ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 18.03.2024
Просмотров: 45
Скачиваний: 0
1) за об’єктами користування: землекористування, водокористування, лісокористування, надрокористування, користування тваринним світом, користування атмосферним повітрям;
2) за підставами та умовами користування: загальне та спеціальне;
3) за строками: безстрокове (постійне), строкове (довгострокове, короткострокове).
Загальне природокористування – це гарантована законодавством для громадян можливість використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, рекреаційних, оздоровчих, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.
Так, наприклад, відповідно до ст. 47 Водного кодексу України загальне водокористування може здійснюватися громадянами для задоволення таких потреб як купання, плавання на човнах, любительське та спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водойм без застосування споруд і технічних пристроїв та з криниць. Загальне лісокористування здійснюється громадянами шляхом збирання для власного споживання дикорослих трав’яних рослин, квітів, ягід, горіхів, грибів (ст. 66 Лісового кодексу України) тощо.
Спеціальне природокористування – це передбачена законодавством можливість для громадян, підприємств, установ і організацій використовувати природні ресурси у встановленому порядку на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату (а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах) для здійснення виробничої та іншої діяльності. Суб'єктами права спеціального природокористування виступають підприємства, установи, організації та окремі громадяни відповідно до цілей їх діяльності та в межах наданих їм прав та обов’язків.
Об'єктами права природокористування виступають конкретні, визначені нормативно-правовими актами природні ресурси (об'єкти або їх частини), на які спрямовано інтерес природокористувача, що обумовлюється його потребами, і які закріплюються за ним на праві природокористування.
Природні ресурси України поділяються на природні ресурси загальнодержавного та місцевого значення.
До природних ресурсів загальнодержавного значення належать:
- територіальні та внутрішні морські води;
- природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;
- атмосферне повітря;
- підземні (що є джерелом централізованого постачання);
- поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;
- лісові ресурси державного значення;
- природні ресурси в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних;
- дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об’єкти тваринного світу, на які поширюється дія Закону України ”Про тваринний світ” і які перебувають у державній власності, а також об’єкти тваринного світу, що у встановленому законодавством порядку набуті в комунальну або приватну власність і визнані об’єктами загальнодержавного значення;
- корисні копалини, за винятком загальнопоширених.
До природних ресурсів місцевого значення належать природні ресурси, не віднесені законодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення.
Підставами виникнення права природокористування є юридичні дії, які повинні бути правомірними. Підстави виникнення права природокористування залежать від об'єкта природи, суб'єкта екологічних правовідносин, виду природокористування тощо.
Припинення права природокористування може відбувається в таких випадках: 1) добровільна відмова від використання природного об’єкта; 2) закінчення строку користування; 3) припинення діяльності юридичної особи – природокористувача; 4) смерть фізичної особи – природокористувача; 5) вилучення природного об’єкта для державних або суспільних потреб; 6) систематичне невнесення плати за природокористування; 7) порушення правил цільового використання природних об’єктів; 8) порушення інших правил використання та охорони природних об’єктів.
5. Правова охорона природно-заповідного фонду. Природно-заповідний фонд України становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
Законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.
Відносини в галузі охорони і відтворення територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також відтворення його природних комплексів регулюються Законом України ”Про природно-заповідний фонд України”, Законом України ”Про охорону навколишнього природного середовища” та іншими законодавчими актами.
Складовими частинами природно-заповідного фонду є:
1) природні території та об’єкти – природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища;
2) штучно створені об’єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.
Території та об’єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог чинного законодавства України можуть використовуватися у природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих та інших рекреаційних, освітньо-виховних цілях, а також для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
З метою забезпечення ефективної організації, функціонування й охорони для кожної категорії територій та об’єктів природно-заповідного фонду законодавством України встановлено спеціальний правовий режим, який визначається з урахуванням класифікації об’єктів природно-заповідного фонду та їх цільового призначення.
Правовий режим територій та об’єктів природно-заповідного фонду – це сукупність науково-обгрунтовавних екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій і об’єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів (ст. 14 Закону України ”Про природно-заповідний фонд України”).
В юридичній літературі розрізняють такі режими територій та об’єктів природно-заповідного фонду:
1) абсолютно заповідний - повне вилучення природного комплексу з господарського та рекреаційного використання (заповідники, пам’ятки природи);
2) відносно заповідний – часткове вилучення природного комплексу з господарського та рекреаційного використання (заказники);
3) диференційований або змішаний – поєднання елементів абсолютного і відносного заповідних режимів; повне вилучення з використання одних ділянок природи з одночасним обмеженим рекреаційним використанням територій (національні парки, природні парки).
Порушення чинного законодавства України про природно-заповідний фонд тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність.
6. Правова охорона атмосферного повітря. Атмосферне повітря – це життєво важливий компонент навколишнього природного середовища, який являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень.
Атмосферне повітря як об’єкт правової охорони за своїми фізичними властивостями істотно відрізняється від інших елементів навколишнього природного середовища. Зокрема, на відміну від інших природних ресурсів на атмосферне повітря не може бути встановлено право власності або різновиди права використання, кількісний його вимір тощо. Саме ці властивості обумовлюють й особливості правової охорони атмосферного повітря.
Відносини у галузі правової охорони атмосферного повітря регулюються Законами України ”Про охорону атмосферного повітря”, ”Про охорону навколишнього природного середовища” та іншими нормативно-правовими актами.
Також повітряне середовище, крім біологічного значення, використовується як просторове середовище (простір) для транспортних сполучень. Це його призначення регулюється Повітряним кодексом України.
На стан атмосферного повітря впливають головним чином такі фактори як викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та шкідливий вплив на нього. Зокрема, рівень впливу фізичних та біологічних факторів, в тому числі рівень виробничих та інших шумів.
Серед джерел забруднення атмосферного повітря розрізняють: стаціонарні (підприємства, електростанції тощо) та пересувні (автомобілі, літаки тощо). Викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися тільки за дозволами, які видаються органами Мінприроди України за погодженням з територіальним органом Міністерства охорони здоров’я України. Обсяги цих викидів визначаються на основі нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферу.
Правова охорона атмосферного повітря - це система закріплених законом заходів, пов’язаних із збереженням, поліпшенням та відновленням стану атмосферного повітря, запобіганням й зниженням рівня його забруднення та впливу на нього хімічних сполук, фізичних та біологічних факторів.
Отже, зміст правової охорони атмосферного повітря становить система заходів правового, організаційного, технічного, економічного та іншого характеру. Заходи щодо охорони атмосферного повітря включають:
1) встановлення нормативів якості атмосферного повітря, нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин і гранично допустимого впливу фізичних і біологічних чинників на атмосферу;
2) здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та шкідливого фізичного впливу на атмосферу стаціонарними джерелами тільки після отримання дозволу та при дотриманні гранично допустимих викидів та гранично допустимих рівнів; ї
3) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) або припинення викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря й впливу фізичних та біологічних чинників на його стан при порушенні умов, передбачених дозволами;
4) регулювання викидів забруднюючих речовин і впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря у разі відсутності нормативів;
5) заходи щодо охорони атмосферного повітря у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;
6) здійснення державного обліку, моніторингу та контролю у галузі охорони атмосферного повітря;
7) регулювання діяльності, що впливає на погоду і клімат;
8) встановлення вимог з охорони атмосферного повітря при впровадженні нової техніки, технології, матеріалів і речовин, видобуванні корисних копалин, а також при застосуванні пестицидів і агрохімікатів;
9) захист атмосферного повітря від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами;
10) відвернення і зниження шуму та інші заходи, передбачені законодавством.
Значна роль у галузі охорони атмосферного повітря відводиться організаційно-економічним заходам, які передбачають:
1) збір за забруднення навколишнього природного середовища;
2) відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону атмосферного повітря;
3) надання юридичним особам та фізичним – суб’єктам підприємницької діяльності податкових, кредитних та інших пільг у разі впровадження ними маловідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, застосування заходів щодо регулювання діяльності, що впливає на клімат, а також здійснення інших природоохоронних заходів з метою запобігання негативного впливу на атмосферне повітря;
4) участь держави у фінансуванні екологічних заходів і будівництві об’єктів екологічного призначення.
Порушення вимог законодавства про охорону атмосферного повітря є підставою для притягнення винних осіб до юридичної відповідальності. Залежно від виду правопорушення до винних осіб може застосовуватися адміністративна, кримінальна, цивільно-правова та дисциплінарна відповідальність.