вим капіталом у цьому змісті полягає в тому, що виплата дивіде­ндів як ціни за користування власним капіталом не обов'язкова, тоді як виплата відсотків, що є ціною, яку сплачує фірма за залу­чення позикового капіталу, обов'язкова. Іншими словами, на від­міну від невиплати дивідендів., невиплата відсотків може призве­сти до катастрофічних фінансових наслідків, аж до банкрутства. Таким чином, залучення позикових засобів пов'язано з тягарем постійних фінансових витрат, що мають, принаймні, покриватися поточним доходом.

До постійних фінансових витрат прийнято відносити витрати по сплаті відсотків за користування позиками, а також витрати по фінансовій оренді. Ці витрати повинні зіставлятися з прибутком до відрахування відсотків і податків. Цей показник є коефіцієн­том забезпеченості відсотків до сплати і визначається діленням прибутку до відрахування відсотків і податків на суму відсотків до виплати.

Очевидно, що його значення повинне бути більше від одини­ці, інакше фірма не зможе в повному обсязі розрахуватися з зов­нішніми інвесторами за поточними зобов'язаннями. Якщо в зна­меннику до витрат по сплаті відсотків додати витрати по довгостроковій оренді, то відповідний показник зватиметься ко­ефіцієнтом покриття постійних фінансових витрат.

Відомі й інші алгоритми розрахунку подібних показників. Зо­крема, в економічно розвинутих країнах при одержанні компані­ями довгострокових кредитів чи випуску облігаційних позик ціл­ком повсякденним є включення в кредитний договір чи умови емісії вимоги про формування фонду погашення, з якого й буде поступово погашатися кредит (позика). Витрати по щорічному відрахуванню у фонд погашення в цьому випадку також тракту­ються як постійні фінансові витрати.

Деякі економісти для оцінювання фінансової стабільності під­приємства користуються також коефіцієнтами стабільності еко­номічного зростання і чистої виручки. Для цих показників нор­мативи не встановлено.

• Коефіцієнт стабільності економічного зростання розрахо­вують як відношення різниці між чистим прибутком і дивіденда­ми, які виплачено акціонерам, до власного капіталу. Розрахова­ний коефіцієнт економічного зростання порівнюють із коефіцієнтом за попередній звітний період, а також з аналогічни­ми компаніями. Цей коефіцієнт характеризує стабільність одер­жання прибутку, який залишається в компанії для її розвитку та створення резерву.

---

Якщо цей коефіцієнт становитиме, наприклад 0,185, то це означає, що прибуток у розмірі 18,5 % власного капіталу за рік направлено на розвиток і створення резервів фірми.

• Коефіцієнт чистої виручки розраховують як відношення суми чистого прибутку та амортизаційних відрахувань до вируч­ки від реалізації, продукції і послуг.

• Показники чистого прибутку на одну акцію розраховують як відношення чистого прибутку до кількості акцій; дивідендів на одну акцію — як відношення суми дивідендів, виплачених акціо­нерам, до кількості акцій; дивідендів на одну акцію до ринкового курсу акцій — як відношення суми дивідендів, виплачених акці­онерам на одну акцію, до ринкового курсу акцій.

Останні два показники можуть бути віднесені і до модуля «Прибуток і рентабельність» для використання в складі системи показників для комплексного аналізу.

Показники для оцінювання ділової активності 3 позиції кру­гообігу засобів діяльність ТНК являє собою процес безупинної трансформації одних видів активів у інші. Тому ефективність по­точної фінансово-господарської діяльності може бути оцінена три­валістю операційного циклу, що залежить від оборотності засобів у різних видах активів. За інших рівних умов прискорення оборот­ності свідчить про підвищення ефективності. Тому основними по­казниками цієї групи є показники ефективності використання ма­теріальних, трудових і фінансових ресурсів: вироблення, фондо­віддача, коефіцієнти оборотності засобів у запасах і розрахунках. Термін «ділова активність» почав використовуватись у вітчи­зняній літературі порівняно недавно — у зв'язку з упроваджен­ням широко відомих у різних країнах світу методик аналізу фі­нансової звітності на основі системи аналітичних коефіцієнтів. Безумовно, трактування цього терміна може бути різним. У ши­рокому сенсі ділова активність означає весь спектр зусиль, спря­мованих на просування фірми на ринках продукції, праці, капіта­лу. У контексті аналізу фінансово-господарської діяльності цей термін розуміється вужче — як поточна виробнича й комерційна діяльність підприємства.

Ділова активність компанії виявляється в динамічності її роз­витку, досягненні нею поставлених цілей, ефективному викорис­танні економічного потенціалу, розширенні ринків збуту своєї продукції. Для її оцінювання використовуються як якісні крите­рії, так і кількісні показники (натуральні і вартісні).

Оцінка ділової активності на якісному рівні може бути отри­мана в результаті порівняння діяльності даної компанії подібних

---

• третій фактор (S / А) характеризує ресурсовіддачу (аналог нідомого у вітчизняній статистиці показника «фондовіддача»);

• четвертий фактор [(L + Е) / Е\, яким є коефіцієнт фінансової іалежності, характеризує співвідношення між залученими і влас­ними джерелами коштів.

Наведена факторна модель описує як виробничу (другий і тре­тій фактори), так і фінансову (перший і четвертий фактори) дія­льність компанії, яка може вибрати один із двох підходів у наро­щуванні свого економічного потенціалу. Перший підхід полягає в орієнтації на сформовані пропорції в структурі й динаміці вироб­ництва, при цьому темп зростання обсягів виробництва задається поточним чи усередненим у динаміці значенням коефіцієнта к_е. Відповідно до другого підходу, передбачаються швидші темпи розвитку. При цьому, як випливає з моделі, компанія може вико­ристовувати визначені економічні важелі: зниження частки ви­плачуваних дивідендів, удосконалення виробничого процесу (зниження фондоємності, підвищення рентабельності), вишуку­вання можливості одержання економічно виправданих кредитів, додаткова емісія акцій.

Розглянута модель має надзвичайно важливе значення для фі­нансового менеджера, оскільки дозволяє усвідомити логіку дії основних факторів розвитку компанії, кількісно оцінити їхній вплив, зрозуміти, які чинники і в якій пропорції можливо й доці­льно мобілізувати для підвищення ефективності виробництва.

Цю багатофакторну детерміновану модель доцільно застосо­вувати при поглибленому комплексному аналізі кредитоспромо­жності потенційного реципієнта капіталів, оскільки вона дозво­ляє проаналізувати вплив окремих факторів на економічне зростання корпорації. Перша ж модель більш прийнятна для екс­прес-аналізу.

Не менший інтерес являють інші показники ділової активнос­ті, які С. Росс поділяє на дві групи: показники результативності та оборотності активів.

Перша група показників має непересічне значення для ленде- рів та інвесторів, які вкладають капітали у виробничий процес. Результативність виробничої діяльності можуть характеризувати:

• віддачу всіх активів (усього капіталу) компанії, що визнача­ється відношенням виручки від реалізації продукції до середньо­го за період підсумку балансу;

• віддачу основних фондів, що визначається відношенням ви­ручки від реалізації продукції до середньої за період вартості ос­новних фондів і нематеріальних активів.

---

Показником, зворотним до фондовіддачі, є фондоємність, яка визначається відношенням вартості основних фондів до обсягу продукції. Взаємопротилежними є й показники затратоємності та затратовіддача, які визначаються відповідно відношенням ви­трат на виробництво до обсягу продукції і обсягу продукції до витрат; а також продуктивність праці і працемісткість, що роз­раховуються відповідно відношенням обсягу продукції до чисе­льності працюючих і чисельності працюючих до обсягу виробле­ної (реалізованої) продукції.

Коефіцієнти оборотності характеризують здатність активів підприємства відшкодовувати свою вартість через виторг від реалі­зації продукції певну кількість разів протягом розглянутого періоду.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (acco­unts receivable turnover), який визначають діленням виручки на середню дебіторську заборгованість, показує, скільки разів дебі­торська заборгованість обернулася в реалізації. Цей коефіцієнт у динаміці дає достатньо корисну інформацію про клієнтів фірми. В ринкових умовах зростання кількості дебіторів, яке не супро­воджується пропорційним зростанням реалізації та збільшенням грошових потоків, може свідчити про наближення кризи плате­жів підприємства. Дуже важливо також проаналізувати період повернення дебіторської заборгованості. Цей показник відобра­жає швидкість її погашення. У кожної фірми існує свій період погашення кредиторської заборгованості. Але у випадку, коли період повернення дебіторської заборгованості перевищує період повернення кредиторської заборгованості, означає, що фірма «надає» своїм постачальникам «безкоштовний кредит».

Коефіцієнти оборотності показують, як швидко обертаються кошти компанії: чим менший розмір запасів і чим швидше вони обертаються, тим менше в компанії непрацюючих грошових ко­штів. Збільшення запасів може свідчити про те, що щось заважає реалізації продукції.

Тривалість (період) обороту — період, необхідний для здійс­нення одного обороту— визначають діленням кількості днів у році (360) на коефіцієнт оборотності поточних активів.

Форма повинна прагнути збільшити коефіцієнт оборотності і знизити тривалість обороту поточних активів.

Для вивчення загальних тенденцій у розвитку корпорації мо­жна скористатися «золотим правилом економіки» або економіч­ним стандартом, який характеризує найоптимальніше співвідно­шення між темповими показниками базових характеристик, зокрема капіталу, обсягу продаж і прибутку.

---

їхнє зростання в динаміці є позитивною тенденцією; крім то-

го, вважається оптимальним таке співвідношення темпових пока- зників:

100%<Т_с<Т,<Т_р,

де Т_с — темп зміни сукупного капіталу, авансованого в діяль- ність фірми;

Т, — темп зміни обсягу реалізації;

Т_р — темп зміни прибутку.

Нерівності, розглянуті зліва направо, мають очевидну еконо- мічну інтерпретацію. Так, перша нерівність означає, що економі- чний потенціал компанії зростає, тобто масштаби її діяльності чбільшуються. Нарощування активів компанії нерідко є однією з основних цільових настанов, формульованих власниками компа- нії і її управлінським персоналом у явній чи неявній формі. Друга нерівність показує, що порівняно зі збільшенням економічного потенціалу обсяг реалізації зростає вищими темпами, тобто ре- сурси компанії використовуються ефективніше, підвищується віддача з кожного долара, вкладеного в компанію. З третьої нері- вності видно, що прибуток зростає випереджуючими темпами, що свідчить, як правило, про відносне зниження витрат виробни- цтва і обертання як наслідок дій, спрямованих на оптимізацію технологічного процесу і взаємин з контрагентами.

Кількісне оцінювання й аналіз ділової активності можуть бути »роблені за такими трьома напрямками:

• оцінювання ступеня виконання плану (установленого мате- ринською фірмою чи компанією самостійно) за основними пока- зниками й аналіз відхилень;

• оцінювання й забезпечення прийнятних темпів нарощуван- ня обсягів фінансово-господарської діяльності;

• оцінювання рівня ефективності використання матеріально- ииробничих фінансових інтелектуально-кадрових, інноваційних корпорацій.

Показники для оцінювання прибутку і рентабельності В економічній літературі подано декілька підходів до визначення прибутку. Два з них— економічний і бухгалтерський — доціль- но розглянути як базові. Економічним прибутком В. Ковальов називає приріст (або зменшення) капіталу власників за звітний період. Таке визначення неприйнятне, оскільки має ряд супереч- нивих моментів. Це стосується як сутнісних характеристик озна- ченої категорії (наприклад, чи можна вважати прибутком будь-

яку зміну власного капіталу), так і можливості їхньої квантифі- кації (тобто, чи можливо реально кількісно оцінити окремі ком­поненти прибутку). Тому, більш доцільною можна вважати дефі­ніцію прибутку в рамках бухгалтерського підходу як позитивну різницю між доходами компанії, які слід розуміти як приріст су­купної вартісної оцінки її активів поряд із зростанням капіталу власників та витратами, які слід розуміти як зниження сукупної вартісної оцінки активів поряд із зменшенням капіталу власників. При цьому пропонується виключати результати операцій, пов'язаних із навмисною зміною цього капіталу (додаткові вкла­ди власників, додаткова емісія, виплата дивідендів, вилучення капіталу власниками тощо).

З позиції практичної реалізації саме цю дефініцію варто вва­жати прерогативною, оскільки йдеться саме про вартісну оцінку. Відтак, показник бухгалтерського прибутку є квантифікованим і доцільним для використання у подальших аналітичних розрахун­ках. Однак прибуток є складним розрахунковим показником, значення якого знаходиться під впливом множини чинників: ви­дів доходів і витрат, їх оцінки, моменту визнання конкретного доходу і конкретних витрат тощо. Така диференціація чинників, а відповідно — і різновидів прибутків, викликана двома причина­ми: ступенем централізованого регулювання розрахунку підсум­кового прибутку та інтересами окремих груп користувачів.

З позиції лендерів результативність діяльності корпорації най­краще характеризує прибуток до відрахування відсотків і подат­ків, тобто операційний прибуток. Саме з цього джерела лендери отримують свою винагороду. У більшості розвинутих країн спла­чені відсотки списують на витрати і зменшують розмір прибутку до оподаткування.

Різноманітність показників прибутку, безумовно, впливає на інформаційну корисність повідомлень для прийняття управлінсь­ких рішень.

Як абсолютний показник, прибуток застосовується переважно для управлінського аналізу. В аналізі кредитоспроможності фір­ми його доцільно розраховувати відносно деякого базового пока­зника. Тобто йдеться про рентабельність.

Залежно від того, з чим порівнюють прибуток, розрізняють такі групи показників рентабельності:

• рентабельність виробництва;

• рентабельність активів;

• рентабельність продажів;

• рентабельність інвестицій (капіталу).

---

Смотрите также файлы

• книга міжнарод розрах Савлук.doc

• книга міжнарод розрах Рудаківська.doc

• Metod_stat_II.doc

• Metod_stat_1.doc

• Тема 7 н.docx