ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 17.03.2024
Просмотров: 47
Скачиваний: 0
2) винні дії працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
3) вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.
При звільненні за пунктами 2,3 необхідна попередня згода профспілкового органу.
Необхідно відрізняти звільнення працівника від відсторонення його від роботи (ст..46 КЗпП) яке здійснюється власником у разі: появи на роботі в нетверезому стані, стані наркотичного чи токсичного сп’яніння; відмови або ухилення від обов’язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
В день звільнення власник зобов’язаний видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок. Якщо працівник у день звільнення не працював, розрахунок повинен бути здійснений наступного дня після пред’явлення працівником вимоги про розрахунок (ст. 47, ст.116 КЗпП)
6. Робочий час. Робочий час — це встановлений законодавством колективним або трудовим договором час, протягом якого працівник повинен виконувати свої трудові обов'язки. Конституція України в ст. 45 передбачає, що працівникові гарантується встановлена законом тривалість робочого часу.
Робочий час поділяється на наступні види: нормальний, скорочений і неповний робочий час.
Нормальна тривалість робочого часу працівників відповідно до ст. 50 КЗпП не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Робочий тиждень — це тривалість робочого часу протягом календарного тижня. Ст.52 КЗпП передбачає два види робочого тижня: 5-денний з 2 вихідними днями і 6-денний з 1 вихідним.
Скорочений робочий час відповідно до ст.51 КЗпП передбачається:
1) для неповнолітніх працівників з метою охорони їх здоров'я. Для цієї категорії тривалість робочого тижня складає: віком від 16 до 18 р. – 36-год., від 15 до 16 р. – 24-год. Для учнів, віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул, – не більш 24 год.
2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці – не більше 36 годин на тиждень (від 24 до 36).
Законодавством також встановлений скорочений (36-год.) робочий тиждень, для деяких категорій працівників, трудова діяльність яких пов'язана з особливим характером праці (педагогічні працівники, медичні працівники та ін.) або станом здоров'я (деякі категорії інвалідів).
Необхідно враховувати, що ці межі встановленого законом скороченого часу носять обов’язковий характер і не можуть змінені умовами колективного чи трудового договору. Скорочення робочого часу не відбивається на розмірі оплати праці – вона є такою ж, як і при нормальній тривалості робочого часу.
Відповідно до ст. 53 КЗпП тривалість робочого часу напередодні святкових і неробочих днів скорочується на 1 годину як при 6-денному, так і при 5 денному робочому тижні. Це положення не поширюється на працівників, яким встановлений скорочений робочий час на інших підставах. При 6-денному робочому тижні тривалість робочого дня напередодні вихідного дня не може перевищувати 5 годин.
Ст. 54 КЗпП передбачає скорочення робочого часу на 1 годину при роботі в нічний час. Нічним вважається час з 22 години вечора до 6 години ранку. Не допускається залучення до роботи в нічний час працівників у віці до 18 років, вагітних жінок, жінок, що мають дітей, у віці до 3 років. Залучати до роботи в нічний час інвалідів можливо тільки з їх згоди і при умові, що така робота не суперечить медичним показанням.
Неповний робочий час — відповідно до ст. 56 КЗпП встановлюється угодою сторін як при вступі на роботу, так і в період роботи. Неповний робочий час може бути у вигляді:
а) неповного робочого дня (тобто зменшення тривалості щоденної роботи на зумовлену кількість годин;
б) неповного робочого тижня, при якому зберігається нормальна тривалість робочого дня, але зменшується кількість робочих днів у тиждень);
в) поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня (наприклад, тривалість, робочого дня 5 годин при 4 робочих днях на тиждень).
При неповному робочому часі (на відміну від скороченого) оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті праці – в залежності від виробітку.
Неповний робочий час може бути встановлений угодою роботодавця і працівника на певний термін і без зазначення терміну.
В обов'язковому порядку на прохання працівника неповний робочий час встановлюється для: вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до 14 років, дитину-інваліда, для догляду за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку.
Особи, які працюють неповний робочий час, користуються тими ж правами, що і працюючі на умовах нормального робочого часу. Їм надається відпустка тієї ж тривалості, надаються вихідні й святкові дні, час роботи зараховується в трудовий стаж. Встановлення неповного робочого часу можливе не тільки з ініціативи працівника, а й з ініціативи власника підприємства, установи, організації. Але про встановлення неповного робочого часу роботодавець повинен попередити працівників не пізніше ніж за 2 місяці. Протягом цих 2 місяців зберігаються попередні умови праці.
Ненормований робочий день встановлюється тільки для певної категорії працівників (адміністративного, управлінського, технічного й господарського персоналу, осіб, праця яких не піддається нормуванню у часі – консультанти, агенти, інструктори тощо). Тривалість праці цих працівників визначається не кількістю годин, а колом функціональних обов’язків.
Надурочна робота. Такою вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого часу (дня). Як правило, застосування надурочних робіт не допускається. Проведення їх можливе лише у виняткових випадках (соціальне чи стихійне лихо, виробнича аварія, гостра виробнича необхідність), вичерпний перелік яких встановлений ст.62 КЗпП.
Забороняється залучати до надурочних робіт: вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до З років; осіб, молодших 18 років; працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять. Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою. Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 63 КЗпП).
Для проведення надурочних робіт необхідна згода профкому і видання наказу (розпорядження) власником. Надурочна робота компенсується підвищеною оплатою в подвійному розмірі. Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин протягом 2 днів підряд і 120 годин на рік.
7. Час відпочинку. Право на відпочинок є конституційним правом працівника (ст.45 Конституції)
Час відпочинку – це час, протягом якого працівник є вільним від виконання трудових обов'язків і вправі використовувати його на власний розсуд для задоволення своїх інтересів і відновлення працездатності.
Законодавством встановлені наступні види часу відпочинку:
Перерва протягом робочого дня (ст. 66 КЗпП) надається для відпочинку і харчування тривалістю від 30 хв. до 2 год. Така перерва повинна надаватись, як правило, через 4 години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. В робочий час не зараховується.
Щоденний (межзмінний) відпочинок. Відповідно до ст.59 КЗпП тривалість перерви між змінами має бути не менше подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Наприклад тривалість зміни – 8 год і 1 год. обіду. Тривалість відпочинку у цьому випадку – 8х2+1= 17 год.
Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) — згідно ст.67 КЗпП його тривалість повинна бути не менш як 42 години. При 5-денному робочому тижні працівникам надається 2 вихідних дні на тиждень, як правило, підряд – в суботу і неділю. При режимі 6-денного робочого тижня працівникам надається 1 вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при 5-денному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, погодженим з профспілковим комітетом і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем.
На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути припинена в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї та ін.), вихідні дні встановлюються місцевими радами (ст. 68 КЗпП).
Відповідно до ст. 71 КЗпП робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається з дозволу профспілкового комітету. У таких ситуаціях залучення до роботи у вихідний день провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника, а робота у вихідний день компенсується за згодою працівника і власника наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. До робіт у вихідні дні забороняється залучати працівників, яким не виповнилось 18 років, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 3 років.
Святкові і неробочі дні. КЗпП передбачені наступні святкові дні, робота в які не проводиться: 1 січня — Новий рік; 7 січня — Різдво Христове; 8 березня — Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня — День Перемоги; 28 червня — День Конституції України; 24 серпня — День незалежності України.
Робота також не провадиться в дні релігійних свят, такі дні називаються неробочими. До них належать: 7 січня — Різдво Христове; один день (неділя) — Пасха (Великдень); один день (неділя) — Трійця.
У випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний, день переноситься на наступний після святкового або неробочого.
Відпустка — це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам із збереженням місця роботи і заробітної плати. Право на відпустки мають всі працівники, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності. Не користуються правом на відпустку особи, які працюють за цивільно-правовими угодами, засуджені в період позбавлення волі.
КЗпП та Законом України "Про відпустки" від 15 листопада 1996р. передбачені наступні види відпусток:
Щорічна відпустка (основна та додаткова) Щорічна відпустка може включати основну і додаткову відпустку (ст.74 КЗпП).
Щорічна основна відпустка регламентується ст.75 КЗпП і надається тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відраховується з дня укладення трудового договору. Святкові та неробочі дні не враховуються при визначенні тривалості відпусток.
Окремим категоріям працівників надається щорічна основна відпустка більшої тривалості. Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день. Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів. Інвалідам І та II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів. Тривалість відпусток окремих категорій працівників (судді, прокурори, міліція, чорнобильці і т.ін) встановлена відповідними законами України.
Додаткові щорічні відпустки згідно ст.76 КЗпП та ”Закону про відпустки” надаються за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці (до 35 днів), за особливий характер праці (до 35 днів), працівникам з ненормованим робочим днем(до 7 днів).