ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 17.03.2024

Просмотров: 83

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

Такими підставами можуть бути як дії, так і події:

  1. договори та інші правочини;

  1. створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

  2. завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

  1. безпосередньо з актів цивільного законодавства;

  1. безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади АРК або органів влади місцевого самоврядування;

  1. рішення суду;

7) настання або ненастання події. Події, як правило, породжують зобов'язання в сукупності з діями. Наприклад, загибель майна в результаті наводка тягне зобов'язання виплатити страхову суму тільки тоді, коли майно було попередньо застраховане.

Підстави припинення зобов'язань ( глава 50 ЦК):

  1. належне виконання зобов'язання. Це найбільш бажаний варіант припинення зобов'язання. При цьому права кредитора реалізовані, а обов'язки боржника — вичерпані;

  2. передання боржником кредиторові відступного у вигляді грошей або іншого майна за згодою сторін;

  3. зарахування, тобто погашення зустрічних, однорідних вимог, термін яких уже настав;

  4. за домовленістю сторін. Різновидом такого припинення зобов'язання є новація, за якої старе зобов'язання замінюється новим;

  5. прощення боргу;

  6. поєднання в одній особі боржника і кредитора. Наприклад, боржник став спадкоємцем кредитора;

  7. неможливість виконання з не залежних від боржника причин. Наприклад, індивідуально визначена (незамінна) річ, що була предметом зобов'язання, загинула без вини боржника;

8) смерть фізичної особи чи ліквідація юридичної особи. Якщо зобов'язання могло бути виконане тільки при особистій участі боржника, то його смерть припиняє зобов'язання.

Видами забезпечення виконання зобовязань відповідно до ст. 546 ЦК є: неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ст. .549-551 ЦК).


За договором поруки (ст. 553-559 ЦК) поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником і несе відповідальність як солідарний боржник, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку і у разі порушення зобов’язання боржником зобов’язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Гарант має право на оплату послуг, наданих боржникові.

Завдатком є грошова суму або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього платежів на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. Якщо порушення зобов’язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо ж порушення сталося з вини кредитора, він зобов’язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості (ст.570-571 ЦК) .

12. Поняття й види цивільно-правових договорів. Укладення, зміна і розірвання договору

Договір – це угода двох або кількох осіб про встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків. Приклади договорів: купівля-продаж, дарування, позика, доручення.

У сучасному цивільному праві розрізняють такі види договорів:

  1. за моментом початку дії розрізняють консенсуальні та реальні договори. Дія консенсуального починається з моменту укладення угоди учасниками договору (купівля-продаж). Дія реального договору починається з моменту передачі речі, що становить предмет договору (позика – не в момент укладення, а лише тоді, коли позикодавець передасть позичальнику гроші);

  2. за наявністю вигоди у контрагентів розрізняють оплатні та безоплатні договори. Якщо виконання договору приносить майнову вигоду обом контрагентам, договір є оплатним (купівля-продаж, оренда). Якщо договір приносить майнову вигоду тільки одному з контрагентів, він є безоплатним (дарування). Певні договори за розсудом сторін можуть бути як оплатними, так і безоплатними;

  3. залежно від розподілу прав і обов'язків між сторонами розрізняють односторонні та двосторонні договори. У першому з них один контрагент має тільки права, а інший – тільки обов'язки. Такий, наприклад, договір позики: позикодавець має право вимагати повернення наданої в борг суми, а позичальник зобов'язаний її повернути. У двосторонньому договорі права та обов'язки мають обидва контрагенти (договір купівлі-продажу);


  1. за змістом регульованої діяльності розрізняють майнові й організаційні договори. Майновий договір спрямований на безпосереднє одержання майна чи блага. Такими є більшість цивільно-правових договорів. Організаційний договір призначений для створення передумов одержання майнової вигоди, наприклад, договір про спільну діяльність (будівництво й експлуатація якої-небудь споруди).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Такими вважаються умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферта) і прийняття пропозиції (акцепта) другою. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Виняток складають договори, які потребують нотаріального посвідчення та/або державної реєстрації. Вони вважаються укладеними з моменту такого посвідчення або реєстрації.

Договір вважається укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Так договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення умов договору іншою стороною. Право на односторонню зміну або розірвання договору може бути передбачено і самими договором.

13. Поняття цивільно-правової відповідальності. Цивільно-правова відповідальність один із видів юридичної відповідальності, сутність якої полягає в покладенні на правопорушника невигідних майнових наслідків. Цивільно-правова відповідальність має компенсаційний характер: її мета – відновити порушені майнові права кредитора або відшкодувати заподіяну йому моральну чи майнову шкоду.

Підставами цивільно-правової відповідальності є невиконання або неналежне виконання зобов'язань; заподіяння шкоди.

У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржник зобов'язаний відшкодувати кредитору завдані йому збитки. У збитки кредитора включаються: витрати, здійснені кредитором, втрата чи пошкодження його майна (прямі збитки), а також не отримані кредитором доходи, які він одержав би при виконанні зобов'язання боржником (упущена вигода). Якщо за порушення зобов’язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.


Шкода, заподіяна особі чи майну громадянина, а також шкода, заподіяна юридичній особі, підлягає відшкодуванню винною особою у повному обсязі. Відшкодування як моральної, так і майнової шкоди здійснюється у майновій, зазвичай грошовій формі.

За загальним правилом, однією з умов цивільно-правової відповідальності є вина правопорушника. Її наявність презюмується (тобто особа вважається винною, якщо не доведе зворотне). Відсутність вини, тобто підстав для цивільно-правової відповідальності, доводиться особою, що не виконала зобов'язання або завдала шкоди. Зокрема, особа звільняється від цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану у стані необхідної оборони чи крайньої необхідності.

Винятком із загального правила про необхідність вини як умови юридичної відповідальності є цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Юридичні та фізичні особи, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (транспортні організації, промислові підприємства, власники автомобілів), зобов'язані компенсувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок нездоланної сили або умислу потерпілого.

За шкоду, заподіяну малолітнім, який не досяг 14 років відповідають його батьки (усиновителі) або опікун, якщо вони не доведуть, що шкода завдана не з їхньої вини. Якщо малолітній, що не досяг 14 років, завдав шкоду, коли він перебував під наглядом навчальної, виховної чи лікувальної установи, вони несуть майнову відповідальність, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини.

Неповнолітній у віці від 14 до 18 років несе відповідальність за заподіяну ним шкоду на загальних підставах. У випадках, коли у неповнолітнього у віці від 14 до 18 років немає майна чи заробітку, достатнього для компенсації заподіяної ним шкоди, збиток у відповідній частині компенсується його батьками (усиновителями) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкода виникла не з їх вини. Такий різновид цивільно-правової відповідальності зветься субсидіарним (додатковим).

14. Поняття спадкування. Спадкування за заповітом та за законом. Спадкування – це перехід майнових прав і обов'язків померлої особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Питання спадкування регламентуються книгою шостою ЦК, яка носить назву ”Спадкове право”.


Спадкодавцем може бути тільки фізична особа. Спадкоємцями можуть бути фізичні особи, що були в живих на час смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті за його життя і народжені після його смерті. Крім фізичних осіб, спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи, держава Україна, інші суб'єкти цивільних прав і обов'язків. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права спадкування, неприйняття ними спадщини спадщина визнається судом відумерлою і переходить у власність територіальної громади.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме – місцезнаходження нерухомого майна або його основної частини (за його відсутності – місцезнаходження основної частини рухомого майна).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у 6 місяців починаючи з часу відкриття спадщини, на протязі якого спадкоємцем повинна бути подана заява до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Законом визначена категорія осіб, яких називають негідними спадкоємцями і які не мають права на спадкування(ст.1224 ЦК):

  1. особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на життя цих осіб;

  2. особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт;

  3. батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав;

  4. особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця;

  5. одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

Ст. 1217 ЦК передбачає два види спадкування: 1) за заповітом; 2)за законом.

Спадкуванню за заповітом віддається перевага, тому що він втілює волю спадкодавця. Заповіт – це особисте розпорядження своїм майном на випадок своєї смерті. Право на заповіт має тільки фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Заповіт належить до числа юридичних актів, що носять виключно особистий характер – складання заповіту можливе тільки від свого імені, а вчинення заповіту через представника не допускається