Добавлен: 05.02.2019
Просмотров: 6047
Скачиваний: 8
Залежно від наявності філій розрізняють комерційні банки багатофілійні, малофілійні, безфілійні.
Найширшу мережу філій має Укрощадбанк (близько 15000 філій), який має свої відділення в усіх адміністративних районах країни. До багатофілійних належать АКБ “Україна” — понад 500 філій, “Аваль” — понад 200, Укрсоцбанк — понад 100. Більшість же вітчизняних банків є мало- і безфілійними.
За секторами ринку, на яких функціонують банківські установи, всі банки можна поділити на:
— міжнародні, що створюються за участі іноземного капіталу і можуть мати свої філії за кордоном,
— міжрегіональні, які мають розгалужену мережу своїх філій та відділень по території країни,
— регіональні, що обслуговують, як правило, клієнтів одного регіону (міста, району, області).
Більшість комерційних банків, що функціонують на банківському ринку України, є регіональними. Причому значна частина таких банків сконцентрована в Києві та Київській області, а також у містах, які традиційно вважаються індустріально розвиненими (Дніпропетровськ, Харків, Донецьк).
Залежно від діапазону операцій, що їх виконують комерційні банки, розрізняють:
— універсальні банки, які виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам,
— спеціалізовані банки, що у своїй діяльності орієнтуються на:
а) обслуговування певної категорії клієнтів — банки з клієнтською спеціалізацією;
б) обслуговування переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі — банки з галузевою спеціалізацією;
в) надання невеликого кола послуг для більшості своїх клієнтів — банки із функціональною спеціалізацією.
Найяскравіше виражена функціональна спеціалізація, оскільки вона принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, побудову балансу банку, а також специфіку роботи з клієнтурою.
За функціональною спеціалізацією розрізняють банки інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні, облікові, депозитні. Інвестиційні та інноваційні банки акумулюють тимчасово вільні грошові кошти на тривалі строки (в тому числі шляхом облігаційних позик) і надають довгострокові кредити. Ощадні банки спеціалізуються на кредитуванні населення за рахунок залучення невеликих за розмірами строкових депозитів. Іпотечні банки здійснюють кредитні операції на тривалий строк, здебільшого під заставу нерухомості. Значна частка їхніх пасивів формується за рахунок власного капіталу і капіталу, мобілізованого шляхом випуску іпотечних облігацій. Облікові і депозитні банки історично спеціалізуються на здійсненні короткострокових депозитних і кредитних операцій. Тому в них серед активних операцій переважають кредитні та облікові операції з комерційними векселями, а серед пасивних — операції із залучення тимчасово вільних грошових коштів у депозити до запитання.
В Україні яскравим представником банку з вираженою функціональною спеціалізацією є Укрощадбанк, в пасиві якого близько 90% — це кошти фізичних осіб, а основна спеціалізація активних операцій — споживче кредитування.
Ступінь спеціалізації галузевих банків значною мірою залежить від сфери їхньої діяльності, а також від особливостей господарської діяльності галузевої клієнтури, що можуть бути пов’язані із сезонними чи іншими коливаннями виробничого процесу. Все це впливає на специфіку формування активів і пасивів банків. В Україні налічується близько 20 банків із галузевою спеціалізацією, серед яких “Легбанк”, “Енергобанк”, “Автозазбанк”, “Донвуглекомбанк”, “Меблебанк”, “Укрнафтогазбанк” та ін.
Ще більший ступінь деталізації, диференційованості видів банків зумовлений їхньою спеціалізацією на обслуговуванні конкретного типу клієнтури. Так, для зарубіжної банківської справи характерно, що біржові банки обслуговують виключно операції біржових структур, страхові — страхових інститутів, а кооперативні банки здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування кооперації. Саме тому банки з клієнтською спеціалізацією називають “кишеньковими”, тобто створеними для фінансового обслуговування певної фірми. Учасниками кооперативних банків є кооперативи. Особливість пасивних операцій цих банків полягає у створенні поряд з традиційними резервних фондів спеціального призначення. Серед активних операцій характерними є операції з надання кредитів під заставу фінансових і матеріальних цінностей.
На вітчизняному банківському ринку до банків з клієнтською спеціалізацією належать “Правексбанк”, “Олбанк”, “Альянс”.
Усі комерційні банки незалежно від форми власності, величини капіталу та спеціалізації виконують операції із залучення тимчасово вільних грошових коштів у депозити (депозитні операції); операції, пов’язані із розрахунково-касовим обслуговуванням клієнтури (розрахункові та касові операції) й операції з кредитного обслуговування клієнтів (кредитні операції). Звичайно, коло операцій, що їх виконують банки, може бути значно ширшим, але саме ці операції є обов’язковими, і тому їх називають базовими операціями комерційних банків. Усі банківські операції відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони обліковуються, їх прийнято поділяти на пасивні й активні.
Пасивні операції — це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку. За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні операції з формування власних, залучених та позичених ресурсів.
Операції з формування власних ресурсів включають:
· операції з формування статутного фонду банку;
· операції з формування резервного фонду банку;
· операції з формування страхових фондів банку;
· операції з формування інших фондів банку спеціального призначення, які створюються за рахунок прибутку банку і використовуються відповідно до рішення, прийнятого вищою управлінською ланкою комерційного банку;
· операції, пов’язані з формуванням і розподілом банківського прибутку.
Операції з формування залучених ресурсів називають пасивними депозитними операціями. Вони відображають процес залучення й обліку в банківському балансі тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб, банків, які зберігаються на різноманітних рахунках (строкових і до запитання). Вкладниками можуть бути як юридичні та фізичні особи, що постійно обслуговуються в даному банку (клієнти банку), так і юридичні і фізичні особи, що не належать до постійних клієнтів цього банку, а обслуговуються в іншому банку.
У банківській практиці України передбачена можливість вибору банку для постійного обслуговування і для проведення окремих депозитних операцій на вигідних умовах в інших банках. З цією метою банки відкривають рахунки до запитання (поточні, бюджетні, депозитні) та на строк (депозитні). Наявність залишку грошових коштів на цих рахунках дає можливість банку, що обслуговує власників рахунків, використовувати ці залишки як ресурси для здійснення активних операцій з метою отримання доходу. Пасивні депозитні операції включають можливість користування тимчасово вільними грошовими коштами інших банків, які зберігаються на кореспондентських рахунках (кошти до запитання) та строкових депозитах (кошти на строк).
Отже, пасивні депозитні операції можна класифікувати:
за категорією вкладника:
· операції із залучення тимчасово вільних коштів юридичних осіб на поточні, бюджетні, депозитні рахунки;
· операції із залучення тимчасово вільних коштів фізичних осіб на поточні, депозитні рахунки;
· операції із залучення тимчасово вільних коштів банків-кореспондентів на кореспондентські та депозитні рахунки;
за строком:
· операції із залучення тимчасово вільних коштів на рахунки до запитання (поточні, бюджетні, кореспондентські) з метою подальшого використання для проведення поточних розрахунків;
· операції із залучення тимчасово вільних коштів на строкові депозитні рахунки для зберігання протягом обумовленого договором періоду.
Крім мобілізації власних та залучених ресурсів, комерційні банки можуть використовувати можливості міжбанківського ринку капіталів, а також залучати кошти інвесторів шляхом емісії та розміщення власних незабезпечених боргових зобов’язань. Мобілізовані у такий спосіб ресурси являють собою позичені ресурси банку. Ця частина банківського капіталу є найоперативнішою щодо залучення. Позичені ресурси комерційного банку мобілізуються шляхом здійснення пасивних кредитних та пасивних інвестиційних операцій.
Пасивні кредитні операції — це операції комерційного банку, пов’язані з отриманням кредитів на міжбанківському ринку (в інших комерційних банків та в НБУ). Комерційні банки в Україні можуть отримувати кредит в інших банків на визначених договорами умовах строком від одного дня (кредити овернайт) до декількох місяців. Крім власне міжбанківських кредитів, комерційні банки можуть звертатись за кредитом до кредитора в останній інстанції — Національного банку України, який надає ломбардні кредити (під заставу державних цінних паперів) та продає кредити через кредитні аукціони.
Пасивні інвестиційні операції — це операції комерційного банку, пов’язані з випуском і розміщенням власних незабезпечених боргових зобов’язань. Банки можуть емітувати облігації, які поповнюють банківський капітал коштами інвесторів на строк обігу цих цінних паперів.
Мобілізовані шляхом здійснення пасивних операцій грошові кошти засновників банку, вкладників, кредиторів та інвесторів комерційні банки розміщують по різних напрямках через проведення активних операцій.
Активні операції — це операції з розміщення мобілізованих комерційним банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні фонди і товарно-матеріальні цінності. Отже, до активних операцій банків належать:
· операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формі з метою підтримання ліквідності банку;
· розрахункові операції, пов’язані з платежами клієнтів;
· касові операції з приймання і видавання готівки;
· кредитні операції, пов’язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичним особам, банкам;
· інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери (акції, державні та корпоративні облігації) на тривалий строк;
· фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;
· валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;
· депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та інших комерційних банках;
· операції з купівлі-продажу банківських коштовних металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках.
Активні операції комерційні банки здійснюють у межах реально наявних ресурсів, тобто у межах залишку грошових коштів на кореспондентському рахунку в НБУ.
80. Ринок праці: попит та пропозиція, особливості ціноутворення.
Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Основу ринку становлять дві головні дійові особи: роботодавці та наймані працівники. Принципова різниця між ними полягає у відношенні їх до засобів виробництва. Власниками засобів виробництва є роботодавці, а особи, які не мають на знарядь, ні предметів праці, але володіють здібностями до праці, - це наймані працівники. Вони пропонують свою робочу силу за певну плату, а роботодавці представляють попит на неї та оплачують її. Отже, на ринку праці як і на інших ринках мають місце пропозиція, попит та ціна у вигляді заробітної плати.
Пропозиція робочої сили визначається сукупністю різних факторів: рівнем зарплати, освіти, профспілкового захисту, релігією, податковою системою тощо.
Попит на робочу силу визначається потребою підприємців мати необхідну кількість та якість найманої робочої сили для випуску продукції та технічною оснащеністю виробництва. Ціни на товари споживчого ринку безпосередньо впливають на рівень і оплату робочої сили. Все це зумовлює перелив капіталу, зміну в попиті і пропозиції робочої сили, появу безробіття та ін., що дуже часто ускладнює відносини між економічними суб’єктами. Тому в налагодженні найраціональніших економічних відносин на ринку праці велика роль належить державі.
Ринок праці в ринковій економіці – це ринок найманої праці, де роботодавець і найманий працівник виступають як юридично рівноправні особи. В цьому полягає унікальність ринку праці, його відміна від інших ринків. За своїм змістом ринок праці складається із трьох частин:
Потенційного, тобто тієї сфери, де формується сама праця (особи, зайняті в домашньому та особистому підсобному господарстві; студенти та учні старших класів, що навчаються з відривом від виробництва; військовослужбовці; фермери; підприємці та інше працездатне населення).
Циркулюючого, тобто сфери купівлі-продажу робочої сили (продавець своєї робочої сили переміщується між підприємствами у пошуках роботи, перебуваючи при цьому фактично безробітним: особи, які перебувають у фрикційному, структурному та циклічному безробітті; звільнені військовослужбовці з лав армії та флоту; пенсіонери, які шукають роботу; особи, що перебувають на перепідготовці, підвищенні кваліфікації та громадських роботах).
Внутріфірмового (особи, що переміщуються безпосередньо на підприємствах у зв’язку з появою вакансій за рахунок звільнення працівників, модернізації і розширення виробництва, нового будівництва, зростання коефіцієнта змінності роботи підприємства, переміщень на робочих місцях).
Обсяг ринку праці переважно визначається попитом на робочу силу, який, у свою чергу, прямо залежить від загальної економічної кон’юнктури та фази економічного циклу в країні. У випадку, коли економіка перебуває у стані циклічного піднесення, попит на робочу силу зростає. Отже, ринок праці розширюється.
Якщо суспільне виробництво переживає кризу чи депресію, попит на робочу силу зменшується, а ринок праці звужується. Розширення чи звуження ринку праці викликає зміни чисельності та співвідношення між його складовими: зайнятими та безробітними.
П
роблема
функціонування ринку праці пояснюється
економістами по-різному. З точки зору
класичної теорії безробіття – це
специфічне економічне явище, яке виникає
в результаті підвищення зарплати. В
умовах, коли зарплата досягає досить
високого рівня, тобто знаходиться вище,
ніж рівень, за якого всі ті, хто шукає
роботу, її знаходять, виникає надлишок
пропозиції на ринку праці і як наслідок
– безробіття.