Володіння – фактичне володіння річчю, поєднане з наміром вважати річ своєю. Фактично має річ і той, хто буквально тримає її в руках, фізично відчуває її, і той, хто має до речі доступ;

Користування – вилучення з речі корисних властивостей. Це головне повноваження власника, свого роду мета права власності. Річ купується задля того, щоб задовольнити особисті, побутові, господарські потреби власника. Користування річчю повинно не порушувати прав інших людей і не бути забороненим законом;

Розпорядження – можливість вирішити юридичну і фактичну долю речі: переробити річ, знищити (вирішення фактичної долі речі), викинути, передати іншій особі (вирішення юридичної долі речі).

Суб'єктами права власності можуть бути (ст. 2, 316, ЦК) – український народ, фізичні та юридичні особи, держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави. Всі суб'єкти права власності рівні перед законом.

ЦК встановив такі форми права власності: право власності Українського народу, приватна, державна і комунальна.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Право власності українського народу реалізується уповноваженими органами держави та органами місцевого самоврядування у формі державної комунальної форм власності.

---

Суб'єктом права державної власності є держава Україна, від імені якої повноваження власника здійснюють державні органи. Об'єктом права державної власності може бути будь-яке майно.

Суб'єктом права комунальної власності є територіальні громади та органи місцевого самоврядування. В їх власності може перебувати рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів та інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи, житловий фонд, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки тощо.

Суб'єктами права приватної власності є фізичні (громадяни України, іноземці, особи без громадянства) та юридичні особи (підприємства, організації). Об'єктом права приватної власності можуть бути різноманітні речі: підприємства, будівлі, транспортні засоби, гроші, цінні папери і багато чого іншого.

Різновидом права власності є спільна власність – власність кількох осіб на одну і ту ж річ (майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової (коли частки кожного співвласника визначені) або на праві спільної сумісної (коли частки не визначені) власності. Суб'єктами права спільної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

9. Підстави набуття та припинення права власності. Захист права власності. Згідно ст. 328 ЦК права власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Підставами набуття права власності є:

1. добросовісне набуття чужої речі;

2. створення нової речі;

3. переробка речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ;

4. привласнення загальнодоступних дарів природи (ягоди, лікарські рослини, риба, гриби тощо);

5. за договором (купівлі-продажу, дарування);

6. привласнення безхазяйної реч;

7. привласнення речі, від якої відмовився власник;

8. знахідка;

9. привласнення бездоглядної домашньої тварини;

10. скарб;

11. приватизація.

Закон (ст. 346 ЦК) передбачає також і підстави припинення права власності:

1) відчуження власником свого майна (наприклад, за договором купівлі-продажу, дарування);

---

2. відмова власника від права власності;

3. припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4. знищення майна;

5. викуп пам'яток історії та культури;

6. викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю (здійснюється за згодою власника або за рішенням суду);

7. викуп нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

8. звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

9. реквізиція;

10. конфіскація і перехід майна до власності держави;

11. припинення юридичної особи чи смерть власника.

Захист права власності регламентується главою 29 ЦК (ст. 386-394). Основними засобами цивільно-правового захисту права власності є:

1. витребування майна з чужого незаконного володіння. Власник має право витребувати своє майно у особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Судовий позов, який містить таку вимогу, має назву віндикаційний;

2. усунення перешкод у здійсненні повноважень власника. Наприклад, власник не може повною мірою використовувати належну йому земельну ділянку, тому що проїзд до неї загороджений сусідньою будівлею. У цьому разі власник ділянки має право подати негаторний позов;

3. визнання права власності. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності;

4. визнання незаконним правового акта, що порушує право власності. Власник вправі пред'явити позов проти органа державної влади, органа влади АРК або органа місцевого самоврядування, якщо ними виданий правовий акт, що порушує його право власності. Власник має право вимагати відновлення стану, який існував до видання цього акта;

5. відшкодування шкоди, завданої власникові земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель у зв'язку зі зниженням їх цінності. Власник має право на компенсацію в разі погіршення екологічної обстановки (наприклад, поряд з його будинком прокладена лінія швидкісного трамваю).

---

10. Право інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності. Інтелектуальна власність – це ідеї та духовні цінності, авторська належність яких закріплена у законному порядку.

Об'єкти права інтелектуальної власності: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття (засвідчені дипломом); винаходи, корисні моделі, промислові зразки (засвідчені патентом); компонування (топографії) інтегральних мікросхем (засвідчені свідоцтвом); раціоналізаторські пропозиції (визнані юридичною особою, якій вони представлені); сорти рослин, породи тварин (засвідчені державною реєстрацією та патентом); комерційні (фірмові) найменування, торгові марки (знаки для товарів та послуг), географічні визначення, комерційні таємниці.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності (наприклад, особи, яким автор передав свої майнові права).

Особисті немайнові права суб'єкта інтелектуальної власності:

1. право на визнання людини творцем об'єкта права інтелектуальної власності;

2. право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3. інші особисті немайнові права інтелектуальної власності.

Особисті немайнові права діють безстроково.

Майнові права суб'єкта інтелектуальної власності:

1. право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2. виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3. виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4. інші майнові права інтелектуальної власності.

Майнові права інтелектуальної власності діють протягом строків, встановлених законом або договором. Наприклад, майнові права автора літературного твору діють протягом його життя та протягом 70 років, починаючи з 1 січня року, наступного за роком смерті автора.

---

11. Поняття та види зобов'язань, підстави їхнього виникнення і припинення. Забезпечення виконання зобов’язань. Зобов'язання — це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таким чином, уповноваженою особою (носієм права, що випливає із зобов'язання) в зобов'язанні є кредитор.

Зобов'язальні відносини мають такі ознаки:

1. об'єктом зобов'язання є дія (передати річ, виконати роботу, надати послугу);

2. зміст суб'єктивного права, що випливає із зобов'язання зазвичай визначається договором. Наприклад, права орендаря складського приміщення визначаються договором оренди. За межі договору права орендаря не повинні виходити;

3. зобов'язальні відносини завжди обмежені певним строком, за своєю природою вони кінцеві. Тому і права, що випливають із зобов'язання, мають кінцеві строки;

4. права, що випливають із зобов'язання, захищаються законом відносно. Тобто у разі невиконання зобов'язання кредитор має право звернути свої претензії тільки до однієї конкретної особи – боржника.

Види зобов'язань:

1. за розподілом прав і обов'язків розрізняють односторонні і двосторонні (взаємні) зобов'язання. В односторонньому зобов'язанні одна сторона є носієм прав, а інша – носієм обов'язків. У двосторонньому зобов'язанні права та обов'язки покладені на обох сторін;

2. за підставами виникнення розрізняють договірні і позадоговірні зобов'язання (зобов'язання з заподіяння шкоди й інших юридичних фактів);

3) за спрямованістю розрізняють регулятивні й охоронні зобов'язання. Регулятивні зобов'язання ”обслуговують” цивільний обіг, тобто правомірний перехід прав і обов'язків від одних осіб до інших. Охоронні зобов'язання націлені на відновлення порушених прав.

Підстави виникнення і припинення зобов'язань – це юридичні факти, у силу яких виникають і припиняються зобов'язання.

Ч.2 ст. 509 ЦК зазначає, що зобов'язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 ЦК (Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків).

---

Смотрите также файлы

• PRAV4trud.doc

• PRAV3sud.doc

• PRAV2const.doc

• PRAV1tdp.doc

• PRAV11pravoox.doc