Добавлен: 05.02.2019
Просмотров: 6027
Скачиваний: 8
11. Основні суб’єкти економічних відносин: домогосподарство, підприємство, держава. Домогосподарство — це економічна одиниця, що складається з одного або більше чоловік, які ведуть спільне господарство, забезпечує економіку ресурсами і використовує зароблені при цьому кошти на поточне споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Прикладом домогосподарства є сім'я. Роль домогосподарств у мікроекономічній системі подвійна. На ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого боку, домогосподарства — це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію. Сучасна економічна теорія розглядає домогосподарство як один із суб'єктів ринкової системи, що виконує виробничі і відтворювальні функції. Домогосподарство виконує чотири основні функції у національній економіці:1) постачальника ресурсів 2) споживача ресурсів; 3) заощадника доходів; 4) інвестора доходів. Підприємство — це товаровиробник і основна виробнича ланка економіки. До них належать будь-які господарюючі суб'єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробництвом товарів чи послуг з метою отримання прибутку. Держава- це насамперед політичний орган, законодавча, виконавча та судова влада. Однак вона є економічним суб’єктом,тобто носієм економічних відносин. По-перше,держава є власником частини ресурсів суспільства,частини підприємств,а той окремих галузей. Як власник вона виступає організатором виробництва, розподілу, обміну і споживання продукції виробленої в державному секторі економіки. По-друге,держава здійснює регуляторну політику щодо підприємств приватного (недержавного) сектору. По-третє, держава організує зовнішньоекономічні зв’язки країни з іншими країнами та світовими економічними організаціями.
12.Сутність і структура суспільного виробництва.
Матеріальне і нематеріальне виробництво. Суспільне виробництво – це процес створення благ, необхідних для існування та розвитку суспільства. Воно передбачає свідому, цілеспрямовану трудову діяльність, яка здійснюється в певній суспільній формі.
Виробництво
— це процес взаємодії людини з природою
з метою створення мате-ріальних благ
та послуг, які потрібні для існування
та розвитку суспільства. Виробництво
за структурою складається з таких фаз:
безпосереднього виробництва, розподілу,
обміну і споживання. Воно
послідовно проходить усі ці фази і
одночасно перебуває в кожній з них у
даний момент. Фази виробництва тісно
між собою пов'язані, і якщо зв'язок між
виробництвом і споживанням десь
втрачається, то трудова діяльність стає
недоцільною або перетворюється у
виробництво заради виробництва, а не
заради споживання. Таким чином,
виробництво, розподіл, обмін і споживання
слід завжди розглядати як органічне
ціле.
За характером економічної
діяльності людей суспільне виробництво
поділяють на три великі сфери, або блоки
галузей:
1) основне виробництво;
2) виробнича інфраструктура;
3) соціальна інфраструктура.
Основне
виробництво - це галузі матеріального
виробництва, де безпосередньо
виготовляються предмети споживання й
засоби виробництва. Примноження
суспільного багатства визначається
саме цими галузями, їхнім технічним
рівнем. Основне виробництво включає
промисловість, сільське і лісове
господарство, будівництво.
Виробнича
інфраструктура - це галузі, які
обслуговують основне виробництво та
забезпечують ефективну економічну
діяльність на кожному підприємстві та
в народному господарстві в цілому. До
них належать: транспорт, зв'язок, торгівля,
кредитно-фінансові галузі; спеціалізовані
галузі ділових послуг (інформаційних,
рекламних, консультаційних).
Основне виробництво і виробнича
інфраструктура в сукупності становлять
сферу матеріального виробництва.
В економічній теорії в практиці
господарювання підприємства матеріальної
сфери поділяють на два підрозділи: І -
виробництво засобів виробництва і ІІ
- виробництво предметів споживання. Це
зумовлено тим, що засоби виробництва і
предмети споживання виконують суттєво
різні функції в процесі відтворення.
Якщо перші призначено для відтворення
переважно речових, матеріальних елементів
продуктивних сил, то другі - для відтворення
людських фактора виробництва. Соціальна
інфраструктура - це нематеріальне
виробництво, де створюються нематеріальні
форми багатства та надаються нематеріальні
послуги, які відіграють вирішальну роль
у всебічному розвитку трудящих,
примноженні їхніх розумових та фізичних
здібностей, професійних знань, підвищенні
освітнього й культурного рівня. Сфера
соціальної інфраструктури включає:
охорону здоров'я та фізичну культуру,
освіту, побутове обслуговування,
громадський транспорт і зв'язок, культуру,
мистецтво та ін.
В сукупності
виробництво матеріальних послуг
(виробнича інфраструктура) і нематеріальних
послуг становлять сферу послуг.
Співвідношення нематеріального та
матеріального виробництва з розвитком
суспільно-історичного прогресу
змінюється. В умовах високого рівня
розвитку науки і техніки зростають роль
і значення сфери нематеріального
виробництва і особливо продукування
духовних цінностей. Швидко розвивається
сфера послуг, виробнича і соціальна
інфраструктура, сфера інформаційного
обслуговування виробництва. Розширюється
структура продуктивної праці: продуктивною
стає праця у сфері не лише матеріального
, а й нематеріального виробництва.
13. Потреба як економічна категорія. Класифікація потреб.Піраміда Маслоу. Потреби мають об'єктивний характер і виражають необхідність у матеріальних та духовних благах для забезпечення умов життєдіяльності окремої особи, соціальної групи, класу, суспільства в цілому. Потреба - це природний та постійний потяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає негативні відчуття і прагнення змінити такий стан речей. Вони є об'єктивною основою "ідеальних спонукань" — інтересів, бажань, цілей людини. Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами. Загальна класифікація потреб залежить від обраного критерію. Залежно від цього потреби поділяються: 1. За рівнем необхідності (першочерговості): а) потреби у предметах першої необхідності (їжа, житло, одяг); б) потреби у предметах розкоші (яхти, норкові шуби і т. п.). 2. За об'єктами: а) матеріальні потреби; б) духовні потреби. 3. За суб'єктами: а) особисті потреби; б) потреби фірм; в) суспільні потреби. 4. За формами задоволений: а) потреби, які задовольняються індивідуально; б) потреби, які задовольняються колективно (водопостачання, газопостачання та ін.). 5. За роллю в суспільному виробництві: а) потреби у предметах споживання; б) потреби в засобах виробництва.
Маслоу висловив припущення, що людська поведінка визначається широким спектром потреб. Він розбив ці потреби на п'ять категорій і розташував їх у визначеній ієрархії. В основі цієї ієрархії лежали самі насущні потреби (їжа, вода, житло), а на вершині - більш високі індивідуальні запити (визнання, самовираження). За Маслоу людина - це "тварина, що постійно чогось хоче". Коли потреби самого нижчого рівня задоволені хоча б частково, людина починає рухатися до задоволення потреб іншого і не обов’язково наступного рівня ієрархії. У кожний конкретний момент часу людина буде прагнути до задоволення тієї потреби, що для неї є важливішою або сильною. 1.Фізіологічні потреби (потреби найнижчого рівня) є необхідними для виживання. Вони включають потребу в їжі, воді, захисті, відпочинку, сексуальні потреби. 2.Потреби в безпеці включають потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек з боку навколишнього світу і впевненість у тому, що фізіологічні потреби будуть задовольнятися в майбутньому (покупка страхового полісу або пошук надійної роботи з гарними видами на пенсію). 3.Соціальні потреби (потреби в приналежності, дружбі, любові) включають почуття приналежності до чого-небудь або кого-небудь, підтримки. 4.Потреби в повазі включають потреби в особистих досягненнях, компетентності, повазі з боку оточуючих, визнанні. 5.Потреби в самовираженні, самореалізації — потреби в реалізації своїх потенційних можливостей і зростанні як особистості.
14.Маркантилізм і фізіократія – перші теоретичні напрями економічної науки.
Першим проявом ідей буржуазної політики сплав меркантилізм - перша школа в історії економічної думки. Він зародився у Західній Європі вже у XV ст., але широке розповсюдження отримав у XVІІ ст. Головною умовою генезису меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталізму. Меркантилізм - це економічне вчення і економічна політика періоду раннього капіталізму. Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії. Предметом дослідження у меркантилістів є сфера обігу.
Меркантилісти вважали, що багатство країни – у золоті і сріблі, а джерелом його є зовнішня торгівля, яка через нееквівалентний обмін забезпечувала позитивний торговельний баланс. Саме тому об’єктом дослідження у меркантилістів була виключно сфера обігу. Меркантилізм має дві стадії у своєму розвитку: ранній та пізній. Ранній виник ще до великих географічних відкриттів і був актуальним до середини XVI ст. Пізній – охоплює період з другої половини XVI ст. по другу половину XVIІ ст. Найбільш відомі представники меркантилізму – Томас Мен (1571-1641) та Вільям Стаффорд (1554-1612) в Англії, Антуан Монкретьєн (1576-1621) у Франції, Антоніо Серра (XVI-XVIІ ст.) та Антоніо Дженовезі (1712-1769) в Італії. Одне з центральних місць в економічній теорії фізіократів посідає вчення про “чистий або додатковий продукт”, походження якого пов’язувалося зі сферою матеріального виробництва. Фізіократичній школі належить перший поділ населення на великі соціальні групи (класи) за економічною ознакою – участю у створенні й розподілі суспільного багатства: 1.до продуктивного класу належать фермери і сільськогосподарські робітники; 2.до непродуктивного (безплідного) класу – торговці, ремісники та промисловці; 3.третій клас формують земельні власники.
Першим проявом економічних ідей буржуазного суспільства став меркантилізм. У Західній Європі він зародився вже у XV ст., але великого поширення набув у XVII ст. Головною передумовою генезису меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталізму.
Меркантилістські методи застосовувались державою для розвитку мануфактурної промисловості, для вирішення виникаючих проблем. Відповідно до меркантилістів: багатство – це гроші, а гроші – це золото та срібло товар має вартість, так як він купується за гроші джерелом багатства є зовнішня торгівля.
Меркантилізм належить епосі, коли домінувала торгівля, і великі гроші приносила зовнішня торгівля. Предметом дослідження меркантилістів є сфера обігу. Метод дослідження меркантилістів — збирання й описування реальних фактів та часткова їх класифікація, тобто вони прямують від конкретного до абстрактного, що є неминучим у період зародження будь-якої науки.
Конкретна меркантилістська політика і теорія меркантилізму пройшли два етапи у своєму розвитку. Це ранній меркантилізм, який Маркс назвав монетарною системою, і розвинутий меркантилізм, що його Маркс характеризував як власне меркантилізм, або мануфактурну систему.
Ранній меркантилізм виник іще до епохи великих географічних відкриттів. Найбільш відомими представниками цього напряму були Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії.
Ранній (монетарний) меркантилізм грунтувався на теорії грошового балансу.Властиві монетарному меркантилізму XVI ст. заходи — заборона вивезення грошей, обмеження імпорту, збільшення видобутку золота та срібла там, де це було можливим, встановлення високого імпортного мита, зниження позичкового процента — неодноразово впроваджувалися, наприклад в Іспанії, але не дали очікуваних результатів. Ранні меркантилісти дивляться на гроші очима збирача скарбів, який знає, що будь-яка купівля зменшує їхню кількість, а будь-який продаж — збільшує.
Пізні ж меркантилісти підходять до грошей уже як капіталісти, розуміючи, що гроші «породжують» гроші і для цього вони мають бути в постійному русі.
15. Поняття та види корисності.
Корисність — це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або від будь-якої діяльності. Розрізняють пряму, непряму та повну корисність. Якщо благо безпосередньо впливає на умови життя людини, то вважається, що воно мас пряму корисність. Якщо благо безпосередньо не впливає на добробут людини, але використовується для виготовлення товарів, що мають пряму корисність, то вважається, що воно має непряму корисність. Сукупність прямої та непрямої корисності є повною корисністю блага. Функція корисності — це співвідношення між обсягами товарів і послуг, що споживаються, і рівнем корисності (задоволеності від споживання товару), якого досягає споживач. Сукупна корисність — це загальне задоволення, яке отримує споживач від спожитих ним тоиарів чи послуг. Сукупна корисність зростає у процесі споживання, але вона зростає все меншими і меншими темпами. Гранична корисність — це приріст корисності від споживання кожної додаткової одиниці товару чи послуги.
16.Основні положення класичної економічної теорії.
Класична політична економія зародилася в Англії в кінці ХVП ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму. Уперше термін «класична політична економія» ужив Маркс стосовно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства. Класична школа, на відміну від меркантилістів — прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізму. Класики були противниками протекціонізму.
У розвитку класичної політичної економії можна виділити такі етапи: - перший етап – етап зародження; він пов’язаний з іменами таких видатних дослідників, як В. Петті, П. Буагільбер, Р. Кантильон, Д. Юм, фізіократів Ф. Кене і А. Тюрбо; - другий етап повністю пов’язаний з творчістю засновника економічної науки А. Сміта;
- Третій етап – етап розвитку класичної школи; це творчості великих послідовників та інтерпретаторів вчення А. Сміта – Ж. Б. Сея, Т. Мальтуса, Д. Рікардо; - Четвертий етап – етап завершен-ня; він пов’язаний із занепадом класичних принципів у дослідженнях Ж. Сисмонді, Н. Сенсора, Ф. Бастіа, Г. Ч. Кері, Дж. С. Мілля.
17.Закономірності економічної поведінки споживача. Закон спадної граничної корисності. Поняття «потреба» дуже містке: людина має велику кількість найрізноманітніших потреб: фізіологічних, матеріальних, інтелектуальних, духовних тощо. Нові потреби виникають із бачення людиною необхідності щось змінити на краще. Наприклад, споконвічне бажання людей швидко пересуватися зумовило (і зумовлює й досі) вдосконалення транспортних засобів. Різноманітні потреби людей можна згрупувати. Наприклад, за значенням для життєдіяльності розрізняють базові, первинні потреби людини: у повітрі, воді, їжі і вторинні, похідні від базових — у певному одязі, житлі, засобах пересування тощо. За засобами, що забезпечують задоволення потреб, виділяють матеріальні і нематеріальні (інтелектуальні, духовні) потреби. Закон спадної граничної корисності має велике значення як для організації виробництва того чи іншого товару, так і в споживацькій поведінці людей. Уявлення про спадну граничну корисність лежить в основі пояснення закону попиту, має ключову роль в усвідомленні того, яким чином споживачам належить розподіляти свої грошові доходи між різними товарами і послугами, які вони бажають купити. Закон спадної граничної корисності ( Перший закон Госсена ) полягає в тому, що коли споживач споживає наступну кількість товару, корисність від додаткового тако госпоживання – зменшується . Закон спадної корисності. Падіння граничної корисності в міру споживання людиною додаткових одиниць певного продукту прийнято називати законом спадної корисності. Закон спадної граничної корисності має велике значення як для організації виробництва того чи іншого товару, так і в споживацькій поведінці людей. Уявлення про спадну граничну корисність лежить в основі пояснення закону попиту, має ключову роль в усвідомленні того, яким чином споживачам належить розподіляти свої грошові доходи між різними товарами і послугами, які вони бажають купити. Теорія граничної корисності пов’язує корисність кожної речі з її запасами, тобто з таким явищем, як рідкість.