2) майно — це окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки;

3) підприємство – єдиний нерухомий майновий комплекс, який використовується для здійснення підприємницької діяльності і до складу якого входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція;

4) гроші та валютні цінності. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання на всій території України є гривня. У встановлених законом випадках, може використовуватися іноземна валюта. До числа валютних цінностей належать дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння;

5) цінні папери. Цінним папером є документ встановленої форми, що посвідчує грошове або інше майнове право власника.

До нематеріальних об'єктів (нематеріальних благ) цивільного права належать:

1) результати інтелектуальної, творчої діяльності: літературні та художні твори, комп'ютерні програми, бази даних, фонограми, відеограми, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин, породи тварин, комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки, комерційні таємниці тощо;

2) інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі;

3) особисті немайнові блага – здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

6. Особисті немайнові права фізичної особи. Особисті немайнові права не мають, на відміну від майнових прав, економічного змісту і належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Людина (фізична особа) не може відмовитися від своїх особистих прав і не може бути позбавлена особистих прав. Обмеження особистих немайнових прав можливе тільки у випадках, передбачених законом (наприклад, за скоєний злочин може бути обмежена особиста свобода).

Особисті немайнові права поділяють на 2 групи:

1. особисті немайнові права, які забезпечують природне існування фізичної особи;

2. особисті немайнові права, які забезпечують соціальне буття фізичної особи.

---

До 1 групи належать:

– право на життя, а також право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю. Фізична особа не може бути позбавлена життя, навіть за її проханням припинити її життя. Фізична особа вправі захищати своє життя будь-якими законними засобами;

– право на охорону здоров'я та медичну допомогу;

– право на інформацію про стан свого здоров'я, а також право на збереження таємниці про стан свого здоров'я;

- право фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні, на допуск до неї інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса, адвоката, священнослужителя',

– право на свободу та особисту недоторканність;

– право на донорство. Повнолітня дієздатна особа має право бути донором крові, її компонентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин;

– право на сім'ю;

– право на опіку та піклування. Це право має дитина, а також доросла недієздатна або обмежена дієздатна особа;

– право на безпечне для життя та здоров'я довкілля.

До 2 групи особистих немайнових прав фізичної особи належать:

– право на ім'я, на зміну та використання імені. Фізична особа, яка досягла 16 років, має право змінити своє прізвище та ім'я, а особа, яка досягла 14 років, вправі здійснити цю дію за згодою батьків або піклувальника. Прізвище може бути змінене у разі реєстрації шлюбу або його розірвання;

– право на повагу до гідності та честі;

– право на недоторканність ділової репутації. Ділова репутація – це суспільна оцінка ділових якостей громадянина;

– право на індивідуальність, тобто на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності та на вільний вибір форм її прояву;

– право на особисте життя та його таємницю;

– право на інформацію. Фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Обмеження стосуються конфіденційної інформації та інформації, яка містить державну таємницю;

– право на таємницю кореспонденції;

– право на захист своїх інтересів при проведенні зйомки. Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-,теле- чи відеоплівку тільки за її згодою;

---

– право на свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості;

– право на місце проживання та вільний вибір місця проживання;

– право на недоторканність житла,

– право на вибір роду занять;

– право на свободу пересування по території України, виїзд за межі України та в'їзд в Україну;

– право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації;

– право на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі тощо.

7. Поняття, види та форми правочину. Недійсність правочину. Правочин – це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Розрізняють односторонні та двосторонні (багатосторонні) правочини. Односторонній правочин втілює волю одного суб'єкта правових відносин. Наприклад: заповіт, прийняття спадщини, обіцянка винагороди (за знахідку тварини, що загубилася, за повернення загублених документів). Двосторонні (багатосторонні) правочини втілюють погоджену волю кількох суб'єктів права, тому їх називають договорами.

Форми правочинів:

1) усна форма. Як правило, в усній формі укладаються правочини, що виконуються при здійсненні. Наприклад договір купівлі-продажу рухомої речі.

2) проста письмова форма. Закон вимагає, щоб у такій формі укладалися правочини юридичних осіб між собою і з громадянами, за винятком правочинів, що виконуються при здійсненні й правочинів, для яких потрібне нотаріальне посвідчення. Наприклад письмово повинні укладатися правочини між фізичними особами на суму, яка в 20 і більше разів перевищує розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, за винятком правочинів, що виконуються при здійсненні й правочинів, для яких потрібно нотаріальне посвідчення;

3. нотаріально засвідчена письмова форма. Цивільне законодавство містить перелік правочинів, які повинні відбуватися тільки в такій формі: договори про відчуження і заставу нерухомого майна, доручення, шлюбні контракти, заповіти й ін. Крім того, за бажанням учасників вони вправі нотаріально засвідчити будь-який правочин;

4. конклюдентна (мовчазна) форма (посадка в тролейбус і оплата проїзду).

Не кожна дія суб'єктів права є правочином. Для визнання таким вона повинна відповідати ряду вимог, що називаються умовами дійсності правочинів і до яких належать:

---

1. законність. Зміст правочину не повинен суперечити законодавству та моральним засадам суспільства;

2. дієздатність учасників. Не визнаються дійсними правочини, укладені недієздатними;

3. вільне волевиявлення сторін. Волевиявлення, зроблене внаслідок омани, насильства чи під погрозою його застосування, недійсне, а отже, недійсним є правочин;

4)дотримання необхідної законом форми правочину. Якщо закон містить указівку на форму правочину, укладати його потрібно тільки в такій формі;

5) реальність правочину. Правочин є дійсним, якщо його фізично і юридично можна виконати. Наприклад, фізично неможливо здійснити купівлю-продаж неіснуючої в природі речі, побудувати хмарочос за одну добу;

5. захист прав дитини. Правочин не повинен суперечити правам та інтересам їх дітей.

Невиконання цих умов тягне недійсність правочину.

Розрізняють нікчемні (абсолютно недійсні) правочини і заперечні (відносно недійсні) правочини.

Нікчемний правочин недійсний з моменту його здійснення, тому судового рішення про визнання його недійсним не потрібне. До нікчемних відносять: протиправні й аморальні правочини; позастатутні правочини юридичних осіб; правочини, не засвідчені нотаріально, якщо закон вимагає тільки такої форми правочину; правочини з особами у віці до 14 років; правочини з недієздатними; фіктивні й удавані правочини. Фіктивний правочин – це дія, що відбувається для виду, без наміру створити, змінити чи припинити цивільні права чи обов'язки. Удаваний правочин прикриває правочин, який у дійсності сторони уклали. Наприклад, видано довіреність на управління автотранспортним засобом, хоча в реальності він був проданий власнику довіреності.

Заперечний правочин може бути визнаний недійсним у судовому порядку за умови доведеності фактів, що свідчать про пороки правочину. До заперечних належать: правочини з особами у віці від 14 до 18 років; з обмежено дієздатними; з особами, що перебували в момент укладання правочину в стані тимчасового розладу психіки; правочини, здійснені внаслідок обману, насильства, збігу важких обставин, погрози.

У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення – відшкодувати вартість одержаного.

---

8. Види майнових прав. Право власності, його зміст та форми. Майнові права розподіляють на дві групи: речові права (право власності, майнові права на чужу річ) і права, що випливають із зобов'язань. Речове право – це безпосередній юридичний зв'язок особи з річчю.

Речові права мають ряд ознак:

1. їхнім об'єктом завжди є річ (майно);

1. зміст речового права визначається законом. Наприклад, власник телевізора не повинен домовлятися з будь-ким про те, як він буде його використовувати, — його права (володіння, користування, розпорядження) випливають безпосередньо із закону;

2. речове право є тривалим, тобто строками не обмежується;

3. речове право є абсолютним: власнику протистоїть невизначене число зобов'язаних суб'єктів, які мають поважати його права і не порушувати їх;

4. речове право в разі його порушення підлягає абсолютному захисту. Це означає, що власник має право вимагати свою річ із володіння будь-якої особи, навіть особи, що отримала річ добросовісно і не є правопорушником.

Право власності – центральний інститут цивільного права. Конституція України (ст. 41) встановила принцип непорушності (недоторканності) приватної власності, сутність якого полягає в тому, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Цією ж статтею передбачені правові підстави для позбавлення права власності:

1) примусове відчуження об'єктів права приватної власності. Мотивом такого відчуження може бути лише суспільна необхідність. Примусове відчуження об'єкта приватної власності в мирний час здійснюється тільки за умови попереднього і повного відшкодування його вартості;

2) конфіскація майна. Може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Конституція встановлює також обмеження щодо реалізації права власності – використання власності має не завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні властивості землі.

Право власності – це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності полягає в тому, що власникові належать права володіння, користування і розпорядження своїм майном (ст. 316 ЦК).

---

Смотрите также файлы

• PRAV4trud.doc

• PRAV3sud.doc

• PRAV2const.doc

• PRAV1tdp.doc

• PRAV11pravoox.doc