Добавлен: 05.02.2019
Просмотров: 6039
Скачиваний: 8
102.Теорія ринкової економіки А.Сміта. Закон «невидимої руки ринку».
Учення
про "невидиму руку ринку" — механізм
стихійної координації економічної
поведінки та узгодження економічних
інтересів суб'єктів господарювання за
умов ринкової конкуренції. Трактуючи
ринковий механізм як "очевидну і
просту систему звичайної свободи",
А. Сміт стверджував, що ринкова економіка
влаштована таким чином, що індивід
(економічна людина), який "має на увазі
лише власний інтерес... переслідує лише
власну вигоду... невидимою рукою
спрямовується до мети, що зовсім не
входила до його намірів... Переслідуючи
власні інтереси, людина часто реальніше
служить інтересам суспільства, ніж
тоді, коли свідомо прагне це робити".
Таким
чином, стихійні об'єктивні закони
ринкових сил спонтанно забезпечують
пріоритетність суспільних цінностей
і спрямовують зусилля окремих індивідів,
які не думають про сприяння суспільній
користі, у русло загальних інтересів.
Саме завдяки вільній конкуренції
підприємців і через реалізацію їх
приватних інтересів ринкова економіка
найдоцільнішим чином забезпечує
суспільні потреби і генерує ефективний
розподіл ресурсів.
Обґрунтування
економічної політики держави, заснованої
на принципі "lai88ez
faire".
Досліджуючи "природний порядок"
як теоретичну модель економіки вільного
підприємництва, А. Сміт приділяв велику
увагу аналізу передумов ефективної дії
"невидимої руки" ринку. Він розумів,
що переваги ринкової економіки
реалізуються лише за умови існування
системи стримувань та противаг досконалої
конкуренції, включення у певні інституційні
рамки вільної гри економічних
інтересів. Вчений писав про те, що
переваги ринкового механізму
саморегулювання виявляються за умов,
коли "кожній людині, доки вона не
порушує законів справедливості,
дозволяється цілком вільно діяти на
свій розсуд у власних інтересах і
конкурувати своєю працею та капіталом
із працею та капіталом будь-якої іншої
особи й цілого класу". Виходячи з
того, що вільна гра ринкових сил не має
порушуватися ніякими зовнішніми
факторами, А. Сміт вороже ставився до
будь-якої монополії, яка "є великим
ворогом доброго господарства", зводячи
нанівець чудові властивості "невидимої
руки". "Монополісти, — писав учений,
— підтримуючи постійну недостачу
продуктів на ринку і навмисне не
задовольняючи повністю дійсний попит,
продають свої товари набагато дорожче
від природної ціни й піднімають свої
доходи... значно вище від їхньої природної
норми". Відтак А. Сміт засуджував
виключні привілеї торговельних компаній,
закони про учнівство, цехові постанови,
закони про бідних, які, на його думку,
обмежували конкуренцію та мобільність
ресурсів.
103.Внесок Ж. Б. Сея в соціально-економічну науку
Пропагуючи
концепцію економічного лібералізму та
гармонії економічних інтересів суб´єктів
ринкової економіки, Ж.Б. Сей:
Чітко
виклав своє бачення предмета та
методології економічної науки. "Знання
істинної природи багатства... всіх
труднощів, які доводиться долати для
його придбання, знання того, як воно
розподіляється в суспільстві, як можна
користуватися ним, а також всіх наслідків
цих різноманітних факторів, — писав
учений, — становить науку, яку прийнято
тепер називати політичною економією"1.
Заслугою автора стало визначення
політичної економії як науки про
виробництво, розподіл та споживання
багатства, яке в подальшому набуло
широкого визнання. Прихильність
до концепції економічного лібералізму,
практичний досвід та глибокі теоретичні
знання знайшли відображення у праці
вченого "Трактат з політичної економії,
або Простий виклад способу, яким
формуються, розподіляються та споживаються
багатства", яка була опублікована у
1803 р. Книга Ж.Б. Сея привернула увагу
громадськості й була помічена Наполеоном,
який проводив політику жорсткого
протекціонізму та всебічного регулювання
економіки. Перший консул запросив
ученого до себе і запропонував автору
доопрацювати твір у дусі урядової
політики. Але Ж.Б. Сей відмовився
пропагувати політику, яку він уважав
згубною для Франції. Результатом цього
стала багаторічна опала вченого та
заборона перевидання трактату. Залишивши
на деякий час економічні дослідження,
Ж.Б. Сей відкрив текстильну мануфактуру
на якій налагодив роботу передової
англійської техніки. Він одночасно
виконував обов´язки механіка й
управляючого. Це сприяло покращанню
матеріального становища вченого і
збагатило його економічні уявлення
щодо природи і сутності підприємництва.
У 1812 р. він повернувся у Париж і здійснив
друге видання "Трактату з політичної
економії", яке побачило світ у 1814 р.
— після падіння Наполеона та реставрації
Бурбонів. Книга принесла Ж.Б. Сею не лише
реабілітацію, але і славу. Вона була
перекладена багатьма мовами і залишилась
основною науковою працею , французького
дослідника. У цей період за
дорученням уряду Ж.Б. Сей відвідав Англію
з метою вивчення досвіду бурхливого
економічного розвитку. Отримані вченим
враження від поїздки та зустрічей з
британськими економістами, зокрема з
Д. Рікардо, знайшли відображення у праці
"Англія та англійці" (1814), у якій
Ж.Б. Трактуючи корисність як "здатність
відомих предметів задовольняти різні
потреби людини", вчений був переконаний
у тому, що "виробництво не створює
матерії, але створює корисність", яка
"надає предметам цінність". Виходячи
з того, що "Цінність кожного предмета,
поки вона не встановлена, абсолютно
довільна і невизначена"5, французький
дослідник вважав мірилом останньої
ціну. Він обстоював думку про те, що
"ціна предмета слугує... правильною
вказівкою корисності, яку люди визнають
у предметі, якщо тільки обмін предметами,
що між ними відбувається, не порушується
ніяким для їх корисності стороннім
впливом, подібно до того, як барометр
показує атмосферний тиск лише постільки,
поскільки ніякий сторонній вплив не
порушує впливу атмосфери на
нього". Аналізуючи пропорції
обміну, Ж.Б. Сей визначив ціну як результат
взаємодії попиту та пропозиції,
зазначаючи, що зростання ціни прямо
пропорційне попиту і обернено пропорційне
пропозиції. На думку французького
дослідника, під впливом конкуренції
покупців та продавців ціни тяжіють до
рівня витрат виробництва, які складаються
із оплати виробничих послуг (заробітної
плати, прибутку, ренти).
104.«Соціальна реформація» Дж.Ст.Мілля.
"Соціальні реформи", яким Мілль приділив стільки уваги в своїх творах, повинні проводитись за активної участі держави. Водночас він пише про небажаність великих державних витрат, виступає проти нагромадження державного боргу, аргументує, в чому причина неефективного виконання державою притаманних їй функцій. 105. Суть і практичнее значення кейсіанської теорії Кейнсіанці вважають уявлення класиків про роль поточних заощаджень як джерела інвестицій надмірно спрощеними, оскільки вони не враховують інші джерела. На їхню думку, крім поточних заощаджень на грошовому ринку існують два інші джерела інвестицій: 1) готівкові заощадження, тобто населення зберігає гроші не лише в банківській системі, а й у готівковій формі на руках; 2) кредитні установи, які здатні мультиплікативно примножувати заощаджені гроші, внаслідок чого величина інвестицій може перевищити заощадження.
· кейнсіанці ставлять під сумнів класичне положення про високу еластичність цін і заробітної плати, особливо в бік зниження останньої при зменшенні сукупного попиту. Це пояснюється двома обставинами. По-перше, наявність монополій, які стримують зниження цін, і профспілок, які стримують зменшення заробітної плати, що перешкоджає адекватному зниженню цін і заробітної плати в короткостроковому періоді і протидіє відновленню сукупної пропозиції на рівні потенційного ВВП. По-друге, якщо навіть припустити можливість зниження заробітної плати внаслідок падіння сукупною попиту і попиту на ринку праці, то це не викличе зростання сукупного доходу працюючих і тому не забезпечить відновлення їхнього попиту на рівні потенційного ВВП. При визначенні об'єктів державного впливу на економіку кейнсіанці виходять із того, що головною причиною падіння виробництва є недостатність сукупного попиту. На їхню думку, відставання сукупного попиту від сукупної пропозиції породжують два головних фактори:
· психологія споживачів, тобто домашніх господарств. Зі збільшенням їхнього доходу зменшується та його частка, яка йде на споживання, і збільшується та, яка спрямовується на заощадження. Така тенденція в розподілі зростаючого доходу дістала назву “основний психологічний закон” Кейнса, згідно з яким зі збільшенням доходу домашніх господарств їхня гранична схильність до споживання зменшується, а гранична схильність до заощаджень збільшується. Внаслідок цього споживання відстає від виробництва, що викликає падіння виробництва;
· зниження ефективності капіталу. Зі збільшенням обсягів нагромадження капіталу норма прибутку падає відповідно до закону спадної продуктивності капіталу. Ця тенденція обумовлюється зниженням можливостей реалізувати вироблені продукти за достатньо високими цінами внаслідок зменшення граничної схильності до споживання. Отже, зменшення граничної схильності до споживання знижує інвестиційний попит як компонент сукупного попиту.
Таким чином, згідно з кейнсіанською теорією, не пропозиція створює попит, а навпаки, попит створює власну пропозицію. Тому головним об'єктом державного втручання в економіку повинен бути сукупний попит, який в кейнсіанській теорії дістав назву “ефективний попит”. Звідси кейнсіанці пропонують два методи активізації і стимулювання сукупного попиту:
· за рахунок збільшення державних закупок або зниження податків;
· за рахунок зниження процентних ставок за кредит, що підніме “граничну ефективність капіталу” і збільшить інвестиції приватного сектора економіки.
Розглядаючи роль фіскальних і грошово-кредитних інструментів в стимулюванні сукупного попиту, кейнсіанці віддають перевагу першим. Це пояснюється тим, що під час спаду виробництва інвестиції слабо реагують на зниження процентної ставки. Отже, за цих умов грошово-кредитна політика є неефективною. Тому головну увагу слід приділяти не зниженню процентної ставки, а фіскальній політиці на основі збільшення державних інвестицій, надання пільгових кредитів тощо.
106.Зародження і розвиток соціалістичного вчення (від «соціалістів -утопістів» до «наукового соціалізму (комунізму)»).
107.Кейнсіанська традиція в економічній науці. Суть «кейнсіанської революції».
Теорію
Кейнса можна назвати "кризовою",
оскільки, по суті, він розглядає економіку
в стані депресії. По його теорії, держава
повинна активно втручатися в економіку
унаслідок відсутності у вільного ринку
механізмів, які по-справжньому
забезпечували б вихід економіки з кризи.
Кейнс вважав, що держава повинна впливати
на ринок в цілях збільшення попиту,
оскільки причина капіталістичних криз
- перевиробництво товарів.
Він
пропонував декілька інструментів. Це
гнучка кредитно-грошова політика,
стабільна бюджетно-фінансова політика
і ін. Гнучка кредитно-грошова політика
дозволяє переступити через один з
серйозних бар'єрів - нееластичність
заробітної плати. Це досягається, вважав
Кейнс, шляхом зміни кількості грошей в
обігу. При збільшенні грошової маси
реальна зарплата зменшиться, що
стимулюватиме інвестиційний попит і
зростання зайнятості. За допомогою
бюджетно-фінансової політики, Кейнс
рекомендував державі збільшити податкові
ставки і за рахунок цих засобів фінансувати
нерентабельні підприємства. Це не тільки
зменшить безробіття, але і зніме соціальну
напруженість. Головними рисами
кейнсіанської моделі регулювання є:
·
частка національного доходу висока і
перерозподіляється через держбюджет;
·
створюється обширна зона державного
підприємництва на основі утворення
державних і змішаних підприємств;
·
широко використовуються бюджетно-фінансові
і кредитно-фінансові регулятори для
стабілізації економічної кон'юнктури,
згладжування циклічних коливань,
підтримки високих темпів зростання і
високого рівня зайнятості.
Теорія
Дж. М. Кейнса насправді вельми прагматична,
тісно пов'язана з тлумаченням завдань
державної політики і в цьому сенсі
знаменує собою методологічний поворо
108.Неолібералізм: характеристика «правого крила» (Мізес,Хайек), «лівого крила» (В. Ойкен).
Головна лінія розмежування "правих" та "лівих" пролягала у поглядах на роль держави в усій сукупності суспільно-політичних та економічних процесів. Представники т.зв. "лівого крила" дотримувалися суттєво більш поміркованих поглядів на проблему державного втручання. Як і будь-які ліберали, вони, безперечно, виступали проти безпосереднього втручання держави в соціально-економічні процеси, але вплив держави на розподіл та перерозподіл не тільки припускався, але й вітався. Метою цього втручання було, надання "спонтанній ринковій економіці" більшої соціальної орієнтованості. Соціально-економічний зміст "фрайбурзької школи" становить "ордоліберальне вчення". Якщо для "вкрай - правих" лібералів поняття "конкуренція" та "порядок" мають чи не протилежний зміст, то для представників "лівого крила", зокрема "фрайбурзької школи" ці поняття мають нейтральний зміст: може бути "тоталітарний порядок", а може бути і "конкурентний порядок". Німецька соціально-економічна та політична думка з її традиційним педантизмом та пунктуальністю завжди вважала встановлення "порядку" основним завданням держави. Представники австро-німецької думки завжди намагалися поєднати у своїх пошуках такі суперечливі концепції як "лад конкуренції" та "соціально орієнтоване господарювання"
109.Історична школа як напрям економічної науки.
Представниками
нової історичної школи в Німеччині є
Густав Шмоллер (1838 – 1917), Адольф Вагнер
(1835 – 1917), Людвіг Йозеф (Луйо) Брентано
(1844 – 1931) і Карл Бюхер (1847 – 1930). Вказані
вчені-економісти не заперечують
„природних” економічних законів, але
вважають, що закони економіки не можуть
бути відкриті шляхом логічного виведення.
Центром дослідження повинні бути
практичні проблеми, а не розбудова
теоретичних конструкцій, узагальнень.
В економічних дослідженнях велике
значення надається етиці, моральному
початку. Детально вивчаються правові
норми, їх вплив на економічні відносини,
господарський механізм. Правовий порядок
– „основа історичного розвитку, цілі
якого не дані з самого початку”; він
"виникає поступово із уривків, які
пропонуються практиками" . Густав
фон Шмоллер вважав, що абстрактні догми
не відкривають шляхів для плідного
розвитку економічної науки, досягти
цього можна лише за допомогою використання
описового матеріалу, історичних фактів
і статистичних даних. В Берлінський
університет, де викладав Г. Шмоллер,
приїжджало багато американців на
навчання, вважаючи його великим
економістом того часу. Він спряв створенню
"Союзу соціальної політики”, який
ставив за мету соціальні реформи. Г.
Шмоллер видавав “Щорічник законодавства,
державного управління і народного
господарства”, його перу належить
велика праця “Основи загального вчення
про народне господарство” (1900 – 1914).
Він вважав, що саме в "Основах” йому
нарешті вдалося розвинути дійсно
генетичний підхід, який дозволить в
кінцевому рахунку знайти адекватне
пояснення господарської структури
суспільства і функціонування економіки.
Розглядаючи економічні і соціальні
проблеми, Г. Шмоллер виявив неабияку
здібність поєднувати відомості із
галузі психології, етнографії,
антропології, біології і геології. Він
підкреслював, що в суспільних науках
немає місця для математики, тому що
реакція людської психіки є дуже складною
задачею для диференціального числення.
Політична економія перетвориться в
домінуючу суспільну науку лише тоді,
коли вона установить тісне наукове
співробітництво з етикою, історією,
соціологією і політичною наукою, коли
її дослідження матимуть нормативний
характер.
Економісти історичної школи вважали,
що народне господарство кожної країни
має свої особливості, свої норми і форми
відносин. Потрібно повніше враховувати
всю багатогранність і всю складність
конкретних відносин у суспільстві –
традиції, етнічні особливості, звичаї,
національні інтереси, геополітичне
становище. Люди у своїх діях керуються
не лише прагненням до вигоди і багатства.
За цим загальним прагненням насправді
може приховуватися широка палітра
задумів і бажань, різних за суттю і
мінливих залежно від становища, віку,
доходу. І найголовніше, окрім бажання
економічної вигоди людина керується
такими мотивами, як почуття спільності,
сімейного благополуччя, суспільних
інтересів.
Економічну науку
не випадково називають політичною
економією. Це передбачає необхідність
проведення аналізу економічних процесів
у тісному взаємозв'язку з правилами
державного управління, правовим порядком,
як одним із важливіших факторів
економічного життя. Зміст історичного
підходу не в описі, а у роз'ясненні і
розкритті економічних зв'язків і
залежностей. Саме тому історична школа
стала передвісником інституціонального
напрямку в економічній науці.
110. Ордоліберальна теорія і практика побудови соціального ринкового господарства.
Ордо лібералізм –це напрям соц..-ек.думки(від лат.ордо-порядок),який відстоює ідею встановлення соц..-ек. Порядку,що поєднує свободу конкуренції і підприємництва і за створенням державою умов,які сприяють цій свободі.
3 основи ордолібералізму
1. регулювання конкуренції,необхідної для ек. розвитку
2. регулювання нац..валюти для забезпечення фін. Стабільності
3. соц. Регулювання Практичне втілення ордо ліберальної теорії –це повоєнна Німеччина ек.теорії Л. Ерхарда. Практичне здійснення концепції "соціального ринкового господарства" цілком слушно пов'язуюють з ім'ям видатного німецького економіста-теоретика, міністра економіки і, нарешті, канцлера ФРН - Людвіга Ерхарда. В основу своєї практичної соціально-економічної політики Л. Ерхард поклав "ордоліберальну концепцію".
Повоєнну Німеччину вважають зразком успішного втілення моделі "соціальної ринкової економіки" в життя.. Внаслідок Другої світової війни країна опинилась у надзвичайно тяжкому становищі. В цей період вона зіткнулася з гострими соціальними наслідками саморуйнування ринкового господарства. У цих складних умовах було проведено реформу, спрямовану на формування соціальної ринкової економіки і перетворення Німеччини в могутню процвітаючу державу.Саме завдяки його соціально-економічній політиці країна спромоглася в короткий історичний строк провести безпрецендентну в історії відбудовчу роботу."Соціальне ринкове господарство" пішло важким, але чесним шляхом відбудови" . Але саме завдяки цьому йому вдалося завоювати довіру всього світу. Своєю реформацією Л. Ерхард згуртував німецький народ, пробудивши у здатних працювати їхні творчі можливості, а для нездатних - створити умови гідного людини існування. Плани Л. Ерхарда спиралися на грошову реформу, вільні ціни та підприємництво. Реформування економіки Західної Німеччини він розпочав із грошової реформи, щоб позбавитися знецінених грошей і запровадити тверду валюту. Через три дні після грошової почалася реформа цін, спрямована на відновлення ринкового їх механізму регулювання. Цінова реформа передбачала лібералізацію цін, відміну адміністративного розподілу ресурсів та відмову від встановлення цін державою.
111.Соціально орієнтована ринкова економіка – модель економіки розвинених країн.
Наприкінці XX століття на хід розвитку передових країн ринкової економіки домінуючий вплив здійснюють соціальні фактори. Вплив останніх охоплює різні сфери економіки, приводить до зміни структури суспільних потреб, видів економічної діяльності, цінностей, що нею створюються. Це дозволяє говорити про “соціалізацію” сучасної економіки, трансформацію ринкової економіки в “соціальну ринкову економіку”. Відзначені процеси сприяють перегляду, переосмисленню економічних категорій, що існували раніше, сприяють виникненню нових. Відомо, що кожний тип економічної системи може включати кілька моделей економіки. Так, в епоху вільного ринку залежно від ступеня розвитку відносин власності та організаційно-економічних відносин виникають два види товарного виробництва. Першим історично було просте товарне господарство селян і ремісників, які виготовляли продукти власною працею і використовували порівняно прості знаряддя. В цьому випадку через досить низьку продуктивність працівників сфера товарного виробництва і обігу була розвинена недостатньо і нерідко межувала з натуральним господарством, якому належали основні позиції в економіці. У Німеччині, а також в Австрії отримала розвиток модель "соціального ринкового господарства" І. Лукінов вважає, що в кожній економічно розвиненій країні існує власна модель ринкової економіки, сформована під впливом історичних традицій, конкретних умов її функціонування і розвитку. Ніхто не нав'язує цим країнам якогось єдиного стандарту. Модель економіки США суттєво відрізняється від моделі економіки Японії, так само як економічна модель Франції - від моделей Німеччини або Швеції. Не повинно існувати якоїсь шаблонної моделі. Дістав поширення поділ сучасних моделей економіки на дві групи: змішану економіку і соціальне ринкове господарство. На відміну від вільної ринкової економіки в умовах соціальної ринкової економіки в економічний процес частково втручається держава. Основною метою соціальної ринкової економіки є досягнення якомога більшої свободи кожної людини в економічній сфері, якнайповнішого задоволення її потреб і добробуту. Таким чином, соціальне ринкове господарство є різновидом сучасної економіки низки високорозвинених країн. Зрозуміло, в усіх і особливо в західноєвропейських країнах економічна система включає елементи соціалізації. у високорозвинених країнах держава проводить активну соціальну політику. Щодо цього їх національні моделі є соціально орієнтованими. Лише масштаби цієї політики, форми і методи її здійснення можуть бути більшими чи меншими. Згідно з класифікацією за вказаними критеріями, цілями та інструментами можна виділити чотири основні моделі соціальної політики. Перша модель традиційно називається континентальною, або німецькою. Крім Німеччини, континентальна модель застосовується в Австрії, Бельгії, Нідерландах, Швейцарії, частково у Франції. Для цієї моделі характерні високі обсяги перерозподілу ВВП через бюджет (приблизно 50%).Друга модель - англосаксонська - використовується у Великобританії, Ірландії, а також у Канаді. Вона передбачає дуже низький рівень перерозподілу ВВП (не більше як 40%), переважно пасивний характер державної політики зайнятості. У країнах Південної Європи (Греція, Іспанія і Італія) реалізується середземноморська модель. Обсяг ВВП, перерозподіленого через бюджет, тут значно варіює (від майже 60% в Греції та Італії до 40% в Іспанії). Нарешті, четверта - скандинавська - модель використовується в Швеції, Данії, Норвегії і Фінляндії. Як зазначалося, ця модель належить до соціал-демократичних, а не соціальних ринкових економік. Для скандинавської моделі характерна активна запобіжна соціальна політика, розуміння соціального добробуту як мети економічної діяльності країни.