Добавлен: 05.02.2019
Просмотров: 6031
Скачиваний: 8
18. Модель кругообігу ресурсів,продуктів і доходів в ринковій економіці.
Економічний кругообіг - це поняття макроекономіки, яке репрезентує рух суспільного продукту, виробничих ресурсів, сукупних витрат і доходів по стадіях суспільного відтворення (виробництво, розподіл, обмін і споживання) в економічній системі. Економічний кругообіг здійснюється через ринки ресурсів і продукту між суб'єктами економічної системи.
Рух ресурсів і товарів обслуговується грошовими потоками витрат і доходів. Ці потоки в ринковій економіці "протікають" між її суб'єктами - домашніми господарствами і фірмами. Вони спрямовуються ринками ресурсів і продуктів і проходять від сфери виробництва, у якій функціонують фірми, через сферу реалізації (розподілу і обміну), репрезентовану ринком, до сфери споживання, у якій знаходяться домашні господарства. Економічний кругообіг в системі вільного ринку представлено на схемі.
Схема. Модель кругообігу на ринках ресурсів та продуктів.
В системі змішаної економіки держава повністю інтегрована в кругообіг матеріальних і грошових засобів, утворюють економічний організм суспільства. Це знайшло відображення на схемі.
Відкрита економіка - це економічна система, яка пов’язана з іншими країнами світу механізмами експорту, імпорту та фінансових операцій.
Беручи до уваги ринок продуктів, можна встановити що обсяг національного виробництва (національний дохід) залежить від:
споживчих витрат домашніх господарств (сукупних витрат);
інвестиційних витрат фірм;
державних витрат (державних закупок);
впливу економічних систем інших країн, який показником чистий експорт і визначається як різниця між експортом та імпортом.
19. Субєкти ринковії економіки. Сучасне ринкове господарство засноване на взаємодії приватного і державного секторів економіки. У залежності від ступеня інтенсивності впливу на економіку і від пріоритетних завдань, що розв'язуються державою, розрізняють такі моделі сучасного ринкового господарства: соціально орієнтоване господарство, змішану економіку і корпоративну економіку. У сучасних умовах ринкова система господарства із саморегулюючої трансформувалася в регульовану, що привело до ускладнення її суб'єктивної структури. Суб'єктами ринкової економіки є: підприємці; працівники, що продають свою працю; кінцеві споживачі продукції; власники позичкового капіталу; власники цінних паперів; торговці і т.д. Основних суб'єктів ринкового господарства прийнято поділяти на чотири групи: домашні господарства, підприємства, банки і держава (уряд).
Домашні господарства - це господарська (економічна) одиниця, що функціонує в споживчій сфері економіки і може складатися з однієї чидекількох осіб. Ця одиниця є власником і постачальником, в основному, людського фактора виробництва і її ціль пов'язана із забезпеченням найбільш повного задоволення особистих потреб Підприємство (фірма) - ця економічна одиниця виробляє товари чи послуги для продажу, приймає самостійні рішення, прагне до отримання найбільшого доходу (прибутку) шляхом найкращого використання притягнутих і власних факторів виробництва. За свою діяльність цей численний суб'єкт ринкової економіки несе повну відповідальність. Одержуваний прибуток йде в особистий доход і на удосконалення та розширеннявиробництва, на виплату податків. Банки - це фінансово-кредитні установи, що регулюють рух грошової маси, необхідної для нормального функціонування економіки. Вони здійснюють посередницькі функції в сфері руху фінансів, акумулюють на своїх рахунках кошти підприємств і домогосподарств і вигідно розміщають їх, кредитуючи ті ж підприємства і домогосподарства. Держава як суб'єкт ринкових відносин представлено усіма своїми контролюючими, регулюючими й охоронними установами, що здійснюють влада над господарськими суб'єктами для досягнення суспільних цілей, забезпечення економічного і соціального прогресу суспільства.
20. Закономірності економічної поведінки виробника.Закон спадної граничної продуктивності факторів виробництва. Поведінка або дії виробника - це певна діяльність, що будується, з одного боку, на прийнятому рішенні, з іншого, - на нормах і правилах, прийнятих у даному товаристві.
Сфери діяльності виробника є динамічними системами, що знаходяться в процесі постійної зміни і розвитку. Ця динамічність обумовлена безперервністю процесів виробництва, адже стан виробництва, засоби і методи виконання робіт, склад і кваліфікація кадрів, параметри машин і устаткування та інші характеристики постійно змінюються. Тому виробнику для успішного функціонування підприємства необхідно дотримуватися правил поведінки виробника - організації виробництва. Організація виробництва складається з організації самого виробничого процесу; організації праці у виробничому колективі; організації управління структурними підрозділами підприємства.
Загальна теорія економічної поведінки виробника ґрунтується на таких положеннях:
Кожний виробничий процес являє собою функціонуючу сукупність засобів праці, предметів праці і власне праці з метою одержання заданого продукту.
Ці основні елементи праці знаходяться у взаємозв'язку між собою, а також з технологічним складом процесу. Отже, вони обумовлені й обмежені певними технологічними рамками.
Зазначені елементи праці знаходяться між собою у певному якісному співвідношенні, тобто засоби праці, предмети праці і людина як виконавець трудових процесів повною мірою повинні відповідати заданому кінцевому результату, що повинен бути отриманий у процесі виробництва.
Засоби праці, предмети праці і виконавці повинні знати у визначеному кількісному співвідношенні, обумовленому обсягом виробництва і часовими рамками.
У виробничому процесі сукупність елементів праці знаходиться не тільки в якісному і кількісному, але й у просторовому співвідношенні, тобто кожний елемент праці та їхня сукупність, а також кожний елемент процесу займають певний простір, мінімально необхідний для їхнього нормального функціонування.
Виробничий процес відбувається не тільки в просторі, але і в часі. Кожна стадія, кожна операція, кожний перехід даного процесу, або їх сукупність має продовжуватись у чітко визначений період часу, починатися закінчуватися у визначені моменти. Отже, рух процесу в цілому та його частин повинен здійснюватися у певному тимчасовому співвідношенні.
Закономірності економічної поведінки виробника
Першою закономірністю є кооперація виконавців, тобто трудовий контакт, що викликає "змагання і своєрідне збудження життєвої енергії, що збільшує індивідуальну продуктивність окремих осіб".
Концентрація маси робітників, а також злиття різноманітних процесів праці призводять до концентрації засобів виробництва. Концентрація знарядь виробництва і праці - друга закономірність.
Третьою закономірністю вважається якісний розподіл процесів виробництва на складові частини в залежності від його характеру.
Якісний розподіл процесу потребує кількісної пропорційності між його частинами - четверта закономірність.
Рівномірне відтворення пропорцій у процесі виробництва, що забезпечує ритмічне повторення його частин, є п'ятою закономірністю.
Окремі процеси виробництва для різних екземплярів продукції здійснюються одночасно. Таке паралельне здійснення окремих процесів і їх послідовне поєднання визначають шосту закономірність.
Безперервність процесу виробництва - сьома закономірність.
Граничний продукт фактора виробництва – це додатково виготовлений продукт (обсяг продукції), отриманий внаслідок залучення однієї додаткової одиниці фактора виробництва за умови сталої величини інших факторів.
Отже, граничний продукт характеризує граничну продуктивність змінного фактора виробництва, тобто продуктивність останньої залученої у виробничий процес одиниці цього фактору.
Закон спадної граничної продуктивності (спадної віддачі) – зі зростанням використання будь-якого виробничого фактору (при незмінності інших) буде досягнута точка, в якій додаткове використання змінного фактору веде до зниження відносного і далі абсолютного обсягу випуску продукції. Збільшення використання одного із факторів (при незмінності інших) призводить до поступового зниження віддачі від його використання.
Закон спадної граничної продуктивності визначає поведінку виробника, який прагне максимізувати свій прибуток та висхідну траєкторію кривої пропозиції у короткостроковому періоді. Це означає, що починаючи з деякої кількості витрат змінного фактору виробництва, темпи його зростання будуть вищими ніж темпи зростання обсягу виробництва. Тому виробник змушений пропонувати додаткові одиниці продукту за вищу ціну.
21.Теорія «граничної продуктивності». Граничні витрати і граничний продукт.
Теорію граничної продуктивності започаткував американський економіст Джордж Кларк (1847-1938), він запропонував новий підхід до вивчення політекономії з метою наближення її до точних наук, розділивши економічну теорію на статику аналіз стану рівноваги, та динаміку вивчення економічного розвитку.Дотримуючись теорії граничної корисності, він дещо доробив її. “Закон Кларка” полягає в тому, що корисність благ розпадається на складові елементи, після чого цінність блага визначається сумою граничних корисностей всіх його складових. Кларк довів, що в процесі виробництва спостерігається спадаюча гранична продуктивність таких факторів виробництва як праця та, тобто підвищення окремого фактору виробництва при фіксованому іншому, дає спадаючий приріст продукції на кожну додану одиницю. Це означає, що кожний додатковий робочій при незмінному капіталі буде збільшувати сукупний продукт на меншу величину ніж попередній. Граничні витрати» — це додаткові витрати, зв’язані з випуском додаткової одиниці продукції. Граничні витрати (МС) можуть бути обчислені як відношення приросту змінних витрат (VC) до викликаному ними приросту обсягу виробництва (Q).Аналіз граничних витрат показує, у що обійдеться виробництво додаткової одиниці продукції. Порівнянням граничних витрат із граничним виторгом, тобто з додатковим виторгом від продажу додатково зробленої одиниці продукції дозволяє з'ясувати ступінь прибутковості (або збитковості) зміни масштабу виробництва. Приріст продукції за рахунок збільшення одного фактора виробництва на його одну одиницю називається «граничним продуктом» цього фактора
22. Крива,одночасного виробництва двох продуктів з урахуванням обмеженості ресурсів, що витрачаються на виробництво цих продуктів. Крива будується в системі координат, кожна з яких відображає обсяг виробництва одного з продуктів. Вона обмежує область виробничих можливостей, так що будь-яка крапка на кривій показує гранично можливе по ресурсних обмеженнях поєднання обсягів виробництва двох продуктів.
23. Попит. Закон попиту. Нецінові фактори зміни попиту.
Попит — загальне поняття, в якому відображається фізичний обсяг потреб людей у тому або іншому товарі чи послузі, це природна категорія, що виражає їх бажання, потреби суспільства (ринку). Попит — це кількість певних товарів (послуг), які покупці можуть і готові придбати у визначених межах ціни (тарифу) у певний період часу Величина попиту — поняття конкретне, це кількість товарів (послуг), які покупці бажають і можуть придбати за певною ціною. Величина попиту — це платоспроможна потреба, це можливість споживачів придбати товари або послуги. Економічна теорія, оперуючи категорією попиту, має на увазі саме величину попиту. Споживчий попит і його задоволення охоплюють як виробництво, так і обіг благ. На величину попиту впливають не тільки ціна або тариф, а й нецінові чинники. Одним з нецінових чинників зміни величини попиту на товар є ефект заміщення. Ефект заміщення пов'язаний з існуванням взаємозамінних товарів (товарів-субститутів), наприклад, пепсі-коли і мінеральної води. Взаємозамінні товари — це такі пари товарів, для яких збільшення ціни одного товару приводить до збільшення величини попиту на інший товар. Ще одним неціновим чинником, що впливає на зміну величини попиту, є ефект доходу споживача. Те, що споживач заплатив за товар або послугу, — це його витрати. Сума, яку він зекономив при купівлі, становить його дохід, або споживчий надлишок. Споживчий надлишок — це різниця між максимумом ціни, яку споживач готовий заплатити за певний товар, і тією реальною ціною, що він заплатив фактично. Важливим неціновим чинником, що впливає на величину попиту, є ефект взаємодоповнення. У всій масі товарів існують взаємодоповняльні товари (товари-комплементи), тобто такі пари товарів, для яких зростання ціни одного товару викликає скорочення величини попиту на інший товар.Ефект очікування також впливає на зміну величини попиту. Якщо споживач очікує скорочення обсягів виробництва товару або зростання його ціни, то він збільшує обсяги купівлі цього товару, що викликає зростання попиту на цей товар раніше, ніж відбудуться зміни в його обсягах виробництва або в ціні.
24. Пропозиція. Закон пропозиції. Нецінові фактори зміни пропозиції.
Пропозиція - це обсяг товарів та послуг, який виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною за певний проміжок часу. Сталий причинно-наслідковий зв'язок між ціною та обсягом товарів (послуг), який товаровиробник здатний поставити на ринок, виражається законом пропозиції.Зміст закону пропозиції полягає в тому, що чим вища ціна (за інших однакових умов ),тим більше товару за такою ціною товаровиробники готові запропонувати на ринок упродовж певного проміжку часу, і навпаки, чим нижча ціна, тим менше товарів виробник бажатиме і зможе поставити на ринок. Нецінові фактори впливу на пропозицію: Технологічний прогрес. Застосування нових технологій, наприклад, у виробництві йогуртів дає змогу скоротити період визрівання продукту, продовжити термін зберігання ним корисних властивостей, зменшити собівартість одиниці продукції. Це сприяє розширенню пропозиції йогуртів на ринку, відтак крива 5в зсувається праворуч Зміна цін на ресурси. Зростання цін на ресурси (за інших незмінних умов) призводить до збільшення витрат виробництва, зростання собівартості продукції, що змушує підприємця скорочувати пропозицію свого товару. Тому крива пропозиції зсувається ліворуч.Зміна цін на споріднені товари. Якщо, наприклад, ціна на маргарин зростає, а на йогурти залишається незмінною, то підприємець, що виробляє йогурти, шукатиме альтернативний спосіб застосування своїх ресурсів і, вірогідно, спрямує їх на виробництво маргарину, зменшивши тим самим виробництво йогуртів. При цьому крива 55 зміститься ліворуч.Зміни у бюджетно-податковій політиці. У випадку зростання ставки оподаткування крива 55 (за інших однакових умов) зміститься ліворуч. Якщо ж зростатимуть трансферти бізнесу, крива 55 зміститься праворуч.Очікування підприємців. Оптимістичні очікування підприємців сприятимуть зсуву кривої 5в праворуч, а песимістичні зумовлять й зміщення ліворуч.
25. Взаємодія попиту та пропозиції та стан ринкової рівноваги.
Взаємодія
попиту і пропозиції, їх координація
здійснюються на основі цінового механізму
і конкуренції. Така взаємодія веде до
формування рівноважної ціни, за якої
величини попиту і пропозиції збалансовані.
Загалом стан ринкової рівноваги можна
означити як стан ринку, за якого жоден
з економічних агентів (за інших однакових
умов) не змінює своє рішення щодо
запланованої величини індивідуального
попиту або пропозиції і ціну, яку
заправляють чи пропонують.
Отже, ринок перебуває у рівновазі, коли
за певного обсягу ринкових угод у
фізичному вираженні ціна попиту дорівнює
ціні пропозиції або коли при певній
ціні заплановані величини попиту і
пропозиції дорівнюють одна одній. Отже,
ринковий механізм, реагуючи на реальний
обсяг попиту через зміну рівня цін на
конкурентних ринках, забезпечує
відповідну реакцію виробництва і
пропозиції. Ринкова рівновага досягається
на основі дії всіх суб'єктів ринку в
результаті конкуренції.
26. Ринковий механізм та його елементи. Закони функціону-вання ринкової економіки.
Ринок - обов'язковий компонент товарного господарства. Без товарного виробництва немає ринку, без ринку немає товарного виробництва. Об'єктивна необхідність ринку викликана тими ж причинами, що і товарне виробництво: розвитком суспільного поділу праці й економічним відокремленням суб'єктів ринкових відносин. Ці умови зароджувалися і розвивалися як єдине ціле, як єдиний процес взаємодії виробництва і збуту продукції.
Ринок можна розглядати за географічним розташуванням (місцевий, регіональний, національний, світовий), за характером й обсягом продажу (роздрібна, оптова торгівля), за товарним асортиментом (рибний, м'ясний, ринок одягу, взуття, житла) і за низкою інших ознак. Нас же, насамперед, цікавить розподіл ринків за видами чи об'єктами виробничих ресурсів:
1.Ринок засобів виробництва Торгівля засобами виробництва - це грандіозний ринок, на якому взаємодіють між собою безпосередні виробники продукції. Усі підприємства органічно зв'язані один з одним як постачальники і споживачі машин, устаткування, сировини, паливних ресурсів. Товари виробничого призначення купуються і продаються звичайно оптом, великими партіями. Оптова торгівля виступає посередником між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами продукції. Характерна риса ринкової економіки полягає в тому, що кожен покупець і продавець знаходять у цьому безбережному просторі свого партнера, продукція і ціни якого його влаштовують. Це торгівля по прямих договірних зв'язках. За цією схемою ринок засобів виробництва розвивався споконвіку й об'єктивно вів до прогресу у виробництві.
2. Ринок робочої сили Ринок робочої сили найтіснішим образом зв'язаний з ринком засобів виробництва. Вони виникли і розвивалися одночасно, паралельно, доповнювали один одного. Ринок робочої сили є самим складної з всіх існуючих в економіці. Протягом тисячоріч йшла торгівля рабами і кріпаками, а незмінними супутниками капіталізму стали біржі праці. Ринковий попит на працю є сума попиту фірм. Еластичність попиту на працю залежить від еластичності попиту на продукцію фірми, від продуктивності праці і від легкості й ефективності заміни живої праці машинами.