та інфраструктурні обмеження та ін. протягом багаторічних робіт сформувався комплекс моделей, який включає міжгалузеву модель, модель енергетичного балансу, модель розвитку інфраструктури та відповідні регіональні моделі. Це дало можливість досліджувати питання ресурсного забезпечення економічного зростання, врахувати регіональну складову прогнозу, а використання за основу розрахунків міжгалузевої моделі забезпечило необхідний рівень узгодження результатів [6, с.17].
Розглянемо систему моделей, які визначають інструменти довгострокового прогнозування.
Розрахунок зведеного фінансового балансу. Блок розрахунку зведеного фінансового балансу включає розрахунок консолідованого бюджету і резервного фонду. Фінансові надходження до резервного фонду складаються із податків. Витрати резервного фонду є екзогенним параметром політики уряду. Можлива реалізація сценарію з використанням засобів резервного фонду. В такому випадку відбувається зміна об’ємів резервного фонду, а також показників консолідованого бюджету, який пов’язаний з динамікою державних витрат, а через них і з усією системою міжгалузевих розрахунків.
Модель енергетичного балансу. В ряді випадків розробка комплексного макроекономічного прогнозу потребує більш детального вивчення окремих складових економічної динаміки. Так як прогнозно-аналітична система орієнтована на довгострокове прогнозування, то у схему розрахунків включені моделі, які дозволяють здійснити більш повний опис основних ресурсних і структурних обмежень економічного зростання.
Одне з обмежень росту в довгостроковій перспективі – розвиток паливно-енергетичного комплексу. Тут сконцентровані проблеми – від забезпечення економіки електроенергією до можливостей нарощення експортних поставок. При цьому розвиток енергетики значною мірою забезпечує такі параметри для довгострокового розвитку як зміна показників енерго- і електроємності економіки [15, с.38].
Інфраструктурна модель. Довгострокове прогнозування передбачає перспективну оцінку основних обмежень економічного зростання. У такому взаємозв’язку оцінка перспектив розвитку виробничої інфраструктури набуває ключового значення при розробці комплексних прогнозів соціально-економічного розвитку країни. Інфраструктурна модель складається з двох основних блоків: транспорт і зв’язок. Модель прогнозування транспортного комплексу включає підмодель для прогнозування вантажних перевезень, яка спирається на інструменти міжгалузевого балансу і відповідні транспортні матриці, а також систему рівнянь для прогнозування пасажирообороту. На відміну від транспорту галузь «Зв’язок» мало представлена у міжгалузевих балансах [15, с.32].
Підсумовуючи викладене варто зауважити, що методи, які використовувалися при розробці представлених інструментів, є дискусійними. Однак перевага даної системи моделей полягає в тому, що вони дають можливість проводити розрахунки по широкому спектру макроекономічних і міжгалузевих досліджень. В якості основних перешкод на шляху подальшого розвитку системи моделей слід відзначити традиційні труднощі, пов’язані з якістю поточної економічної статистики. Крім того, дослідження в області енергетичного балансу і транспорту потребують значного обсягу міжгалузевої статистики, доступ до якої обмежений. Однак незважаючи ні на що вказаний комплекс моделей знайшов практичне застосування як при розробці довгострокового прогнозу розвитку економіки, так і при проведенні досліджень області розвитку енергетики і транспорту.
Даний підхід до розробки комплексного інструментарію довгострокового прогнозування на базі міжгалузевих розрахунків не вичерпується описаною системою моделей. Зокрема, подальший розвиток комплексу моделей можливий у розробці таких її складових, як демографія і зайнятість, а також моделі внутрішньої торгівлі та інвестиційного блоку.
3.3. Моделювання макроекономічних процесів в сучасних умовах
У міжнародній практиці існує низка підходів до визначення соціально-економічного стану держави та перспектив його позитивного розвитку. Разом з тим багато численні теоретичні дослідження не дають повної картини розвитку держави, при визначенні перспектив розвитку використовуються, як правило, виробничі функції типу:
,
(3.1)
де Ч – трудовий потенціал держави,
Ф – виробничі фонди, якими володіє держава [4, с.25].
Оцінка стану кожної держави здійснюється за допомогою системи індикаторів, які включають понад 20 показників економічного, екологічного та соціального становища. При цьому показники групуються за такими класифікаційними ознаками як бідність і стан соціальної сфери, рівень ключових економічних показників, довгострокові тенденції розвитку, структура економіки, рівень цін і стан державних фінансів, стан торгівлі, платіжного балансу, рівень зовнішнього боргу [6, с.16].
Одним з підходів до класифікації показників розвитку країни є оцінка країни за завданнями, які необхідно вирішити для забезпечення якості життя. Ця класифікація запропонована ООН в межах програми розвитку країн. Згідно з цією програмою до таких завдань віднесено наступні: ліквідація зубожіння та голоду, забезпечення екологічної рівноваги, стимулювання тендерної рівності, боротьба з захворюваннями та інші.
З метою контролю основних показників розвитку кожна країна розробляє систему національних рахунків національних рахунків, яка дає можливість відстежувати послідовність взаємопов’язаних процесів і явищ в економіці країни (обсягів та структури виробництва, доходів, споживання, нагромадження капіталу та фінансів).
У сучасних наукових дослідженнях фактори економічної безпеки поділяють на три групи: економічна незалежність, стійкість і стабільність економіки, здатність до саморозвитку і прогресу ( див. рис. 3.1).
Усі перелічені фактори носять якісний характер і можуть бути виміряні тільки експертним методом. Разом з тим опосередкований рівень цих факторів може бути визначений показниками, які відповідають на питання, чи досягнуто мету, або чи є умови для її досягнення [4, с.26].
При побудові моделі економічного розвитку країни доцільно розглянути валовий національний дохід і валовий внутрішній продукт на одну особу, оскільки ці показники є найбільш узагальнюючими при визначенні економічного стану країни. В якості факторів, які впливають на рівень ВВП на одну особу, беруться такі, як рівень інфляції, податкове навантаження, частка податкових надходжень у доходах бюджету, реальна ставка по депозитах, експорт товарів і послуг у відсотках від ВВП, імпорт товарів і послуг у відсотках від ВВП.