Частота обертання ведучого шківа має бути такою, щоб швидкість руху віток стрічки була в межах 3,5…6 м/с. Стрічку виготовляють перерізом , або мм. Стрічкові водопідіймачі застосовують для піднімання води з шахтових колодязів глибиною до 200м. Подача водопідіймачів 4...6 м³/год. Коефіцієнт корисної дії 25. . .65%, і чим більша висота піднімання води, тим більший к. к. д.

III н у р о в і в о д о п і д і й м а ч і (рис. 14) застосовують для піднімання води з трубчастих колодязів. За конструкцією і принципом дії вони аналогічні стрічковим водопідіймачам. Як робо­чий орган у них використовується шнур – прогумована перфо­рована стрічка перерізом мм або мм. Висхідна вітка шнура переміщується вгору у напрямній трубі діаметром до 40 мм, а низхідна вітка – вниз між внутрішньою стінкою обсадної і зовнішньою стінкою напрямної труби. Подача шнурових водопідіймачів досягає 9 м³/год, к. к. д. – 50%.

Рис. 14. Шнуровий водопідйомник ВШП-30: 1 – двигун; 2 – водовіддільна головка; 3 – бак; 4 – шнур; 5 – блок; 6 – вантаж.

3.Напувалки. Класифікація напувалок. Напувалки підрозділяються на індивідуальні й групові. Індивідуальні напувалки застосовують в основному на фермах великої рогатої худоби з прив`язним утриманням і на свинофермах при утриманні свиней в окремих стійлах. Групові напувалки використовують для напування худоби на фермах при безприв'язній системі утримання, у літніх таборах, на пасовищах, а також для свиней, овець і птиці при груповому утриманні. Промисловість випускає близько двох десятків різних типів індивідуальних і групових напувалок.

З вичайно на фермі напувалки підключають до водопроводу, а коли його немає - до резервуарів, в які воду завозять авто-водовозами або водороздавачами. Зимою на відкритих майданчиках для напування тварин застосовують напувалки з підігрівом води. На пасовищах або літніх таборах, віддалених від джерел, тварин напувають з пересувних напувалок.

Рис. 3Рис.15. Автонапувалка ПА-1А:

1 – напувальна чаша;

2 — педаль; 3 — корпус.

За принципом дії напувалки можуть бути клапанними і вакуумними. Вакуумні, в свою чергу, поділяються на педальні і поплавцеві. Будова напувалок. Автонапувалка ПА-1А (рис. 15) застосовується для напування великої рогатої худоби. Працює вона так. При натисканні твариною на педаль 2 клапан відходить від сідла і вода через утворений проміжок під тиском потрапляє в чашу 1. При звільненні педалі під дією амор­тизатора клапан знову притискується до сідла і надходження води в чашу припиняється.

Для нормальної роботи автонапувалки тиск у водонапірній мережі має бути в межах 4 20 кПа. При прив'язному утриманні тварин автонапувалку встановлюють на розподільному стояку, вона призначена для двох тварин. При боксовому утриманні тварин напувалка, як правило, встановлюється біля годівниці і розра­хована на 20 голів.

---

Автонапувалка АП-1А має таку ж принципіальну схему, як і ПА-1А, але її напувальна чаша зроблена з полімерного матеріалу.

Автонапувалка АГК-4 групова чотиримісна з електро-підігрівом. її застосовують для напування худоби в корівниках і на вигульних дворах при безприв'язному утриманні. Одна автонапувалка розрахована на 100 тварин.

Автонапувалка АГК-4 являє собою чашу місткістю 50 л, вмі­щену в утеплений корпус з листової оцинкованої сталі. У чаші розміщений клапанний механізм поплавцевого типу, з'єднаний із стояком. Останній за допомогою шланга зв'язаний з водопро­відною трубою. Під чашею розміщений електричний нагрівник потужністю 1 кВт, який включають зимою. Робота нагрівника регулюється тепловим реле, при цьому реле-регулятор встановлюють так, щоб температура води в чаші автоматично підтримувалася в межах 283 ... 285 К.

Рівень води в чаші регулюється поплавцевим клапаном. При зниженні рівня поплавець опускається вниз, відкриваючи клапан. Вода з водопровідної мережі під тиском проходить через стояк і отвір відкритого клапана, заповнюючи чашу. При підвищенні рівня води у чаші клапан закривається.

Для напування свиней промисловість випускає соскові безчашові напувалки ПБС-1 і ПБП-1, а також одночашові самоочисні напувалки ПСС-1.

Соскова напувалка ПБС-1 призначена для напуван­ня дорослих свиней.

Рис. 16. Соскова напувалка ПБС-1:

/ – корпус; 2 – ущільнення соски; 3– соска; 4 – ущільнення клапана; 5 – клапан;6 – амортизатор; 7 – упор.

Напувалка складається (рис. 15) з корпуса 1, ущільнення соски 2, соски 3, ущільнення клапана 4, клапана 5, амортизатора 6 і упора 7. У верхній частині має різьбу для приєднання на­пувалки до водопровідної мережі.

При груповому утриманні тварин одна напувалка обслуговує 25 голів. Маса напувалки 0,33 кг.

Соскова напувалка ПБП-1 служить для напування поросят і має однакову з напувалкою ПБС-1 принципіальну схему, але менші геометричні розміри деталей. Маса напувалки 0,13 кг.

Самоочисна автонапувалка ПСС-1 складається з корпуса з чашею, клапанного механізму, уніфікованого з напувалкою ПА-1А, притискної планки, осі, пружини і кришки. Очищається чаша напувалки від залишків корму за допомогою кришки, що повертається у вихідне положення під дією пружини.

Місткість чаші 0,3 л. Маса напувалки 4,5 кг. Одна напувалка розрахована на 25 голів.

Напувалка ГАО-4 призначена для напування вівцематок у стійловий період утримання і при ягнінні. Вода в напувалку подається з водопроводу або водороздавача. Напувалка складається з чаші, установленої на рамі, клапанного механізму і поплавця з важелем. З цієї напувалки можуть одночасно пити воду 4 вівцематки. Протягом години напувалка обслуговує 200 голів.

Автонапувалка АО-3,0А призначена для напування овець на пасовищах, не забезпечених водою, і в вівчарнях без водопроводу. Напувалка складається з водороздавача ВР-3,0А і десяти корит. Встановлюючи корита, їх з'єднують між собою і з цистерною шлангами. Рівень води в коритах підтримується вакуумним пристроєм. Фронт напування овець становить 200 голів. Місткість цистерни 3000 л.

---

Жолобчасті підвісні напувалки з постійним рівнем води, а також вакуумні та інші застосовують для напування птиці.

Ніпельна поїлка застосовується для краплинного поїння птахів

при утриманні в клітинних батареях. Вона складається з ніпеля (крапельниці), що прикріплений до водопровідної труби з висвердленими в ній отворами. На нижньому кінці клапана ніпеля утворюється крапля води, що скльовує птах. Тиск у водопровідній трубі (0,5...2,0 кПа) підтримується поплавково-клапанним механізмом. На трубопроводі в межах однієї клітки на 10 голів влаштовують три крапельниці. Витрата води дуже мала. Ніпельні поїлки гігієнічні, прості, економічні і надійні.

Водороздавач ВР-3,0А призначений для доставки води і напування тварин у літніх таборах, на пасовищах, а також Для заправки групових стаціонарних автонапувалок і ємкостей.

Цистерна водороздавача місткістю 3 м³ встановлена на одновіс-ному автопричепі з пневматичними колесами. Тут же встанов-лений відцентровий насос, що приводиться в дію від ВВП трактора.

Для заповнення цистерни водою забірний шланг з всмокту­вальним фільтром на кінці опускають у воду до повного занурення фільтра, а напірний шланг — у горловину цистерни. Включають насос. Цистерна заповнюється протягом 8 ... 10 хв. Для подачі води з водороздавача в інші ємкості забірний шланг опускають у цистерну, а напірний — у ємкість, що заповнюється, і включають у роботу насос. Водороздавач можна використати як пересувну напувалку, якщо його обладнати пристроєм з авто­напувалками ПА-1. Транспортують водороздавач трактором МТЗ.

Водопійні пункти. Для напування тварин на пасовищах обладнують водопійні пункти, які залежно від місцевих умов можуть включати джерела води, водозабірне і водопідйомне устаткування, запасні і регулюючі резервуари, споруди для очищення, знезаражування і опріснення води, водопійні корита і майданчики.

Водопійні пункти по можливості розміщують у центрі пасовищної ділянки. Розміри пасовищної ділянки, яка обслуговується одним водопійним пунктом, не повинні перевищувати певні величини. На великих ділянках довгі перегони худоби від водопійного пункту на пасовище і назад стомлюють тварин, що призводить до втрати маси і зниження їх продуктивності. Розміри пасовищної ділянки обмежуються найбільшою відстанню, на яку тварина може віддалятись від водопійного пункту, не знижуючи своєї продуктивності. Ця відстань називається радіусом водопою.

Величину радіуса водопою встановлюють окремо для кожно­го виду тварин, вона залежить від рельєфу місцевості, сезону використання пасовищ та інших факторів. Наприклад, радіус водопою для степових і лісостепових районів беруть у таких межах (км):

велика рогата худоба 2...4

молочні корови 2...2,5

коні 4...5

вівці і кози 2,5...4

свині 0.5...2

В умовах пересіченої місцевості радіус водопою зменшуєть­ся на ЗО ...40%. Для посушливих степів, пустинь, напівпустинь і пасовищ відгінного тваринництва радіус водопою трохи збільшують.

---

Джерелом водопостачання для водопійних пунктів є підземні або поверхневі води. При виборі джерел ураховують їх розташування, дебіт, якість води, умови експлуатації. Якщо на території водопійного пункту немає джерела, то воду підвозять авто водовозами або іншими транспортними засобами. Для напування тварнн на водопійному пункті обладнують площадку. Місце для неї вибирають з деяким нахилом від джерела і не ближче, як на 10…20 м від нього. На площадці розміщують резервуар для води і водопійні корита.

Для стоку води поверхню водопійної площадки розплановують і роблять її з нахилом у бік відвідної канавки. Підготов­лену основу замощують або на неї насипають шар гальки і гравію. Укоси і дно відвідної канавки замощують каменем так, як і підходи до площадки. Водопійні корита встановлюють на висоті 40…45 см від поверхні площадки. їх виготовляють з дерева, кяменю або бетону, а також з азбестоцементних чи металевих труб. Довжина корит повинна відповідати величині стада. Тривалість водопою всього стада, як правило, не повинна переви­щувати 1 год.

Контрольні запитання

1Назвіть джерела водопостачання. Які їх переваги і недоліки?
2. Перелічіть типи водозабірних споруд.

3.Яка будова споруд, що застосовуються для забирання води з поверхневих джерел?

1. Розкажіть про влаштування шахтових і трубчастих колодязів

5.Які типи насосів і водопідіймачів ви знаєте?

6.Яка будова відцентрового насоса?

7.Де застосовують вихрові й відцентрово-вихрові насоси?

---

Лабораторна робота№5

засоби для прибирання
та транспортування гною

Мета роботи: вивчити призначення, будову, принцип роботи машин для прибирання та транспортування гною

Порядок виконання роботи.

1.Вивчити механізацію видалення гною транспортерами типу ТСН-160, ТС-1 ,УС-15, УС-Ф-170, УС-250.

2. Вивчити механізацію видалення і транспортування гною гідравлічним способом.

5. Замалювати сему роботи скрепкового гноєзбирального транспортера ТСН-160, скреперної установки УС-Ф-170.

6. Оформити звіт.

Обладнання: плакати.

Для прибирання гною на тваринницьких фермах і комплексах застосовують скребкові транспортери колового та зворотно-поступального руху, скребково-тросові і скреперні установки, начіпні пристрої (на трактори, самохідні шасі), гідравлічні чи пневматичні засоби і фекальні та шнекові насоси для перекачування рідкого гною.

За призначенням ці машини можна розділити на чотири групи: для прибирання гною у тваринницьких приміщеннях, завантаження в транспортні засоби, транспортування гною і комбіновані.

Підстилковий гній у різних тваринницьких приміщен­нях прибирають скребковими транспортерами колового і зворотно-поступального руху. Вони найпоширеніші. Для цієї ж мети використовують також скреперні установки.

Оскільки всі транспортери типу ТСН мають аналогічні функціональні схеми, розглянемо будову і принцип роботи їх на прикладі транспортера ТСН-160А і вкажемо на основні відмінності та конструктивні особливості інших транспортерів.

Скребковий транспортер ТСН-160А призначений для видалення гною з тваринницьких приміщень та одночасного завантаження його в транспортні засоби. Він має горизонтальний 1 (рис. 1) і похилий 2 транспортери з індивідуальними приводами, а також шафу керування.

Горизонтальний транспортер складається з привода 4, горизонтального замкненого ланцюга, натяжного 5 і поворотного 6 пристроїв.

Рис.1. Схема скребкового гноєзбирального транспортера ТСН-160А:

І — горизонтальний транспортер; 2 — похилий транспортер; 3 — привод похилого транспортера; 4 — приводна станція горизонтального транспортера; 5 — натяжний пристрій; 6 — поворотні зірочки.

Рис.2. Тягові ланцюги транспортерів типу ТСН:

а — ТСН-3,06: 1, 5 — болти; 2 — пластина; 3, 4 — гайки; 6 — скоба; 7 — скребок; 8, 9 — планки; 10 — вісь; б — ТСН-160: 1 — кронштейн; 2 — вставка; 3 — з'єднувальна ланка; 4 — ланцюг; 5 — скребок; в — КСН-Ф-100: 1 — зовнішня ланка; 2 — пластина; 3 — з'єднувальна ланка

Привод транспортера забезпечує поступальний рух замкненого ланцюга і включає в себе електродвигун, закритий редуктор з ведучою зірочкою та клинопасову передачу. Останнім часом все частіше використовують привод без клинопасової передачі.

Ланцюг горизонтального транспортера (рис. 2) — круглоланковий, нерозбірний, термічно оброблений і виготовлений із сталі 23 Г2 діаметром 14 мм та кроком ланок 80 мм. Ланцюг складається із вертикальних та горизонтальних ланок і кронштейнів для кріплення скребків. Кронштейни приварені до вертикальних ланок через кожні 1120 мм. До кронштейнів за допомогою болтів, контршайб і гайок прикріплені скребки.

---

Смотрите также файлы

• ЗВІТ.doc

• Палий.doc

• П.з. 5.3. ОПГ.doc

• П.з. 4.2. ОПГ.doc

• П.з. 3.1. ОПГ.doc