Добавлен: 05.02.2019
Просмотров: 6035
Скачиваний: 8
95. Поняття податкової системи і податків.
Податкова система – сукупність принципів оподаткування, окремих видів податків відповідних суб’єктів та об’єктів оподаткування у їх взаємодії, підпорядкованих законом розвитку та функціонування економічної системи. Складові податкової системи – податкова структура ( виражає комплекс взаємозв’язків між окремими типами (прямі, непрямі та ін.) та видами податків і податкова політика (спрямовує розвиток податкової системи відповідно до соціально-економічної мети суспільства й економічних законів). Об’єкти оподаткування-заробітна плата, прибуток (у формі підприємницького доходу, торговельного прибутку і земельної ренти), різні види майна (будинки , земля, споруди, автомобілі, цінні папери та ін.), спадщина й дарування. Основними принципами сучасної податкової системи є : 1) ефективність, що визначається регулюючою і стимулюючою функціями податків; 2) справедливість – передбачає недоцільність і неможливість перекладання податкового тягаря на бідні верстви населення і навіть частковий перерозподіл через механізм оподаткування частини національного доходу на користь найбідніших верств населення; 3) корисність – стягнені з працівників через податкову систему кошти мають повернутися до них у формі соціальних витрат; 4) оптимальне співвідношення міжекономічною ефективністю і справедливістю, що передбачає недоцільність надмірного перерозподілу національного доходу через податковий механізм (оскільки це гальмувало б інвестиції) або вилучення із зарпл. таких податків, які підривали зацікавленість безпосередніх працівників у зростанні продуктивності праці; 5) витрат на управління податковою системою мають бути мінімальними, саме управління повинно ґрунтуватися на раціональних законах, а механізм оподаткування – бути зрозумілим для основної маси платників; 6) стабільність та економічна обґрунтованість податків; 7) посилення стимулюючої та регулюючої функції за розгортання НТР, впровадження передових досягнень науки і техніки у виробництві. Податки – це обов’язкові платежі фізичних та юридичних осіб до центрального і місцевого бюджетів, здійснювані у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами тієї чи іншої країни. Податки можна класифікувати так:
-
за формою оподаткування – прямі і непрямі;
-
за об’єктом оподаткування - на доходи від споживання і на майно;
-
залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки – загальнодержавні та місцеві;
-
за способом стягнення – розкладні та окладні.
Найбільшого значення набула класифікація податків на прямі та непрямі. Прямі – встановлюють безпосередньо щодо платника, це податки на їхні доходи та майно. Непрямі – це податки на споживання, тобто на товари та послуг. Прямі податки містять: особистий прибутковий податок, податок на прибуток корпорацій, на соціальне страхування і на фонд зарплати, майнові податки, в тому числі податки на власність.
Соціальні внески справляються з метою формування фондів соціального страхування – пенсійного, з безробіття тощо.
Функції податків: фіскальна, соціальна, регулююча.
Фіскальна функція полягає у формуванні ресурсів держави.
Соціальна функція полягає у регулюючій спрямованості збору та розподілу податків, застосуванні пропорційного, прогресивного, регресивного, пільгового оподаткування.
Регулююча функція полягає у встановленні і зміні системи оподаткування, визначення податкових ставок, наданні податкових пільг.
96. Кредитно-грошова політика держави: кейнсіанський і монетаристський підходи
В основі кейнсіанського напряму стабілізаційної політики лежать думка, що управління податками, державними витратами, обсягом бюджетного дефіциту та пропозицією грошей дає можливість управляти динамікою сукупного попиту, а через нього і динамікою реального обсягу виробництва. Головним засобом впливу на підтримання обсягів виробництва, а отже, і забезпечення макроекономічної рівноваги, є сукупний попит. Вони вважали, що для розширення грошового попиту необхідна така кредитно - грошова політика, за якої потрібні заходи з регулювання відсоткових ставок, стримуючи їх зростання під впливом фінансування державних витрат. Для цього повинні використовуватись такі важелі, як управління обліковою ставкою, банківськими резервами та операціями на відкритому ринку. Ще однією умовою ефективності політики регулювання попиту є наявність недовантажених виробничих потужностей.
У другій половині 1970-х років умови економічного розвитку різко погіршилися: кейнсіанства стабілізаційна політика усунути ці негативні явища не змогла на противагу цій теорії звявилась нова яка одержала назву монетаризму.
Прибічники монетаризму вважають, що головною причиною нестабільності економіки є розлади у функціонуванні грошового обігу. Головний вплив на економіку з метою стабілізації цін та зайнятості і забезпечення економічного зростання потрібно здійснювати шляхом контролю грошової системи через такі її складові, як грошова маса, рівень та структура відсоткових ставок і інших, що впливають на доступність кредиту. Визначається за необхідне суттєве обмеження бюджетних витрат і зміна їх структури. Одночасно відбуваються зміни у податковій системі, спрямовані на зменшення масштабів оподаткування фірм і корпорацій та перерозподіл доходів фізичних осіб через систему прогресивного оподаткування.
Отже, на противагу кейнсіанській політиці, що грунтується на стимулюванні ефективного попиту, насамперед податково-бюджетними засобами при допоміжній ролі кредитно-грошової системи, монетаристи пропонують насамперед різні заходи щодо регулювання грошової маси в обігу як головної форми державного регулювання економіки з метою її стабілізації.
-
Функції центрального і комерційних банків.
У сучасних умовах центральний банк виконує наступні функції:
1. Емісійний центр готівкового обороту – ця функція полягає в тому, що центральні банки володіють монопольний правом на випуск банкнот.
2. Валютний центр.:
акумулює золотовалютні резерви; здійснює валютне регулювання, тобто регулювання платіжного балансу і валютного курсу; представляє всю країну в міжнародних і регіональних валютно-фінансових організаціях.
3. Банк банків і розрахунковий центр. Центральні банки більшості країн безпосередньо не вступають у фінансові відносини з підприємствами та населенням, а забезпечують касове, розрахункове та кредитне обслуговування кредитних установ, переважно комерційних банків, для яких центральний банк:
є кредитором останньої інстанції; виступає у ролі посередника у міжбанківських розрахунках; здійснює контроль або нагляд над банками; є дослідницьким та інформаційним центром.
4. Орган банківського регулювання та нагляду.
використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів, а також на рівень процентних ставок;
ухвалення положень, що регламентують діяльність банків;
застосування превентивних і протекційних заходів, які спрямовані на забезпечення стабільності банківської системи і на проведення ефективної монетарної політики.
Основними функціями комерційних банків є:
акумуляція та мобілізація грошового капіталу; посередництво в кредиті; проведення розрахунків і платежів у господарстві; створення платіжних засобів; організація випуску і розміщення цінних паперів;
консультаційне обслуговування клієнтів.
Однієї з важливих функцій комерційного банку є посередництво в кредиті, що вони здійснюють шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб.
98. Безробіття як наслідок порушення макроекономічної рівноваги. Рівень безробіття
Безробіття – це відсутність робочих місць для осіб, які бажають та в змозі працювати.
Безробітні, у визначенні Міжнародної організації праці (МОП), — це особи у віці 15 -70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості). які одночасно задовольняють трьом умовам:
не мають роботи (прибуткового заняття),
шукають роботу або намагаються організувати власну справу,
готові приступити до роботи протягом наступних 2 тижнів.
Кількість безробітних - це абсолютний показник безробіття, що вказує на його розміри.
Відношення кількості безробітних до кількості економічно активного населення – це відносний показник безробіття, що показує його поширеність і називається рівнем безробіття.
Причини
безробіття
1. Глибокі структурні
зрушення в економіці
2. Спади і
кризи в економіці
3. Упровадження
нових технологій
4. Нерівномірне
розміщення продуктивних сил
5. Зміни
в демографічній структурі населення
6.
Сезонні коливання рівня виробництва
окремих галузей економіки
Виділяють такі типи безробіття:
Фрикційне безробіття - викликане добровільним бажанням працівника змінити місце роботи. Це з цілому прогресивне явище, держава допомагає їм влаштуватися шляхом підбору вакантних місць.
Структурне безробіття - пов'язане із змінами в структурі суспільного виробництва (згортання галузей, зникнення професій). Таким безробітним потрібно перекваліфіковуватися.
Природне безробіття - фрикційне та структурне разом. Цей тип безробіття присутній на всіх фазах циклу, в тому числі і на «пік». Воно вважається нормальним.
Циклічне безробіття - викликане циклічним спадом виробництва. З цим видом безробіття держава бореться шляхом макроекономічних заходів. Різновидами циклічного безробіття є змушена неповна зайнятість, приховане безробіття.
Безробіття веде до відставання рівня виробництва від потенційного рівня, що описується законом Оукена:
якщо фактичний рівень циклічного безробіття перевищує природний рівень на 1 %, то відставання обсягу виробництва від потенційного рівня складає 2,5%.
99.Зайнятість як соціально-економічна категорія.
Зайнятість населення — це участь працездатного населення в суспільному виробництві. До зайнятого населення, згідно із ЗУ "Про зайнятість населення", належать:
— працівники, що працюють за наймом на всіх підприємствах, незалежно від форм власності і господарювання;
— громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою
— назначені на оплачувані посади в органах державної влади, управління або в громадські організації;
— особи, що проходять професійну підготовку з відривом від виробництва;
— працюючі громадяни держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.
Особи
працездатного віку, які працюють, а
також незайняті громадяни, що бажають
трудитися і активно шукають роботу,
належать до категорії “економічно
активного населення”. Особи, що зайняті
іншою корисною діяльністю або просто
не бажають брати участі у суспільному
виробництві, належать до “економічно
неактивного населення”.
Кількість зайнятих характеризується
рівнем зайнятості, який можна розрахувати
двома способами:
1. Частка
зайнятих у загальній чисельності
населення
Рз = Чз / Чнх 100%
де
Рз — рівень зайнятості, %;
Чз —
чисельність зайнятого населення,
відповідно до балансу трудових ресурсів,
осіб;
Чн — чисельність населення,
відповідно до балансу трудових ресурсів,
осіб.
2. Частка зайнятих в
економічно активному населенні
Рз = Чз / Чеан × 100%
де Чеан — чисельність економічно-активного наслення, осіб.
100. Глобалізація як основна сучасна тенденція розвитку світової економіки
Однією з основних ознак сучасного розвитку світового господарства є розгортання процесів глобалізації, які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік.
Глобалізація (від англ. “globe” – земна куля) – складний, багатогранний процес, який має безліч проявів та включає багато проблем. Саме це робить проблематичним дати єдине, однозначно сформульоване визначення глобалізації, яке б охопило всі сторони цього вкрай складного явища, що має планетарні масштаби.
Вперше наукове використання терміну глобалізація ввів американський науковець Т. Левітт у 1983 р. З того часу ця категорія отримала значного поширення в науковій літературі.
Існують різні визначення терміну глобалізація, а саме:
Глобалізація – тривалий процес інтеграції національних економік світу з метою розв’язання глобальних проблем людства.
Глобалізація – складне явище взаємозалежності економік, що виникає у зв’язку з обміном товарів і послуг та потоками капіталів.
Глобалізація – процес, завдяки якому досягнення, рішення і діяльність людей в одній частині земної кулі справляють значний вплив на окремих людей і їхні спільноти в усіх частинах світу.
Глобалізація – сукупність викликів і проблем сьогодення.
Глобалізація – процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових і універсальних ліберально-демократичних цінностей тощо.
Причини формування глобалізаційних процесів:
-
процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;
-
науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які корінним чином змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв’язки (зниження витрат на трансакції);
-
загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та є важливими з точки зору збереження та розвитку людської цивілізації.
Основні ознаки процесу глобалізації:
-
взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;
-
фінансова глобалізація – зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;
-
послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;
-
розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів;
-
створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;
-
тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування.