ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 17.11.2021
Просмотров: 891
Скачиваний: 1
Схема дренажного пристрою показана на рис. 12. Дренажна траншея виконана із збірних залізобетонних лотоків; на їх дні укладають перфоровану азбесто-цементну трубу діаметром 150...200 мм, яку засипають спочатку крупним, а потім дрібним щебенем.
|
Рис.
12.
Схема дренажного пристрою:1
— бетон М-150; |
Рис.
13. Схема гноєприймального каналу
з напірним трубопроводом і насадками: |
Видаляють осад бульдозером-навантажувачем ПВ-35 або грейферним навантажувачем. Тверда фракція вологістю 70...75% зберігається в буртах. В результаті біотермічних процесів у ній температура в бурті досягає 323...328 К, в цих випадках знищуються яйця гельмінтів і насіння бур'янів. Рідка фракція після біологічної обробки і знезаражування хлоридом може бути використана для поливу кормових культур.
Для прибирання гною з свинарників застосовують гідравлічні системи із змивними насадками, змивними бачками, відстійно-лотокову і самопливну.
У системі із змивними насадками (рис. 13) під решітчастою підлогою в каналі монтують напірний трубопровід з насадками, які являють собою патрубки діаметром 20...25 мм, поставлені під кутом 60...70° до горизонтальної осі каналу. Гноївка, яка надійшла в приймальний канал, 1 ... 2 рази на добу піддається дії струменя води, що виходить з насадок, і транспортується в поперечний канал. Довжина приймального каналу повинна бути не більша 60 ... 70 м. Щоб зменшити витрати води на промивання гнойових каналів, застосовують змивні бачки. Воду для промивання каналів подають із спеціального бачка (рис. 14), встановленого на початку каналу на висоті 2 м від підлоги. Бачок заповнюють водою з загальної водопровідної мережі в перервах між прибиранням гною. Це дає можливість відмовитись від спеціальної системи, що включає резервуар змивної води, насосну станцію і розподільну мережу із змивними трубопроводами.
Рис. 14. Схема видалення гною за допомогою змивних бачків:
1— змивна труба; 2 — засувка; З — опора; 4 — бак; 5 — водопровід; 6 — вентиль.
Потік води, який надходить з бачка в канал, переміщуючись у бік поперечного каналу або збірника, змиває гній, що міститься в каналі. Діаметр зливної труби становить не менш як 150 мм, глибина гноєприймального каналу на його початку — не менш як 600 мм, максимально допустима довжина — 40 м. Застосування змивних бачків дає змогу знизити витрати води при прибиранні гною до 5 л на одну тварину на добу. Слід пам'ятати, що промивати канали треба регулярно 1...2 рази на добу приблизно в один час.
Характерна особливість відстійно-лоткової системи (рис. 15) — наявність у гноєприймальному каналі одного або кількох шиберів, які зумовлюють нагромадження і періодичне прибирання гнойової маси за межі тваринницького приміщення. Ця система застосовується при .груповому (безпідстилковому утриманні тварин).
У кінці кожного гноєприймального каналу перед входом його в поперечний канал встановлюють шиберну заслінку (висувну або відкидну). Перед пуском системи в експлуатацію шиберну заслінку закривають, а в гноєприймальний канал наливають воду шаром 5...10 см. Розміри каналу мають забезпечувати нагромадження в ньому гною протягом 6 ... 7 днів. Після заповнення каналу гнойовою масою відкривають шиберну заслінку і випускають масу в поперечний канал. Потім закривають шибер, наливають шар води, і процес нагромадження гною повторюється.
Максимальна довжина гноєприймального каналу, перекритого шибером, становить 30...40 м, глибина — не менш як 800 мм. Особливу увагу треба приділяти гідроізоляції.
|
Рис. 15. Схема гноєприймального каналу з відстійно-лотоковою системою:
1
— гноєприймальний канал; |
Рис.16. Канали з самопливною системою:
1—
поріжок; 2
—
решітка;
|
Самопливна система працює при безперервному прибиранні гною з приміщення у міру надходження його в гноєприймальний канал. Система функціонує надійно при груповому безпідстилковому утриманні тварин, годівлі харчовими відходами і концентрованими кормами (без використання силосу та зеленої маси). Канали (рис. 16) виконують такими ж, як і в відстійно-лотоковій системі з шибером, але в кінці каналу додатково влаштовують знімний поріжок висотою 120... 150 мм, який підтримує постійний шар рідини на дні. Поріжок повинен щільно прилягати до стінок і дна каналу.
Перед пуском системи в гноєприймальні канали наливають воду до рівня поріжка і перекривають канал шибером. Екскременти тварин, провалюючись крізь решітки, нагромаджуються в каналі. Після наповнення каналу (не менш як через 14 днів) відкривають шибер і випускають нагромаджений гній. Шар, що залишився, утворює похилу поверхню, уклон якої в бік руху маси становить 1 ... 2 см на 1 м довжини каналу. З цього розрахунку слід визначати глибину каналу. При довжині каналу 3О, 40 і 50 м глибина його повинна відповідно становити 0,8; 1,0 і 1,2 м.
У міру надходження екскрементів у канал маса переливається через поріжок. Система працює безперервно протягом усього циклу вирощування чи відгодівлі худоби. Періодично, при зміні поголів'я, канали промивають водою і дезинфікуючим розчином.
На великих тваринницьких фермах і комплексах набуває поширення система переробки гною, зображена на рис. 17. Гній з гноєзбірника надходить на установки розподілення. Для поділу гною на фракції застосовують віброгрохоти ГИЛ-52 з наступним зневоднюванням твердої фракції на шнекових пресах ВПО-20. Для цього ж використовують фільтруючу центрифугу конструкції ВНИИМЖ (рис. 18) або осаджувальну центрифугу ногш.
Тверду фракцію гною буртують і після біотермічного знезаражування вносять на поля. Для біохімічного очищення рідкої фракції застосовують аеротенки з повітряною аерацією, з вертикальними або горизонтальними роторними аераторами, пластинчасті біофільтри, а також біологічні стави. Кількість цих споруд і їх взаємозв'язок у технологічному процесі зумовлюються об'ємом оброблюваної рідини і потрібним ступенем її очищення.
|
Рис. 17. Технологічна схема прибирання і обробки гною:
1
—
екскременти; 2
—
щілинна підлога; З — гнойовий канал;
4
—
гноєзбірник; |
Рис. 18. Фільтруюча центрифуга конструкції ВНИИМЖ:
1
— опорна плита;
|
Насос НЖН-200 призначений для перекачування рідкого та напіврідкого гною із гноєзбірників і гноєсховищ у транспортні засоби або по трубопроводу. Його випускають у двох виконаннях: пересувний і стаціонарний.
Він складається з насосної частини (рис. 19), поворотної рами з полозками, системи блоків з лебідкою, опорної рами з двома пневматичними колесами, зливного рукава та пульта керування.
Насосна частина включає робоче колесо та шнек, що приводяться в дію електродвигуном через муфту. У верхній частині корпуса знаходяться два вікна, що перекриваються поворотною обоймою. Нижче обойми розміщені дверці, які відкриваються поворотом важеля. На кінці шнека на обгінній муфті встановлена мішалка.
Рис.19. Насос НЖН-200:
1 — дверці; 2 — обойма; 3 — опорна рама;
4 — лебідка керування; 5 — рукав;
6 — напрямні; 7 — болт фіксації; 8 — привод;
9 — візок; 10 — відцентровий насос;
11 — корпус;
12 — шнек; 13 — лопатева мішалка
У корпусі робочого колеса відцентрового насоса є подрібнювальний апарат. Він складається з жорстко закріплених на нижній частині корпуса штифтів (нерухомі ножі) та прорізів на нижньому торці робочого колеса (рухомих ножів). Зазор між ножами (1 —1,5 мм) регулюють прокладками при складанні насоса.
Опорна рама оснащена пневматичними колесами і на ній за допомогою цапф встановлена поворотна рама, яка є напрямним пристроєм при переміщенні полозків з насосом, електродвигуном і напірним трубопроводом системою блоків. Поворотна рама (зварної конструкції) може займати горизонтальне (транспортне) або вертикальне (робоче) положення. Лебідка призначена для піднімання та опускання насосної частини.
Вікно для опускання насоса в гноєзбірник чи в гноєсховище повинно мати розміри 13002500 мм. При глибині гноєсховища менше 3 м дно в місці встановлення насоса заглиблюють на 0,5 м. Це дасть змогу повніше забирати гній.
До місця використання насос доставляють трактором і встановлюють його над вікном. При цьому опускають дві опори в робоче положення і фіксують їх пальцями; знімають болти кріплення рами і вручну переводять її у вертикальне положення, приєднують рукав і звільняють насос від фіксації у полозках.
Пересвідчившись, що насос опущено на достатню глибину в гній, спрямовують вихідний кінець його рукава в горловину місткості транспортних засобів або приєднують його до магістрального трубопроводу. Після цього включають насос на режим «відкачування». За допомогою важеля відкривають дверці, добиваючись максимальної подачі залежно від фізико-механічних властивостей гною, і фіксують їх в такому положенні.
Рідкий гній крізь приймальне вікно у нижній частині насоса засмоктується в корпус шнека і витками транспортується вверх до відцентрового насоса. Домішки, що потрапили в ній, подрібнюються різальною парою, розміщеною в корпусі насоса, і разом з гноєм подаються в нагнітальний трубопровід.
При зменшенні подачі більш як на 50 % насос переключають на режим «перемішування». Мішалку в цьому разі заглиблюють не більше як на 0,5 м. У зимовий час для запобігання замерзанню після закінчення роботи очищають напірний рукав. Для цього піднімають місця прогину рукава і включають насос на режим «перемішування», потім піднімають рукав на максимальну висоту і пересвідчуються, що весь гній витік з напірного рукава.
Технічне обслуговування насоса включає щоденні та сезонні заходи. Останні проводяться після розвантажування гноєсховища, але не рідше одного разу на рік. При виконанні ЩТО перевіряють правильність розміщення насоса над вікном гноєсховища, а також справність каната лебідки.
При сезонному технічному обслуговуванні додатково здійснюють такі операції:
зливають масло з редуктора лебідки, промивають редуктор і заливають свіже масло;
промивають канат лебідки в дизельному паливі, а потім змащують солідолом;
розбирають підшипникові вузли, промивають підшипники та манжети в дизельному паливі, замінюють при потребі манжети, збирають вузли і заповнюють порожнини маслом;
перевіряють і при необхідності заточують або знімають ножі для подрібнення довгостеблових включень. Після заміни ножів регулюють зазор між рухомими та нерухомими ножами;
покриті іржею місця зачищають і фарбують.
Насос шнековий НШ-50 складається з відцентрового насоса, шнека, труби, мішалки, подрібнювана стеблових частинок, електродвигуна та редуктора.
У процесі роботи насоса гній подається шнеком до відцентрового насоса і далі трубопроводом у транспортні засоби чи гноєсховище. При цьому мішалка створює протилежний потік рідини для підіймання мулу, що осідає на дні приймальника. Довгі частинки підстилки і корму, що потрапляють у гній, подрібнюються ножами подрібнювача, що запобігає забиванню насоса. Насос НШ-50 випускається з приводом від електродвигуна і ВВП трактора класу 1,4.
Технічна характеристика шнекових насосів
НШ-50-1 НШ-50-П НЖН-200
Продуктивність, м3/год 70 100 300
Глибина забирання гною, м 3,3 2,5 3,5
Напір, м . 15 28 15
Потужність електродвигуна, кВт 13 — 22
Частота обертання шнека, об/хв 965 1290 970
Установка УТН-10 призначена для транспортування гною будь-якої консистенції (рідкого, напіврідкого, підстилкового) у різних кліматичних умовах (при температурі навколишнього середовища від —40 до 50 °С). Установка подає гній до гноєсховища трубопроводом, прокладеним під землею нижче рівня промерзання. Гноєсховище заповнюється знизу, що запобігає замерзанню вихідного кінця гноєпроводу і самого гною. Особливо ефективна установка в багаторядних корівниках з поперечним транспортером. У цьому разі вона може працювати в автоматичному режимі.
Установка УТН-10 складається з поршневого насоса, завантажувальної лійки, гідроприводної станції, апаратури керування та гноєпроводу. Поршневий насос — це гідравлічна машина, що забезпечує переміщення гною трубопроводом за допомогою поршня. Останній приводиться в дію гідроприводною станцією.
Поршневий насос складається із корпуса, рами з вушками для приєднання двох гідроциліндрів привода насоса, а також перехідника. У корпусі насоса є всмоктувально-напірний клапан, який приводиться в дію гідроциліндром і залежно від такту поршня, забезпечує перекриття завантажувальної горловини лійки чи напірного каналу гноєпроводу. Зверху на корпусі насоса кріпиться завантажувальна лійка, а спереду — конус, до якого приєднаний гноєпровід. Гостра кромка забірної камери і термічно оброблений хромований поршень дозволяють легко розрізати соломисті матеріали. Це забезпечує надійне транспортування трубопроводом підстилкового гною.
Автоматичне керування роботою насоса забезпечується двома реверсивними золотниками. Система керування складається із штанг, пружин, шайб, упорів, тяги та важеля. Останній переключає реверсивні золотники.
Всмоктувально-напірний клапан регулюють у такій послідовності:
перевіряють ходи штоків гідроциліндрів і поршня (повинні бути в межах відповідно 305—320 та 615—630 мм), при необхідності упори пересувають від важеля;
стежать за допомогою манометра за тиском у гідросистемі. При робочому ході поршня він повинен бути в межах 2—10 МПа, а при холостому — 2—5 МПа. Якщо ці умови не виконуються і в момент переключення золотника тиск різко збільшується, то упор пересувають до важеля.
Гідроприводна станція створює тиск масла в гідросистемі і приводить в дію поршневий насос. Вона складається з електродвигуна, змонтованого на кришці гідробака, шестеренного гідронасоса, запобіжного клапана і фільтра тонкої очистки. Тиск у гідросистемі контролюється манометром, під'єднаним до напірного маслопроводу (він не повинен перевищувати 10 МПа). Гідроприводна станція з'єднана з поршневим насосом за допомогою гідравлічних рукавів і трубопроводів.