ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 18.03.2024
Просмотров: 49
Скачиваний: 0
ТЕМА 8 . ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА
1. Поняття екологічного права України
2. Екологічні права та обов’язки громадян
3. Право власності на природні ресурси
4. Право природокористування
5. Правова охорона природно-заповідного фонду
6. Правова охорона атмосферного повітря
7. Правова охорона рослинного та тваринного світу
8. Екологічна безпека
9. Юридична відповідальність за порушення екологічного законодавства
1. Поняття екологічного права України. Екологічна функція є однією із основних функцій держави та являє собою напрям діяльності держави в особі її компетентних органів по управлінню якістю довкілля. Зокрема ст. 16 Конституції України проголошує, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави. Засади екологічної політики України визначені в Основних напрямках державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, а також в Законі України ”Про основи національної безпеки України”.
Екологічне право як галузь права – це система правових норм, які регулюють екологічні правовідносини, тобто відносини що складаються у сфері взаємодії суспільства і природи з метою раціонального природокористування, збереження, відтворення та покращення стану навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки життя та здоров’я людини.
Отже предметом екологічного права є екологічні правовідносини.
Екологічні правовідносини мають відповідні суб’єкти і об’єкти, зміст, а підставою їх виникнення є відповідні юридичні факти. Екологічні відносини як предмет правового регулювання виникають між фізичними особами, між фізичними та юридичними особами щодо належності природних об’єктів, використання, відтворення об’єктів правової охорони з метою задоволення екологічних потреб та інтересів фізичних та юридичних осіб. Екологічні правовідносини класифікуються на: природоресурсні та охоронні (природоохоронні й антропоохоронні).
Об’єкти екологічного права – це природні, природно-антропогенні цінності, природно-соціальні умови і процеси, життя й здоров’я громадян, що підлягають охороні та з приводу яких складаються відповідні відносини, які регулюються нормами екологічного права.
Згідно зі ст. 5 Закону України ”Про охорону навколишнього природного середовища” об’єктом правового регулювання та охорони є навколишнє природне середовище в цілому та його основні елементи, зокрема: 1) навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів; 2) природні ресурси, як залучені в господарській обіг, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ); 3) ландшафти та інші природні комплекси (заповідники, заказники, національні природні парки, ботанічні сади, зоопарки тощо); 4) життя і здоров’я людей від негативного впливу несприятливої екологічної обстановки.
Основними методами правового регулювання екологічних відносин є імперативний або адміністративно-правовий метод, який базується на нерівному положенні сторін, та диспозитивний – з використанням елементів цивільно-правового методу, заснованого на рівності сторін.
Основні принципи екологічного права закріплені в ст. 3 Закону України ”Про охорону навколишнього природного середовища”, а також в інших законодавчих актах, які виступають джерелами екологічного права і до них зокрема належать: пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської та іншої діяльності; гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров’я людей; запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища та цілий ряд інших.
Джерелами екологічного права є Конституція України, Земельний, Водний, Лісовий кодекси України, Кодекс України про надра, Закони України: ”Про охорону навколишнього природного середовища”, ”Про тваринний світ”, ”Про охорону атмосферного повітря”, ”Про природно-заповідний фонд”, „Про захист рослин”, ”Про екологічну експертизу”, ”Про рослинний світ”, ”Про мисливське господарство та полювання” а також підзаконні нормативно-правові акти.
2. Екологічні права та обов’язки громадян України. Серед комплексу прав та обов’язків громадян чинне законодавство України виділяє й екологічні права та обов’язки громадян. Правову основу екологічних прав і обов’язків громадян становлять положення ст. 50 Конституції України, яка закріплює право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Крім цього, ст. 66 Конституції передбачає, що кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, відшкодовувати завданні цим збитки.
Закріплені Конституцією України принципові положення щодо екологічних прав та обов’язків громадян конкретизуються в чинному екологічному законодавстві України. Так, відповідно до ст. 9 Закону України ”Про охорону навколишнього природного середовища” громадяни України мають право на: 1) безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище; 2) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, які беруть участь у прийнятті рішень з цих питань; 3) участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів; 4) здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів; 5) об’єднання в громадські природоохоронні формування; 6) вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом та цілий ряд інших.
Екологічні права громадян забезпечуються:
- проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища;
- обов’язком міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливого впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації господарських об’єктів;
- участю громадських об’єднань і громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища;
- здійсненням державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
- компенсацією в установленому законом порядку шкоди, заподіяної здоров’ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
- невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
- створенням і функціонуванням мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації.
Формами захисту екологічних прав є: нормотворча, управлінська, самоврядна, правоохоронна, природоохоронна, судова.
Громадяни України зобов’язані: 1) берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього середовища; 2) здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів; 3) не порушувати екологічні права і законі інтереси інших суб’єктів; 4) вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення; 5) компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.
3. Право власності на природні ресурси. Відповідно до положень ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.
Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Зміст права власності на природні ресурси становлять повноваження суб’єктів права власності щодо володіння, користування та розпорядження належними їм природними ресурсами.
Право володіння означає юридично забезпечену можливість фактичного (фізичного або господарського) панування над природним об’єктом або над його частиною. Право користування – це юридично надане право власнику безпосередньо або через створену ним юридичну особу задовольняти свої потреби через господарське та інше використання природних ресурсів з метою отримання від них корисних властивостей. Право розпорядження являє собою гарантовану власнику можливість вчиняти дії, спрямовані на зміну юридичного статусу, стану природних ресурсів, визначення або зміну їх подальшої юридичної долі.
Серед визначених повноважень власника найбільш основним є право розпорядження. Такі повноваження як володіння та користування природними ресурсами (або їх частинами) власник може передати іншим особам (наприклад, природокористувачам), проте право розпоряджатися відповідними природними ресурсами залишається виключно за власником.
Чинне законодавство України виокремлює такі форми власності на природні ресурси як державна, комунальна, приватна. Зокрема, ст. 78 Земельного кодексу України встановлює, що земля може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Положеннями Лісового кодексу України (ст. 7) передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об’єктами права власності Українського народу. Але при цьому встановлюється можливість перебування лісів у державній, комунальній та приватній власності. Суб’єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Згідно зі ст. 5 Закону України ”Про тваринний світ” об’єкти тваринного світу, які перебувають у стані природної волі і знаходяться в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, є об’єктами власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органі місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Разом з тим, об’єкти тваринного світу, що утримуються або зберігаються підприємствами, установами чи організаціями державної або комунальної форми власності, є об’єктом права державної або комунальної власності (ст. 6 Закону України ”Про тваринний світ”). Також об’єкти тваринного світу, вилучені із стану природної волі, розведені (отримані) у напіввільних умовах чи в неволі або набуті іншим не забороненим законом шляхом, можуть перебувати у приватній власності юридичних та фізичних осіб (ст. 7 Закону України ”Про тваринний світ”) тощо.
Припинення права власності на природні ресурси здійснюється у випадках й на підставах, визначених законодавством України. Зокрема, припинення права власності на природні ресурси може відбуватися з таких підстав:
- припинення існування об’єкта права власності (загибель, втрата);
- наявність обставин, що зумовлюють припинення діяльності суб’єкта права власності – юридичної особи або смерть фізичної особи – власника природних ресурсів;
- добровільна відмова від природного ресурсу;
- примусове відчуження у власника природних ресурсів чи природного об’єкта з підстав, визначених законом.
4. Право природокористування. Природокористування – це одна із сторін взаємодії природи і суспільства, яка проявляється у використанні громадянами корисних для них властивостей природи.
Право природокористування являє собою сукупність прав і обов’язків, які виникають у зв’язку з одержанням природного об’єкта або його частини у користування.
Зміст права природокористування складає сукупність прав і обов'язків суб'єктів права природокористування, що встановлені нормами чинного законодавства України чи відповідною угодою (договором оренди короткострокового чи довгострокового користування) між учасниками відносин з приводу природокористування.
Розрізняють наступні види права природокористування: