Добавлен: 05.02.2019
Просмотров: 5592
Скачиваний: 8
112.Сутність, умови та етапи міжнародного поділу праці.
Розвиток міжнародних економічних відносин обумовлений відмінностями у наділеності країн факторами виробництва (економічними ресурсами). Це веде, з одного боку, до міжнародного поділу праці, а з іншого -- до переміщення цих факторів між країнами. Поняття «міжнародний поділ праці» відображує явища та процеси поділу праці між суб'єктами різних країн і на наддержавному рівні. Міжнародний поділ праці -- це процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, складаючи об'єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності. Спочатку розподіл праці зароджується в межах країн, потім охоплює сусідні країни і зрештою весь світ. Міжнародний поділ праці як вищий ступінь суспільного поділу праці є основою міждержавних економічних відносин і об'єктивною умовою загальної економічної взаємозалежності. Головним напрямком розвитку МПП стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва, що є формами МПП і виражають його сутність.Сучасний етап розвитку МПП характеризується: - розвитком спеціалізації та кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивних технологій, що зумовлює деіндустріалізацію промислово розвинених країн (скорочення у їхніх структурах виробництва базових галузей);
- поглибленням спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації;
- інтернаціоналізацією сфери послуг, тісним переплетінням продажу послуг із виробництвом та збутом товарів, експортом капіталу, обміном інформацією;
- загостренням конкуренції на міжнародних ринках, глобалізацією її змісту, зростанням значення інтернаціональних конкурентних переваг. Розвиток МПП обумовлює необхідність підвищення продуктивності праці і зниження витрат виробництва. Реалізація переваг МПП забезпечує країні в процесі обміну отримання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів та послуг, а також економію внутрішніх витрат від скорочення національного виробництва внаслідок використання дешевого імпорту. Важливою передумовою розвитку МПП є міжнародний поділ інших факторів виробництва - землі, капіталу, технології. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар, якщо вона має такі фактори виробництва, які дають їй змогу виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій. Земля, праця, капітал, технологія є однаково важливими факторами для виробництва будь-якого товару. Міжнародний поділ праці проявляється у двох формах - міжнародної спеціалізації виробництва і міжнародному кооперуванні. Міжнародна спеціалізація виробництва (МСП) - заснований на міжнародній спеціалізації виробництва стійкий обмін між країнами продуктами, виробленими ними з найбільшою економічною ефективністю. МСП та МКП тісно між собою пов'язані. Вони взаємно обумовлюють існування один одного. Без спеціалізації не може бути кооперування.
113. Сутність і форми міжнародного руху капіталу.
Міжнародний рух капіталу - це приміщення і функціонування капіталу за рубежем, насамперед з метою його самозростання. Вкладаючи капітал за рубежем, інвестор здійснює закордонні інвестиції. Етапи виникнення і розвитку процесу міжнародного руху капіталу:
I – етап зародження вивозу капіталу (з кінця XVII – початку XVIII вв. до кінця XIX вв.). Цей процес носив обмежений і випадковий характер, а також винятково однобічний (з метрополій у колонії).
II – етап вивозу капіталу (з кінця XIX – початку XX вв. до середини XX в.). В міру твердження у світовому господарстві капіталістичних виробничих відносин процес вивозу капіталу став здійснюватися як між промислово розвитими країнами, так і між промислово розвитими і країнами, що розвиваються. Цей процес став типовим, повторюваним і характерним явищем.
III – етап міжнародної міграції капіталу ( із середини 50-60-х років XXв. по дійсний час). Вивіз капіталу здійснюють не тільки промислово розвиті країни, але і багато хто що розвиваються і були соціалістичні. Країни одночасно стають і експортерами й імпортерами капіталу. Експорт капіталів викликає значні по обсягах зворотні рухи капіталів у вигляді відсотків на кредити, підприємницького прибутку, дивідендів по акціях.Класифікація форм міжнародного руху капіталу відбиває різні сторони цього процесу. Капітал вивозиться, ввозиться і функціонує за рубежем у наступних формах:1. У формі приватного і державного капіталу в залежності від того вивозиться він приватними або державними організаціями і компаніями.
2. У грошовій і товарній формах. Наприклад, вивозом капіталу можуть бути машини й устаткування, патенти і ноу-хау, якщо вони вкладаються в статутний капітал створюваної за рубежем фірми, або можуть бути товарні кредити.
3. У короткостроковій (звичайно на термін до 1 року – банківські депозити і засоби на рахунках інших фінансових інститутів, короткострокові позики і кредити) і довгострокової формах (прямі і портфельні інвестиції, довгострокові позики і кредити).
4. У позичковій і підприємницькій формі. Позичковий капітал приносить його власникові доход в основному у вигляді відсотка по внесках, позикам і кредитам, а капітал у підприємницькій формі - переважно у вигляді прибутку.
114. Проблема зовнішньої трудової міграції в Україні та шляхи їх розв’язання
Сучасний стан міграційних процесів в Україні характеризуютьсѐ переважно зовнішньоя активністя, значним відпливом населеннѐ за межі держави, високим рівнем інтенсивності та стрімким зростаннѐм
масових «тіньових» поїздок за кордон. Міграційні процеси, ѐкі сьогодні активно розвиваятьсѐ в усьому світі і в Україні, безпосередньо впливаять на твореннѐ сімей на міжнаціональній основі. Сьогоднішній український соціум чимдалі стаю поліетнічним, про що свідчить, зокрема, невпинне зростаннѐ міжнаціональних шлябів (за даними Державного комітету статистики України, вони становлѐть третину загальної кількості шлябів). Переважну частину українських емігрантів поглинають три країни - Німеччина, Ізраїль і США. Сюди направляються люди переважно в ранньому працездатному віці, що одержали на батьківщині необхідну освіту і кваліфікацію. Більш ніж п’яту частину всіх емігрантів складають науковці, лікарі і викладачі. «Відплив умів», який збагачує людський капітал розвинутих країн, негативно відбивається на економічному стані України, загострює і без того складну демографічну ситуацію в країні. Якщо не брати до уваги кримінальні елементи, що легалізують накрадені в Україні гроші, то головними причинами від’їзду за рубіж є, очевидно, найглибша економічна криза, нестабільність політичної ситуації. Непевність у завтрашньому дні для себе і своїх дітей, складність застосування спроможностей і талантів, неможливість реалізувати свій потенціал в умовах сьогоднішньої України – ось в чому мотивація сучасної міграції. Найбільшою мірою схильні до теперішньої міграції особи з числа біженців і змушених переселенців. Не маючи роботи і житла, будучи позбавленими елементарних прав, ці люди найчастіше поповнюють ряди нелегальних мігрантів. Загалом у найближчій перспективі є підстави очікувати безпрецедентного відпливу за кордон продуктивної робочої сили з усіх регіонів України, що загрожує підривом трудового потенціалу багатьох сфер виробництва, науки, культури, освіти, медицини. Головні чинники масової еміграції:
- велика різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні й країнах Заходу;
- відсутність перспектив професійною зростання для багатьох здібних людей;
- економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї;
- відсутність безпеки громадян .
На жаль, нам не вдасться уникнути не тільки виїзду простої робочої сили, а й «відпливу умів», причому в багатьох випадках безповоротного. Економічні й професійні мотиви «відпливу умів» полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним станом, а й своїм статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю сповна реалізувати творчі можливості. Таким чином, хоча пріоритети міграційної політики в Україні визначені, її практичне здійснення утруднене, насамперед, через хронічну недостачу бюджетних засобів. Першочерговими задачами є скорочення масштабів еміграції, перетворення безповоротної еміграції в поворотну, забезпечення гідних умов прийому іммігрантів і політичних біженців, усунення причин, що штовхають людей до нелегальної міграції. Вирішення цих задач, у свою чергу, крім економічних передумов, припускає наявність відповідної нормативно-правової бази. У цьому напрямку має бути зробити дуже багато.
115. Загальна характеристика транснаціональних корпорацій, їх вплив на економіку країни
Під визначенням ТНК розуміються підприємства (фінансово-промислові об'єднання), яким належать комплекси чи виробництва, які контролюють обслуговування, що знаходяться за межами тієї країни, у якій ці корпорації базуються, що мають велику мережу філій і відділень у різних країнах і що займають ведуче положення у виробництві і реалізації того чи іншого товару. ТНК оцінюються також як провідників глобального економічного розвитку і механізм поширення американської вільної підприємницької системи. Результати діяльності транснаціональних корпорацій можуть бути позитивними і негативними. До останніх належать, зокрема, такі проблеми, пов'язані, перш за все, з діяльністю транснаціональних корпорацій у приймаючих їхніх країнах: можливість попадання цілих держав в економічну і, як наслідок, політичну залежність від окремих транснаціональних корпорацій; монополізація ринків і витіснення з них місцевих компаній, у тому числі і з використанням методів недобросовісної конкуренції і обмежувальної ділової практики; втручання транснаціональних корпорацій у внутрішні справи приймаючих країн; порушення платіжного балансу зазначених держав, здатне викликати, серед іншого, девальвацію національної валюти; відхід від податків з використанням своєї транснаціональної структури; використання екологічно шкідливих виробництв, що негативно впливають на навколишнє середовище, а також ряд інших проблем. Транснаціональні корпорації давно є головними учасниками світової торгівлі, а також активними інвесторами, які забезпечують приплив іноземних капіталовкладень в тому числі і в країни, що розвиваються. Вони за допомогою використання нових та новітніх технологій здатні розміщувати в приймаючих їхніх країнах високотехнологічні виробництва, тим самим сприяючи науково-технічному прогресу цих держав. Характерною ознакою ТНК є саме єдність управління ТНК за наявності декількох правосуб'єктності утворень у структурі ТНК, тобто наявність кількох юридичних осіб зі своїм особистим статутом. Транснаціональні корпорації є одним із факторів інтеграції, глобалізації економіки у світі. Головним завдання держави є створення найбільш сприятливих умови для розвитку цих утворень. Виступати не лише у ролі приймаючої країни, а вести політику щодо створення власних ТНК на основі наявних ресурсів, що в перспективі повинно позитивно вплине на розвиток конкурентоспроможність вітчизняної економіки у світових масштабах. Транснаціональні корпорації зміцнюють позиції своєї держави на території інших країн, створюючи там анклави своєї власності у вигляді філій або дочірніх підприємств. Історія свідчить, що така система забезпечує» реальний міжнародний вплив держави навіть у тих випадках, коли колоніальні країни одержують політичну не залежність. З викладеного можна дійти висновку, що транснаціональні корпорації є тим самим механізмом, що дозволяє зберігати своє економічне панування у країнах, які одержали політичну незалежність. Паралельно з закріпленням економічного впливу транснаціональні корпорації дозволяють розвивати комунікації, розширювати вплив міжнародних організацій. Економічне значення транснаціональних корпорацій настільки велике, що в історично доступному для огляду часі вони залишаться одним з важливих факторів посилення впливу промислово розвитих країн на багато регіонів світу. Звідси випливає очевидний висновок, що турбота про перетворення ведучих вітчизняних корпорацій у транснаціональні стала усвідомленою метою зовнішньої політики держав, які прагнуть до збільшення свого впливу в міжнародному масштабі.
116.Міжнародне співробітництво у розв’язанні глобальних проблем і розвитку світового господарства.
Глобальні проблеми — це нехаотичні явища і процеси: вони тісно взаємопов’язані. Для їх вирішення потрібні нові підходи і практичні заходи, які б виходили із цілісності світу, необхідності співробітництва в планетарному масштабі.
Між країнами світового співтовариства існують суперечності, що часто призводять до регіональних і міжрегіональних конфліктів із застосуванням зброї. У ХХІ ст. глобальні проблеми ставлять перед людством завдання, яке має доленосне значення: подолати політичні і воєнно-політичні суперечності і конфлікти заради успішного вирішення глобальних проблем. Треба будь-що зберегти мир на планеті. А це означає, що народи світу мають засвоїти нове політичне мислення. Найважливішою причиною, що привела людство до глобальних протиріч, є в першу чергу нагромадження величезної виробничої потужності. Воно натискало на природу, сприяло виснаженню її ресурсів. Особливе місце в загостренні глобальних проблем займає науково-технічний прогрес..
Нове політичне мислення знаменує усвідомлення важливості і негайного вирішення глобальних проблем, включаючи розробку системи ефективних міжнародних процедур і механізмів, здатних забезпечити збереження і розвиток людської цивілізації в цілому.
Великі надії у вирішенні глобальних проблем покладаються на ООН, МВФ, ВТО, регіональні і галузеві організації, котрі мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання міжнародних економічних зусиль. Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку розробляє програми покращання якості природного середовища та загального екологічного стану. Ця комісія і ряд інших міжнародних організацій визначають критерії екологічної безпеки, розробляють короткострокові та довгострокові програми. Подолання проблеми зубожіння і відсталості для більшості країн, що розвиваються, неможливе без міжнародного сприяння. Воно здійснюється перш за все по лінії так званої офіційної допомоги з боку розвинутих країн у формі надання фінансових ресурсів. Питання позитивного вирішення глобальних проблем, пов’язаних із загальнолюдською діяльністю в тій чи іншій конкретній сфері, упирається, головним чином, у ресурсне забезпечення програм, що розробляються міжнародними організаціями. Екологічно безпечне розширене відтворення світової економіки означає, що нарощування обсягів виробництва супроводжується прискореним розвитком технологій, які поступово поліпшуватимуть навколишнє середовище та якість життя людей на Землі. Демографічна проблема. Найбільш поширеною причиною загострення глобальних проблем є інтенсивне зростання в останні роки народонаселення планети.
117.Проблеми в економіці, що викликані недосконалістю оподаткування. Крива Лаффера
Існує декілька думок про вплив податків на економіку конкретної країни, які ранжируються від теоретичних до популістських. Багато вчених сходяться на тому, що різні податки є дуже важливим інструментом в економічному житті будь-якої країни. Податок не лише важливий але і життєвий компонент сучасних економік. Країни, орієнтовані на ринкові стосунки, уважно відстежують свою податкову політику і постійно коректують її у відповідність з поточним станом речей в світовій економіці. Податки є економічною базою функціонування держави і найважливішою формою регулювання ринкових відносин. Вони становлять 80-95% дохідної частини державного бюджету. Все, що пов'язане зі споживанням держави, закладено в податках. Діалектика податків полягає в тому, що, з одного боку, вони зменшують доходи підприємств та інших суб'єктів господарювання, юридичних осіб та громадян, скорочуючи тим самим виробниче та особисте споживання. З іншого боку, саме за рахунок податків держава формує фонд грошових коштів, за допомогою якого розширює державний попит і споживання. Отже, податки змінюють структуру попиту і споживання. Із коштів державного бюджету фінансуються капітальні вкладення в економіку держави, соціальний захист населення, соціально-культурну сферу, науково-дослідні роботи, управління та оборону держави.Але через неефективну організацію системи оподаткування існує низький рівень сплачуваності податків порівняно із законними податковими вимогами. Податки є основною доходною частини бюджету, тому недоотримання податків викликає дефіцит бюджету. Прагнення держави збільшити надходження в бюджет зрозуміти можна, проте рівень податкових ставок не повинний перевищувати розміру, при перевищенні якого їхній подальший ріст не просто втрачає зміст, але негативно позначається на стані економіки. Досліджуючи зв'язок між розміром ставки податків і надходженням податкових засобів у державний бюджет, американський економіст Артур Лаффер показав, що не завжди підвищення ставки податку веде до росту податкових доходів держави. Якщо податкова ставка перевищує якусь об'єктивну межу, то податкові надходження почнуть зменшуватися. А. Лаффер довів, що той самий за розміром доходу в державний бюджет може бути забезпечений і при високій, і при низкій податковій ставці. Справа в тому, що більш низька податкова ставка збільшує число об'єктів оподатковування, залучає до підприємницької діяльності більше число людей, ніж при високих податкових ставках. І навпаки, із ростом податків прибутки в скарбницю, як це ні парадоксально, зменшаться, тому що частина підприємців розориться, частина піде в тіньову економіку, стимули до праці згаснуть. Дослідження А. Лаффера теоретично довели: чим багатші громадяни, тим багатша держава.