81. Рента як форма доходу в ринковій економіці

Рента - це дохід від фактора, пропозиція якого нееластична. Це означає, що рента можлива лише при фіксованій кількості певного ресурсу. Вона створюється завдяки тому, що альтернативна вартість капіталовкладень в інші галузі буде нижчою. Рентні відносини можуть виникати у різних галузях, де ресурси дуже обмежені. Тому говорять про різні види ренти. Гірська рента виникає при використанні родовищ корисних копалин; екологічна рента створюються завдяки якості навколишнього середовища, наприклад, на ринку житла, рекреаційних зон тощо; рента рідкісності стосується використання таланту або виняткових здібностей певних людей. Рента властива передусім сільському господарству, де у процесі виробництва беруть участь природні процеси і біологічні фактори. Разом з тим треба мати на увазі, що провідна роль у розвитку сільськогосподарського виробництва завжди належить економічним факторам. У сільському господарстві розрізняють види ренти: Абсолютна рента – рента, яка не залежить від якості землі.
Диференційна рента – рента, яка залежить від якості землі.Комерційна рента – рента, яка є доходом власника будь-якої землі.
Економічна рента – рента, яка створюється лише на кращих землях. РЕНТА = Виручка від реалізації продукції на середніх і кращих землях – Виручка від реалізації продукції на гіршій землі.
Таблиця «Формування ренти»

З дійснивши однакові виробничі витрати, підприємці через різну якість земель отримали різний врожай.
Рента на середній землі = 160-120=40. Рента на кращі землі = 200-120=80.
Існують альтернативні варіанти використання землі як її власником, так і її користувачем.

У зв’язку з цим, формула для розрахунку ціни землі має вигляд:

Пояснення до формули: від продажу землі її власник хотів би мати таку суму, яка, будучи покладена в банк, давала б йому дохід не нижчий, ніж рента. Інакше йому вигідніше віддавати землю в оренду і отримувати ренту. Ціна землі залежить прямо пропорційно від розміру ренти та обернено пропорційно від процента по банківських вкладах.

82. Позичковий процент як форма доходу та фактори, що його визначають

Позичковий відсоток - це плата за капітал, тобто за гроші, позичені для ведення бізнесу. Для кредитора він виступає як плата за ризик неповернення грошей, а для позичальника - це плата за право користуватися грошовими ресурсами в даний період часу. Сучасна економічна теорія розглядає відсоток як ціну капіталу, незалежно від того, хто його отримує: власник позичкового чи фізичного капіталу. Пояснюється такий підхід тим, що в сучасних умовах, коли акціонерна форма капіталу стала панівною, доходи від акціонерного капіталу виступають як відсоток грошового капіталу.

Відсоткова номінальна ставка - це ціна, яку сплачує позичальник кредиторові за надані в користування кошти і виражається в незмінних грошових одиницях. Реальна відсоткова ставка - це номінальна ставка, скоректована на темп інфляції. Щоб розрахувати реальну відсоткову ставку, слід від номінальної ставки відняти відсоток інфляції.

---

Розмір відсоткової ставки залежить від таких факторів:

-      обсягів грошового капіталу;

-      загального стану економічної кон'юнктури;

-      попиту і пропозиції на ринку капіталу;

-       сезонності умов виробництва;

-      середньої норми прибутку у підприємців;

-      темпів інфляції;

-      співвідношення між внутрішнім і зовнішнім державним боргом та ін.

Вона розраховується як сума сплати за позику, поділена на суму позиченого капіталу, виражену у відсотках:

Позичковий відсоток = сума сплати за позику/ сума позиченого капіталу*100%

Представники різних напрямків економічної думки по-різному підходять до проблеми визначення відсоткової ставки. Так, Дж.Кейнс стверджував, що відсоткова ставка визначається співвідношенням попиту і пропозиції на гроші. Пропозиція — це величина стала, оскільки її регулює Центральний банк, а попит визначаєтьсябажанням купувати певні споживчі блага та заощаджувати гроші, вкладаючи їх у цінні папери. Альтернативною формою збереження багатства є вкладення грошей у виробництво й отримання прибутку.Операції на фондовому ринку зумовлюють вирівнювання норми доходу від усіх фінансових активів і визначена таким чином єдина відсоткова ставка є ринковою ставкою відсотка. Прихильники класичної економічної теорії вважають, що ставка відсотка визначається продуктивністю (попитом на інвестиційні ресурси) та ощадливістю (пропозицією заощаджень). Графічна точка перетину кривих заощаджень та інвестицій є рівноважною ставкою відсотка.

83. Циклічність економічного розвитку. Причини економічних циклів

Функціонування ринкової економіки, як і будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Економічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

Економічний цикл характеризується чергуванням підйому і спаду рівня економічної ефективності впродовж декількох років. Економічні цикли можуть суттєво відрізнятися один від одного тривалістю та інтенсивністю. Однак, усі вони мають одні і ті ж фази: криза, депресія, пожвавлення і піднесення.

На рис. 9.3 відображений ідеалізований економічний цикл. Розгляд починається з вершини циклу, коли в економіці спостерігається повна зайнятість і виробництво працює на повну або майже повну потужність. У цій фазі циклу рівень цін має тенденцію до підвищення, а зростання ділової активності припиняється.

У наступній за вершиною фазі спаду виробництво і зайнятість скорочуються, але ціни не знижуються, вони падають лише тоді, коли спад великий і тривалий, тобто коли виникає депресія. Найнижча точка спаду характеризується тим, що виробництво і зайнятість, досягнувши найнижчого рівня, починають дещо пожвавлюватися. Фаза спаду переходить у фазу пожвавлення. Рівень виробництва підвищується, а зайнятість зростає аж до повної зайнятості. У міру того, як пожвавлення в економіці посилюється, рівень цін може почати підвищуватися доти, доки не виникне повна зайнятість і виробництво не почне працювати на повну потужність.

---

Причини економічного циклу

Існують різні точки зору щодо пояснення причин середніх економічних циклів. Серед них на увагу заслуговують такі:

1) циклічні коливання, зумовлені специфікою сфери обігу — незбігом у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них (проте це лише формальна можливість, а не реальна причина);

2) головна причина спаду — це суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів (К. Маркс, Ф. Енгельс та інші послідовники). Близько до цієї позиції стояли (ще до Маркса) й ті, хто економічний спад пояснював недоспоживанням значної маси людей, яке було викликане недоліками розподілу (Дж. Гобсон, Г. Мальтус);

3) цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей (В. Парето, А. Пігу);

4) цикл — результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва (Й. Шумпетер);

5) циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво (Дж. Кейнс);

6) причиною циклів є невідповідність між грошовим капіталом і пропозицією (І. Фішер).

84. Заробітна плата як дохід найманих працівників.

Заробiтна плата як соцiально-економiчна категорiя, з одного боку, є основним джерелом грошових доходiв працiвникiв, тому ii величина значною мiрою характеризує рiвень добробуту всiх членiв суспiльства. 
Заробiтна плата як елемент ринку працi є цiною робочоi сили, а також статтею витрат на виробництво, що включається до собiвартостi продукцii, робiт на окремому пiдприємствi. 
Вiдповiдно до Закону Украiни «Про оплату працi» заробiтна тата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразi, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працiвниковi за виконану ним роботу. 
Як важлива соцiально-економiчна категорiя заробiтна плата в ринковiй економiцi має виконувати такi функцii: вiдтворювальну; стимулюючу; регулюючу; соцiальну. 
Сьогоднi заробiтна плата виконує iншi функцii, а саме: збереження зайнятостi, запобiгання безробiттю цiною заниження заробiтноi плати; забезпечення соцiальних гарантiй; збереження попереднього статусу, пов'язаного з попереднiмробочим мiсцем; стримування iнфляцii; перерозподiл зайнятих по галузях i сферах економiки; поширення нелегальноi дiяльностi та вторинноi зайнятостi; посилення мобiльностi робочоi сили.

85.Види підприємств за розміром та їх характеристика

(ПИТАННЯ №64)

Відповідно до господарського кодексу Суб’єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб’єктів малого підприємництва, у тому числі до суб’єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.

Суб’єктами мікропідприємництва є:

фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

---

юридичні особи середня кількість працівників не перевищує 10 осіб та річний не перевищує 2 мільйонам євро

Суб’єктами малого підприємництва є:

фізичні особи кількість працівників не перевищує 50 осіб та річний дохід не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро

юридичні особи - середня ількість працівників не перевищує 50 осіб та річний дохід 10 мільйонам євро, визначену

Суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи - середня кількість працівників перевищує 250 осіб та річний перевищує 50 мільйонам євро

Інші суб’єкти господарювання належать до суб’єктів середнього підприємництва

86.Зміст поняття «підприємництво». Види підприємницької діяльності

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та отримання прибутку.

Найхарактерніші риси підприємця влучно визначив відомий економіст Й. Шумпетер. До них належать:

1) намагання виготовляти нові блага або надавати нові якості благам, що виробляються;

2) прагнення до освоєння нового ринку збуту;

3) використання нових видів сировини або напівфабрикатів, запровадження нових методів виробництва;

4) здійснення відповідної реорганізації виробництва.

Підприємницька діяльність різноманітна. У той же час численні її форми за сферами діяльності можна згрупувати в такі основні види підприємництва:

Виробниче підприємництво спрямоване на виробництво товарів та надання послуг. виготовляють різноманітну продукцію, виконують різні роботи, надають різні послуги — виробничі, побутові, інформаційні, створюють духовні блага тощо. До виробничого підприємництва належать також їдальні, кав'ярні, перукарні, агрофірми і подібні.

До комерційного підприємництва належать торговельні організації та окремі особи, що продають предмети споживання та засоби виробництва.

Посередницьке підприємництво надають посередницькі послуги підприємцям і споживачам. Посередницькі фірми можуть також надавати інформаційні, маркетингові, консультаційні та інші послуги.

Фінансове підприємництво —об'єктом купівлі-продажу тут виступає специфічний товар — гроші, валюта, цінні папери. Агентами фінансового підприємництва є комерційні банки, фондові біржі та громадяни-підприємці.

Страхове підприємництво здійснюють страхування життя, майна й отримують від цього доходи, які вкладають в облігації, акції інших компаній, у державні цінні папери. Отже, вони надають довгострокові кредити підприємствам і державі. З розвитком страхового підприємництва все більшого значення набуває страхування ризику.

87. Інфляція, її причини, види та показники.

Інфляція є знецінення грошей, що виявляється через зрос­тання цін

---

Інфляція вимірюється динамікою цін. Вона є обернено пропор­ційною величиною до цінової динаміки. Якщо впродовж року ціни зросли на 20 відсотків, то можна сказати, що на такий самий відсо­ток знецінилися гроші.

Відповідно до темпів інфляційного процесу розрізняють три різновиди інфляції;

• повзуча—темп зростання не перевищує 10 відсотків річно­го зростання цін;

• галопуюча—темп зростання цін сягає 10-100 відсотків на рік;

• гіперінфляція — річні темпи приросту цін перевищують 100 відсотків.

У межах гіперінфляції виділяють більш вузьке поняття — супер-інфляцію (або супергіперінфляцію), за якої темпи зростання цін ста­новлять 50 і більше відсотків на місяць.

Найважливішими внутрішніми причинами інфляції в країнах СНД, у тому числі в Україні, є:

1. Глибока деформація основних пропорцій народного господарства (насамперед співвідношення, між групою А і групою Б), галузева незбалансованість. Таку інфляцію називають структурною.

2. Надмірна мілітаризація економіки.

3. Певна монополізація економіки

4. Дотація державою нерентабельних підприємств, колгоспів і радгоспів, неефективного капітального будів­ництва.

5. Руйнування старої грошово-кредитної й фінансової системи й запізніле формування нової, до того ж малое­фективної, розлад системи безготівкових розрахунків, надмірний податковий прес, політика дешевих грошей НБУ в 1992 р. тощо.

6. Економічно недостатньо обґрунтовані рішення органів державної влади, які збільшували дефіцит дер­жавного бюджету.

7. Велика кількість посередників між виробниками й споживачем.

Зовнішні причини інфляції:

1. Зростання цін на імпортні товари та послуги. Так, упродовж 1992 р. ціпи на нафтопродукти, які заку­повувала Україна, зросли у 300 разів.

2. Обмін у банках іноземної валюти на національну, оскільки на депозитних рахунках банків з'являються до­датково випущені національні гроші. Для України та де­яких інших країн СНД дія цього фактора має специфічні особливості, оскільки у них відбувається так звана “доларизація” економіки. В Україні замість захисту споживчо­го ринку (як це проголошувалося з моменту його запро­вадження) купоно-карбованець став засобом спустошення і без того мізерного ринку товарів. За цих умов, втратив­ши довіру до купона і щоб зберегти свої гроші від знеці­нювання, частина населення навіть за спекулятивними цінами купувала долари, іншу іноземну валюту.

3. Структурні світові кризи (енергетична, сировин­на тощо), від'ємне сальдо торгового й платіжного ба­лансу.

Крім структурної форми інфляції, виділяють інфля­цію попиту та інфляцію витрат.

Інфляція попиту — форма інфляції, що виникає за зростання по­питу при повній завантаженості виробничих потужностей і повній зайнятості.

У цій ситуації пропозиція товарів не збільшується, що й призводить до зростання цін.

---

Смотрите также файлы

• А.Е. Медведев Регулирующий микропроцессорный контроллер Р-130.pdf

• Василенко И.А. Политическая философия (Высшее образование). 2010.pdf

• Пояснительная к курсовой 29.03.13.doc

• Рабочая программа по психологии среды.docx

• МОЛОДЕЖЬ – ОСНОВА ИННОВАЦИОННОГО РАЗВИТИЯ СТРАНЫ.doc