Файл: ONDR-konsp.doc

ОСНОВИ НАУКОВо-ДОСЛІДної роботи студентів

МАТЕРІАЛИ ЛЕКЦІЙ

Лекція 1. Актуальність, мета і задачі дисципліни

Щоб удосконалити розум, треба більше міркувати й менше заучувати.

Р.Декарт

Навчися розумно запитувати, уважно слухати, спокійно відповідати, і вмовкати, коли сказати нема чого.

И.Лафатер

Запитали мудреця, як досяг він таких висот у науках.
-"Я не соромився запитувати, чого не знав", - відповів той.

Сааді

На початку 3-го тисячоріччя розширення обсягу знань, накопичених людством, перетворило в проблему спосіб їх засвоєння. Прискорення науково-технічного прогресу призвело до збільшення обсягу активного часу, затрачуваного людьми на одержання нових знань, на виявлення нових законів природи й суспільства. У студентські роки розвиток інтелекту характеризується максимальною за все життя людини швидкістю розумових і логічних процесів. Великі вчені й педагоги завжди мріяли про перетворення навчання в процес активної пізнавальної творчості або в процес творчого пізнавання. Вони бажали своїм учням відчути в житті непередаване щастя творчості, акту ЗРОБЛЕНОГО ВІДКРИТТЯ.

На початку ХХІ століття отримані знання застарівають набагато швидше, ніж у ХХ столітті. Якщо раніше отриманих знань фахівцеві вистачало на 10-15 років, то тепер цей строк скоротився в 3 - 5 разів. Це значить, що доводиться все життя вчитися й переучуватися, займатися самоосвітою. У сучасних умовах необхідно вміти самостійно поповнювати свої знання, швидко орієнтуватися в стрімкому потоці науково-технічної інформації.

Винахід персонального комп'ютера ознаменував вступ людства на поріг нової цивілізації. Це інформаційне суспільство, у якому вже не стільки речовина й енергія, скільки інформація й наукові знання стають основними об'єктами й результатами діяльності людини.

Професійний рівень інженера визначається його фундаментальними, загально інженерними й загально технічними знаннями, навичками самостійного дослідження, конструювання, проектування, здатністю економічно оцінювати прийняті рішення. Пред'являються підвищені вимоги до комплексу організаторських, виконавських, вольових якостей самого працівника, до його вміння оперативно, наполегливо й послідовно проводити в життя ухвалені рішення.

Під навчально-дослідною розуміється робота студентів, що дає їм необхідні навички науково-технічної творчої, дослідницької, діяльності. Під науково-дослідною розуміється така робота, у якій отриманий новий для науки або техніки результат.

Значення науково-дослідної роботи на молодших курсах полягає в тому, що вона допомагає виявити й розвинути здатності студентів до самостійної творчої діяльності. Для студентів старших курсів науково-дослідна робота є невід'ємною частиною всіх видів навчального процесу.

Основними професійними якостями сучасного інженера мають бути:

1. Володіння глибокими та достатньо об’ємними знаннями з фундаментальних, загально інженерних та спеціальних дисциплін. Вміння постійно поповнювати ці знання.

2. Володіння навичками грамотної постановки та розв’язання складних сучасних інженерних задач, в тому числі й творчих.

3. Вміння застосовувати експериментальну та контрольно-вимірювальну апаратуру і прилади, сучасні методи досліджень, комп’ютерну техніку та програмне забезпечення.

4. Здатність оперативно, відповідально, дисципліновано, ретельно, ініціативно і наполегливо виконувати поставлені задачі, вміння організовувати роботу великих колективів спеціалістів, в тому числі й різного профілю із забезпеченням контролю її результатів.

5. Широкі кругозір та ерудиція, високий рівень загальної культури.

Однією із центральних проблем Вищої школи є проблема єдності професійної підготовки й світоглядної орієнтації фахівців, проблема розвитку в них творчого мислення, уміння самостійно поглиблювати свої знання й застосовувати їх у житті.

Наука привчає всіх, хто до неї по-справжньому прилучається, до принципової послідовності у всіх питаннях теорії й практики, до рішучості боротися проти рутини й відсталості, до завзятості в праці.

Щоб успішно рухатися в науці, максимально скоротити можливі блукання й безуспішні пошуки, сьогодні кожному, хто займається рішенням тих або інших проблем теорії й практики, необхідно опанувати відповідну методологічну культуру. Визначальним елементом цієї культури є діалектико-матеріалістичне розуміння дійсності, на основі якого складається характерна для кожної області система знань.

Основними й найбільш важливими формами ОНДР у навчальному процесі, що охоплюють всіх студентів під час їх навчання, є: учбово-дослідницька робота, курсове проектування й курсові роботи; виробнича й переддипломна практика, дипломне проектування. Дипломне проектування - заключний етап підготовки молодих фахівців у ВУЗі, перевірка придбаних знань і навичок, уміння самостійно застосовувати отримані знання й творчо працювати.

Перебудова системи вищої технічної освіти орієнтована на використання як основного активного (дослідницького) методу навчання зі скороченням часу, що відводиться на пасивне засвоєння інформації, і радикальне посилення самостійної роботи студентів. Природно, при цьому істотно підвищуються вимоги до якості навчальних посібників. Для закріплення лекційного матеріалу й самостійної навчально-дослідницької роботи студентів призначені лабораторні практикуми. Виконання практичних робіт передбачає оволодіння навичками активного програмування (з використанням комп’ютерної техніки), індивідуальної й комплексної інтерпретації даних, розвиток алгоритмічного мислення.

Метою дисципліни ОНДР є оволодіння науковою методологією та одержання навичок застосування її для розв’язання практичних наукових завдань.

Задачами ОНДР є:

• вивчення особливостей наукової роботи;

• визначення суті науки та ознайомлення з основними історичними етапами її розвитку;

• вивчення змісту та послідовності виконання основних етапів та стадій наукового дослідження;

• одержання навичок раціональної організації та ефективного виконання навчальної, науково-дослідної, самостійної роботи, вміння підбирати та ефективно використовувати спеціальну літературу, а також професійну інформацію у мережі Інтернет;

• вивчення основних форм представлення отриманих наукових результатів.

Особливості наукової роботи

Пізнання починається зі здивування.

Аристотель

Я жити хочу, щоб мислити й страждати.

О.Пушкін

Ніщо велике у світі не було зроблено без пристрасті, і не буде зроблено.

Гегель

Геній - це 99% поту й 1% натхнення.

Т.А.Едісон

Однією з основних якостей справжнього вченого є здатність дивуватися й зацікавлюватися. Іскра наукової творчості спалахує лише тоді, коли інтерес до задачі досягає такого критичного рівня, при якому не займатися нею людина вже не може, коли сама проблема й прагнення її вирішити поглинають її повністю. Тоді до роботи підключається не тільки головний, але й спинний мозок, а розумовий процес відбувається безупинно - наяву й у сні, на рівні підсвідомості.

Хоча в кожної людини є пальці й кожен може купити пензлик і фарби, це ще не робить її художником. Крім зацікавленості необхідно ще й ВМІННЯ. "Під словом "вчений" розуміють лише те, що людину багато вчили, але це ще не означає, що вона чомусь навчилася" (Г. Ліхтенберг). Вміння становить ознаку таланта" (Е. Кант).

Так звана "спокійна наукова праця" - це міф. Науковий пошук завжди неспокійний, завжди складається з переходу від одних невдалих спроб до інших, поки не найдеться, нарешті, вдале рішення, якщо воно взагалі існує. Така робота вимагає від людини винятково високої й тривалої концентрації мислення. Це напружена й важка праця, що часто триває й під час відпочинку. Навіть під час сну мозок продовжує шукати рішення проблеми.

Продуктивність наукової праці істотно залежить не тільки від підготовленості, але й від психологічного стану людини. Зокрема, вона визначається тим, як суспільство ставиться до своїх учених й взагалі до наукової діяльності.

Сьогодні непрестижність наукової праці в Україні залишає єдиний стимул - задоволення своєї допитливості. Ця допитливість й є ознакою того, що заняття наукою становить покликання людини. Якщо це покликання є справжнім, тоді є й любов до науки, прагнення за будь-яких обставин нею займатися. Виникає внутрішня необхідність у цих заняттях, незважаючи на всю їх крайню некомфортабельність. Вираз "некомфортабельність наукової праці" належить знаменитому математикові Р.Куранту. Цією некомфортабельністю він пояснював, чому математики у величезній більшості випадків рано припиняють творчу роботу: вони не витримують постійного внутрішнього напруження, з яким зв'язана їх робота.

Складність сучасної науки не залишає в ній місця дилетантам й "аматорам". Дуже важливу, якщо не вирішальну, роль у долі молодого дослідника відіграє науковий керівник. Наука настільки ускладнилася, що юнакові, навіть найенергійнішому, вольовому й талановитому, важко визначити для себе правильну наукову перспективу, почати самостійне дослідження. Йому необхідні розумний, тактовний науковий керівник-наставник, ведучий активне творче життя, і сформований професійний колектив - наукова школа. Новаторський підхід до розв’язання актуальних і важливих завдань, почуття причетності до великої справи, товариські допомога й підтримка, приклад керівника й повага до нього - ось що захоплює й виховує в молодих кращі якості.

Усім відома латинська приказка: "Mens sana - in corpore sano" ("здоровий ДУХ - в здоровому тілі"), де "mens" переводиться як "ДУХ". Але далеко не всім відомо, що "mens" походить від "mensurare", будучи похідним від "ВИМІРУ" (наприклад, "мензурка" - вимірювальна посудина). Микола Кузанський (1401-1464) уперше висловив думку про зв'язок РОЗУМУ й ВИМІРУ. Він уперше підкреслив, що "РОЗУМНА ЛЮДИНА" - це людина, яка "ВИМІРЮЄ".

Лекція №2. Наука як система уявлень про світ

2.1. Суть науки

Наука є найвищим щаблем розумового розвитку людини, вершинним і найспецифічнішим досягненням людської культури. Вона може сформуватися тільки за певних умов. Поняття «наука» в цьому специфічному значенні існує лише з часів великих давньогрецьких мислителів Платона (428 чи 427 — 348 чи 347 до н. е.) й Аристотеля (384 — 322 до н. е.). Та вже в середньовіччі воно було відтиснуте на периферію людського буття. В епоху Відродження науку знову відновили в правах. Відтоді її позиції були непохитними. Жодна сила сучасного світу не може зрівнятися з силою наукової думки.

Можна сперечатися про найважливіші принципи чи наявні результати науки, але ніхто не наважиться заперечити її роль. До науки можна застосувати слова Архімеда (прибл. 287 — 212 до н. е.): «Дайте мені точку опори і я переверну Всесвіт». У мінливому Всесвіті наукова думка фіксує сталі точки, полюси. У давньогрецькій мові навіть термін «episteme» (пізнання) походив від кореня, що означав твердість і усталеність. Розвиток науки призвів до більш-менш стійкої рівноваги, стабілізації, сталості світу в сприйнятті й мисленні людини. В той же час, у випадку, якщо досягнення сучасної науки застосовуються з найгіршими спонуканнями, це може призвести до всесвітньої катастрофи.

Наука — сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і систематизація об'єктивних знань про дійсність; одна з форм суспільної свідомості.

У процесі історичного розвитку наука перетворилася на продуктивну силу і важливий соціальний інститут. Вона впливає на державне, соціальне і громадське життя. Поняття «наука» охоплює як діяльність, спрямовану на отримання нового знання, так і результат цієї діяльності — суму здобутих на певний час знань, сукупність яких створює наукову картину світу.

Наука як діяльність є процедурою узагальнення реальності, а наука як система знань — це сума суджень, що узагальнюють. У першій своїй іпостасі вона завжди дорівнює собі, у другій — постійно перебуває в розвитку.

Визначення будь-якого феномену зводиться до вказівки на те незмінне, що зберігається в ньому протягом усього часу існування незалежно від усіх його метаморфоз. Тому при визначенні науки необхідно звертати увагу насамперед на стійке в ній, тобто не на конкретні характерні для її історичного стану судження (знання), а на «вічні» особливості пізнавальної процедури. Отже, наука є узагальненням реальності, сумою знань-суджень, що відповідають конкретному (історично зумовленому) масштабу узагальнення.

Науці протистоїть антинаука — вид діяльності, відмінної від наукової, результати якої претендують на визнання, авторитетність. Антинаука захищає способи пізнання світу, які суперечать науковому узагальненню дійсності.

Антинаука – це знання отримані для задоволення певних меркантильних інтересів (здійснення кар’єри, одержання короткочасного прибутку) із істотними порушеннями загальної наукової методології.