Файл: ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОБНИЦТВА ДЕТАЛЕЙ ТА СКЛАДАННЯ МАШИН.doc
ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 30.12.2021
Просмотров: 2767
Скачиваний: 6
1.4. Зміст звіту
1. Найменування i мета роботи.
2. Тип i найменування верстата.
3. Найменування i ціна поділки вимірювальних інструментів.
4. Заповнена таблиця результатів вимірювань.
5. Загальні висновки про стан досліджуваного верстата.
1.5. Питання для самоперевірки
1. Що таке службове призначення машини?
2. Що таке виконавча поверхня машини?
3. Якими показниками характеризується точність машини?
4. Яким нормативним документом регламентується точність металорізального верстата?
5. Назвіть виконавчі поверхні фрезерного верстата, круглошліфувального верстата, токарного верстата.
6. Зміст i послідовність експериментів у цій лабораторній роботі.
7. Запропонуйте спосіб перевірки перпендикулярності напрямку переміщення пінолі вертикально-свердлильного верстата до площини столу.
8. Запропонуйте спосіб перевірки паралельності oci обертання шпинделя токарного верстата до напрямку переміщення супорта.
Рекомендована література: [1, 4, 5, 6].
Лабораторна робота № 2
ДОСЛІДЖЕННЯ БАЗУВАННЯ ЗАГОТОВОК
У СИСТЕМІ ПРЯМОКУТНИХ КООРДИНАТ
Мета роботи – набуття практичних навичок вибору й дослідження впливу розташування та кількості опор на стійкість і визначеність базування.
2.1. Загальні положення
У відповідності з [3] в машинобудуванні прийняті такі терміни та означення основних понять базування, що використовуються під час проектування технологічних процесів та конструювання машин.
Базування – надання заготовці чи виробу необхідного положення відносно вибраної системи координат.
База – поверхня чи сукупність поверхонь, вісь, точка, що належать заготовці чи виробу і використовуються для базування.
Комплект баз – сукупність трьох баз, що створюють систему координат заготовки чи виробу.
Опорна точка – точка, що символізує один із зв'язків заготовки чи виробу з вибраною системою координат.
Схема базування – схема розміщення опорних точок на базах заготовки чи виробу.
Зміна баз – навмисна чи ненавмисна заміна одних баз іншими із збереженням їх належності до конструкторських, технологічних чи вимірювальних баз.
Похибка базування – відхилення фактично досягнутого положення заготовки чи виробу під час базування від потрібного.
Закріплення – прикладання сил чи пар сил до заготовки або виробу для забезпечення постійності їх положення, досягнутого під час базування.
Установлення – процес базування й закріплення заготовки чи виробу.
Похибка установлення – відхилення фактично досягнутого положення заготовки чи виробу під час установлення від необхідного.
Конструкторська база – база, що використовується для визначення положення деталі чи складальної одиниці у виробі.
Основна база – конструкторська база, що належить базованій деталі чи складальній одиниці і використовується для визначення її положення у виробі.
Допоміжна база – конструкторська база, що належить деталі чи складальній одиниці та використовується для визначення положення приєднуваного до них виробу.
Технологічна база – база, що використовується для визначення положення заготовки чи виробу в процесі виготовлення або ремонту.
Вимірювальна база – база, що використовується для визначення відносного положення заготовки чи виробу та засобів вимірювання.
Установна база – база, яка позбавляє заготовку чи виріб трьох ступенів вільності – переміщення вздовж однієї координатної осі та обертання навколо двох інших осей.
Напрямна база – база, що позбавляє заготовку чи виріб двох ступенів вільності – переміщення вздовж однієї координатної осі та обертання навколо іншої осі.
Опорна база – база, що позбавляє заготовку чи виріб одного ступеня вільності – переміщення вздовж координатної осі або обертання навколо осі.
Подвійна напрямна база – база, що позбавляє заготовку чи виріб чотирьох ступенів вільності – переміщення вздовж двох координатних осей та обертання навколо цих же осей.
Подвійна опорна база – база, що позбавляє заготовку чи виріб двох ступенів вільності – переміщень уздовж двох координатних осей.
Вибираючи схему базування деталі або складальної одиниці під час конструювання машини чи розробляючи технологічний процес механічної обробки слід враховувати таке [1].
Для повної орієнтації заготовки, деталі або складальної одиниці під час базування кількість опор та їх розташування має бути таким, щоб за умови невідривності баз від опор заготовка не могла зміщуватися й повертатися відносно координатних осей. У цьому випадку виконується правило “шести точок”, згідно з яким для повного визначення положення твердого тіла, тобто позбавлення всіх шести ступенів вільності, його необхідно й достатньо підперти в шести незалежних точках, розташованих на трьох різних площинах координатного кута. Правило “шести точок” обов'язкове для виконання під час вибору схем базування.
Якщо кількість опорних точок менша шести, то визначеність положення не забезпечується, оскільки у заготовки, деталі або складальної одиниці може залишитись один або декілька ступенів вільності (в залежності від того, скільки опорних точок не вистачає до шести).
Якщо кількість опорних точок більша шести, то базування також буде невизначеним. Це неминуче призведе до втрати точності обробки. Щоб цього уникнути, “зайві” опорні точки конструктивно реалізують у вигляді підвідних або самоустановних опор. Такі конструкції застосовують тоді, коли нежорстку заготовку необхідно додатково підперти, щоб уникнути надто великих її деформацій від впливу сил різання або сил затискання.
Заготовка в пристрої або деталь у складальній одиниці матиме найстійкіше положення тоді, коли відстань між опорами найбільша з можливих. Для цього необхідно за установну базу вибирати поверхню найбільшої площі, за напрямну базу – поверхню найбільшої довжини, за опорну базу – будь-яку іншу поверхню. За подвійну напрямну базу вибирають довгу циліндричну поверхню, а за подвійну опорну – будь-яку іншу циліндричну поверхню.
Для базування заготовки або деталі, що має форму тіла обертання незначної довжини (l 0,5D), за бази використовують одну з циліндричних поверхонь (подвійна опорна база) та один із торців (установна база).
Якщо базують заготовку або деталь, що має форму тіла обертання значної довжини, то за базу використовують одну з циліндричних поверхонь або центрові отвори (подвійна напрямна база) та один із торців (опорна база). Затискання позбавляє заготовку або деталь шостого ступеня вільності.
Шостого ступеня вільності заготовку у верстатному пристрої найчастіше позбавляють за допомогою затискних елементів, а деталь у складальній одиниці – за допомогою гвинтових з'єднань (болтів, гвинтів, шпильок тощо).
Вибираючи поверхні для базування заготовки необхідно використовувати принцип суміщення баз, тобто так вибирати технологічні бази, щоб вони збігалися з вимірювальними.
Під час виконання лабораторної роботи за пристрій для реалізації схеми базування використовується макет координатного кута (рис. 2.1).
Н
а
трьох робочих площинах макета зроблена
сітка отворів, в які встановлюються
опори.
2.2. Прилади та пристрої
1. Макет координатного кута.
2. Комплект опор.
3. Заготовка.
2.3. Методика і порядок виконання роботи
1. Одержати макет координатного кута з комплектом опор та заготовку.
2. Накреслити ескіз заготовки і проставити на ньому розміри, що утворюються на операції механічної обробки, зміст якої задається викладачем.
3. Розробити схему базування.
4. Зобразити схему базування заготовки з дотриманням таких правил:
- усі опорні точки на схемі базування зображують умовними позначками та нумерують, починаючи з бази, на якій розміщується найбільша кількість опорних точок;
- якщо проекція певної опорної точки збігається з проекцією іншої опорної точки, то зображається одна точка і біля неї проставляються номери точок, проекції яких збіглися;
- кількість проекцій заготовки чи виробу на схемі базування має бути достатньою для чіткого уявлення про розміщення опорних точок.
5. Проаналізувати наявність похибок базування на всі розміри, що утворюються на операції. За наявності похибки базування знайти її величину, і, якщо необхідно, запропонувати іншу схему базування, що виключає або зводить до мінімуму похибки базування.
6. Дати повні найменування всім базам.
7. Реалізувати розроблену схему базування на макеті координатного кута і переконатись в стійкості заготовки після її встановлення на опори.
8. Зробити висновки.
9. Оформити звіт.
2.4. Зміст звіту
1. Найменування роботи і мета її виконання.
2. Ескіз заготовки зі схемою базування.
3. Результати аналізу похибок базування.
4. Висновки.
2.5. Питання для самоперевірки
1. Визначення бази.
2. Правило шести точок.
3. Класифікація баз.
4. Правила вибору баз.
5. Правила зображення схем базування.
6. Типові схеми базування.
7. Поняття похибки базування.
8. Механізм виникнення похибки базування.
9. Принцип суміщення баз.
10. Випадки, коли похибка базування відсутня.
11. Визначення величини похибки базування.
Рекомендована література: [1, 3, 12, 22].