Інноваційним є розвиток, що спирається на безупинний пошук і використання нових способів і сфер реалізації потенціалу підприємства в змінних умовах зовнішнього середовища у рамках обраної місії і прийнятої мотивації діяльності, пов’язаний з модифікацією існуючих і формуванням нових ринків збуту.

шляхи економічного розвитку:

Екстенсивний - передбачає розширення обсягів виробництва і збуту продукції. Відбувається в умовах ненасиченого ринку, при відсутності гострої конкуренції, в умовах відносної стабільності середовища господарювання. Пов'язаний зі зростаючими витратами ресурсів. У наш час у більшості регіонів світу даний підхід практично вичерпав себе, в силу того, що наявні ринки вже заповнені товарами.

Інтенсивний науково-технічний - передбачає використання досягнень науки і техніки для удосконалення конструкцій і технологій виробництва традиційних (модернізованих) продуктів з метою зниження собівартості їхнього виробництва, підвищення якості, а в підсумку - підвищення конкурентноздатності. Перехід на даний путь розвитку відбувається в міру насичення ринків, вичерпання дефіцитних ресурсів, зростання конкуренції товаровиробників.

Інноваційний науково-технічний, який передбачає безперервне оновлення асортименту продукції і технологій її виробництва, удосконалення системи управління виробництвом і збутом.

Орієнтація на інноваційний шлях передбачає необхідність створення системи оперативного пошуку, аналізу і добору варіантів інноваційного розвитку прийнятних з погляду зовнішніх і внутрішніх умов господарювання. Основними передумовами успіху інноваційної діяльності взагалі і розробки, виготовлення і виведення нового товару на ринок є наступні.

1. Наявність споживацьких запитів, фактичних чи потенційних, або ж можливості формування їх (для принципово нових товарів), тобто наявність певного ринкового потенціалу, який визначає можливості ринку сприйняти інновації.

2. Можливість утілення досягнень науки і техніки в конкретні товари, здатні задовольнити запити споживачів - інноваційний потенціал розробника інновацій.

3. Можливість і економічна доцільність підприємства-інноватора розробити (хоча це і не обов’язково, оскільки нові ідеї, технології і т.п. можна придбати), виробити і просувати інновації на ринку -виробничо-збутовий потенціал.

Отже, інноваційна діяльність має шанси на успіх при наявності, як мінімум, трьох перерахованих умов, оскільки відсутність хоча б одного з них унеможливлює розвиток підприємства інноваційним шляхом

---

33. сутність інноваційної інфраструктури

Під інноваційною інфраструктурою розуміють сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо).

Інноваційна інфраструктура об'єднує організації різних видів: консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікаційні, юридичні, освітні, тренінгові тощо фірми, інвесторів, посередників, наукові та державні установи, які своєю діяльністю охоплюють увесь інноваційний цикл - від генерації науково-технічної ідеї до реалізації нововведення.

Метою створення інфраструктури є комплексне забезпечення інноваційної діяльності суб'єктів господарювання, збереження і розвиток науково-технічного потенціалу країни в інтересах суспільства, включаючи подолання спаду виробництва, його структурну перебудову, зміну номенклатури виробів, створення нової продукції, нових виробничих процесів.

Наприклад. Японія має обмежені природні та земельні ресурси, до того ж після Другої світової війни обмеженість фінансових ресурсів, віддаленість від ринків поставили Японію у досить складні стартові умови порівняно з іншими країнами. Вдала інноваційна політика японського уряду допомогла промисловості ефективно використати цей фактор і швидше за інші країни, які володіли суттєвими перевагами, досягти високого рівня конкурентоспроможності, змінити пріоритетні напрями розвитку.

У другій половині 1980-х років і в 1990-ті роки розпочався етап формування нових функцій університетів у національних інноваційних системах. Були створені і розвиваються різноманітні центри передавання технології - інноваційні центри, технологічні парки, інкубатори нових технологій, які сприяють відбору перспективних наукових розробок і поширенню нових технологій на користь дрібного і середнього бізнесу. На цьому ж рівні були випробувані і в багатьох випадках виявилися успішними інші форми взаємодії між вченими і підприємцями, наприклад, венчурні механізми фінансування.

Відповідно до цілей інфраструктура інноваційної діяльності включає такий комплекс взаємопов'язаних систем:
• систему інформаційного забезпечення, яка дає доступ до баз і банків даних для всіх зацікавлених, незалежно від форм власності;

• експертизи (включаючи державну) інноваційних програм, проектів, пропозицій, заявок;
• фінансово-економічного забезпечення інноваційної діяльності, використовуючи різні джерела надходження коштів (ресурси підприємницьких структур, інвестиції інших країн, кошти інвестиційних фондів тощо);
• сертифікації наукової продукції, відповідні послуги у сфері метрології, стандартизації, контролю якості;
• просування нововведень на регіональні, міжрегіональні, іноземні ринки, включаючи виставкову, рекламну, маркетингову діяльність, патентно-ліцензійну роботу, захист інтелектуальної власності;
• підготовку кадрів для інноваційної діяльності в умовах ринкової економіки.

---

Формування інноваційної інфраструктури повинне базуватись на таких принципах: адекватність інфраструктури рівню розвитку регіону, відповідність реальним потребам, раціональне територіальне розміщення, функціональна концентрація на гострих проблемах інноваційної діяльності, доступність послуг для підприємців (територіальна, інформаційна, вартісна), залучення державних і недержавних ресурсів.

З метою удосконалення інноваційної інфраструктури слід ширше залучати науково-технічний потенціал регіону (науково-виробничі підприємства, конструкторські бюро, лабораторії).

На даному етапі важливими завданнями залишається упорядкування діяльності існуючих об'єктів інноваційної інфраструктури та координація процесів створення і розвитку нових установ, їх організаційне та методичне забезпечення.

Для мотивації бізнесу до інновацій, необхідно створювати адекватні правові, економічні, податкові механізми, всіляко сприяти розвитку інноваційної інфраструктури.

Якнайкращим варіантом розвитку інноваційного середовища є налагодження тісного контакту між державою, безпосередньо зацікавленою в зростанні інновацій, що підвищують соціально-економічне благополуччя громадян, освітою в особі вищих учбових закладів, що виступають як джерело інноваційних ідей, і бізнесом, здатним здійснити фінансування інноваційних розробок.

До неї належать:

• виробничо-технологічні структури (технопарки, інноваційно-технологічні центри, бізнес-інкубатори;

• об'єкти інформаційної системи (аналітичні і статистичні центри, інформаційні бази і мережі);

• організації по підготовці і перепідготовці кадрів в області технологічного менеджменту (поява нової категорії фахівців з комерціалізації результатів НДДКР);

• фінансові структури (бюджетні, позабюджетні, венчурні, страхові фонди, кредитно-гарантійні організації небанківського сектора, банки, фінансово-промислові группи,

• система експертизи (центри можуть давати експертні висновки для виробників, інвесторів, страхових

• система патентування, ліцензування і консалтинга з питань охорони, захисту, оцінки і використання інтелектуальної власності, оцінки комерціалізації наукових результатів;

• розвинута система сертифікації, стандартизації й акредитації.

34. форми підтримки інноваційної діяльності

Класифікація фінансових стимулів

Інструментами фінансування інноваційної діяльності є: – державне фінансування (стимулювання);   – приватне фінансування; – змішана форма фінансування (державно-приватне партнерство).
         При змішаній формі стимулювання мають бути позитивні результати – збалансованість прибутків бізнесу та ризиків (збитків) держави.

Державні фінансові інструменти використовуються на трьох рівнях:

• центральним урядом;

• місцевими або муніципальними органами влади;

• самостійно або через діяльність спеціалізованих агенцій чи державних банків.

---

         Видами приватного капіталу є:

• на початковій стадії розробки ідеї (або визріванні) – кошти засновників;

• на стадії створення прототипу – фінансування бізнес-ангелами;

• на стадії розгортання виробництва інноваційної продукції – кошти венчурних компаній і корпоративних інвесторів;

• на стадії швидкого зростання – кошти банків;

• на стадії розширення – підключаються фондові біржі.

У результаті таких етапів фінансування створюється швидкозростаюча форма інноваційного підприємства.

Змішана форма фінансування виглядає таким чином:

На докомерційному етапі запроваджується 100-відсоткове державне фінансування, яке поступово зменшуються;
на певному етапі до державного фінансування підключається незначне приватне фінансування, яке поступово збільшується, і при комерційній фазі досягає уже повного фінансування лише за рахунок приватного капіталу.

На етапі, коли частка державного та приватного фінансування складає близько 50х50 - змішане фінансування - відбувається процес комерціалізації.

Австрійська модель інноваційного бізнесу:

перший етап характеризується низьким ступенем інновацій;
на другому етапі при спільній участі науки і бізнесу за рахунок суто державного фінансування виникає нова фірма (з нульовим доходом);

у подальшому до діяльності фірми підключаються: бізнес-інкубатори – бізнес ангели – венчурний капітал, тобто настає ступінь зрілості фірми. У цей час до фірми поступають надходження, які поступово збільшуються;

наступний етап характеризується високим ступенем інновацій, який приводить до економічної вигоди.

         Інструментами фінансування інноваційної діяльності для державних органів в Австрії є: гранти; позики; гарантії; податкові стимули (найбільш вразливий вид стимулювання).

Гранти – один із найпопулярніших інструментів стимулювання інновацій. Найзначніші з них - гранти РП7 (7-ма Рамкова програма ЄС), обсяги фінансування за якими сягають 75% суми проекту (за деякими компонентами – до 100%).

Гранти надаються: приватним установам; державним утворенням (наприклад, для управління державними підприємствами).

 Гранти надаються як:

– фінансові субсидії – це пряма фінансова допомога беніфіціарам – виконавцям наукових проектів;
– гранти третім сторонам (не остаточним беніфіціарам, а посередникам, посередницьким організаціям). Основна характеристика таких грантів полягає в тому, що вони не надаються напряму заявникам на отримання гранту, а надаються інституціям (фондам регіонального розвитку, інкубаторам, торговим палатам тощо). У свою чергу, інституції надають допомогу їхнім членам (торгові палати - інституційний підхід) або організаціям їхнього регіону (агенції регіонального або муніципального розвитку - регіональний підхід) через надавачів послуг;
– натуральні гранти (ваучери). Основна характеристика натуральних грантів полягає в тому, що замість фінансових коштів надаються послуги або товари (наприклад, використання «інноваційного асистента», приміщення, лабораторії, комунікаційних засобів, адміністративних працівників тощо). Натуральні гранти можуть покривати до 100% натурального внеску.
Концепція «інноваційного асистента» передбачає підвищення інноваційного потенціалу завдяки використанню випускників ВНЗ у діяльності малого та середнього бізнесу (тривалість – 2 роки). Крім того, підтримку завдяки роботі зовнішніх консультантів (упродовж 13 днів) та підтримку САТТ (трансферту технологій за використання комп’ютера) з додатковим навчанням для інноваційного асистента.

---

У практиці ЄС, зокрема в Австрії, існують також обмеження щодо надання грантів:

• мінімальні критерії;

• малі компанії, які в попередні 5 років отримали фінансування в сумі понад 200.000 євро, не мають права звертатися за інноваційним ваучером;

• відсутність коштів.

Позики (кредити) на інноваційні проекти надаються двох видів:

•         позика на інвестиції;

• позика на оборотний капітал (робочий капітал).

Позики надаються:
– під відсоток – пільгові (наприклад, кредит в сумі 100 тис. євро під 3% строком на 10 років, з них перші 3 роки – зі сплатою за кредит 0%);
– під заставу (новоствореним підприємствам);
– у вигляді субсидій (зазвичай сплата 3%, у Австрії – 5,5% банкам).

Позики можуть надаватися безпосередньо урядовими органами, але частіше надаються:
– інноваційними агенціями;
– спеціальними державними банками;
– комерційними банками.

Позики можуть бути спрямовані на конкретні групи компаній, наприклад, малі та середні підприємства, новостворені підприємства, швидкоростучі підприємства тощо.
Позики повинні надаватися за сприятливих умов, зокрема стосовно застави, відсотків та терміну позики.

Наприклад:
ERPпозика для інноваційних компаній. Надається підприємствам з виробничими або дослідницькими потужностями на проект з високим ступенем інновацій, особливо в біотехнології, енергетиці або технологіях охорони довкілля, обсягом від 100.000 до 7.500.000 євро, терміном на 6-15 років залежно від проекту, при цьому пільговий період становить 3-5 років. Під час пільгового періоду підприємство сплачує 0,5% за кредит, решту періоду – 1,5% (відповідно до договору цей відсоток може бути змінено). Іншими витратами підприємства є плата за послуги, яка складає 0,9%.
ERP-система (Enterprise Resource Planning System — Система планування ресурсів підприємства) — інтегрована система на базі ІТ для управління внутрішніми і зовнішніми активами підприємства (значними фінансовими, матеріально-технічними та людськими ресурсами).

Гарантії можна класифікувати за такими двома основними групами:

• інституційні гарантії - гарантії на позики комерційних банків, які мають кредитні лінії;

• гарантії для приватного акціонерного капіталу.

         Гарантії на банківські позики спрямовано на забезпечення доступності позик для компаній, які через недостатню заставу або коротку кредитну історію мають обмежені можливості (здебільшого новостворені підприємства). Ці гарантії допомагають отримати позики на кращих умовах.

Гарантії для приватного акціонерного капіталу спрямовано на залучення приватного капіталу до фінансування підприємств, які за звичайних умов є надто ризиковими для приватних інвесторів.

Наприклад: AWS гарантії (гарантії Австрійського державного банку) для малих та середніх підприємств, які впроваджують інноваційні проекти.

Це гарантії позикових інвестицій та робочого капіталу (можуть надаватися у поєднанні з грантами, які становлять до 15% обсягу позики), максимальний обсяг яких складає 2,5 млн. євро, зі сплатою 0,6% річних та інших витрат (0,5% плати за користування). Гарантія AWS – до 80%.

---

Смотрите также файлы

• Вступ.docx

• Statistika_ekzamen.docx

• Protokol_Demi_K_V.docx

• Курсова (Організація).docx

• Курсова (Організація).docx