Добавлен: 05.02.2019
Просмотров: 6048
Скачиваний: 8
У цілому безробіття обумовлене станом економіки, внаслідок чого рівень безробіття може бути використаний як показник, що відбиває соціально-економічний стан країни.
У західній економічній науці виділяють три основні напрямки виникнення безробіття:
безробіття – наслідок занадто високої заробітної плати;
низький попит на робочу силу;
негнучкість ринку праці, обумовлена специфікою товару – робочої сили.
Крім того, виділяють такі економічні причини безробіття як нагромадження капіталу, що означає підвищення технічної оснащеності засобів виробництва; зміна попиту на робочу силу, що може збільшити приховане безробіття тощо.
Розрізняють кілька видів безробіття. Найпоширенішими з них є:
Природне безробіття. Природна норма безробіття – це така норма безробіття при даній структурі попиту та пропозиції в економіці, що утримує на незмінному рівні реальну заробітну плату та за умови нульового приросту продуктивності праці підтримує незмінним рівень цін.
Природне безробіття знаходить свій прояв у декількох формах існування: фрикційній, добровільній, інституціональній.
Фрикційне безробіття. Фрикційне безробіття характеризує процес міграції робочої сили з одних підприємств на інші в пошуках кращого і більш вигідного застосування своїх здібностей і зусиль. Вона являє собою природний процес перерозподілу трудових ресурсів відповідно до зрушень, що відбуваються, у структурі робочих місць в економіці. Фрикційне безробіття відрізняється швидкоплинністю та по своїй тривалості обмежуються кількома місяцями. Високий рівень фрикційного безробіття вказує на високу ефективність функціонування ринку праці, хоча, треба помітити, від великої плинності кадрів у цілому національна економіка може зазнавати великих збитків, зокрема, у формі величезних втрат робочого часу через тимчасову незайнятість трудових ресурсів. Фрикційне безробіття відбиває плинність кадрів, зв'язану зі зміною робочих місць, місця проживання. Серед сукупної робочої сили якась частина постійно знаходиться в русі, переміщаючись на нові робочі місця. Цей тип безробіття містить у собі людей, що незайняті в зв'язку з переходом з однієї роботи на іншу і протягом тижня розраховують приступити до роботи на новому місці, а також працівників у тих галузях, де тимчасові звільнення є нормою без впливу на загальний рівень доходу людей, наприклад, у будівництві. У період впровадження нових досягнень технічного прогресу, такий рух стає не тільки неминучим , але і більш інтенсивним. Якоюсь мірою це безробіття є бажаної тому, що багато робітників переходять з низькопродуктивної, мало оплачуваної роботи на більш високооплачувану і більш продуктивну роботу. Це означає більш високі доходи для робітників і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а отже, і більший реальний обсяг національного продукту.
Добровільне безробіття. Іншою формою прояву природного безробіття є добровільне безробіття. У семантичному змісті цього слова фрикційне безробіття теж, як правило, носить добровільний характер. Однак коли мова йде про добровільне безробіття як про форму природного безробіття, то мається на увазі той контингент незайнятих працездатних людей, що по своїй волі звільнилися від трудової діяльності, тобто просто не бажають працювати. Добровільне безробіття викликане тим, що в будь-якому суспільстві існує прошарок людей, які за своїм психічним станом чи з інших причин не хочуть працювати.
Інституціональне безробіття. Наступною формою природного безробіття є інституціональне безробіття, чи безробіття, викликане функціонуванням інфраструктури ринку праці, а також факторами, що деформують попит та пропозиція на цьому ринку. Інституціональне безробіття виникає, коли сама організація ринку праці недостатньо ефективні. Допустимо, неповна інформація про вакантні робочі місця. Рівень безробіття був би нижче при налагодженій роботі системи інформації. У цьому ж напрямку діє завищена допомога по безробіттю або занижені податки на доходи. У цьому випадку зростає тривалість безробіття тому, що гасяться стимули для енергійних пошуків роботи. Як відомо, люди, які втратили роботу, розраховують на соціальну підтримку та одержують її. Рівень допомоги, що робиться, по безробіттю не може не впливати на поведінку безробітного. До інституціонального безробіття варто віднести і незайнятість робочої сили через недосконалість роботи інформаційних систем. До неї відноситься і незайнятість, викликана відставанням адаптації ринку праці до змін, що відбуваються, у виробництві та інших видах господарської діяльності.
Змушене безробіття. Інший тип безробіття являє собою так зване змушене безробіття, що диктується змінами, які відбуваються, у господарській діяльності, пов'язаними з технологічними переворотами, зрушеннями в галузевій структурі суспільного виробництва, змінами в територіальному розміщенні продуктивних сил. Відповідно до цих процесів розрізняють і три форми змушеного безробіття - технологічну, структурну і регіональну.
Технологічне безробіття. Технологічне безробіття пов’язане технологічними принципами функціонування виробництва, основними з яких є інструменталізація, механізація й автоматизація. Дана форма безробіття відноситься до новітніх форм скорочення зайнятості робочої сили. Вона пов'язана з впровадженням нової технології, заснованої на електронній техніці.
Структурне безробіття. Структурне безробіття містить у собі ту частину незайнятої робочої сили, що вивільняється в результаті змін, які відбуваються, у структурі національної економіки. В умовах прискореного НТП відбуваються великомасштабні структурні зрушення в суспільному виробництві, які спричиняють істотні зміни у структурі зайнятості робочої сили. Структурна перебудова національної економіки супроводжується згортанням інвестицій, виробництва і зайнятості в одних галузях і їхньому розширенні в інших. Треба відзначити, що найбільша соціальна напруга в суспільстві породжується саме цим безробіттям.
Проблема структурного безробіття повинна постійно знаходитися в центрі уваги соціально-економічної політики держави і насамперед тих інститутів, які мають безпосереднє відношення до здійснюваних структурних змін.
Регіональне безробіття. Регіональне безробіття пов'язане з цілим комплексом факторів історичного, демографічного, культурно-національного, соціально-психологічного характеру. Тому рішення даної проблеми повинне бути поєднане з тісною взаємодією місцевих адміністративно-національно-територіальних органів влади з центральною владою.
Приховане безробіття. Особливе місце в структурі внутрішнього безробіття займає приховане безробіття і застійне безробіття. Для прихованого безробіття характерна неповна зайнятість.
Застійне безробіття. Застійне безробіття охоплює ту частину працездатного населення, що втратила роботу, втратила право на одержання допомоги по безробіттю, та вже пристосувалася жити на випадкові заробітки і втратила всякий інтерес до активної трудової діяльності.
Циклічне безробіття. Самостійну значимість має циклічне безробіття, що визначається циклічним характером відтворення і виникає на стадії спаду виробництва чи на фазі економічної кризи. Коливання рівня зайнятості знаходяться в залежності від тієї стадії, яку проходить економіка: на стадії підйому зайнятість росте, на стадії спаду – різко скорочується , на стадії депресії утримується на низькому рівні і на стадії пожвавлення відбувається інтенсивна її ліквідація.
Одним з основних елементів формування політики ефективної зайнятості є розробка і залучення механізму, що регулює динамічну рівновагу попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці. Для забезпечення повної зайнятості необхідно:
пожвавлення економічної ситуації й інвестиційної активності в країні, створення умов для динамічного руху капіталу, розробка заходів для розвитку системи робочих місць і збільшення потреби підприємств і організацій у робочій силі;
удосконалювання системи оплати праці, розширення можливостей одержання населенням додаткових доходів (дивіденди від цінних паперів, відсотки по вкладах і т.д.), розвиток системи соціальних гарантій, дотацій і пільг, що знижують потребу в праці окремих соціально-демографічних груп населення, особливо жінок, учнівської молоді і пенсіонерів.
78. Форми заробітної плати. Вплив продуктивності праці на заробітну плату.
Заробітна плата — це величина грошової винагороди, яка виплачується найманому робітникові за виконання певного завдання, обсягу робіт або виконання своїх службових обов’язків протягом деякого часу.
Розрізняють номінальну й реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата — це нарахована й отримана працівником заробітна плата за певний період. Реальна заробітна плата — це кількість товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату.
Існує дві форми оплати праці. Оплата встановлюється або залежно від часу, протягом якого підприємство використало робочу силу, або відповідно до обсягу виконаних добіт. У першому випадку оплата називається погодинною, у другому випадку — відрядною.
Погодинна оплата праці застосовується, якщо неможливо або важко нормувати працю, при строго регламентованих, високомеханізованих і автоматизованих виробничих процесах, у виробництвах, що вимагають високої якості й точності виконання робіт, і там, де немає потреби стимулювати інтенсивність праці.
З погляду підприємства головний недолік погодинної оплати в тому, що вона не стимулює підвищення вироблення робітників. При цьому підприємство має відносну економію на заробітній платі при збільшенні виробництва продукції.
Погодинна форма оплати праці включає дві системи: просту погодинну й почасово-преміальну.
При простій погодинній системі розмір заробітної плати залежить від тарифної ставки працівника й кількості відпрацьованого часу.
Почасово-преміальна система оплати праці застосовується з метою підвищення якісних або кількісних показників (безаварійна робота, підвищення якості продукції).
Відрядна форма оплати праці застосовується там, де можна встановити однозначну залежність між обсягом зробленої продукції й кількістю витраченої праці кожного робітника або групи робітників.
З погляду робітника відрядна форма оплати праці має ту перевагу, що дає можливість підвищення заробітку при збільшенні інтенсивності праці.
Для підприємства застосування відрядної системи оплати праці дає можливість стимулювати за необхідності вироблення робітників, а основним недоліком є можливе зниження якості при зростанні вироблення.
Рідрядна форма оплати праці має кілька систем: пряму відрядну, відрядно-преміальну, відрядно-прогресивну, непряму відрядну, акордну, колективну відрядну.
При прямій відрядній системі оплати праці заробіток робітника перебуває в прямій залежності від його індивідуального виробітку. Така система застосовується там, де легко можна організувати індивідуальний облік праці. Заробіток визначається як сума добутків відповідної відрядної розцінки на фактичне вироблення.
Розцінка — це частина заробітної плати, що доводиться на одиницю продукції.
При відрядно-преміальній системі понад заробіток за прямими відрядними розцінками виплачується премія за виконання й переви
конання плану за заздалегідь установленими якісними або кількісними показниками.
При відрядно-прогресивній системі оплати праця робітника в межах установленої норми оплачується за основними розцінками, а понад норму — за підвищеними.
Непрямо-відрядна система застосовується для оплати праці допоміжних робітників, що обслуговують основних робітників-відрядників, від темпу й вироблення яких залежить продуктивність основних робітників.
При акордній системі розмір оплати робіт установлюється не за кожну виробничу операцію окремо, а за весь комплекс робіт, узятий у цілому із вказівкою строку їхнього виконання.
Колективні системи оплати праці доцільно застосовувати в тих випадках, коли неможливий облік індивідуального виробітку кожного робітника.
79. Комерційні банки. Види банківських операцій.
Сучасний комерційний банк — це автономне, економічно самостійне, незалежне комерційне підприємство, яке функціонує за умов державного контролю за його діяльністю з боку органів банківського нагляду.
За формою власності комерційні банки можуть бути:
- унітарними, тобто заснованими на принципах єдиновладдя;
- з колективною формою власності.
Унітарні банки мають єдиного власника в особі держави чи приватної особи. В Україні функціонують два унітарні комерційні банки з державною формою власності: Укрощадбанк та Укрексімбанк. Статутні фонди цих банків створюються за рахунок бюджетних
коштів. Решта вітчизняних комерційних банків — це банки з колективною формою власності. Приватними вони не можуть бути, оскільки частка кожного із засновників законодавчо обмежена 35% статутного фонду банку. Отже, кількість засновників не може бути меншою трьох юридичних чи фізичних осіб.
Залежно від організаційної форми діяльності банки з колективною формою власності поділяються на акціонерні товариства відкритого і закритого типу (акціонерні банки) та товариства з обмеженою відповідальністю (пайові банки).
Акціонерні банки формують свій капітал за рахунок об’єднання індивідуальних капіталів засновників шляхом випуску і розміщення акцій банку. Власником капіталу є акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Саме тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними.
Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків грошових коштів (паїв) у статутний фонд. При цьому за кожним з учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Пайові комерційні банки організовуються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю, в яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску в капітал банку.
Відповідно до величини статутного капіталу, капіталу банку та величини активів розрізняють банки малі, середні та великі. На банківському ринку України більшість банків малі та середні зі статутним капіталом до 5 млн євро. До десятки великих банків зі статутним капіталом понад 5 млн євро належать Промінвестбанк, АКБ “Україна”, Укрсоцбанк, Укрексімбанк, Приватбанк, “Аваль”, ПУМБ (Перший український міжнародний банк), Укрощадбанк. На ці банки припадає понад 70% загального капіталу банківської системи України, що свідчить про високий рівень концентрації банківського капіталу. Банки, які входять до розряду великих, — це передусім комерційні банки, створені на базі трансформованих відділень колишніх державних спеціалізованих банків: Промбудбанку, Агропромбанку, Житлосоцбанку, Ощадбанку, Зовнішекономбанку колишнього СРСР. Ці ж банки є представниками багатофілійних банків.