Законодавством України не визначено правове поняття термінів «паушальний платіж» та «роялті» (визначення є лише у податковому законодавстві), а це дає підстави для застосування загально прийнятих тлумачень.

Загальновідомо, що саме застосування терміна «роялті» пов’язують з платежами за користування інтелектуальною власністю. «Паушальний» платіж є одноразовою винагородою, яка зазвичай обумовлюється в договорі та не залежить від отримання користувачем економічного ефекту. Якщо сторони вважають, що найкращий варіант — це комбіновані платежі, то законодавчих заперечень не виникає, але в договорі слід вказати розрахунок, за яким здійснюватиметься поєднання платежів. У договорі сторони можуть домовитись, яким чином здійснюватимуть визначення розміру роялті, чи за відсотком від продажу, чи у фіксованій грошовій сумі, чи у натуральному виразі (не грошовими розрахунками) тощо.

У Законі про прибуток розуміння терміна «роялті» визначено у п. 1.30.

«Роялті — платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Пунктом 5 ст. 15 Закону № 3792 визначена можливість передачі (відчуження) майнових прав власника іншій особі на підставі договору. Плата за передачу (відчуження) майнових прав власника, визначена у даному Законі, не відповідає «податковому» визначенню роялті, оскільки в ч. 2 п. 1.30 Закону про прибуток встановлено, що не вважаються за роялті платежі за отримання об’єктів інтелектуальної власності у володіння або розпорядження чи власність. Для включення платежу за договором до поняття «роялті», визначеного законодавством про оподаткування, формулювання предмета та основних умов договору може мати велике значення в подальшому оподаткуванні. Також слід додати, що для цілей оподаткування не має значення періодичність сплати цих платежів або їх розмір, вказаний у договорі.

Якщо платіж відповідає визначенню «роялті», наведеному в Законі про прибуток, то згідно з вимогами пп. 4.1.4 валовий дохід у правоволодільця виникатиме за сумою роялті, яка йому фактично сплачена.

Стосовно «паушального» платежу, то норма виникнення валового доходу за фактичною сплатою платежу не буде в даному випадку діяти, адже цей платіж не є роялті. Тобто оподаткування такого платежу проводитиметься у загальному порядку. Однак зазначимо, що у будь-якому випадку слід розглядати умови договору щодо порядку здійснення цього платежу.

Оподаткування винагороди у користувача

Валові витрати у користувача виникатимуть відповідно до пп. 5.4.2 Закону про прибуток, згідно з яким до валових витрат включаються, зокрема, витрати, повязані з виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку. Тобто основна норма, яка повинна виконуватись, — це сплата роялті правоволодільцю по тих правах використання, які здійснюються у його господарській діяльності.

Оподаткування права користування торговельною маркою

Надання права користування торговельною маркою відповідатиме продажу результатів робіт (послуг), визначеному у п. 1.31 Закону про прибуток. Так, відповідно до цього пункту продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об’єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об’єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності. Звернемо увагу, що у випадку, коли сторони договору франчайзингу або ліцензійного договору є пов’язаними особами, вартість роялті визначатиметься за звичайними цінами (підпункти 7.4.1, 7.4.2). Але, як відомо, визначити ці ціни на ринку наразі буде важко.

Цікавим для податкового законодавства є ситуація, коли правоволоділець торгової марки є нерезидентом, а користувач цих прав є резидентом України. То згідно з умовами договору одна сторона має сплатити роялті за користування правами другій стороні безготівковими коштами. З погляду оподаткування податком на прибуток у даному випадку діятиме п. 13.1 Закону про прибуток, яким визначено, що доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (зокрема, на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Зокрема, такими доходами є роялті.

Згідно з пп. 13.2 Закону про прибуток оподаткування доходів проводиться за ставкою 15 % від їх суми та за рахунок нерезидентів. Податок перераховується до бюджету під час виплати, якщо інше не передбачено нормами міжнародних угод, які набрали чинності. Водночас, у пп. 18.1 цього Закону вказано, якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору. Перелік країн, з якими Україна уклала договори про уникнення подвійного оподаткування, регулярно доводиться до відома платників та податкових органів листами ДПАУ. Останній лист ДПАУ від 13.01.2004 р. № 362/7/12-0117 надає нам вичерпний перелік цих країн.

Постановою КМ України «Порядок звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування» від 06.05.2001 р. № 470 (далі — Порядок № 470) затверджений порядок, який визначає процедуру звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, які набрали чинності в установленому порядку (далі — міжнародні договори), та відшкодування (повернення) сум податку, надміру сплачених на території України.

Так, відповідно до п. 4 Порядку № 470 підставою для звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є надання нерезидентом довідки (або її нотаріально засвідченої копії), що підтверджує резидентство країни, з якою підписаний міжнародний договір, та інших документів, у випадку, якщо це встановлено міжнародним договором.

Отже, фактично податок на репатріацію утримується з виплат роялті нерезиденту за ставкою 15 % від сум роялті та за рахунок цих сум з урахуванням вимог міжнародних угод.

Заслуговує на увагу питання щодо оподаткування ПДВ сум роялті.

У користувача права на торгову марку виникатиме право на податковий кредит згідно з пп. 7.4.1 Закону про ПДВ та на підставі правильно оформленої податкової накладної (за умови наявності валових витрат). Проте, це стосуватиметься тільки винагороди (паушального платежу). Щодо самої суми роялті, то слід зазначити, що вона не є об’єктом оподаткування ПДВ.

На суму роялті у правоволодільця не виникатиме зобов’язання з ПДВ на підставі дії норм пп. 3.2.7 Закону про ПДВ, де зазначено, що не є об’єктом оподаткування ПДВ тільки операції з виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом. Але звернемо увагу на термін «поставка послуг» у п. 1.4 Закону про ПДВ.

Відповідно до цього пункту поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об’єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової власності. А об’єктом оподаткування, в свою чергу, є «поставка послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України», що передбачено у п. 3.1 даного Закону. Тобто виникає логічне запитання: чи є роялті об’єктом оподаткування чи не є? На нашу думку, оскільки пп. 3.2.7 Закону про ПДВ передбачено, що не є об’єктом оподаткування роялті у грошовій формі, то саме цим пунктом й слід користуватись. А норми п. 3.1 будуть застосовуватись для інших платежів, що не є роялті, наприклад, паушального платежу. ДПА України з цього приводу однозначної думки не висловила — різні листи дають зовсім різні тлумачення.

ОБ’ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ЯК НЕМАТЕРІАЛЬНІ АКТИВИ ПІДПРИЄМСТВА

Об’єкти інтелектуальної власності є нематеріальними активами підприємства. До нематеріальних активів відносяться цінності, що мають вартісну оцінку і при цьому не є фізичними об’єктами (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки. Нематеріальними активами є також права на ноу-хау, права, отримані в результаті покупки ліцензій у патентовласників, програмні продукти, бази даних.

Важливою частиною нематеріальних активів підприємств є репутація фірми чи “гудвіл”, як це поняття визначається в закордонному праві. Всі позитивні обставини, зв’язані з іміджем фірми – фірмове найменування, географічне положення, особливості постачання та збуту, використання ноу-хау в виробництві чи управлінні, фірмовий стиль компанії, що охоплює бланки, конверти, форму співробітників, дизайн офісів, оформлення транспортних засобів та інше, усе те, що визначає неповторний вигляд фірми, також відноситься до нематеріальних активів підприємства.

Вартість “гудвіл” визначається як різниця між ринковою ціною фірми і балансовою вартістю його активів.

Оцінка брендів ппроводиться, як правило при продажі торгової марки. У закордонній бізнесовій практиці бренди є таким ж активами компанії, як устаткування, будинки, технології і враховуються при фінансовій оцінці компанії. Як правило, під брендом розуміють торговельний знак разом з гудвілом. У більшості випадків до оцінки брендів прибігають при продажі торговельної марки, а до оцінки гудвілу – у момент закінчення торгів з потенційним покупцем.

За рубежем практика оцінки бренду достатньо розповсюджена. В західних країнах вартість бренда складає близько 80% від вартості бізнесу, в Україні - 3 – 10 %.

Самими дорогими брендами світу являються Соса Соlа, Mariboro, IBM, МсDonald’s, Disney, Sony, Kodak, Intel та інші.

При оцінці бренду більшість компаній переслідують декілька цілей: підвищити свою інвестиційну привабливість, визначити результативність роботи служби маркетингу і оцінити, наскільки ефективно були витрачені кошти на рекламні цілі і PR-акції. Крім того бренд більш точно відображає вартість компанії, ніж просто економічні показники.

Наприклад, в Англії у балансі відображається тільки 30% ринкової вартості компанії, все іншне приходиться на нематеріальні активи: ноу-хау, патенти, ділову репутацію, авторські права і, природно, найважливіший нематеріальний актив – бренд. Так у British Petroleum співвідношення матеріальних і нематеріальних активів оцінюються як 29 : 71, у Соса-Соla – 4 : 96.

Про значну вартість нематеріальних активів свідчать угоди по кокупці компаній, що володіють відомими брендами. Наприклад, у 1988 році Nestle придбала Rowntre за 5 млн. фунтів стерлінгів, у той час, як матеріальні активи останньої оцінювалися усього в мільйон. Одна з найбільших угод по покупці брендів це придбання в Seagram Company семи алкогольних брендів за 371,2 млн. дол. компанією American Brands Inc. Компанія Grand Net за 1,2млрд дол. купила в компанії Heublein право на використання бренду Smirnoff на території США.

В Українах вартість бренду не знайшла широкого застосування через нестабільність ринку, закритість інформації про фінансові результати діяльності.

Внутрішня оцінка бренду забезпечує ряд переваг для підприємства, які полягають в залученні необхідних фінансових ресурсів, можливості отримання кредиту під заставу бренду, достовірної оцінки активів та формування оптимальної структури капіталу, достовірної оцінки діяльності маркетингових служб підприємства. Оцінка бренду може бути вигідна компанії з погляду оптимізації оподаткування, оскільки торгова марка може амортизуватися, як нематеріальний актив, що зменшує дохід, що оподатковується.

У більшості випадків до оцінки брендів прибігають при продажу торговельної марки, а до гудвілу – у момент закінчення торгів з потенційним покупцем. Для міжнародних компаній визначення бренду спрощується тим, що в умовах розвитого фондового ринку ринкові індикатори вартості акцій є основним вагомим чинником оцінки.